Исследование производилось на базе Лаборатории антропологии Музея человека в Париже.

Из дефектов следует отметить отсутствие левой носовой кости, отсутствие фронтального отростка левой скуловой кости, а также дефект большого крыла клиновидной кости тоже слева. Сохранившиеся зубы можно представить в виде формулы:

0005032002305000

8705432002340000.

Череп несет на себе следы искусственной деформации мозговой части, произведенной, по-видимому, в младенческом возрасте с целью увеличения высоты головы.

На территории бывшего СССР искусственно деформированные черепа известны из древних погребений Крыма, Кавказа, Средней Азии и Поволжья [18] (рис.4).

Подобные деформации встречаются на черепах алан [4,12,13], одно из племен конфедерации аорсов – потомков одного из сарматских племен, проникшее из степей в предгорья в I в. н. э. и смешавшееся с местным кавказским населением [1,10,13].

Аланы впервые появляются на страницах произведений античных авторов (поэтов, историков, географов и философов) в I веке нашей эры, чтобы надолго занять своё место в качестве опасных противников и желанных союзников для Рима и Византии.

Имя алан не имело страшной славы гуннов, хотя, кроме Предкавказья (где их потомки живут и доныне), они проникли в Закавказье, Переднюю Азию, Причерноморье, Францию, Испанию и Северную Африку [13,14]. Свой путь в Галлию и Панонию аланы начали с Северного Кавказа, где они сложились исторически [1,4,13,23]. Обычай искусственной деформации черепа, отмеченный в среднесарматском этапе, получает широкое распространение в позднесарматское время [9,12,22]. Причем деформация сармато-аланского типа достаточно характерна, кости мозгового черепа сплющивались в переднезаднем направлении равномерно, возможно путем циркулярного бинтования головы, как это показывает в своей работе профессор Р.Перро[27], и она, несомненно, отличается от других типов деформаций черепа таких, например, как плоскостная деформация свода черепа у индейцев Перу (рис.) [18].

Учитывая, что на основании радиокарбонного анализа возраст черепа из погребения №12 в Пунтуазе датируется периодом от 385 по 585 гг. н. э. [25]. А на этом историческом этапе аланы уже сменили поздних сарматов, переняв у них  также обычай искусственной деформации черепа, мы считаем, что данный череп принадлежит  представителю именно аланского этноса.

Возраст:

Зарощенность черепных швов [3] и стертость зубных коронок свидетельствует о возрасте 40-45 лет.

Пол:

Общая грацильность костей лицевого черепа, малая степень развития сосцевидных отростков, тупой угол отхождения ветви нижней челюсти [16], даже при достаточно развитом подбородке свидетельствует, что череп принадлежит женщине. При этом, однако, следует заметить, что некоторая  развернутость ветвей  нижней челюсти  по мужскому типу   [16]  утяжеляет нижнюю часть лица, маскулинизируя её.

Совместно с профессором Р.Перро и Д-ром М. Перейра да Сильва нами был произведен осмотр также и остальных костей скелета из 12-го погребения. Строение тазовых костей, овальная форма входа в малый таз, тупой угол между лонными костями подтвердили наше мнение [17].

Кроме этого, можно предположить, судя по физиологической деформации (изогнутости костей  голени и развитии большой шероховатости на бедренных костях, что характерно для людей,  интенсивно занимающихся верховой ездой), что данный индивид был  профессиональным наездником.

Следы патологии на костях скелета аланки эпохи Меровингов  из погребения № 12 в Понтуазе :

Нам удалось также выявить при осмотре костей скелета следы прижизненного заращенного перелома дистального эпифиза локтевой кости в области левого лучезапястного сустава.

Таким образом, исследуемый череп принадлежал женщине 40-45 лет, аланского происхождения, много ездившей верхом и имевшей перелом в области левого лучезапястного сустава.

При построении документального портрета данного индивидуума по черепу мы руководствовались методикой М.М. Герасимова [11], и новейшими дополнениями к ней Лаборатории пластической реконструкции при НИИ Антропологии им. Н.Н. Миклухо-Маклая в Москве под руководством Г.В. Лебединской [5].

Предварительно по методике М.М.Герасимова нами был составлен описательный портрет по черепу, который мы дополнили принятой в отечественной криминалистике шкалой описательных признаков [6].

Описательная характеристика

Череп в целом

Вследствие искусственной циркулярной деформации точно указать форму черепа в горизонтальной проекции невозможно. Можно только констатировать, что череп высокий и брахикранный, но следует отметить также, что эти признаки  сильно выражены именно из-за деформации, поэтому мы не имеем веских аргументов за физиологическую брахикранность или гипсикранию. Сосцевидные отростки выражены слабо (1 бал – [2]), грацильные, малые по величине, теменные бугры выражены хорошо, затылок уплощен.

Общая форма лица

Горизонтальное и вертикальное выступание лица среднее. Форма лица тетрагональная.

Лоб

Высота лба значительно увеличена опять-таки в связи с деформацией черепа. Рельеф лба выражен слабо. Угол профиля лба (выраженный линией: назион-метопион с франкфуртской горизонталью -59°), т.е. лоб покатый [19]. Лобные горбы практически не выражены.

Надбровные дуги

Развитые  слабо – 1 бал. Это дает мягкие плавные очертания нижней части лба, что мы и видим на реконструкции.

Надпереносье развито средне по шести бальной шкале –III бала [2].

Орбиты

Глаза малые – 10,59, по отечественной криминалистической шкале [6].

Орбита по строению занимает промежуточное положение между  орбитой округлой формы и угловатой формы, что вместе с выдвинутой вперед слезной ямкой свидетельствует с одной стороны про монголоидное строение с небольшим эпикантусом, с другой стороны некоторая угловатость, характерная для европеоидных орбит смягчает монголоидный компонент.

Глазница замкнутого типа. Как указывает М.М.Герасимов[11] – эта форма орбиты чаще наблюдается у европейцев, но вместе с тем встречается у монголоидов, для которых более характерна открытая глазница. Орбитальный край притуплен.

Горизонтальная профилировка орбиты – вертикального типа, что тоже соответствует монголоидному морфологическому строению костей лицевого черепа [11]. Таким образом, здесь мы можем говорить о смешанном европеоидно-монголоидном типе строения орбиты, что подтверждается также и реконструкциями автора и профессора Р.Перро (рис.9.,10).

Нос

Необходимо заметить, что первичная реставрация носа на ископаемом черепе была произведена неверно. Правая единственная носовая кость была  смещена во фронтальной плоскости назад и в сагиттальной плоскости  в медиальном направлении, в присутствии сотрудников Лаборатории биологической антропологии музея Человека в Париже, д-ра М. Айвази Перейра да Сильва и профессора Р.Перро – директора Лаборатории антропологии и анатомии, Лионского мед университета им. К.Бернара, ведущего специалиста в области пластической реконструкции во Франции, мы  произвели повторную реставрацию правой носовой кости согласно линиям назофронтального шва справа и линии фронтона зального шва.

Таким образом, как это стало очевидно после повторной реставрации, спинка носа на данном черепе  значительно выше и в итоге давала рисунок волнистого горбатого носа (тип СФ – 4 [6], согласно отечественной криминалистической шкале), что мы и видим на реконструкции (рис.).

В данном случае мы имели уникальную возможность исследовать непосредственно сам череп, что и позволило обнаружить ошибку при реставрации костей, которая автоматически копируется на муляжах.

Специалист в области антропологической реконструкции, работающий только с муляжом, и не имеющий вследствие, например, отдаленности оригинала проверить качество реставрации всегда, поэтому имеет опасность совершить в своей работе ошибку при реконструкции лица, даже верно исполнив реконструкцию, но повторив неверные костные очертания черепа, которые неминуемы при ошибках в реставрации черепа.

Итак, после повторной реставрации костного носа ему соответствует следующая описательная характеристика: нос горбатый, волнистый, спинка круглая, грушевидное отверстие средней ширины, атропинная форма нижнего края грушевидного отверстия.

Рот

Судя по сохранившемся клыкам и премолярам, прикус у исследуемого индивида был щипцеобразный, что дает некоторое выпячивание нижней губы, как мы это и видим на реконструкции.  Рот большой – индекс 15,08. Абсолютная величина –5,2 см. Верхняя губа средней толщины с узким фильтрумом, линия ротовой щели извилистая, уголки губ приподняты кверху. Нижняя губа волнистая.

Нижняя часть овала лица

Нижняя часть овала лица соответствует среднему индексу [6], округлый среднеширокий подбородок.

Уши у исследуемого индивида средней величины прижатые.

Линия роста волос – 88 мм. fm-fm = 15,52 – малая ширина, лобные бугры слитные, округлая линия роста волос.

К этому следует добавить, что вследствие искусственной деформации черепа, увеличении его естественной высоты, высоты лба, височных и теменных костей мы допускаем здесь, что линия роста волос у данной женщины была значительно выше в лобной, височной и затылочных областях, нежели  у людей с недеформированным черепом. Эту свою гипотезу мы выводим из традиционных причесок бывших в моде в Средневековой Речи Посполитой (рис.)[8, 20].

Сарматская мода в Речи Посполитой и в Украине: портреты XVI – первой половины XVIII вв.

Как видно из приведенных портретов XVII- XVIII веков представители польской, украинской, литовской и белорусской аристократии конца XVI – первой половины XVIII вв. выбривали волосы надо лбом, на висках и на затылке. Интересно, что данная мода называлась «сарматской» [21], тем самым знатные люди подчеркивали свое гипотетическое происхождение от представителей воинственной сарматской аристократии первых веков нашей эры. Известно, что со второй четверти XVI века в Польском королевстве – Речи Посполитой утверждается идеология «сарматизма», согласно которой аристократия считалась потомками-приемниками древних античных сармат. «Шляхта считалась «рыцарским сословием», призванным оборонять страну и управлять ею, и лишь себя полагала возможным включать в понятие «сарматский народ». Своё исключительное положение она стремилась обосновать генетически, объявляя себя потомками давних сарматских племен, населявших впервые века нашей эры территории Северного Причерноморья и отчасти Украины»[21],  «…Явно и ясно, что именно мы и есть сарматы, — утверждалось в  «Хронике»  Мартина Бельского, — и поэтому, что о сарматах писалось, то правильно считать написанным  о предках наших» [21].

Учитывая, что на протяжении почти двух столетий аристократия Польши, Украины и  Литвы  неукоснительно следовала «сарматской моде», что отражалось как в одежде, так и в характерной  стрижке головы у мужчин  как мы видим это в польских и украинских портретах (рис.), можно предположить, что именно такую модель прически аристократы считали сарматской. У автора в настоящее время  нет данных имелся ли в распоряжении у идеологов сарматизма конкретный современный античным сарматам портрет представителя сарматской знати с непокрытой головой. Однако, сопоставление представлений шляхты о форме прически  с изучением черепа аланки из Пунтуаза, где искусственное удлинение головы в целом и лобной кости в особенности позволяет предложить гипотезу о том, что удлинение лобной, височных и затылочной костей черепа, очевидно, поднимало у сарматов и их потомков алан линию роста волос, что и нашло в последствии отражение в искусственном выбривании лба, висков и затылка у людей следовавших сарматской моде. Таким образом, люди с недеформированным  нормальных размеров черепом, имели внешний вид подобный к людям с завышенной вследствие искусственной деформации  линии роста волос как это можно увидеть, сравнив между собой документальный портрет-реконструкцию по черепу аланки из Пунтуаза с польскими сарматскими портретами [20]. Исходя из вышеприведенных соображений о “сарматской моде” мы выполнили построение волос в данной реконструкции именно с учетом её особенностей (рис.18-21).

Аланы в свою очередь тоже имеют прямых потомков. Ими, как считает большинство исследователей, являются, прежде всего, северокавказские осетины [23]. Осетины, подобно аланам имеют незначительную монголоидность вследствие этногеографических контактов с тюрками [15], что проявляется как в строении орбиты, так и в темной пигментации волос. Следовательно, можно также предположить, что цвет волос у женщины – аланки из Пунтуаза был черным.

Как видно из публикаций отечественных археологов и антропологов [9,12,22] не все аланские погребения сопровождаются деформированными черепами, следовательно, этот обычай был действительно распространен главным образом среди представителей аланской аристократии, мужских деформированных черепов встречается много чаще чем женских, отсюда деформация черепа у этой женщины может быть свидетельством не только этнического аланского происхождения, но и указанием ее принадлежности к аланской племенной аристократии, чему не противоречат данные французских археологов из Понтуаза о расположении погребения № 12 среди некрополя солдат романо-галльского гарнизона в Пунтуазе. Аналогию можно провести с данными отечественных археологов, полученных при раскопках античного и раннесредневекового Херсонеса (Крымский п-ов, Украина), где расположены некрополи римлян, среди которых мы находим и погребения как местного херсонесского населения, так и сарматов. Известно, что в Херсонессе до 166/167 гг.н.э. стояли гарнизоном солдаты V Македонского легиона, провинции Мезия, затем им на смену в 166/167 г.н.э. пришел Италийский легион. [7].

Учитывая, мощь, военную опытность и маневренность сарматских катафрактариев (рил.13, 14), можно предположить, женщина из погребения №12 была представителем аланских федератов римских войск в пограничных провинциях. Подобные захоронения сармато-аланов среди римлян и галло-римлян подтверждают эту точку зрения.

Таким образом, по завершении работ над изучением останков женщины из погребения №12 в Пунтуазе можно сделать следующие выводы. Женщина 40-45 лет похороненная среди некрополя солдат романо-галльского гарнизона была представителем аланской знати и находилась на службе местной галло-романской администрации.

Морфология лица указывает на смешанное европеоидно-монголоидное происхождение (монголоидность проявляется в строении орбит, большей ширине носа, щипцеобразном прикусе [11]), европеоидность в значительной профилировке и узости лица, выраженной горбоносости.

Литература:

1. Абрамова М.П. Вопросы историографии и проблемы археологии Центрального Предкавказья сарматского времени (XVI Крупновские чтения по археологии  Северного Кавказа (Ставрополь, 1990)// Советская археология №3. Москва: Наука, 1991- С.297.

2. Алексеев В.П., Дебец Г.Ф. Краниометрия. Методика антропологических исследований. – Москва: Наука, 1964.- С. 81-82.

3. Алексеев В.П., Дебец Г.Ф. Определение пола и возраста по черепу// Краниометрия. Методика антропологических исследований. – Москва: Наука, 1964.- С.34-37.

