Реконструкція – Ярославна з Галича XII ст

Реконструкція  «Ярославна з Галича» – галицька княжна XII ст. – Робота С.О.Горбенко – 2000 р.

«Щодо похованої біля княжого саркофага молодої дівчини чи жінки, доводиться сказати,  що була це, напевно, визначна особа, коли її тільки одну поховали в галицькому соборі зі златоглавом візантійського походження на чолі і біля самого саркофага князя Осмомисла. Може, це була його донька,  про яку не дійшло до нас ніякої літописної вістки.»

Ярослав Пастернак

Портрет – реконструкція обличчя галицької княжни – вірогідно третьої доньки князя Ярослава Осмомисла і  його дружини Ольги Юріївни (Довгорукої – доньки кн. Юрія Довгорукого) (Посилання. Уривок із книги С.О.Горбенко. Ярослав Осмомисл – реконструкція антропологічна та історична. – Львів-Винники, 1996.-Розділ. – 3.1. Літописна і генеалогічна ідентифікація жіночого поховання XII ст.. з Успенського собору Галича-Крилоса.-С.110.).

Поховання князівни поблизу саркофага князя Ярослава  було відкрито в 1937 р. відомим археологом Д-ром Я.І.Пастернаком (Посилання: Науковий подвиг Ярослава Пастернака) в притворі Успенського кафедрального собору Галича–Крилоса.

Череп її був переданий вченим на зберігання археологічного музею НТШ у Львові.  Потім  він зберігся в фондах Історичного музею м. Львова. Кістки князівни були покладені Я.Пастернаком  в скриньку разом із кістками і черепом кн. Ярослава Осмомисла, яку вдруге львівські археологи віднайшли в 1991 році в крипті собору Св.Юра у Львові.. (Посилання: Повернення із забуття : друге відкриття в 1991 р.  у Львові місцезнаходження кісток галицького князя Ярослава Осмомисла (+1187) або

«Скринька Пастернака»:). Робота С.О. Горбенко. Липень-серпень 2000 р. Полтава-Львів. Пластилін. Робота експонувалася лише 1 раз прямо в вигляді пластилінової моделі в відкритій експозиції Історичного музею м. Львова. Про наявність копій з цієї роботи у автора відомостей немає.

З історії реконструкції обличчя галицької княжни

«Вперше про цей череп – череп Ярославни з Галича, я почув ще в 1993 р. І не тільки почув, а й ще побачив його. Бо мені показав його один із моїх нових львівських знайомих молодий тоді ще археолог Святослав Терський.

Звичайно я був вражений рештками гаптованого золотом чільця що мов навічно вріс крізь віки в  чоло молодої дівчини, як німий свідок колишньої слави і…печалі.

«Невідома князівна» – так звав тоді цей череп Святослав, так звали його і інші львівські науковці. Тоді я ще не чув про знахідку Я. Пастернака  1937 р., тому і для мене цей череп був невідомим. Втім таким він залишався недовго, бо в 1995 році, розпочавши дослідження кісток із скриньки Пастернака, я, одразу ж, пізнав з фотографій череп невідомої князівни з Історичного музею, який колись мені показав С.Терський.

Правда, дослідивши  нечисленні кістки скелету дівчини, і навіть остаточно переконавшись в її спорідненості із князем, тоді в 1995 р. я не робив її портрету. Причина була не тільки в моїй надзвичайній завантаженістю роботою над книгою і дисертацією, але ще й в тому,  що  тоді в 1995-1996 рр. я не володів методикою реставрації відсутніх кісток черепа, а нижньої щелепи в цього черепа не було.

Вона чомусь не збереглася, хоча в 1937 році  Я.Пастернак її знайшов, про що свідчать два фото – з монографії самого Я.Пастернака і із відомої книги Р.Пащина. (рис.).

Лише після роботи у Франції, знайомства з лабораторією проф. Р.Перро і працею над черепом Св.Бернарда, я оволодів цією методикою, яку вперше використав при роботі із портретом Св.Бернарда.

