Жінка 30-35 років з поховання №20 Олександрійського могильника середньостогівської культури IV-III тис. до н.е. на р. Оскол.
Розкопки д.і.н. Д.Я.Тєлєгіна. Робота С.О.Горбенко. Вересень, 1992 рік. Москва.
Лабораторія пластичної антропологічної реконструкції при НДІЕ РАН.
Науковий керівник – консультант : зав. Лабораторією канд.. мед. наук. Г.В.Лебединська.
Тонований гіпс.
Форматор: І.В.Каширіна.
З цієї роботи виконано дві гіпсові відливки копії: 1 зберігається в Лабораторії пластичної антропологічної реконструкції при НДІЕ РАН, 2-га в приватній колекції С.О.Горбенко.
Фото реконструкції : Є.Г.Бєлий.
Коротка інформація про середньостогівську культуру чи поховання
Середньостогівська культура належить до скотарських культур енеоліту на території України. У межах України енеоліт датується IV – III тис. до н.е., на відміну від країн Стародавнього Сходу, де він розпочався набагато раніше – понад V тис. д.н. е. Власне вік самої середньостогівської культури датується серединою IV – III другою чвертю III тисячоліття до н.е. тобто існувала вона близько 700-800 років.
Вік середньостогівської культури визначався на підставі синхронізації її різних періодів з пам’ятками Трипілля і Майкопа. Крім того дослідниками культури для вивчення абсолютного віку поселення і могильника біля с. Дереївка одержано 10 радіокарбонних дат у Київській, Каліфорнійській та Оксфордських лабораторіях. Переважна їх більшість припадає на другу половину IV тис. до н.е. (Винокур І.С., Тєлєгін Д.Я., 2003, С. 85.).
Локалізація середньостогівської культури – лісостепова та степова частина межиріччя Дніпра і Дона. Окремі пам’ятки трапляються і на захід від Дніпра зокрема в межах Кіровоградської та Черкаської областей України.
Назву культура дістала від розкопаного В.Д. Добровольским поселення в урочищі Середній Стіг (нині територія м. Запоріжжя,Україна.). (Винокур І.С., Тєлєгін Д.Я., 2003, С. 84.).
Провідним дослідником цієї культури є проф. Д.Я. Телегін (ІА НАНУ), який ретельно дослідив і вивчив поселення і могильник поблизу с. Дереївка (в околицях Кременчука на Дніпрі, Полтавська обл. України) та поселення і могильник Олександрія на р. Оскол (Харківська обл.. Україна). Відомим є також дослідження В.Я.Кіяшко поселення середньостогівців – Костянтинівка на Ниж. Дону.
Саме з жіночого поховання № 20 Олександрійського могильника і був наданий в Лабораторію пластичної реконструкції череп на підставі якого в вересні 1992 року С.О.Горбенко виконав портрет – реконструкцію жінки.
Матеріальна культура середньостогівців
Найповніше уявлення про специфіку матеріальної культури середньостогівців дає поселення Дереївка. Житла прямокутні, заглибленні в землю. Багаття в житлах горіло в невеличких ямах, оточених камінням. Виявлено багато господарських ям, культове поховання собаки, черепа коня в супроводженні двох собак. На поселенні зібрано понад 10 тис. знахідок: кераміка, знаряддя праці, прикраси. Пластика репрезентована жіночими статуетками та статуетками тварин.
Кераміка:
горщики і глечики майже виключно гостро донні, лише невеличка частина мисок має плоске дно. Вінця високі інколи «роздуті». Орнамент нанесено лише на верхню частину посуду гребінцевим штампом, пізніше використовували гусеничний орнамент. Середньостогівська культура була першою культурою на теренах України, в якій виник шнуровий орнамент, що потім був поширений в культурах мідного і бронзового віку Європи.
Знаряддя праці:
крем’яні ножі, скребки, вістря дротиків і стріл, кам’яні зернотерки, мотики, рибальські гачки з рогу і кістки. З рогу оленя виготовлялися бойові молоти так псалії – деталь кінської вуздечки. Саме знахідки псаліїв та великих бойових молотів (які є зброєю зручною саме для вершника) переконливо свідчать про те що в середньостогівському суспільстві була засвоєна і поширена верхова їзда. Тобто ці племена стали одними із перших людей – вершників – засновників стародавнього кочового скотарського соціуму на теренах Європи.
Основним заняттям середньостогівців було скотарство і насамперед конярство (серед фауністичних решток кістки коней становлять від 60 до 80 %). Середньостогівські племена були одні із перших у Європі, які почали використовувати коня для верхової їзди. Займалися вони також мисливством, рибальством землеробством. Проте ці види занять відігравали другорядну роль. (Винокур І.С., Тєлєгін Д.Я., 2003, С. 86.).
Поховання і поховальний обряд:
Могильники середньостогівської культури зазвичай невеликі, ґрунтові, плоскі. Залягають або неглибоких ямах, або в кам’яних ямах або в кам’яних домовинах. Переважають перші. Контури ям здебільшого не простежуються. Найчастіше поховальні ями мали видовжено-округлу форму.