4. Алексеева Е.П. Памятники меотской и сармато-аланской культуры  Карачаево-Черкесии// Тр. КЧНИИ. 1966. Вып.5.

5. Балуева Т.С., Лебединская Г.В. Антропологическая реконструкция. Методика исследования взаимосвязи между морфологическими признаками и их костной основой. – Москва, 1991.- 189 с.

6.Балуева Т.С., Лебединская Г.В. Антропологическая реконструкция. Методика исследования взаимосвязи между морфологическими признаками и их костной основой. – Москва, 1991.- С.151, 155, 157.

7. Бессонова С.С., Гаврилюк Н.О., Зубар В.М. Херсонес Таврійський у другій половині І ст. до н.е. – третій чверті ІІІст.: . Скіфо-антична доба. // Давня історія України, Том 2. Київ, 1998 –  С. 370-371, 388-389, 392-393.

8. Білецький П. Український портретний  живопис XVII-XVIII  ст. — К.: Мистецтво, 1968. — С. 237.

9. Блаватский В.Д. Раскопки Фанагории в 1938-1939 гг. ВДИ, 1940, 3-4. – С. 293.

10. Вязьмитина М.И.. Введение. Сарматские памятники на территории Украинской ССР. (Скифо-сарматский период)// Археология Украинской ССР в 3-томах под ред. И.И. Артеменко, том 2, Киев: Наукова думка, 1986. – С. 188, 189, 218-219,194-195, 238-239.

11. Герасимов М.М. Материалы к созданию метода реконструкции лица по черепу// Основы восстановления лица по черепу. – Москва: Сов. наука, 1949.- С. 5-58.

12. Десятчиков Ю.М. Сарматы на Таманском полуострове// Советская археология №4. Москва: Наука, 1973 – С.72-73.

13. Ковалевская В.Б. Центральное Предкавказье. Северокавказские древности //Археология СССР. Степи Евразии в эпоху средневековья. Под редакцией  Плетневой С.А. – Москва: Наука, 1981- С. 83-97.

14. Ковалевская В.Б. Сармато-аланы в Западной Европе IV-V вв. н.э. (XVI Крупновские чтения по археологии  Северного Кавказа (Ставрополь, 1990)// Советская археология №3. Москва: Наука, 1991- С. 296-297.

15. Лайпанов К.Т. О тюркском элементе в этногенезе осетин// Происхождение осетинского народа. Орджоникидзе, 1967.

16. Пашкова В.И. Определение пола по черепу: Размеры черепа//Очерки судебно-медицинской остеологии. Определение пола, возраста и роста по костям скелета человека. -Москва: Медгиз, 1963.- С. 23, 24, 28-30.- Табл.5.

17. Пашкова В.И. Определение пола по костям таза: Определение пола по костям скелета//Очерки судебно-медицинской остеологии. Определение пола, возраста и роста по костям скелета человека. -Москва: Медгиз, 1963.- С. 102-104.

18. Рогинский Я.Я., Левин М.Г. Антропология: Учебник для студентов ун-тов. – 3-е изд.- Москва: Высшая школа, 1978.- С. 97.

19. Рогинский Я.Я., Левин М.Г. Отдельные кости мозгового черепа. Череп// Антропология: Учебник для студентов ун-тов. – 3-е изд.- Москва: Высшая школа, 1978.-  С. 98.

20. Тананаева Л.И. Сарматский портрет. Из истории польского портрета эпохи барокко. Москва: Наука, 1979. – 302 с.

21. Тананаева Л.И. Сарматский портрет. Из истории польского портрета эпохи барокко. Москва: Наука, 1979.  – С. 15 .

22. Шилов В.П. Калиновский курганный могильник. МИА, 60, 1959.- С. 492-494.

23. Яценко С.А.  Сарматские погребальные ритуалы и осетинская этнография// Российская археология № 3. Москва, 1998-С. 67-69.

24. Bernard Poirier . Le macrocéphale de Pontoise, le site et la fouille//  Anthropologiques (déformations crâniennes artificielles: histoire,  recherches et hypothèses), La Frette-sur-Seine, 1997 – P. 31.

25. Miya Awazu Pereira da Silva. Crânes artificiellement déformés du pqtrimoine du Musee de L’omme . Paris, 1999. – 8 P.

26. Miya Awazu Pereira da Silva et  Bernard Poirier . Conclusion//  Anthropologiques (déformations crâniennes artificielles: histoire,  recherches et hypothèses), La Frette-sur-Seine, 1997 – P. 31.

27. Raoul Perrot . Proposition de reconstitution faciale du macrocéphale de Pontoise. Métodologie//  Anthropologiques (déformations crâniennes artificielles: histoire,  recherches et hypothèses), La Frette-sur-Seine, 1997 – P.29-30.

Сообщение Пластична реконструкція по штучно деформованому черепу жінки з поховання № 12 в Понтуазе епохи Меровінгів появились сначала на SAGOR.

Начато: среда, 12 декабря 2012 г

«Intelligenti pauca»

Для понимающего достаточно и немногого

«Sine ira et stidio»

Без гнева и пристрастия

Suum cuique

Каждому свое, каждому по заслугам (одно из положений римского права)

«Benefacta male locata malefacta arbitror»

Благодеяния, оказанные недостойному, я считаю злодеяниями

***

«Будете ли вместе со мною плакать о несчастных, мучениках, обо всех погибших детях, все равно, о тех, кто которые находятся внизу, как и о тех, которые наверху?»

Виктор Гюго. Отверженные, 1936. – Стр.28.

***

«Я готов плакать  с вами о детях сильных мира сего, если вы будете плакать со мной о детях из народа!»

Виктор Гюго. Отверженные, 1936. – Стр.28.

***

«Я жалею, сударь, Марию-Антуанетту, эрцгерцогиню и королеву, но мне жаль также и ту  женщину-гугенотку, которую в 1685 году во время царствования Людовика великого, привязали обнаженною до пояса к столбу; на известном расстоянии от нее держали ее грудного голодного ребенка; малютка, проголодавшись и видя грудь матери, пронзительно кричал, а палач говорил: «Отрекайся!» Женщине-матери-кормилице было представлено одно из двух: или голодная смерть ребенка, или смерть совести. Что вы скажете  об этих муках Тантала, примененных к матери ? »

Виктор Гюго. Отверженные, 1936. –  Стр.30.

***

«Гражданин эпископ, я провел жизнь в размышлении, в изучении наук и в созерцании. …когда родина призвала меня и приказала мне принять участие в ее делах. Я повиновался. Встречая злоупотребления, я боролся с ними, встречая тиранию, я разрушал ее.  Территория была захвачена – я защищал ее. Франция была в опасности – я подставлял свою грудь… Я был одним из властителей государства…Я поддерживал угнетенных и облегчал страждущих. Я всегда помогал человечеству идти по пути  к свету. Я исполнял свой долг по мере сил моих, и делал добро, сколько мог. После всего этого меня прогнали, преследовали, очернили, насмеялись надо мной, надругались, прокляли и выслали. В продолжении многих лет, с поседевшими уже волосами, я знал, что есть люди, которые считают себя в праве презирать меня, что я для бедной, невежественной толпы лицо проклятое, и живущее в одиночестве, созданном ненавистью…»

Виктор Гюго. Отверженные, 1936. – Стр.31-32.

***

«Последние годы жизни Карла VII отравлены были его распрею с сыном Людвигом, будущим одиннадцатым.  Это был один из самых замечательнейших представителей той эпохи, именно ее отрицательного – беспокойного, тревожного характера. В 1440 г. он участвовал в мятеже военачальников против  отца; через несколько лет он уходит с военными отрядами, не вошедшими в  число жандармов, в Швейцарию, вмешивается в распри швейцарцев между собою и, может быть, бессознательно оказывает этим большую услугу своему государству: он потерял здесь все войска свои, и Франция избавилась от беспокойных и мятежных шаек…»

Т.Н.Грановский –  русский историк – медиевист, преподаватель Московского университета (1839—1855), один из основоположников русской медиевистики.

Лекция 3 -15 сентября/ Лекции по истории Средневековья. (Лекции 1849-1850)

– Москва: Наука, 1986. – С.16.

***

« … Несколько лет потом провел он в своем уделе, в Дофине, и здесь вполне обозначились черты будущего правителя. Он произвел множество фамилий в дворянство, чем оскорбил старые дворянские роды; эти новые дворяне назывались les nobles du dauphin…»

Т.Н.Грановский –  русский историк – медиевист, преподаватель Московского университета (1839—1855), один из основоположников русской медиевистики.

Лекция 3 -15 сентября/ Лекции по истории Средневековья. (Лекции 1849-1850)

– Москва: Наука, 1986. – С.16.

***

«…Но и отсюда тревожил он отца; избегая зато строгих мер его, он бежал ко двору Филиппа Доброго Бургундского, где и пробыл до смерти своего отца… »

Т.Н.Грановский –  русский историк – медиевист, преподаватель Московского университета (1839—1855), один из основоположников русской медиевистики.

Лекция 3 -15 сентября/ Лекции по истории Средневековья. (Лекции 1849-1850) – Москва: Наука, 1986. – С.16.

***

 «…Можно составить  себе понятие о том, на какие поступки Карл считал его способным, из того, что Карл, по уверениям некоторых, умер от голода: он отказывался принимать пищу, опасаясь отравы от сына. Людвиг жил, по-видимому, беззаботно у герцога Бургундского, был другом его сына Карла Смелого, участвовал в забавах его молодости и с людьми своего общества писал непристойные сказки  {дошедшие до нас под заглавием: les cent nouvelles}» .

Т.Н.Грановский –  русский историк – медиевист, преподаватель Московского университета (1839—1855), один из основоположников русской медиевистики.

Лекция 3 -15 сентября/ Лекции по истории Средневековья. (Лекции 1849-1850) – Москва: Наука, 1986. – С.16.

***

«…В 61 г. умер Карл VII, Людвиг отправился в Париж, сопровождаемый целым войском под предводительством герцога Филиппа Бургундского. Еще по дороге он отставил всех министров своего отца и объявил, что по прибытии произведет следствие над ними; большая часть из них бежала…»

Т.Н.Грановский –  русский историк – медиевист, преподаватель Московского университета (1839—1855), один из основоположников русской медиевистики.

Лекция 3 -15 сентября/ Лекции по истории Средневековья. (Лекции 1849-1850)

– Москва: Наука, 1986. – С.17.

***

«…Мы имеем о Людвиге XI значительное собрание источников. Первое место занимают здесь записки Филиппа де Комминя. Это был бургундский дворянин, служивший сначала Карлу Смелому, потом перешедший к Людвигу и игравший потом важную роль в совете короля : это был ум проницательный, без теплоты чувств и без верований, но замечательный  политический мыслитель. Французские некоторые писатели сравниваю его с Тацитом, но между ними нет ничего общего, кроме внешних аналогий – рассказа  о жестоких правителях. Это не мешает , однако, Комминю быть великим историком, и всякий, кто хочет ближе познакомиться ближе с тем веком, должен непременно читать Комминя… »

Т.Н.Грановский –  русский историк – медиевист, преподаватель Московского университета (1839—1855), один из основоположников русской медиевистики.

Лекция 3 -15 сентября/ Лекции по истории Средневековья. (Лекции 1849-1850) – Москва: Наука, 1986. – С.17.

 ***

 «…Парижских граждан при въезде короля поразила страшная противоположность между герцогом  Бургундским и королем. Первый въехал в город, как настоящий феодальный  властитель, великолепно одетый, окруженный блестящим рыцарством. Людвиг был небольшого роста, худощавый, одетый в платье среднего сословия…»

Т.Н.Грановский –  русский историк – медиевист, преподаватель Московского университета (1839—1855), один из основоположников русской медиевистики.

Лекция 3 -15 сентября/ Лекции по истории Средневековья. (Лекции 1849-1850)

– Москва: Наука, 1986. – С.17.

***

«…Может быть, эта самая простота и привлекла к  нему сердца городского народонаселения. Между тем как Филипп давал рыцарские праздники, Людвиг знакомился с добрыми горожанами, крестил у них и особенно успешно действовал на женщин, удивлявшихся дотоле невиданной простоте короля.

Это был король среднего сословия с его ненавистью  к феодализму…»

Т.Н.Грановский –  русский историк – медиевист, преподаватель Московского университета (1839—1855), один из основоположников русской медиевистики.

Лекция 3 -15 сентября/ Лекции по истории Средневековья. (Лекции 1849-1850)

– Москва: Наука, 1986. – С.17.

***

«…Говорят, что на один турнир Филиппа Людвиг смотрел из окошек своего дворца и особенно забавлялся следующим: незнакомый рыцарь явился на турнир и страшно избивал рыцарей; говорят, что это был мясник, подосланный королем…»

Т.Н.Грановский –  русский историк – медиевист, преподаватель Московского университета (1839—1855), один из основоположников русской медиевистики.

Лекция 3 -15 сентября/ Лекции по истории Средневековья. (Лекции 1849-1850) – Москва: Наука, 1986. – С.17-18.

 ***

«…Когда обнаружились планы Людвига XI, клонившиеся явно к уничтожению феодальной аристократии и возвышению королевской власти, в 1465 г. образовался известный союз ради общественного блага, принявший громкое название. Пышное название, которым были прикрыты цели вождей феодализма. Во главе союза стали герцоги Бретанский, Бургундский и Калабрийский из дома Анжу…»

Т.Н.Грановский –  русский историк – медиевист, преподаватель Московского университета (1839—1855), один из основоположников русской медиевистики.

Лекция 4 -17 сентября/ Лекции по истории Средневековья. (Лекции 1849-1850) – Москва: Наука, 1986. – С.19.

***

«…У нас есть неоспоримые доказательства, что король поджигал Люттих против Карла. Но Карл успел с ним управиться, взял заложников (при  Brusthem’e), заставил исполнить свои веления. Тогда Людвиг, продолжая возмущать Люттих, предложил договор Карлу, убеждая съехаться в городе Peronne на границах Артуа.  Это было самое замечательное и известное свидание. Когда король приехал в Перонну, он надеялся склонить Карла, над которым лично всегда имел влияние, к отсрочке, а между тем в Люттихе готов был возникнуть мятеж  вследствие  переговоров Людвига.»

Т.Н.Грановский –  русский историк – медиевист, преподаватель Московского университета (1839—1855), один из основоположников русской медиевистики.

Лекция 4 -17 сентября/ Лекции по истории Средневековья. (Лекции 1849-1850) – Москва: Наука, 1986. – С.20.