І от повернувшись з Франції в травні 2000 року в Україну я вирішив спробувати відновити по цій методиці нестачу – нижню щелепу до цього черепа. Моє завдання спрощувалося наявністю фотографій 1937 р. цієї щелепи, що дозволяло мені провірити вірність   пропорцій, які я обчислив. Таким чином відновивши нижню щелепу мені вдалось  зробити цю реконструкцію яка була вперше  продемонстрована вченій раді Львівського історичного музею в вересні 2000 р.»

Витяг  з  неопублікованої  книги С.О. Горбенко  «Пам’ять: Проявлені Лики» 

Ярослав Пастернак про череп князівни с Галича:

«А що ще було великою несподіванкою, то те, що на самому вступі моєї цьогорічної праці, у поширеній минулорічній сонді  найшов  я – погляньте! – ось цей саркофаг. Великий і тяжкий, тесаний з однієї камінної брили цей саркофаг. Великий і тяжкий, тесаний з однієї камінної брили білого вапняка, з  таким же  тяжким, трішки випуклим, але розбитим віком.

Він  такого типу, які зустрічаються у Києві у княжій добі. Зовсім не орнаментований і без написів, бо й не був призначений для публічного виду. В ньому ж тлінні останки, мабуть, князя. Та певне, що саркофаг був ограблений, невідомо коли, можливо у ХІІ ст., у часі татарських наїздів; на це вказує розбите віко саркофага й порозкидані кістки покійника.

Біля цього саркофага, трішки від нього на схід, найшлися тлінні останки молодої княжни або боярині, поховані в дерев’яній домовині, з якої нема вже сліду. Череп цієї покійниці здобила золотом гаптована діадема; його добув я в цілості та перевіз до Львова»

Ярослав Пастернак – розмова із С.Щуратом. (із спогадів С.Щурата.) Щурат С. На руїнах катедри Осмомисла// Наша Батьківщина.-1937.-№9.-С.185./І.Коваль. Ярослав Пастернак – дослідник княжого Галича./Ярослав Пастернак. Старий Галич:археологічно-історичні досліди у 1850-1943 рр.- Івано-Франківськ: Плай, 1998 р. – С. 11-12.

«При самім саркофагу Осмомисла, на віддалі ледве 25 см на схід від нього, при цьому ж мурі 37 знайшлося поховання молодої жінки, вік якої за станом зубів можна було означити 18-20 літ. Кістяк був укладений просто в землі, колись мабуть в дерев’яній домовині, і лежав на глибині всього 60 см під підлогою притвору собору. Долішню його частину знищила якась значно пізніша яма, виповнена кусками цегли, а над зацілілою його горішньою частиною залягала та сама нерушена верства спаленої глини – слід давньої підлоги – яка вкривала й сусідній цілий саркофаг. Тому обидва поховання належать до часів існування ще цілого собору,  тільки жіночий покладено, мабуть, трохи пізніше* в землю.

На чолі в молодої жінки досить добре збереглося чільце з дрібно пружкованої  упоперек парчі,  310 мм завдовжки і 26 мм завширшки, а на ньому шість разів напереміну в протилежних позиціях повторений золотою ниткою гаптований мотив двох відвернутих одна від одної, спинками стулених спіральок з оздобними «крильцями» по боках (табл.XI, внизу і рис.45., ч.1).

За головою молодої жінки стояла в могилі тонесенька скляночка туліпанової форми і та зеленкувато-жовтого кольору, теж, напевно, візантійський імпорт (рис.48). Вона вся побита, так що можна було відтворити її лише на рисунку, її висота виносить 72 мм, промір скріпленого валочком отвору 75 мм., промір розширеного дна 32 мм.

Для датування цієї скляночки важне те, що під час наших пізніших  розкопів на «Золотому Току» в Крилосі, на місці колишнього княж двору, знайшлося долішня частина точнісінько такої самої скляночки разом з череп’ям глиняного посуду XII ст. А знову при розкопах на місці Десятинної церкви в Києві Мілєєв знайшов у 1909 р. в могилах княжих часі останки посудин з тонкого, крихлого скла. На його думку, в цих скляночках,  давали небіжчикам до могили свячену оливу, те саме призначення мала, напевно, й нами знайдена скляночка. Як виходить з розкопів Мілєєва, цей звичай зберігся був  у Києві, мабуть, аж до часі митрополита Петра Могили.