У п’яти могильниках середньостогівської культури (Чаплі, Яма, Новоданилівка, Маріуполь, Золота Балка) поховання залягають в кам’яних домовинах-ящиках, виготовлених з невеликих плоских брил граніту, вапняку, або інших пород. Ящики в різних могильниках виготовлені неоднаково. Інколи це просто ряд плиток, поставлених вертикально вздовж стінок ями (Чаплі, Золота Балка). В Новоданилівці одна велика плита і дві малі просто перекривали яму. Найбільш досконалі домовини, де з каменю виготовлялися всі стінки і перекриття зафіксовані в Маріуполі і Ямі. (Тєлєгін Д.Я., 1973, С. 104.).
Поховання окремі, рідко – парні похованні лежали на спині, руки випростані вздовж тулуба, кисті звичайно лежать на тазових кістках, ноги похованих звичайно зігнуті в колінах. Одне поховання (№43) Олександрійського могильника в сидячому стані. Є також одне скорчене поховання (№44) у тому ж таки Олександрійському могильнику. (Тєлєгін Д.Я., 1973, С.112).
Трупоспалення для середньостогівської культури не є характерними.
Більшість похованих посипані червоною вохрою. Фарбування вохрою тіл небіжчиків не є чітко корельованим зі статтю, так є чоловічі скелети не пофарбовані вохрою (поховання № 1, 2) і поховання жінок (№20, 22) в яких присутня вохра – № 20 – слабо пофарбований а в похованні №22 – поруч із кістяним шилом знайдено шматок вохри (Телегін Д.Я., 1973, С.110- 111). Проте спостерігається певний зв’язок обряду фарбування вохрою із віком. Так в своїй монографії проф. Д.Я.Тєлєгін приводячи описи поховань дітей і підлітків вказує що більшість із них вони пофарбовані вохрою ( групове поховання №10-14, поховання підлітка № 16, кістяк дитини – поховання № )
На багатьох скелетах виявлено порошок червоної вохри, супровідний інвентар посуд, знаряддя праці, зброя. (Винокур І.С., Тєлєгін Д.Я., 2003, С. 86-87.).
Середньостогівська культура виникла зі степового, насамперед лівобережного неоліту і стала основою частини культур піздньоямної області. (М.О. Чмихов, 1992, С. 124)
Середньостогівська культура – Антропологічна характеристика населення. Фізичний тип населення.
Особливість поховання №20.
Проф. Д.Я.Тєлєгін так описує це поховання: «Поховання дорослого на спині з підігнутими в колінах ногами, орієнтоване головою на схід, слабо пофарбоване. Біля правої плечової кістки знаходився крем’яний ніж, а поблизу лівої – скребок, виготовлений з ножевидної пластини». (Телегін Д.Я., 1973, С. 111).
Антропологічно черепи з могильника в Олександрії вивчала Т.С.Сурніна. Вона визначила, що серія однорідна, характеризується масивною будовою черепа, доліхокранією, широким сильно профільованим лицем і дуже виступаючим носом. Серія виявляє риси великої європеоїдної раси.
Цікаво, що відносно статевої приналежності черепа з поховання № 20 думки антропологів розійшлись. Т.С. Сурніна визначила його як чоловічий, тоді як Г.В. Лебединська визначає його за жіночій. Треба надати належність Т.С. Сурніній, яка хоч і визначила чоловічу стать об’єктивно вказує, що він відрізнявся від інших чоловічих черепів: «Серед чоловічих черепів виділяється лише один (№20), для якого властиві ознаки значної грацилізації: лице порівняно з останніми черепами нижче і вужче. Головний показник свідчить про мезокранію. Мезокранними виявилися і два жіночих черепи із Дереївки ІІ. Чоловічі черепи із Дереївки ІІ доліхокранні, з широким лицем » (Телегін Д.Я., 1973, С. 116).
Таким чином, враховуючи явну відмінність цього черепу від інших чоловічих визначених Т.С. Сурніною, Г.В. Лебединська визначила цей череп як жіночий і як керівник роботи С.О.Горбенко запропонувала при реконструкції використовувати товщини властиві для жінок європеоїдів. На жіночу стать небіжчика також вказував скребок – що був в цьому похованні, атрибут поховання жінки.
Результат роботи – зовні підтвердив вірність визначення Г.В.Лебединської.
З пластилінової моделі цієї роботи С.О. Горбенко в Лабораторії пластичної реконструкції було виготовлені дві гіпсові відливки (форматор І.В.Каширіна). Одна залишилась в м. Москві, другу на згадку про роботу в Лабораторії презентували автору. Авторська робота, яка зберігається в власній колекції С.О.Горбенко, була тричі експонована : в Полтаві – 1993 р., і на виставках експозиціях у Львові в 2000 році і в м. Труа (Франція) в 2000 р.
Публікації про це поховання і про цю реконструкцію:
- Сурнина Т.С. Палеоантропологические материалы из Александрийского энеолитического могильника//ТИЭ. – 1963.- Т. 82. – С. 144-153.
- Тєлєгін Д.Я. Середньостогівська культура епохи міді. – К., 1973. – 168 с.
- Потехина И.Д. О носителях культуры Средний Стог II по антропологическим данным// СА. – 1983. – №1.- С. 144-154.
- Горбенко С.О. Жінка з поховання №20 Олександрійського могильника (З досвіду пластичної реконструкції)//Полтавський археологічний збірник.-1993.-№1.- С.38-42.
- И.Д. Потехина. Население Украины в эпохи неолита и раннего энеолита (по антропологическим данным)//ИА НАНУ – Киев, 1999. – 216с.
- І.В.Паламар. Погляд з минулого. – Про виставку пластичних реконструкцій.