***

«…На другой день после приезда в Перонну. Карл узнал о новом страшном восстании в Люттихе (Люттихцы убили его чиновников, выгнали архиерея и подняли знамя бунта: они ждали помощи Людвига – Примечание Т.Н.Грановского). В первом порыве негодования Карл велел взять под стражу короля; его спасли обещаниями и подкупами; он [Людвиг] подкупил Филиппа де Комминя, сановника Карлова; тот сам об этом говорит: «При этом деле я имел случай оказать услугу королю, за что он был мне признателен». Но Людвиг, спасший жизнь свою, не спас чести. Он должен был согласиться на уступки более постыдные, чем прежние. Брату он отдал Шампанью, имевшую великую важность, ибо она соединяла бургундские земли между собой, Карл Шампанский всегда оттуда мог сносится с Бургнудией…разрозненные земли бургундские посредством Шампаньи слиться в одну массу. »

Т.Н.Грановский –  русский историк – медиевист, преподаватель Московского университета (1839—1855), один из основоположников русской медиевистики.

Лекция 4 -17 сентября/ Лекции по истории Средневековья. (Лекции 1849-1850) – Москва: Наука, 1986. – С.21.

***

«…Потом герцог Бургундский заставил короля идти в своей свите к Люттиху. Жители города, увидав французское знамя в лагере бургундском, сначала испустили крики радости, но после увидели, в чем дело. Город защищался отчаянно: в одной ночной вылазке едва не попались в плен Людвиг и Карл, Людвиг показал здесь очень много усердия и действовал весьма храбро; ему хотелось хоть чем-либо поскорее вырваться из своего положения. Город взятый подвергся страшной участи; сотнями, тысячами казнили жителей и бросали в реку. Это случилось в 1467 году . »

Т.Н.Грановский –  русский историк – медиевист, преподаватель Московского университета (1839—1855), один из основоположников русской медиевистики.

Лекция 4 -17 сентября/ Лекции по истории Средневековья. (Лекции 1849-1850) – Москва: Наука, 1986. – С.21.

***

«Людвиг воротился домой. По возвращению он нашел явные доказательства, что все его намерения наперед сообщались Карлу и главным орудием измены был кардинал Ла Балю, которого Людвиг вывел из ничтожества и которому поручал главные дела свои. Людвиг велел судить его светским судом и запер в железную клетку, изобретенную самим кардиналом, в которой нельзя было ни лежать, ни стоять во весь рост.  Филипп де Комминь описал подробно этого рода клетки, которые он также отведал по его выражению.

Людвига характеризует песня, которую он напевал,  ходя подле клетки кардинала:

«La cardinal de la Balue

Fait le pied de grue»*»

(*Перевод с фр. «Кардинал Ла Балю ходит журавлем»)

Т.Н.Грановский –  русский историк – медиевист, преподаватель Московского университета (1839—1855), один из основоположников русской медиевистики.

Лекция 4 -17 сентября/ Лекции по истории Средневековья. (Лекции 1849-1850) – Москва: Наука, 1986. – С.21.

***

«В 1472 г. Карл Гиенский  скоропостижно умер, съевши персик, данный ему одним монахом бенедиктинским. Есть мнение, причины, заставляющие думать, что это было сделано братом, потому что главный  советник Карла – Лекке объявил торжественно, что виною смерти герцога – король французский, и взял под стражу монаха, подавшего персик; но тогда случилось странное  событие: дьявол унес монаха из темницы. Конечно, современники догадывались, кто был этот дьявол. Земли Карла присоединились к владениям Людвига. »

Т.Н.Грановский –  русский историк – медиевист, преподаватель Московского университета (1839—1855), один из основоположников русской медиевистики.

Лекция 4 -17 сентября/ Лекции по истории Средневековья. (Лекции 1849-1850) – Москва: Наука, 1986. – С.22.

***

«Одной из первых жертв Людвига сделался коннетабль Сен-Поль, один из первых, главных баронов Франции, представитель тогдашнего феодального сословия в Европе. Владения его лежали на границах Бургундии и Франции. Это давало ему возможность выбирать себе господина сообразно со своими минутными расчетами. Во все царствование Людвига он играл эту двусмысленную роль; войско бургундское не раз находилось под его предводительством, и в то же время он был коннетабль Франции. Это был человек необычайно честолюбивый и хитрый; между обоими государями он занимал какое-то среднее место, не объявляя себя никому решительным врагом, всегда уступая обстоятельствам. Следующие подробности из Комминя покажут, к каким средствам против него прибегал Людвиг, давно ненавидевший коннетабля; он вступил с ним в самые тесные отношения в 1475 г., в эпоху похода англичан во Францию послал к нему своих поверенных. Сен-Поль в это время продавал Бургундского герцога. Благодаря ему Людвиг знал все, что делалось в бургундском лагере. Тогда Людвиг пригласил бургундского посла, принял его за ширмами и призвал Сен-Поля, которого заставил высказать свои мнения и даже смеяться над Карлом. Он знал, что эти насмешливые слова повредят ему более чем измена. Результатом этого была выдача коннетабля Карлу ; суд был короток. С.-Поль был казнен. Верный своему правилу, Людвиг напевал песенку в день смерти Сен-Поля…»

Т.Н.Грановский –  русский историк – медиевист, преподаватель Московского университета (1839—1855), один из основоположников русской медиевистики.

Лекция  5 – 20 сентября/ Лекции по истории Средневековья. (Лекции 1849-1850) – Москва: Наука, 1986. – С.23.

***

«На юге между тем существовала могущественная фамилия Арманьяков; они носили громкое имя и распо [лагали] большим влиянием. Главою их были герцог Немурский и граф  Арманьяк. Последний был нежданно осажден в своем городе и принужден сдаться; ему были сделаны всякого рода обещания, но на другой день сдачи он был убит. Чрез несколько дней были убиты его жена и дети. Герцог Немурский в свою очередь был взят под стражу.»

Т.Н.Грановский –  русский историк – медиевист, преподаватель Московского университета (1839—1855), один из основоположников русской медиевистики.

Лекция 4 -17 сентября/ Лекции по истории Средневековья. (Лекции 1849-1850) – Москва: Наука, 1986. – С.22.

***

«Герцог Немурский умирает на плахе.  Конечно, он был изменник, но измена была прощена ему давно. Казнь эта произвела сильное впечатление на всех; герцог Немурский был друг Людвига: главной уликой его было дружеское письмо к Людвигу, в котором он говорит о своих прежних восстаниях. Самая казнь совершилась с страшными обстоятельствами: под эшафотом стояли малолетние дети герцога Немурского,  так что на них капала кровь казненного отца.»

Т.Н.Грановский –  русский историк – медиевист, преподаватель Московского университета (1839—1855), один из основоположников русской медиевистики.

Лекция  5 – 20 сентября/ Лекции по истории Средневековья. (Лекции 1849-1850) – Москва: Наука, 1986. – С.25-26.

 ***

«…Одним словом, во Франции не осталось головы, которая бы крепко держалась на плечах, как говорил сам Людвиг. Он писал к одному близкому ему человеку – Андрэ : «Милый Андрэ, держи голову обеими руками»»

Т.Н.Грановский –  русский историк – медиевист, преподаватель Московского университета (1839—1855), один из основоположников русской медиевистики.

Лекция  5 – 20 сентября/ Лекции по истории Средневековья. (Лекции 1849-1850) – Москва: Наука, 1986. – С. 26.

***

«Эдуард IV явился в сопровождении многочисленного блестящего войска; англичане думали, что снова им предстоят прежние надежды. Это был цвет народонаселения, богатые мызники, часть конницы, все дворянство Англии. Но Людвиг XI не похож был на предшественников: он уклонялся от битвы и вел переговоры, а между тем он подкупил всех близких людей к Эдуарду и, наконец, подкупил самого Эдуарда; разрушая все средневековые идеалы, он не дорожил и честью. Он открыто отказывался от титула короля Франции, лишь бы оставили ему власть, и в переписке называл себя принцем, а Эдуарда королем Франции. Всем министрам его дал он значительные суммы и взял с них расписки. Назначив свидание с Эдуардом, Людвиг XI звал его в гости в Париж, где обещал ему много хорош[еньк]их женщин. По заключению мира, он усиленно предлагал Эдуарду ехать праздновать его в Париж, но когда тот согласился, Людвиг, боясь, чтобы Париж не слишком понравился Эдуарду, так же усиленно уговаривал его остаться.»

Т.Н.Грановский –  русский историк – медиевист, преподаватель Московского университета (1839—1855), один из основоположников русской медиевистики.

Лекция  5 – 20 сентября/ Лекции по истории Средневековья. (Лекции 1849-1850) – Москва: Наука, 1986. – С.23.

***

«В начале 77 года он (Карл Смелый) осадил город Нанси, отнятый у него герцогом Лотарингским и при осаде был в третий раз разбит швейцарцами и сам был убит. Был ли он убит врагами своими или изменниками, окружавшими его, этот вопрос остается нерешенным; много есть причин думать, что итальянский кондотьер Кампобассо содействовал не только поражению, но и смерти Карла, ибо получил огромную сумму от Людвига.»

Т.Н.Грановский –  русский историк – медиевист, преподаватель Московского университета (1839—1855), один из основоположников русской медиевистики.

Лекция  5 – 20 сентября/ Лекции по истории Средневековья. (Лекции 1849-1850) – Москва: Наука, 1986. – С.25

***

«….Надо правду называть правдой, ложь – ложью и преступление – преступлением»

Генерал А.И.Деникин,

из книги Марина Деникина. Генерал Деникин. Воспоминания дочери. – Москва,  2005. – С.299.

 ***

«Он (Людовик XI ) родился как бы и королевским сыном, и не совсем, потому что большую часть его жизни вот этот дофин Жанны Карл, или Карл Седьмой, провел совсем не по-королевски.  Он назывался «Буржский король», презрительно. Англичане очень поддерживали это, и внутренние враги во Франции. Ну, какой король, если по договору в Труа 1420-го года он был лишен всяких наследственных прав, и мать даже объявила его незаконнорожденным? Ну, какой он дофин? Поэтому рождается-то мальчик, когда его отец Карл Седьмой, которому 20 лет, всего 1 год назад коронован, коронован своими сторонниками в Пуатье, незаконно…

В 1422-м он коронован своим окружением, и потому в глазах любого недруга он Буржский король. А этот мальчик – Буржский наследник. То есть, это уже первая травма. Мы много с вами говорили, как вот эти детские трагедии… А вообще-то королевское детство вызывает королевские трагедии, они отражаются. Он Буржский наследник. Мать – Мария Анжуйская, которая малую роль играет в его жизни. В ничтожном, так сказать, состоянии воспитывается он при Буржском этом дворе при незаконно коронованном отце. До десяти лет почему-то его держали вдали от матери. Признаюсь, не удалось мне понять точно, почему.»

Наталия Басовская.  профессор РГГУ в передаче : «Людовик XI Валуа: благоразумный паук. Заклеймим абсолютизм». / Историческая программа Алексея Венедиктова и Натальи Басовской – «Все так»/Радио: “Эхо Москвы”  20.10.2012 18:08.

***

«Сначала его отдали на воспитание, видимо, любовнице отца Катрин де Жиак, а затем главному фавориту отца, политическому фавориту, Ла Тремулю, или Ла Тремую, главному врагу Жанны, между прочим. В общем, обстановочка хороша. Затем появляется позже при дворе любовница отца, знаменитая Агнесса Сорель, которую дружный хор и современников, и потом историков называются суперкрасавицей. Историки даже любят так, по портретам: «самая красивая женщина 15-го века». Так вот, есть предание, что мальчишкой будущий Людовик Одиннадцатый, пока дофин Людовик, гонялся за ней с мечом, угрожая ее убить мечом, эту самую красивую женщину, будучи оскорбленным за свою мать.»

Наталия Басовская.  профессор РГГУ в передаче : «Людовик XI Валуа: благоразумный паук. Заклеймим абсолютизм». / Историческая программа Алексея Венедиктова и Натальи Басовской – «Все так»/Радио: “Эхо Москвы”  20.10.2012 18:08.

***

«…Это 1429-й год, ему будет 8 лет. Но раннее детство: отец – король ненастоящий, у отца эта суперлюбовница, которую он ненавидит, оскорбляясь за свою мать – в общем, так себе детство. Для королевских семейств это не так редко, но здесь очень колоритно…»

Наталия Басовская.  профессор РГГУ в передаче : «Людовик XI Валуа: благоразумный паук. Заклеймим абсолютизм». / Историческая программа Алексея Венедиктова и Натальи Басовской – «Все так»/Радио: “Эхо Москвы”  20.10.2012 18:08.

***

«13-летнего Людовика женят на 11-летней Маргарите Шотландской. Ну, романисты, которых, кроме Вальтер Скотта, более низкого уровня было много вокруг жизни Людовика Одиннадцатого… есть романисты весьма невеликого полета, они очень любят рассуждать о том… и искать, когда же этот брак реализовался. Ну, в общем, здесь много спекуляций. Но, короче говоря, это тоже, ну, назвать семьей… ведь это тоже не назовешь. Как был одиноким мальчишкой, так и остается. А еще и какая-то 11-летняя жена… Да, у него дурацкая жизнь.»

Наталия Басовская.  профессор РГГУ в передаче : «Людовик XI Валуа: благоразумный паук. Заклеймим абсолютизм». / Историческая программа Алексея Венедиктова и Натальи Басовской – «Все так»/Радио: “Эхо Москвы”  20.10.2012 18:08.

***

«Два года спустя, в 1439-м, король, теперь вполне король Карл Седьмой, который останется в истории – еще он это прозвище не получил, но получит – с прозвищем «Победитель» после завершения войны, в основном завершения…

А. Венедиктов: Наш утенок-дофин

Н. БАСОВСКАЯ: Да, бывший дофин, утенок несчастный. Он назначил своего сына Людовика, будущего Людовика Одиннадцатого, наместником в Лангедоке. Это очень хорошо. Это богатая область…»

Н. БАСОВСКАЯ: Да, бывший дофин, утенок несчастный. Он назначил своего сына Людовика, будущего Людовика Одиннадцатого, наместником в Лангедоке. Это очень хорошо. Это богатая область…»

Наталия Басовская –  профессор РГГУ,  и  Алексей Венедиктов – главный редактор радиостанции “Эхо Москвы” в передаче : «Людовик XI Валуа: благоразумный паук. Заклеймим абсолютизм». / Историческая программа Алексея Венедиктова и Натальи Басовской – «Все так»/Радио: “Эхо Москвы”  20.10.2012 18:08.