Щодо похованої біля княжого саркофага молодої дівчини чи жінки, доводиться сказати,  що була це, напевно, визначна особа, коли її тільки одну поховали в галицькому соборі зі златоглавом візантійського походження на чолі і біля самого саркофага князя Осмомисла. Може, це була його донька,  про яку не дійшло до нас ніякої літописної вістки.

З цього факту виходить ще одно: вже само найближче сусідство похованої молодої дівчини-жінки зі саркофагом вказує безсумнівно на те,що в саркофагу була похована світська особа-отже князь – а не духовна особа, епіскоп.»

Ярослав Пастернак. Старий Галич. – Івано-Франківськ:Плай, 1998 р. –  С.183-184.

Череп  Ярославни   – «череп невідомої княжни» з фондів Історичного музею м. Львова  наданий для реконструкції   обличчя в 2000 р. С.О.Горбенку .   Фото Бориса Дацюка.  2000  р.

Порівняння  фотографій черепа Ярославни з Галича у Я.Пастернака і Р.Пащина  с фотографіями 2000 р.

 

Краніологічне дослідження черепа княжни вказало на змішаний європеоїдно-монголоідний тип її обличчя, особливо відчутний в будові орбіт і рельєфу середнього відділу обличчя. Оскільки Ярослав Осмомисл як і Ростиславичі в цілому не мали монголоїдної крові це очевидно пояснюється  впливом генів матері княжни – княгині Ольги Юріївни (Довгорукої), доньки князя Юрія Довгорукого  (+15.05.1157) і  половецької княжни,  доньки  хана Аєпи (+1117) – дружини кн. Юрія Довгорукого і матері і Андрія Боголюбського і Ольги Юріївни. Зокрема цей монголоїдний вплив простежується і на черепі кн.. Андрія Боголюбського, який досліджували Д.Я.Рохлін і В.Гінзбург в 1934 р., і зовні добре видно з реконструкції М.М.Герасимова.

 

Реконструкція  за черепом Ярославни  з поховання в притворі Успенського собору стародавнього Галича (Галич-Крилос.). XII ст. :

2 етап.  Антропологічний тип.

Для остаточного рішення моделі жіночого головного убору використовувалися схеми К.Стамерова для доби Київської Руси: (Посилання. Рис.)

3 етап. Остаточний  варіант реконструкції за  черепом Ярославни  з поховання в притворі Успенського собору стародавнього Галича (Галич-Крилос.). XII ст. :

3 етап. Остаточний  варіант реконструкції за  черепом Ярославни  з поховання в притворі Успенського собору стародавнього Галича (Галич-Крилос.). XII ст.  :

Княжна Ярославна с Галича і її родичі Рюриковичі:

В ході ідентифікаційного дослідження мною було встановлено,  що є висока вірогідність того, що молода княжна з Галича,  похована біля саркофагу князя Ярослава є третьої донькою князя Ярослава Осмомисла і  його першої дружини Ольги Юріївни,  доньки князя Юрія Довгорукого.

С того виходить що  князь Андрій Боголюбський є її рідним дядьком. (Посилання: С.О.Горбенко. Літописна і генеалогічна ідентифікація жіночого поховання XII cт. З Успенського собору Галича Крилоса/ Ярослав Осмомисл – реконструкція антропологічна і історична. – Львів-Винники, 1996 р. – С. 110-122.).

Цей факт не тільки підтвердив належність поховання в саркофазі князю Ярославу Осмомислу, але допоміг пояснити деякі раніше незрозумілі історичні факти – зокрема  тісні зв’язки Галицького князівства з Новгородським князівством, через особу князя Мстислава Мстиславича Удатного, який згідно наших висновків і є сином цієї княжни, а отже внуком Ярослава Осмомисла. (Посилання: С.О.Горбенко. Літописна і генеалогічна ідентифікація походження Мстислава Мстиславича жіночого поховання XII cт. З Успенського собору Галича Крилоса/ Ярослав Осмомисл – реконструкція антропологічна і історична. – Львів-Винники, 1996 р. – С. 122-127.).

 

Читати далі