***

Н. БАСОВСКАЯ: Филипп Добрый принимает дофина с широко раскрытыми объятиями («У нас общий враг»). Он его обласкал настолько, что, ну, лучше некуда. Дал ему пенсион 36 000 франков. Дофин до времени коронации больше… а до коронации осталось 5 лет. Он этого не знает, но ждет бешено. Получил прекрасный этот пенсион, он жил, не нуждался в средствах. У него рождаются дети там уже, при Бургундском дворе, но во младенчестве умирают.

А. ВЕНЕДИКТОВ: Извините, Наталья Ивановна, очень смешно зафиксировано то, что сказал Карл Седьмой, узнав, что дофин убежал к Филиппу Бургундскому. Он сказал:

«Мой бургундский кузен, – сказал уже больной Карл Седьмой, – принял такого лиса, который передушит всех его кур».

Н. БАСОВСКАЯ: И ведь он был совершенно прав.»

Наталия Басовская –  профессор РГГУ,  и  Алексей Венедиктов – главный редактор радиостанции “Эхо Москвы” в передаче :

«Людовик XI Валуа: благоразумный паук. Заклеймим абсолютизм». / Историческая программа Алексея Венедиктова и Натальи Басовской – «Все так»/Радио: “Эхо Москвы”  20.10.2012 18:08.

 ***

 Н. БАСОВСКАЯ: И, короче говоря, теперь Людовику остается одно: ждать смерти отца. Он ждал ее так истово!.. Он посадил людей вокруг Карла Седьмого, ходят разговоры, что он его отравил. Карл Седьмой боялся, что он его отравит, перестал пищу толком принимать. Есть версия, что Карл Седьмой вообще умер от голода, настолько боясь, что этот лис его отравит. И когда, наконец, появился гонец, принесший для Людовика счастливую весть – отец умер! – гонец был обласкан. Жадный Людовик дал ему денег. А когда пришло несколько чудаков в траурных одеждах выражать соболезнования…

А. ВЕНЕДИКТОВ: Сыну.

Н. БАСОВСКАЯ: … он их не принял и ускакал на охоту. То есть, моральный облик, с позиций 20-го – 21-го века, чудовищный. Но в среде королевской, в среде  абсолютизма, этой жесточайшей политической системы – нормальный.

Наталия Басовская –  профессор РГГУ, и  Алексей Венедиктов – главный редактор радиостанции “Эхо Москвы” в передаче : «Людовик XI Валуа: благоразумный паук. Заклеймим абсолютизм». / Историческая программа Алексея Венедиктова и Натальи Басовской – «Все так»/Радио: “Эхо Москвы”  20.10.2012 18:08.

***

«Когда… стало ясно, что Франция не сможет избежать этого, промышленники хладнокровно рассмотрели проблему и с присущей  нашему французскому гению изворотливостью ума постарались приспособиться к новой ситуации… »

Министр труда Коллиар, 16 апреля 1919 года.

«Débats parlamaintaires. Session ordinaire de 1919» tome unique; partie II; page 1802С.21.  3-й том ИФ. Москва: Изд-во «Наука», 1973.

***

«Из всех, кого я знал, самым мудрым человеком, способным выпутаться из беды в тяжелое время,  был наш господин – король Людовик XI, смиреннейший в своих речах и одежде и весьма настойчивый, когда ему нужно было привлечь на свою сторону полезных или опасных для него людей. Он не унывал, если с первого раза получал отказ от того или иного человека, и продолжал свои усилия, не жалея посулов и даров в виде денег или тех должностей, которые как он знал, точно того прельщали. В мирное и спокойное время, он бывало,  лишал доверия и прогонял некоторых людей, а затем, когда появлялась в них нужда, возвращал их, щедро одаряя, и пользовался их услугами,  не держа на них никакого зла за прошлое. Он был, естественно, другом людей невысокого положения и врагом всех могущественных, способных обойтись без него…»

Ф де Коммин, Глава X .- Мемуары. – Москва: Наука, 1986-стр. 34-35.).

***

«…если в трудную минуту он вел себя мудро, то как только чувствовал себя в полной безопасности или хотя бы получал передышку,  он начинал во вред себе уязвлять людей по мелочам, ибо с трудом переносил спокойную жизнь. Он с легкостью злословил о людях и в глаза, и за глаза, исключая лишь тех, кого побаивался, – а таких было немало, – поскольку по природе своей был довольно – таки боязливым. Но когда его болтливость приносила ему неприятности или же он опасался их  и хотел как-то поправить дело, он говорил обиженному: «Я знаю, что язык мой причиняет мне  много вреда, но он же иногда и доставляет радость. Однако я готов повиниться». Слова эти он подкреплял каким-нибудь подарком,  и дары его были щедрыми… »

Филипп де Коммин, Глава X .- Мемуары. – Москва: Наука, 1986.- С.35.

***

«…Когда он  обрел силу, став королем, он поначалу помышлял лишь о мести,  но очень скоро из-за этого приключилось немало бед, и тогда к нему  пришло раскаяние …»

Филипп де Коммин, Глава X .- Мемуары. – Москва: Наука, 1986.- С.35.

 ***

«Хочу Вам привести красноречивый пример. Когда бы ни велись переговоры между англичанами и французами, благодаря уму и искусности французы всегда брали верх. И англичане говорят, как некогда они мне сказали во время переговоров с ними, что в сражении с французами они всегда или чаще всего выигрывают, а на всех переговорах проигрывают и несут убытки. И действительно, насколько я  знаю, в нашем королевстве есть такие люди, способные вести ответственные переговоры, каких нет ни в одном другом известном мне государстве, и это особенно те, кто воспитан нашим королем: ведь для подобных дел нужны люди услужливые, умеющие все стерпеть, снести любые речи ради достижения цели, и именно таких, как я говорил, он и подбирал себе…»

Филипп де Коммин, Книга третья.  Глава VIII .- Мемуары. – Москва: Наука, 1986.- С.108.

 ***

«Я немного затянул разговор о послах и о том, что за ними нужен глаз, но сделал это не без причины, ибо видел так много обмана изла, совершаемого под покровом посольств, что не могу это обойти молчанием… »

Филипп де Коммин, Книга третья.  Глава VIII .- Мемуары. – Москва: Наука, 1986.- С.108.

 ***

«…вспомним хотя бы  королей вроде Людовика XI, носившего на шляпе отлитую из свинца фигурку богородицы и спокойно смотревшего на распятых на колесе, замурованных заживо…»

Томас Карлейль. Французская революция.- Москва: Мысль,1991.-С.13.

***

 «Злодея карают не за совершенное им злодеяние, а в назидание другим. Да убоятся они творить зло».

Людовик XI

***

«Я дам столько-то тому, кто принесет мне  новости.»

Людовик XI

 «Он необычайно красив, этот король, и безмерно любит женщин. А в Париже он может найти какую-нибудь красотку, которая его столь прельстит прекрасными речами, что ему, пожалуй, захочется вернуться…»

Людовик XI  об английском короле Эдуарде IV.

 ***

«Глупые люди полагают, что раз наказание за злое дело не последовало тотчас же, то здесь на свете нет справедливости, а если есть, то лишь случайная.  Наказание за злое дело задерживается иногда на несколько дней, иногда на несколько столетий. Но оно так же верно, как жизнь, так же неминуемо, как смерть!»

Томас Карлейль.

***

 «Взгляните хотя бы на эти мощные каменные стены. Грязный пограничный город (Lutetia Parisiorum  или Barisiorum) покрылся мостовыми и широко раскинулся на обоих берегах Сены, заняв даже острова. Он называется теперь Парижем и иногда хвастливо именует себя новыми Афинами или даже столицей мира. Высокие древние башни мрачно хмурятся, глядя на вас из глубины тысячелетий. Воздвигнуты на вере (от нее, быть может осталась лишь память) соборы, дворцы, ну и конечно же закон и государство.»

Томас Карлейль. Французская революция.- Москва: Мысль,1991.-С.12.

***

 «Чем более низок и подл человек, тем приятнее ему бальзам лести.»

Томас Карлейль. Французская революция.- Москва: Мысль,1991.-С.21.

***

 «Первый признак порчи общественных нравов – это исчезновение истины»

Мишель Монтень, “Опыты”

 ***

«Последние годы жизни Людовик провел, запершись в своем замке Плесси-де-Тур, где его днем и ночью окружали верные шотландцы. Сохранилось много преданий о мрачных застенках этого дворца. Людовик всегда получал удовольствие, наблюдая за тяжкими страданиями своих узников. К старости его жестокость еще усилилась. Впрочем, по словам Коммина, он сам страдал от страха не меньше своих врагов и фактически подверг себя добровольному заключению в стенах своего неуютного жилища. Перед смертью он впал в такую подозрительность, что не решался даже выходить во двор и ежедневно менял и переставлял с одной должности на другую всех слуг. Лишь немногие из приближенных допускались к королю. Сын его, дофин Карл, не видел отца несколько лет.»

Константин Рыжов. Все монархи мира. Западная Европа. Москва, 1999 г. http://www.hrono.ru/biograf/bio_l/ludovik11.php

***

 «Aditum nocendi perfido praestat fides»

«Доверие, оказываемое вероломному, дает ему возможность вредить»

Сенека, «Эдип.

 ***

«В выражении лица этого человека было что-то одновременно привлекательное и отталкивающее,  в его резких чертах, ввалившихся щеках и глубоко сидящих глазах сквозили лукавство и затаенный юмор, не чуждый  и нашему юноше. И в то же время во взгляде этих впалых глаз, смотревших из-под густых, нависших черных бровей, было что-то зловещее и повелительное.»

Вальтер Скотт. Путник/ Квентин Дорвард. – Москва ,  1980. – С.19.

 ***

«Со мной шутки плохи, а с моего товарища хватит и того, что он получил. »

Вальтер Скотт. Путник/ Квентин Дорвард. – Москва,  1980. – С.22.

 ***

«Я и забыл тебя предупредить о самой большой опасности, подстерегающей тебя в здешних местах:  у каждого листочка в этом лесу есть уши и каждое слово будет передано королю».

Вальтер Скотт. Путник/ Квентин Дорвард. – Москва,  1980. – С.22.

***

«Поживи-ка на свете да сделайся преданным, верным слугой своего государя, и ты узнаешь дружок, что в мире ничто так приятно не пахнет, как труп врага, предателя или изменника, – заметил француз.»

Вальтер Скотт.   Квентин Дорвард. – Москва:,  1980. – С.32-33.

 ***

«Я не сержусь на тебя, Жаклина, ты еще слишком молода, чтобы быть вероломной и лживой, каковой, к сожалению, ты станешь со времен, как вся ваша непостоянная порода.»

Вальтер Скотт.   Квентин Дорвард. – Москва,  1980. – С.42.

 ***

«Ты просто еще молод и глуп, – сказал ему дядюшка Пьер, – и так же плохо знаешь женщин, как и государей, о которых судишь вкривь и вкось, тогда как сердца их (тут он набожно перекрестился) – в руках божьих.»

Вальтер Скотт.   Квентин Дорвард. – Москва,  1980. – С.43.

 ***

«Тот старик с виду груб и суров, а язык у него острый и злой, но он великодушен и щедр. Такой человек стоит черствого и равнодушного родственника. «Лучше добрый чужой, чем свой, да чужой», как говорит наша шотландская пословица».

Вальтер Скотт.   Квентин Дорвард. – Москва,  1980. – С.69.

***

«Откровенно говоря Дюнуа, при всем моем уважении к святому таинству брака (тут он перекрестился), я  бы предпочел, чтобы Орлеанский дом дарил нам таких доблестных воинов, как ты и твой отец, людей, в чьих жилах течет кровь французских королей, не давая им прав на французский престол…»

Вальтер Скотт.   Квентин Дорвард. – Москва,  1980. – С.124.

***

«Шотландская честь всегда была безупречна. На нее можно положиться, и я ей верю. Но измена!.. Измена сидит за нашим столом, искрится в наших кубках, рядится в платье наших советников, улыбается устами наших придворных, слышится в хохоте наших шутов, а чаще всего таится  под дружеской личиной примирившегося с нами врага…»

Вальтер Скотт.   Квентин Дорвард. – Москва,  1980. – С.142.

 ***

«… есть опасности, которым надо прямо смотреть в глаза. Если же ты станешь уклоняться от них – гибель становится неизбежной. Если я смело подойду к собаке, которая рычит на меня, и приласкаю ее, то десять шансов против одного, что она меня не тронет. Если же я выкажу ей свой страх, она наверняка бросится и укусит меня. Я буду с тобой откровенен: для меня очень важно, чтобы этот человек вернулся к своему сумасбродному господину, не затаив гнева против меня. Вот почему я иду на такую опасность. Я никогда не боялся рисковать своей жизнью для блага моего королевства…»

Вальтер Скотт.   Квентин Дорвард. – Москва,  1980. – С.143.

***

«Тот, кто хочет иметь успех при дворе, должен знать все ходы и закоулки, потайные  двери и западни этого замка не хуже, чем его главные ворота и парадный вход…»

Вальтер Скотт.   Квентин Дорвард. – Москва   1980. – С.143.

***

«Какая беда, если посланный будет убит, исполнив свое поручение? Это то же, что разбить бутылку, когда вино из нее выпито…»

Вальтер Скотт.   Квентин Дорвард. – Москва, 1980. – С.171.

 ***

«Люди вообще настолько имеют значения и влияния, насколько нужны; а люди, подобные Грановскому, теперь нам крайне нужны. Время еще впереди, когда настанет для нас потребность в специалистах, в ученых; мы нуждаемся теперь в бескорыстных и неуклонных служителях науки, которые бы твердой рукою держали и высоко поднимали её светоч; которые, говоря нам о добре и нравственности — о человеческом достоинстве и чести, собственною жизнью подтверждали истину своих слов… Таков был Грановский — и вот отчего льются слезы о нем; вот отчего он, человек бессемейный, был окружен такой любовью и при жизни и в смерти… Заменить его теперь не может ни один человек, но сам он будет еще действовать за гробом,– действовать долго и благотворно. Он жил недаром — он не умрет. Во всей его деятельности ничего не было такого, в чем бы не мог он громко и ясно признаться перед всеми; он сеял свои семена днем, при свете солнца, и когда они взойдут и принесут плоды — в них не будет ничего горького… Выше этой похвалы и этой награды для человека нет.»

И. С. Тургенев «Два слова о Грановском»[3]

http://ru.wikipedia.org/wiki/Грановский,_Тимофей_Николаевич

***

«О Грановском можно сказать, что он уже тем был полезен, что жил, и это не будет преувеличено, а как вдумаешься в эти слова, так ведь это величайшая похвала, какую можно сказать человеку!»

Некрасов  Василию Боткину в октябре 1855 года после смерти Грановского

  ***

«Верность Луи сохранили в это трудное время немногие: Шарль де Мелюн,  дядя по материнской линии  Шарль дю Мен, Иоахим де Ройяль – преданный  маршал еще с дофинцев, Тристан л’Ерните – прево, Прево Анри де Ливре,   эпископ Еврё Жан де Балю (который позже станет кардиналом), два другие родственника – дядя Рене Анжуйский и младший брат Шарль Французский были  на стороне  восставших, которых поддержали практически все принцы и дворянство.

Как писал  дипломат и шпион (от дома Сфорца) в своем донесении Франческо Сфорца: «Его величеству не на кого положиться. Даже Жан де Лескун – бастард Арманьяк некогда наиболее преданный королю теперь попытался занять сторонне положение – пославшись больным. »

C.А.Горбенко “Конспект – перевод” монографии Жана Фавье. “Людовик XI”, Париж, 2001.- С.   489.

***

«Жак де Бон – купец из города Тура, известный в истории под именем Самблансэ (по названию принадлежавшего ему поместья), – был сыном не менее известного Жана де Бона, который впервые упоминается в 1454 году как поставщик владетельного Ангулемского дома; спустя десять лет Жан де Бон – один из крупнейших негоциантов королевства. Его ремеслом была торговля сукнами, но он ею не ограничивался. Мы знаем, например, что он был активным участником коммерческих предприятий Людовика XI, когда в 1464 году велел построить четыре галеаса, а именно «Святого Мартина»,  « Святого Николая»,  «Святого Людовика» и  «Святую Марию», чтобы продолжить дело Жака Кёра, направившего ранее свои четыре галесас в Средиземное море. Жан де Бон из Лиона вступил в компанию с Жоффруа ле Сиврие из Монпелье, Ж. де Камбрэ из Лиона, Никола Арнулем из Парижа и Жаном Пла из Брюгге. Как мы видим, эти богатые купцы создавали крупные и уже вполне международные компании.

Жан де Бон был одним из тех, кто получал товары, доставленные из Леванта на галеасах, и пускал их в обращение. Кроме того, в 1470 году он поставил первые партии шелка-сырца на шелковые мануфактуры с итальянскими мастеровыми, которых Людовик XI вывел из-за Альп, чтобы поселить сначала в Лионе, а затем в Туре. Позднее вместе со своим зятем Жаном Брисонне он по просьбе короля отправил в Лондон пряности, парчу и шелк на 25 000 экю. Это была попытка открыть прямой доступ к английскому рынку и избавиться от посредничества Брюгге.»

Люсьен Февр. Торговец XVI столетия/ Бои за историю. – Москва:Наука, 1991.- 235.

***

«Английские вторжения, грабежи, чинимые солдатней и бандитами; позже -беспощадный деспотизм и безжалостное налоговое обложение при Людовике XI за долгие годы разорили и обезлюдили Францию. В 1470 году, даже в 1480 – всюду развалины; поля не вспаханы; деревни покинуты и сожжены; волчьи глаза светятся в зарослях колючего кустарника, а посреди разрушенных домов – пустой остов церкви с полуобвалившимися стенами, точно мертвец с отлетевшей душой…Пройдет тридцать лет, и при Людовике XII – всюду мир, богатство, изобилие, земля оделась в белый наряд домов, церквей, новых дворцов и замков. Люди повеселели. Они едят. Они смеются. Они пляшут… »

Люсьен Февр. Главные аспекты одной цивилизации/ Бои за историю. – Москва:Наука, 1991.- 299-300.

***

«Осенью 1468 прошли суды над многими наследниками ланкастерских вельмож, погибших в предшествующий период войны. После следствия и суда их казнили. Для короля Англии стало очевидным, что Людовик XI ведет против Англии, и что еще более важно против него лично беспощадную борьбу, что   в какой-то мере предрекло судьбу и всей «партии мира с Францией» и его дальнейшую…»

Штокмар, стр. 113.

 ***

«Людовик XI был очень доволен прибытием Уорика и решил примирить его с Маргаритой Анжуйской, жившей в то время под его покровительством во Франции. С их помощью Людовик XI замыслил создать новый (весьма парадоксальный невильско-ланкастерский альянс – союз двух бывших злейших врагов, ибо все Невили были раннее сторонниками Ричарда Йорка и насмерть сражались с Ланкастерами, сейчас когда Невили сражались против Эдуарда IV, которого традиционно люто ненавидели ланкастерские лорды), Людовик решил объединить их усилия и свалить ненавистного для него короля Эдуарда.»

Весна- начало лета 1470 года.

Штокмар, 115.

***

«Когда Эдуард подошел к Ноттингему, он с удивлением узнал, что войска предали его. У него осталось лишь восемьсот человек и младший брат Ричард Глостер. Захватив корабли в Линне, они вышли в море, и после многих злоключений добрались до Голландии где прибегли к покровительству Карла Смелого герцога Бургундии. »

Штокмар, стр.115.

«Эдуард IV практически продал находившуюся у него в плену королеву Маргариту за 50 тыс. крон Людовику.»

Штокмар, стр.118

Сообщение Афоризми про короля Людовіка XI появились сначала на SAGOR.

Реконструкція – портрет за черепом польського рицаря

В  1954 р. під час розкопів в рові колишнього Сокальського замка д.і.н. І.К.Свєшніков знайшов рештки вершника рицаря в обладунку разом з рештками його коня.

В 1519 році під час захисту Сокальського замку від татарів на тому місці загинув хорунжий львівський Фредерік Гербурт – володар Олеського замку.

За переданням татари не зумів перемогти воїна в бою зіштовхнули його разом із конем в ріку і важкий обладунок став причиною смерті рицаря. 

Череп зберігався  в фондах Олеського замку – філіалу Львівської картинної галереї. Саме її директор – патріарх українського музейництва Борис Григорович Возницький ініціював роботу по реконструкції обличчя героя.

Робота С.О. Горбенко 1998 р. Полтава. Фото Є.Г.Бєлого.  Гіпсові копіі реконструкції експонувалася  двічі  на виставках у Львові в  лютому 2000 р. і в Труа – в травні-липні 2000 р.  Нині її гіпсова копія знаходиться в постійній експозиції Олеського замку. (Посилання.)

Нижче наводиться повний текст доповіді – презентації С.О.Горбенка  на українсько-польскій  археологічній конференції 2010 року, що відбулася в Винниках.

Інститут та Музей антропології  у  Львові, ЛМІР

Пам’яті дорогого вчителя – професора Миколи Андрійовича Пелешчишина присвячується

«Tu o wierna druzyno gardła dajmy, cześć panu swemu po sobie zostawny, miejsca nie będzie lepszego na potem, by chota zapłatę swą w Polsce miała »

Fryderyk  Herbort

Фредерік Гербурт – рицар XVI cт.

Досвід комплексного дослідження постаті Фредеріка Гербурта- Одновського на підставі історіографічних, археологічних та антропологічних даних.

Актуальність теми:

Історичні постаті  стародавніх часів традиційно вивчаються в вітчизняній науці, головним чином на ґрунті історіографічних джерел та аналізу праць попередників. Менше використовуються і тільки в спеціальних дослідженнях присвячених,  наприклад, якійсь окремій проблематиці (чи то зброї, чи то малярству)  предмети матеріальної культури, ще менше до вивчення  історичних осіб і подій залучаються данні археології і антропології. Навряд чи було би коректно закидати дослідникам відсутність подібної синтези.

Специфіка складнощі залучення згаданих комплексних методів до дослідження історичної особи від якої сучасників відокремлюють навіть всього три-чотири століття полягає в тому, що для дослідника не завжди є можливість  попрацювати не тільки над історіографічними, хронікальними даними ай, наприклад, над особистими речами, житлом і тим більше останками постаті, котру досліджує науковець.

Разом з тим вітчизняна наука має кілька подібних праць, зокрема варто згадати блискучу роботу І.К. Свєшнікова «Битва під Берестечком», праці Д.Я. Рохліна та М. М. Герасимова.

Всі згадані роботи показують наскільки комплексний підхід до вивчення матеріалу з залученням поряд із даними історіографічної джерельної бази даних  археології антропології, генеалогії та інш. історичних дисциплін збагачують наше уявлення про конкретну історичну особу, чи подію.

Тому кожний раз коли нам трапляється можливість використати  під час вивчення  збереженні предмети матеріальної культури чи рештки людини ми дістаємо нагоду додати до вже існуючого хай  і невеликого досвіду  комплексного вивчення нові дані.

Дослідження, що пропонується і яке присвячене вивченню постаті представника польського рицарства кінця XV -&nnbsp; початку XVІ  століть – Фредеріка Гербурта, з гілки Одновських,  належить саме до комплексних досліджень, в якому ми пробуємо поєднати кілька історичних та антропологічних методів дослідження.

По постаті Фредеріка Гербурта збереглась донині дійсно унікальна джерельна база. Нами були використані історіографічні джерела: “Herby rycerstwa polskiego przez Bartosza Paprockiego zebrane i wydane r.p. 1584” (Wydanie Kazimierza Jozefa Turowskiego, Krakow,- 1858. S. 665-667),   Lodzia-Czarnecki “Herbarz Polski”, Gniezno,- 1881. Tom 2., S. 608-609, праця   W. Lozinskiego “Prawem i Lewem” .

Згадкам про подвиг Фредерика Гербурта – Одновського, хорунжого Львівського в 1517 р. присвячені рядки у творах Orzechowskiego  і Zofii Strzetelskiey Grynbergowoi.

Відомий  герб роду Гербурт, в Львівській  області збереглися два замка, що належали Ф.Гербурту – відомий Олеський замок (рис.1) і менш збережений Фульштин (поблизу села Добромиль). В колекції Львівської картинної галереї зберігається відомий портрет потомка Фредеріка Гербурта, імовірно його правнука — Яна Гербурта (Щенсного) Jan Szczęsny Herburt  (рис.2).

В 1954 році в старому руслі ріки З.Буг, що на початку XVІ ст. виконувала роль рова перед Сокальським замком І.К.Свєшніковим  було  знайдено останки рицаря в озброєнні разом з конем. За даними польських тогочасних хронік, що ми їх вище наводимо в 1519 р. героїчно загинув при обороні Сокаля Ф.Гербурт, як повідомляє напис в експозиції Львівського Арсеналу (рис 3.), рицар що бився з ворогом на мосту перед брамою замка був скинутий татарами разом з конем в ріку, де й загинув.

На жаль нам не вдалося дістати більш точних джерел, що детально повідомляли би обставини загибелі Фредеріка Гербурта, крім згаданих вище і ми не маємо на певних свідчень про те, чи було тіло рицаря розшукано і поховано, чи дійсно останнім притулком герою стала ріка З.Буг, проте за твердженням Б.Г. Возницького  археолог  І.К.Свєшніков, що знайшов рештки озброєного рицаря і його коня на місті старого русла  ріки, був переконаний в тому що це рештки саме уславленого Гербурта. Згодом  кістки  рицаря були втрачені, але  його  череп  зберігся для історії і пам’яті завдяки  патріарху українського музеєзнавства Б.Г. Возницький,   який теж вважаючи його черепом Гербурта зберігав його у  фондах Олеського замку, що досить символічно, адже саме с цього замку в 1519 пішов на війну у свій останній бій Фредерік Гербурт.

Отже, якщо вважати ідентифікацію Свєшнікова вірною, то  для сучасних досліджень збереглися меч і кольчуга Ф.Гербурта, що зберігаються  нині в експозиції – Арсеналі від Львівського історичного музею та його череп, що зберігався в фондах Львівської картинної галереї -і водночас замку Ф.Гербурта в Олеську.

Меч Ф.Гербурта (рис.4) теж являє в собі поле для окремих досліджень. Тоді як кольчуга польської роботи датується фахівцем  Арсеналу по зброї – п. Б.Мельником XІV століттям, датування меча не настільки однозначне.

Меч персональний півтораручний з клеймом на лезі (рис.5),  за своєю конструкцією меч  цей  належить до підтипу XIIIА великих бойових мечів або  Espées de Guerre Grete Swerdes (мечі для війни, або величні мечі) для яких властивий довгий клинок від 94-104 см, та довга рукоять 17-23 см [10, С. 234], що ми й спостерігаємо в будові досліджуваного меча.

Вперше такі мечі з’явилися у німецьких рицарів які вжили їх при битві при Беневенто. Мечі ці були прекрасно прилаштовані для колючого і рублячого удару і крім того легко розрубали пластинчаті обладунки, чим завдали немало прикростей французьким рицарям, які з ними вперше зіткнулися, зауважує Еварт Окшотт.

Якщо наша ідентифікація меча вірна, то він вироблений або в кінці XIII cт., або на початку  XIV cт. Проте за своєю формою він нагадує меч ще одного типу, а саме XVII або родини Земпах теж довгий (довжина клинка в середньому – від 80 до 95 см, з довгою ручкою на дві долоні )[7, С. 104.],  що теж належить  до категорії мечів – бастардів, як і XIII А і пристосований проти важкого пластинчатого доспіху.

XVII тип дуже подібний за формою і розмірами до підтипу XIII А, відрізняється від останнього перш за все вагою, він важчий.

Так якщо меч типа XVII важить в середньому 2,5 кг, то меч підтипа XIII А  лише – 1,6-1,8 кг. [11, С.256.].

Для нас точна ідентифікація типа меча важлива перш за все з огляду на час його виготовлення: бо якщо мечі підтипа  XIII А  з’явилися  найранше на прикінці  XIII ст, то тип XVII прийшов йому на зміну в кінці  XIV cт.

Так мечи такого типа були знайдені в могилах австрійських рицарів Фрідріха фон Графенштайна, та Фрідріха фон Таранта, які загинули в битві при Земпахі в 1386 році [8, C.105]. Отже середня дата поки залишається XIV  ст. – як і кольчуга рицаря.

Дещо незвична будова яблука або навершя рукоятки меча, у вигляді неправильного розплющеного кола з прямокутником в середині.

Але найбільш цікавим є тавро на лезі меча, яке  поки що нами  не ідентифіковане точно і  зовні подібно до двух видів  тавра: на тавро знаменитої арабської марки «Зюльфікар» (яке одночасно взяте в уживання турецьким зброярем пізніших часів Гамід Могамедом)  і  також на тавро (точніше частину тавра німецького клинкового майстра XIV ст.)  за даними  Вендалена Бехайма [4, 576 ] належить до уславленого арабського тавра «Зюльфікар» (рис.7 а), що теж залишає питання яким чином це тавро мусульманського майстра з’явилося на класичному європейському рицарському мечі.

Це питання досі нами не розв’язано ні консультації с фахівцями ні перегляд не чисельних джерел по холодній зброї, що були доступні автору поки що не дали відповідь на це питання. Робота над ним триває і до нині.

Рис.7. Три зразка  тавра на  стародавніх клинках  з визначників зброї  до яких подібне тавро на лезі меча Гербурта:

Треба зауважити що тавро на клинку меча Гербурта має певні відмінності від цих таврів  майстрів-зброярів, зокрема від класичного «Зульфакара» він відрізняється верхньою вертикальної рискою над горизонтальною, що створює враження хреста, верхній промінь якого роздвоюється, тоді як в Зльфакара це роздвоєння починається одразу ж над горизонтальною рискою.

Тавро німецького майстра XIV ст. має вигляд стилизованного серця що переходить в знак хреста. Від цього зображення тавро на мечі Гербурта відрізняється відсутністю чотирьох верхніх насічок, які саме створюють вигляд  символічного серця. Крім того хрест у німецького майстра створюють чотири стріли, наконечниками повернуті в центр. Тоді як рівносторонній хрест на таврі досліджуваного меча створюють дві  перпендикулярні рамена.

Мета і завдання дослідження:

Першочерговим нашім завданням було відтворення по досить добре збереженому черепу документального портрета загиблого рицаря за методом М.М.Герасимова [6, C.121], [3, C. 189].

Рис.8. Череп рицаря (ймовірно Фредеріка Гербурта),  що загинув під Сокальським замком в 1519 р. ІЗ ФОНДІВ Львіської картинної галереї.

Перед реконструкцією череп був досліджений за  загальновживаними краніометричні методики [1, C 127], [2, C.34-38], [9, C 124], [12, C. 155], що дозволили точно встановити стать і вік людини.

Оскільки традиційна версія львівських істориків  вважає цей череп черепом Фредеріка Гербурта, автор вважав за доцільним зібрати в цьому дослідженні весь можливий історіографічний, іконографічний та генеалогічний матеріал, що стосується цього славного роду.

Згодом під час вивчення історії роду Гербурт, обставин життя та загибелі Ф.Гербурта-Одновського за  даними Львівського історичного архіву, консультацій з фахівцями Арсеналу і Історичного музею у Львові були одержані  дані, що дозволяють реконструювати не тільки зовнішність, але й частину біографії рицаря та його роду. Саме ця частина виконаної роботи пропонується вашій увазі.

Матеріали власного дослідження

І. Історіографічні дані.

Герб Гербурт (Herbort) являє собою червоне яблуко на зеленому полі пробите трьома мечами. За польських джерел відомо, що цей герб був наданий трьом братам Гербуртам в 1378 році королем Людовіком Угорським, до котрого вони вступили на службу   [16, S. 665-667.  ].

Рис.9. Зображення герба Гербурт  (Herbort)

Як вказують геральдичні дані, що привів нам д.і.н. І.Сварник – фахівець з Львівського історичного архіву на підставі більш давніх латинських хронік – це швидше модифікація старшого герба роду Herbort, що являв собою червоне яблуко на зеленому полі пробите двома мечами.

Третій меч був доданий королем оскільки він прийняв на службу трьох моравських рицарів – братів Гербуртів: Вацлава, Фредеріка та Міклоша. В 1999 році в Парижі, автор цієї роботи мав нагоду проконсультуватися відносно походження герба Гербурт у відомого французького медієвіста п. Мішеля Пастуру, що є провідним експертом в галузі геральдики, але він не зміг нічого додати до висновків нашого фахівця, оскільки  геральдична традиція рицарства Східної Європи за його словами  суттєво відрізняється від геральдичної традиції рицарства західної Європи.

Чеське або моравське походження Гербуртів не викликало сумніву ні у їх сучасників ні у хроністів. Наприклад, Bartosz Paprocki пише про це впевнено і лаконічно:

“O Klejnocie Herbort, ktory tu przyniesion do Polski z Czech albo z Morawy…”( курсив автора) [16, S. 665-667.  ].

Lodzia-Czarnecki пише ще більш конкретно:

“Herburt h.wl- Z Moraw, kedy z dawna Herburtowie na Fulsztynie zamku dziedziczyli – przyszli do Polski i tu nowy Fulsztyn zalozyli na pamiatke dawnego, zkad wyszli. Bielski siadczy, ze za Ludwika krola w r. 1378 trzech braci rodzonycz  tu  za pierwsi gniezdic poczeli, to jest Waclaw, Fryderyk i Mikolaj, czwarty zas tych brat rodzony, zostal na dziedzicznym w Morawie Fulsztynie, sprowadzeni zas byli od Wladyslawa ks. opolskiego.” [15, S. 608-609.]

Такім чином зі свідчень Lodzia-Czarnecki ми дізнаємось, що в 1378 р. було чотири братів Гербуртів, один з котрих, очевидно старший успадкував батьківський замок  Фульштин в Моравії, а три молодших поступили на службу до короля Людовика Угорського. Що в принципі було звичайно в ті часи в рицарському стані.

Цікаво те, що цей ординарний факт як ми побачимо далі відіграв важливу роль не тільки в особистій долі рицарів Гербуртів,  а  і в важливих історичних подіях тієї епохи.

З коротких повідомлень Bartosza Paprockiego ми дізнаємось, що брати Гербурти опинились на службі князя Владислава опольського невипадково, як виявляється :

“W roku 1382 Wladyslaw ksiaze opolskie, siestrzeniec rodzony krola Kazimirza Wielkiego, o czem swiedcza historye, byl w wielkiej lasce u krola Ludwika wegierskiego i polskiego, ktoremu byl zlecil gubernacya ziem ruskich…”  [16, S. 665-667.  ].

Таким чином разом з новими маєтностями як доказ своєї милості і опіки над князем опольским король дає князю надійних людей  які можуть  стати у пригоді і яких він очевидно цінить. Цими людьми біли три брата Гербурта.

Очевидно Гербурти службою підтвердили вірність королівського вибору. Про те що вони не тільки здобули службу у князя Владислава, але й заслужили його особливе довір’я і  ласку свідчать рішення останнього: “… trzech brati rodzony Herbortow prywiodl do Rusi, ktorym Lwow, Sanok,  Przemysl i insze miasta glowne dal do dzierzawy, tenze tych mezow wspomina, Fryderyka, Waclawa i Mikulasza…” [16, S. 665-667. ].

Таким чином ми дізнаємось,  що по суті три брата Гербурта виконували нелегку роль польських намісників на небезпечному південно-східному кордоні. Ворог був традиційний для земель Червоної Руси – кочівники. Подальша доля цього рицарського роду аж до середини XVII століття пов’язана з охороною цих кордонів і безпосередньо с Львівщиною, де Гербурти спочатку будують замок  Фульштин

“A gdy sobie upodobali one kraje, zalozyli tam  miasteczko, ktoremu dali nazwisko Fulsztyn, od swego ojczystego…” [16, S.665-667.].

В 1410 році “Herbarz Polski” знову згадує про братів Гербуртів, але вже тільки двох Фредеріка і Міклаша. Оскільки їх третій брат ніде більш не згадується можна припустити, що він або вмер, або загинув до цього часу. Але, ймовірно, що старший брат, або його нащадки в Моравії залишились, бо

“…Mikolaj i Fryderyk, to jest w r. 1410, na potrzebe Grunwaldska sila ludzi wojennych z Moraw i Chech Jagielonowi krolowi zaciagneli…” [15, 608-609].

Отже, з вищенаведеної цитати ми дізнаємось, що чеських воїнів в військо короля Владислава Ягайла привели саме брати Гербурти. Після 1410 року “книги львівські ” згадують лише Міклаша Гербурта, спочатку в 1432, потім 1436 роках на посаді Ловчого львівського [15, 608-609].

Оскільки після великої битви під Грюнвальдом Фредерік більше не згадується поруч із братом, можна припустити, що саме в цій битві він і поліг. Підстави на таку гіпотезу нам дають два факти: по-перше меч Гербурта, що виготовлений значно раніше від  Грюнвальдської битви, як ми вже вказували меч датується ХІV ст., і  ім’я  Фредерік, яке в роді Гербурт згідно з даних польських джерел носили лише два чоловіка – перший один із трьох братів Гербуртів – моравських рицарів, що в 1378 році поступили на службу до польського короля і другий Фредерік Гербурт, рицар XVI ст., володар Олеського замку, і комендант Сокальського замку, що загинув в 1519 році захищаючи міст через Західний Буг.

Крім родинних зв’язків обидвох цих людей поєднують однакові імена. Якщо зважити  на те, що меч яким користався володар Олеського замку старше не тільки від нього, але  і від його предка, на честь котрого він, очевидно був названий, можемо прийняти за робочу гіпотезу, що ймовірно разом з ім’ям  Фредеріку Гербурту XVI ст. передали і меч його предка і на ім’я теж Фредеріка.

Рис. 10. Замки родини Гербуртів в Галичині:

Далі і “Herby rycerstwa polskiego” Bartosza Paprockiego і Lodzia-Czarnecki “Herbarz Polski” описують розвій роду Гербурт, тільки від одного Міклаша, якого хроніст іменує вже очевидно по-польськи Миколаєм.  Як це видно із згаданих джерел, це ім’я найбільше поширене в роду польських Гербуртів (зустрічається аж 7- раз) [15, 608-609]. ще раз підтверджуючи ім’я започатківця династії.

Нами, ще не складені всі генеалогічні таблиці роду Гербурт, а свідчення хронік потребують більш детальної праці. Поки що, видається найбільш вірогідним є те, що  Фредерік Гербурт-молодший є сином Петра Гербурта-Одновського, внуком Міклоша Гербурта і двоюрідним внуком Фредеріка Гербурта-старшого. Можливо меч йому подарував дід на згадку про свого брата, що загинув.

Наведені міркування ми приводимо тут лише як гіпотезу, оскільки подальша праця з письмовими джерелами триває.

В 1519 році Фредерік Гербурт-молодший  на чолі невеликого загону воїнів  під Сокальским замком  прийняв нерівний бій з переважаючими силами татарів і в тому бою поліг.

Його подвиг описаний в кількох польських джерелах і зокрема у Zofii Strzetelskiey Grynbergowoi, яка так літературно пафосно і поетично описує цей бій:

«W tejze bitwie sokalskiej, Frydryk Herbort z Felsztyna, gdy cało z bitwy wyjechal, obróciwszy się  postawszy malo nad bitwą, zatrąsnąwszy w górę ręką, a ono rycerskie hasło zakryknawszy:  «O bezecna poczciwóści, toć  mnie dla ciebie dzisiaj gardŀo dać!» chynąl się w owe ufy tatarskie I z wielką tatarską szkodą w kupę męznych Kozaków, który z nim skupili się byli, odbywszy koni z łuki pieszki ordę wszystką tatarską na sobie  dzierzawszy, tam zostal i gardło swe między druzyną wierną męznie dał, okupując cześć króla swego, pocziwość swą…Ku zmordowanej juz bitwą druzynie, tak wołał krzykliwie: «Tu o wierna druzyno gardła dajmy, cześć panu swemu po sobie zostawny, miejsca nie będzie lepszego na potem, by chota zapłatę swą w Polsce miała»» [14 , C.152.]

На щастя після загибелі героя, його рід не вигас і дав королівству чимало визначних діячів військових, політичних та релігійних діячів. До роду Гербурт належать зокрема Ян Гербурт староста Барській, Валентій Гербурт, біскуп Пшемиський (рис.6,7), Ян Гербурт-Щасний (рис.2) та багато інш. відомих  людей. Цікавою особливістю стало, що риси обличчя цих людей, що збереглися у портретах і скульптурах  подібні як між собою, так і з обличчям рицаря, з портрету – реконструкції (порівняти рис.2,5, 6,7,9-12).

У праці  Zofii Strzetelskiey Grynbergowoi. Також наводиться генеалогічна таблиця нащадків Фредеріка Гербурта-Одновського, яку ми наводимо нижче: 

Нащадки Фредеріка Гербурта Одновського (+1519) за даними Zofii Strzetelskiey Grynbergowoi:

Z linii Odnowskich Frydryk   ——      Anna Sienińska 

+1519                             ‌|      

                             —————————————————————-

                             |                     |                           |                                                           |

                     Jadwiga        Stanislaw   Anna Chodorowska                        Katarzyna    

                                                                                                                                      Zuravinska 

                            |                                                                                                               |

                            |                                                                                            2 voto  Rejowa   1505

|                                                                                                         Mikolaj Rej                                                                                                   |

———————————-

|                              |                         |

Zofia                      Anna            nbsp; Stanislaw ———— Tartówna

|

|

Jan——-Źolkiewska (corką hetmana)

                                                                                         |

———–

+ syn      |                   |

                                     W boju z Tatarami   |                   |

Teofila Sobieska 

                                                                                                     |

|

————————-

|                                           |

Marek +                        Jan III. Mśiciel

 z Tatarami                    urodzony 1629

Скульптурні портрети представників родини Гербуртів, з надгробків що збережені в Олеському замку

ІІ. Портрет – реконструкція за черепом польського рицаря XVI  ст. (ймовірно Фредеріка Гербурта)

Краніологічне дослідження:

Череп брахікранний, черепний вказівник 84,33, високий, високо-повзовжний вказівник — 80,72 (рис.8.1, 8.2.)

Великі величини всіх краніометричних показників (табл.1),   масивність соскоподібних відростків на фрагментах скроневих кісток дозволяє нам зробити висновок, що череп належав чоловікові.

Опис стану зубів. Ступінь природної руйнації  зубів верхньої щелепи за М.М. Герасимовим [6, 121].

Зуби майже не збереглись, втрачені посмертно, зубна формула даного індивіда має вигляд:

0060000000000670

8700000000000670

Стан зубів, що залишились добрий. У трьох верхніх молярів стерті лише горбики – ступінь руйнації 2, що відповідає вікові -20-30 років, точніше дати вік по стану зубів не представляється можливим,  оскільки відсутні різці та ікла.

Стан  облітерації черепних швів за Сімпсоном і Олів’є [1, C. 36-37] в балах:

 Зовнішнє зарощення черепних швів:

1)                                                      Sutura coronalis –  2(С1-С2); 2)                                                      Sutura sagittalis –  1(S1); 3)                                                      Sutura lambdoidea – 3(L1-L2) 4)                                                      Sutura squamosa – <1; 5)                                                      Sutura sphenofrontalis  sinistra <1; 6)                                                      Sutura sphenofrontalis  dextra<1;

Таке зрощення черепних швів відповідає вікові (30-35 років).

Враховуючи стан зубів, зрощення черепних швів ми вважаємо що вік досліджуваного індивіда був 30-35 років на момент смерті.

Краніологічні  особливості   за  описовою  характеристикою.

Черепна коробка сфеpоїдної форми. Надперенісся сильно розвинуто – IV бали. Надбровні дуги розвинуті середньо – 2 бали. Соскоподібні відростки розвинуті сильно – 3 бали. Нижній край грушоподібного отвору типу – fossae praenasalеs. Передньо-носова вість розвинута середньо 3 бали. Форма орбіти висока, замкнута, орбітальний край притуплений. Горизонтальне профілювання орбіти похилого типу.

Фронтальна постановка орбіти середнього типу .   Лінія розрізу очей  йде косо зверху вниз вверх від медіального до латерального краю.

Таблиця 1

Краніометричні показники

Реконструкція  за черепом обличчя Фредеріка Гербурта (+1519). Робота С.О.Горбенко, 1998 р.

Рис. 12. Проміжний етап роботи.  Антропологічний тип.

3 етап. Остаточний  варіант реконструкції за черепом   обличчя Фредеріка Гербурта (+1519). Робота С.О.Горбенко, 1998 р.

Волосся, зачіску і бороду по завершенню пластичної реконструкції (рис.14) ми будували спираючись на типові зачіски для рицарського стану Середньої Європи згідно тогочасних гравюр (рис.1). Рис.(13).

На завершення слід зазначити, що репрезентований матеріал – історична розвідка по родині Гербуртів і портрет реконструкція по черепу рицаря були експоновані в двох виставках у м. Львові і у м. Труа в 2000 році.

Оскільки як видно з вищенаведеної інформації залишається ще багато джерельного матеріалу як по самому Ф.Гербурту так і по його нащадкам, подальша робота над матеріалом триває .

Бібліографія:

1. Алексеев В.П., Дебец Г.Ф. Краниометрия. Методика антропологических исследований. – Москва: Наука, 1964.- 127 с.
2. Алексеев В.П., Дебец Г.Ф. Определение пола и возраста по черепу// Краниометрия. Методика антропо-логических исследований. – Москва: Наука, 1964.- С.34-38.
3. Балуева Т.С., Лебединская Г.В. Антропологическая реконструкция. Методика исследования взаимосвязи между морфологическими признаками и их костной основой. – Москва, 1991.- 189 с.
4. Вендален Бехайм. Энциклопедия оружия./ Пер. с немецкого; Предисл. А.Н. Кирпичникова; Комментарий и приложения С.Е. Еременко, В.М. Милованов, М.Ю.Некрасов.-Санкт-Петербург: АО „Санкт-Петербург Оркестр”, 1995.-576 с. ил.
5. Білецький П. Український портретний  живопис XVII-XVIII  ст. — К.: Мистецтво, 1968. — С.25.
6. Герасимов М.М. Восстановление лица по черепу (современный и ископаемый человек): Тр. Ин-та Этно-графии АН СССР (Нов. сер.).- Том XXVIII. – Москва, 1955.- С.121.
7. Томас Лайбле. Меч типа XVII / Меч: большая иллюстрированная энциклопедия. – Москва:Омега, 2008 г. – С. 104.
8. Томас Лайбле. Меч типа XVII / Меч: большая иллюстрированная энциклопедия. – Москва:Омега, 2008 г. – С. 105.   
9. Г.В. Лебединская. Реконструкция лица по черепу (Методическое руководство). – Москва: Старый сад, 1998.- 124 с.
10. Эварт Окшот. Характеристика подтипа XIIIA/ Типы мечей/Век рыцарства/Оружие и воинские доспехи Европы: С древнейших времен до конца Средневековья/Пер. с англ.  Л.А. Игоревского. – Москва: Центрполиграф, 2009.- С. 234.
11. Эварт Окшот. Характеристика типа XVII / Типы мечей/Век рыцарства/Оружие и воинские доспехи Европы: С древнейших времен до конца Средневековья/Пер. с англ.  Л.А. Игоревского. – Москва: Центрполиграф, 2009.- С.256.
12. В.И.Пашкова. Очерки судебно-медицинской остеологии. Определение пола, возраста и роста по костям скелета человека.- Москва: Медгиз, 1963.- 155 с.
13. Художественные собрания Вавельского Королевского замка. – Варшава: Аркады, 1975.- Иллюстрации , №48.
14. Zofia Strzetelska Grynbergowa. Staromiejskie ziemia I ludność. – Lwów: z drukani E. Winiarza, 1899 – стр.152.
15. Lodzia-Czarnecki “Herbarz Polski”, Gniezno,- 1881. Tom 2., S. 608-609.
16. “Herby rycerstwa polskiego przez Bartosza Paprockiego zebrane i wydane r.p. 1584”. Wydanie Kazimierza Jozefa Turowskiego, Krakow,- 1858. S. 665-667.

Реконструкція – портрет Фредеріка Гербурта була експонована двічі  : в 2000 р. у Львові на виставці  реконструкцій С.О.Горбенко «Погляд з Минулого»  і в 2000 р. у Франції в  м. Труа на виставці «Le vrai visage de Bernard de Clairvaux»  разом з іншими  реконструкціями С.О.Горбенко.

Ключові слова:

Фредерік Гербурт, Олеський замок, Фульштин, Моравія, Сокальский замок, меч підтипу XIII А, родини Земпах, меч  типу  XVII, тавро «Зюльфікар», череп,  І.К.Свєшніков, М.М.Герасимов,краніологічний аналіз,  антропологічна пластична реконструкція за черепом, надгробок, герб Гербурт.

Реконструкція обличчя Фредеріка Гербурта  роботи  С.О.Горбенко відображена також  в наступних публічних виданнях в Україні:

1)    Іван Паламар. Погляд з минулого: Виставка пластичних реконструкцій С.О.Горбенка./ Музей. Спеціальний випуск. – Львів, 2000 р.- 16 с.  (посилання – ксерокопія статі  Паламаря) 2)    Евгений Гуцул. Во Львове исторической  личности могут вернуть лицо.// Исследования/ Зеркало недели № 21(294). Субота 27 мая – 2 июня 2000 г. – С. 11. (посилання, http://zn.ua/articles/20665) 3)    Евгений Гуцул.  Непроявленные лики > История > Еженедельник 2000. 3 мар 2010.     (http://2000.net.ua/2000/aspekty/istorija/65143) 4)    Леся Федів.Дмитро Пасічний (фото). Хоробрий лицар Герборт  мав маленькі вуха: Метод пластичної реконструкції  робить перші кроки в Україні. Але за ним велике майбутнє./Молода Галичина. – №25 – четвер 2 березня 2000 р. –С.1.  (посилання). 5)    Сергей Карнаухов.  Львовскому антропологу удалось восстановить облик  галицького князя Ярослава Осмомысла. / Факты-Львов/ Факты № 47 (0624) – 15 марта 2000 г. – С.1. 6)    Валентін Посухов. До нас – із  небуття.- Полтавський вісник №  4  (634) .- 24 січня 2003 р. –  С.5. (посилання). 7)    T. Sabodasz. Historia zamku/Zamek w Oleku : Przewodnik/ Autor  tekstu T. Sabodasz. – Lwów: “Centrum Europy”, 2009. – 260 s., 298 il.  – s – 31. (посилання).

Сообщение Реконструкція – Фредерік Гербурт (+1519) появились сначала на SAGOR.

Жінка  35 років з поховання №12 галло-романського некрополю в Понтуазі (відкритого під шкільним двором школи Св.Мартіна) археологом Бернаром Пуарьє. (Понтуаз, Франція) Розкопки  Бернара Пуарьє.

За радіокарбонним датуванням кістки датуються французькими антропологами періодом – 385 – 585 рр. н.е. тобто добою Меровінгів. Зберігається в Музеї людини в Парижі.

Цей череп відомий у Франції під назвою «артефакт макроцефала на черепі жінки із Понтуаза»  – або «d’une artefact» «macrocephale». Робота С.О.Горбенко. березень, 1999 рік. Бурлярен. Франція.

До роботи С.О. Горбенко, цей череп вивчався  науковим співробітником Лабораторії фізичної антропології Музею Людини Д-ром Міей Айвазі Перейрой-да-Сільвой і проф. Раулем Перро (Лабораторія пластичної антропологічної реконструкції і палепатології, Ліонський медичний університет ім. К. Бернара), а також Доктором Жаном Ноелем Віньялем – (НДІ Національної жандармерії).

Три французьких реконструкції за  черепом Аланки із Понтуазу, доби Меровингів. Зліва направо :

1) робота  Др. Жана-Ноеля Віньяля – кольорова  скульптура в силіконі за  комп’ютерною реконструкцією обличчя, череп Аланки з  Понтуазу,

2) робота Д-ра Клер Дюбуа – гіпсова відливка антропологічної скульптурної реконструкції за методом М.М.Герасимова,

3) робота Пр. Рауля Перро – відливка в  резині, фарбування, антропологічна скульптурна реконструкція обличчя за методом М.М.Герасимова. Музей Людини в Парижі, Лабораторія фізичної антропології 1999 р.

P.S. На другому  плані – ліворуч від деформованого черепа і праворуч від роботи Ж. Н. Віньяля  гіпсова відливка посмертної маски і голови  Софі  Жермен (Sophie Germain) 1776-1831 – жінки – математика,  що також мала форму голови у вигляді «тулузької  форми&rraquo; – тоб то деформації черепа. Череп Софі Жермен вивчався доктором  Фердінандом Делісле,  в наш час Д-ром М.А. Перейра да Сільва.

Французьких вчених  з часів Поля Брока цікавило питання, чи впливала деформація черепа на інтелектуальні і емоційні функції головного мозку людини. В Росії цей феномен досконало вивчений і описаний в працях проф. А.А.  Зайченко. (посилання на сайт. Зайченко A.A., 1958. Искусственная деформация черепа человека // http://zaiсhenkol958.narod.ru/deformation1.htm. )

Череп аланки з поховання №12  в Понтуазі (Франція). Розкопки  Бернара  Пуарьє. Фото Маріо Чеха.  1999 р.

Етапи реконструкції   за черепом аланки з поховання №12  галло-романського некрополю в Понтуазі,  доби Меровингів

1. Накладення    хорд  товщини м’яких тканин обличчя. 

2 етап. Антропологічний тип. Обличчя без волосся.

Результати даної реконструкції описані автором  в статті  «Пластическая реконструкция по искусственно деформированному черепу  женщины из погребения № 12 в Понтуазе эпохи Меровингов.».   На прохання Д-ра М.А.Перейра да Сільва  автор написав  оригінал  російською мовою,  зробив   переклад  її на англ. мову і надіслав їй до Лабораторії фізичної антропології Музею Людини. Проте з невідомих причин стаття не була опублікована у Франції. На нашому сайті ми публікуємо її вперше:  С.А. Горбенко. Пластическая реконструкция по искусственно деформированному черепу  женщины из погребения № 12 в Понтуазе эпохи Меровингов. – Львов, 1999. (Сноска.)

У Франції  результати вивчення черепа аланки з Понтуазу і реконструкція обличчя по ньому опубліковані в праці проф. Рауля Перро:

Raoul Perrot . Proposition de reconstitution faciale du macrocéphale de Pontoise. Métodologie//  Anthropologiques (déformations crâniennes artificielles: histoire,  recherches et hypothèses), La Frette-sur-Seine, 1997 – P.29-30. (посилання http://anthropologie-et-paleopathologie.univ-lyon1.fr)

Також  похованню аланки з Понтуаза та вивченню її черепа присвячені у Франції роботи:

– Bernard Poirier . Le macrocéphale de Pontoise, le site et la fouille//  Anthropologiques (déformations crâniennes artificielles: histoire,  recherches et hypothèses), La Frette-sur-Seine, 1997 – P. 31.

– Miya Awazu Pereira da Silva. Crânes artificiellement déformés du pqtrimoine du Musee de L’omme . Paris, 1999. – 8 P.

– Miya Awazu Pereira da Silva et  Bernard Poirier . Conclusion//  Anthropologiques (déformations crâniennes artificielles: histoire,  recherches et hypothèses), La Frette-sur-Seine, 1997 – P. 31.

Реконструкція обличчя аланки С.О.Горбенко відображена також  в наступних публічних виданнях в Україні:

1)    Іван Паламар. Погляд з минулого: Виставка пластичних реконструкцій С.О.Горбенка./ Музей. Спеціальний випуск. – Львів, 2000 р.- 16 с.  (сноска – ксерокопія статі  Паламаря)

2)    Евгений Гуцул. Во Львове исторической  личности могут вернуть лицо.// Исследования/ Зеркало недели № 21(294). Субота 27 мая – 2 июня 2000 г. – С. 11. (сноска, http://zn.ua/articles/20665) 

3)    Евгений Гуцул.  Непроявленные лики > История > Еженедельник 2000 3 мар 2010.     (http://2000.net.ua/2000/aspekty/istorija/65143)

Чотири реконструкції по одному черепу:

Чотири пластичні реконструкції по черепу Аланки з Понтуаза

Сообщение Аланка із Понтуаза доби Меровінгів появились сначала на SAGOR.

Чоловік  55-60 р.  з поховання  поблизу  с Шушвалівка (Глобинського р-ну  Полтавської обл. Розкопки В.О.Мокляка, Д.В.Морозка, Э.М.Бондаренко. Експедиція Полтавського обласного краєзнавчого музею. 1984 р.

Поховання датується археологами за інвентарем XIII ст. Інвентар, який знаходився в похованні вказує на належність небіжчика до рядових кочовиків зі складу монголо-татарських військ, які  з’явилися на землях Переяславського князівства  у другій половині  XIII ст.

У похованні виявлено намистину амулет, наконечник списа, металеві деталі пояса, кочедик, два ножі з прямим і кривим лезами, кресало і кремінь, залишки сагайдака і п’яти стріл, деталі кінської збруї: стремена, фрагменти кілець від кінського упряжу.

Реконструкція роботи С.О.Горбенко, 1993 р. Тонований гіпс. Форматор В. Білоус, М.Рева.

З цієї реконструкції виготовлені три гіпсові копії : 1-ша для постійно діючої експозиції Полтавського обласного краєзнавчого музею; 2-га подарована автором Центру охорони та дослідження пам’ятників археології в Полтавській обл..; 3-я зберігається у власній колекції автора.

Реконструкція була презентована на 3-х виставках – в Галичі – Крилосі під час ювілейної міжнародній конференції – вересень 1998 р, у Львові на виставці  реконструкцій  С.О.Горбенко «Погляд з минулого» –   лютий, 2000 р. і в Труа (Франція)  – травень-липень  2000 р.  на виставці присвяченій святу Середньовіччя  в департаменті Шампань-Арден, разом з іншими роботами – реконструкціями С.О.Горбенка в тому числі і портретом за черепом Св. Бернарда Клерворського, який був виконаний   С.О. Горбенком  в цей період.

Фото реконструкції Є.Г.Бєлий.

Череп Золотоординського  татарина  XIII ст. з поховання  поблизу  с Шушвалівка (Глобинського р-ну  Полтавської обл.

Етапи реконструкції  Золотоординського  татарина  XIII ст. з поховання  поблизу  с Шушвалівка (Глобинського р-ну  Полтавської обл.)

1. Графічна реконструкція за черепом золотоординського татарина XIII  ст. Робота С.О.Горбенко.

2. Пластична реконструкція за черепом золотоординського татарина XIII  ст. Антропологічний тип. Обличчя без волосся. Робота С.О.Горбенко.

3. Пластична реконструкція за черепом золотоординського татарина XIII  ст. Остаточний варіант. Робота С.О.Горбенко.

Гіпсова відливка за скульптурною моделлю реконструкції обличчя золотординця XIII ст.  Реконструкція роботи С.О.Горбенко – форматори В.Білоус, М.Рева.

Результати даної  реконструкції описані автором  в   (Посилання.):

«Реконструкція за черепом зовнішнього вигляду золото ординця ХІІІ ст.. з поховання поблизу с. Шушвалівка Глобинського району Полтавської області» )// Полтавський археологічний збірник № 2. – Полтава, 1994.- С.69-86.

Дана робота згадувалась також в наступних публікаціях :

1. Cергій Сегеда. Давнє населення України за даними антропології/ Основи антропології.- Київ: Либідь, 1995. – C.188.

2 . І.В.Паламар. Погляд з минулого. – Про виставку пластичних реконструкцій С.О.Горбенка/ Музей: спеціальний випуск.- Львів: Логос, 2000. – С.13.

3. О.А.Білоусько, О.Б.Супруненко. Ординська держава/Дніпровське Лівобережжя в складі Золотої Орди/Середньовічна історія Полтавщини (V   – ІІ половина XVI століття): Підручник для 7-го класу загальноосвітньої школи. – Полтава: «Оріяна», 2004. – С.155.

Сообщение Реконструкція – Золотоординський татарин «Ахмет» XIII ст. появились сначала на SAGOR.

Чоловік  70 років з поховання №14   скіфського курганного некрополю поблизу с. Глине Слободзейського района біля м. Тирасполь). Розкопки  д.і.н. Є.В. Ярового і І.Четверікова (Тіраспольский держуніверситет ім. Т.Шевченко).

Реконструкція по черепу виконана С.О.Горбенко. січень-лютий, 1998 рік. Полтава. Пластилін. Лабораторія пластичної антропологічної реконструкції при кафедрі оперативної хірургії і топографічної анатомії УМСА.   Фото реконструкції : Є.Г. Бєлий.

З пластилінової  моделі-скільптури   зняті три гіпсові копії.

Одна передана к.і.н.  Є. Яровому для археологічного музею Тираспольського держуніверситету ім.. Т.Шевченко, друга  зберігається в музеї Історії Полтавського медичного стоматологічного інституту,  третя  – в приватній колекції автора реконструкції.

Цей портрет скіфського вождя  експонувався на трьох виставках – в 1998 році на міжнародній конференції присвяченій 1100 – річчю стародавнього Галича в с. Крилос, в 2000 р. у Львові на виставці  реконструкцій С.О.Горбенко «Погляд з Минулого»  і в 2000 р. у Франції в  м. Труа на виставці «Le vrai visage de Bernard de Clairvaux»  разом з іншими  реконструкціями С.О.Горбенко.

Походження досліджуваного черепу:

(Інформація  про обставини відкриття поховання №14 – старого скіфа до реконструкції від Ігоря Четверикова – археолога, що приймав участь в експедиції Є.В.Ярового в 1997 р. )

В 1997 р. під час роботи Дністровської археологічної експедиції поблизу поблизу с. Глине Слободзейського района біля м. Тирасполь в Молдавії (нині ПРМ) в кургані 14  було досліджене впускне поховання скіфського часу. Поховальне споруда являло собою катакомбу. Вхідний  колодязь витягнутої прямокутної форми була в глибину – 6 м,  ширину – 3 м і довжину. В східній стінці вхідного  колодязя був виявлений вхід  в коридор довжиною  1,6 м, що вів просто до великої поховальної камери. Її розміри: довжина – 3,4 м, ширина – 2,3 м, висота  склепіння – 2,9 м.

Поховання було пограбовано ще в древності через вхідний колодязь, в заповненні котрого були виявлені чисельні уламки предметів поховального інвентаря  та розрізнені кістки похованого.

Під час дослідження камери було зафіксовано, що кістки похованого були відкинуті грабіжниками під східну стіну, утворивши компактне скупчення.  Судячи з орієнтування камери, контуру ворсистої підстилки і чисельним аналогіям серед курганів досліджуваного могильника, похований лежав витягнуто на спині головою на північ вздовж східної стінки.

Із предметів поховального інвентаря в пограбованій камері і вхідному колодязі знайдено: дві амфори елліністичного часу; бронзові бляшки, кінський начільник, залізні вудила і псалії кінської вузди, ліпні миска і курильниця, пастові буси, залізний ніж, численні  залізні наконечники стріл,  залізний спис і дротик, бойовий топор-клевець і чисельні уламки невизначених залізних предметів.

Розміри поховальної споруди, предмети супроводжувального інвентаря і ретельність оздоблення поховальної камери  і колодязя – все це чітко вирізняє досліджувану катакомбу серед інших поховань могильника і дає підстави для віднесення п.1 к.14 до поховання представників скіфсько-фракійської аристократичної  верхівки.

Для антропологічного дослідження в  Центр антропологічних досліджень Української медичної стоматологічної академії були надані : фрагмент черепа, 2 хребця, права ліктьова кістка, ліве стегно і ліва великогомілкова кістка, лівий надколінок і 2 таранні кістки.

Череп скіфа з поховання №14 поблизу с. Глине Слободзейського района біля м. Тирасполь в Молдавії. Розкопки  д.і.н. Є.Ярового і І.Четверікова (Тіраспольский держуніверситет ім. Т.Шевченко). Фото С.Р.Істоміна.

Графічна реконструкція за черепом скіфа з поховання №14 поблизу с. Глине Слободзейського района біля м. Тирасполь в Молдавії.   Робота С.О.Горбенко.

Пластична  реконструкція за черепом скіфа з поховання №14 поблизу с. Глине Слободзейського района біля м. Тирасполь в Молдавії.   Робота С.О.Горбенко:

1 етап. Антропологічний тип. Обличчя без волосся.

2 етап. Остаточний варіант реконструкції.

Антропологічно череп і окремі кістки скелета досліджувались С.О.Горбенко.

Матеріали дослідження опубліковані в скороченому вигляді в тезах С.А. Горбенко «Краниологическое исследование и пластическая реконструкція черепа вождя скифского племени III века до н.э.» / Посвящается памяти професора А.К. Макарова/ Всероссийская конференція хирургов. – Пятигорск, 1999. – С.243, виданих на честь видатного російського вченого – морфолога професора О.К. Макарова (ссилка), (1937-1998), зав. каф. анатомії Ставропольского медичного інституту, автора оригінальної концепції визначення індивідуального біологічного віку, циклів, їх етапів і критичних періодів розвитку людини.

С.О.Горбенко познайомився з проф. О.К. Макаровим на одній і з конференцій і незважаючи на різницю в віці подружився з ним на одній із конференцій за кілька років до передчасної смерті цього неординарного вченого. Відкриття проф. Макарова однозначної кореляції періодів і циклів окостеніння епіфізів трубчастих кісток із статтю і віком було фундаментальне і мало стратегічне значення в експертизі статті і віку по кісткам скелета і особливо зацікавило С.О.Горбенка.

В свою чергу Олександр Калістратович Макаров щиро цікавився проблемами пластичної реконструкції і розвитком метода М.М.Герасимова в Україні і завжди підтримував тоді молодого автора дружньої порадою і доброзичливою оцінкою його робіт. На жаль смерть обірвала розвиток вчення О.К.Макарова і наше спілкування з ним.

На загадку про нашу дружбу і спілкування, інтерес її чоловіка до справи вдова професора – Т.М. Макарова запропонувала опублікувати останню на той час роботу С.О.Горбенко в збірнику «Всероссийской конференции хирургов в Пятигорске. 1999 г.».

Не зважаючи на відмінність теми реконструкції від загального напрямку конференції – автор вирішив надати тези на честь і на згадку про дружбу з російським вченим, якою він дорожить і нині. Т.М.Макарова, незважаючи на горе люб’язно опікувалась матеріалом, забезпечила його переклад на російську мову. І саме завдяки їй в російському науковому хірургічному збірнику з’явилась стаття про реконструкцію старого скіфського вождя III ст. до н.е. (силка.)

Повна стаття автора реконструкції, ніде більше не була надрукована ні в Україні, ні в Росії, і без скорочень подається вперше нижче:

© Горбенко С.О.  1998 р..
Інститут та Музей антропології і Львові, ЛМІР,
Центр антропологічних досліджень (Україна, Полтава)

Краніологічне  дослідження та пластична реконструкція за черепом скіфського вождя ІІІ ст. до н.е.

Скіфи, як етнос, представляють інтерес для істориків та антропологів, як вітчизняних, так і закордонних [1,14,16,17,18]. Разом з тим, незважаючи на достатнє ретельне вивчення, пластичних  реконструкцій  за черепами скіфів виконано край мало, тому кожна наступна праця  надає  нові дані до одержаних попередньо результатів.

Особливе зацікавлення викликає також етнічна еволюція скіфів, зрозуміти котру допомагає вивчення останків скіфів, що знайдені в курганах в регіонах прикордонних з іншими етнічними та культурними спільнотами. Дане дослідження присвячено вивченню останків саме з такого поховання, котре розташоване поруч сучасного м. Тирасполя. Цей регіон у IV- III століттях до н.е. був зоною етнічного контакту  скіфів із  фракійцями.

Метою даного дослідження було вивчення черепа похованого, виконання пластичної реконструкції, а також установлення вірогідної  етнічної  належності даного індивіда.

В наше розпорядження був наданий фрагментований череп із поховання № 14 досліджуваного археологічною експедицією Тираспольського держуніверситету. При вивченні черепа використовувались загальновживані  краніометричні методики [2,], а також метод ідентифікації обличчя за черепом [6,7].

Великі величини всіх краніометричних показників (табл. 2), масивність соскоподібних відростків на фрагментах скроневих кісток і особливо беззаперечно великі розміри висоти орбіти, котрі  належать до дуже великих навіть серед чоловічих показників [3], (при деякої зглаженості ліній черепа, що ми пов’язуємо з віком цієї людини), разом з даними археологів про беззаперечно чоловіче знаряддя в комплексі поховання (речі воїна-вершника) дозволяє нам зробити висновок, що череп належав чоловікові.

Опис стану зубів. Ступінь природної руйнації зубів верхньої щелепи за М.М. Герасимовим [8].

Таблиця 1

Отже, зубна формула даного індивіда має вигляд:

0065432000345600

0700430000300000

Стан  облітерації черепних швів за Сімпсоном і  Олив’е [4] в балах:

Внутрішнє за рощення черепних швів:

1)   Sutura coronalis –  4;

2)   Sutura sagittalis –  4;

3)   sutura sphenofrontalis dextra – 4;

4)   sutura sphenofrontalis  sinistra – 4.

Зовнішнє за рощення черепних швів:

1)Sutura coronalis –  4;

2)Sutura sagittalis –  4;

3)sutura sphenofrontalis dextra –  4;

4)sutura sphenofrontalis  sinistra –  4.

Стан решти швів визначити неможливо з-за відсутністю частини кісток мозкового черепу. Таке зарощення черепних швів відповідає вікові (50-60 років). За старечий вік (senilis) вказує також глибоко відбиті на внутрішній поверхні черепа судинні борозни, котрі свідчать про виразні явища атеросклерозу судин головного мозку.

Враховуючи стан зубів, зрощення черепних швів  та сліди атеросклерозу  судин головного мозку ми вважаємо що вік досліджуваного індивіда був щонайменше 60-70 років на момент смерті.

Краніологічні  особливості   за  описовою  характеристикою.

Відсутність потиличної, скроневих і частини тім’яних кісток не дало можливості обчислити черепний вказівник, тому аналіз краніологічних особливостей даного черепа ми будемо проводити на основі  частин лицевого черепа, що збереглися.

Для питання пластичної реконструкції обличчя за черепом  такий аналіз, як  і описова характеристика обличчя має особливе значення.

Нижній край луски лобної кістки має середньої виразності рельєф. Розвиток надперенісся за шестибальною шкалою можна оцінити  – ІІІ балами. Розвиток  надбрівних дуг відповідає за 3-бальною шкалою І балу [5]. Така будова надочного рельєфу дає м’які плавні лінії лобу, що ми бачимо на реконструкції (рис.6,7)

Очниця на досліджуваному черепі репрезентує середній варіант між округлою та високою європеоїдною формами і чисто за зовнішніми контурами мала б бути віднесена до останньої, якби не сильний виніс вперед сльозної ямки, що як відомо, властиво для очей монголоїдного типу з помітним епікантусом [9].

Очниця відкритого типу з притупленим краєм.  Тип горизонтального профілю орбіти похилий. Фронтальна постановка орбіти середнього типу [10].   Лінія розрізу очей  йде косо знизу вверх вид медіального до латерального краю.

Цікаво, що подібні орбіти зустрічаються як на черепах  туранського типу [13,15] в середньовічних кочівницьких серіях, так і в попередніх реконструкціях  скіфів М.М. Герасимова, а також  в єдиній поки що реконструкції М.М.Герасимова гуна з Кенколи.

Одержані під час дослідження данні відносно особливостей будови очниць у скіфів дозволяє запропонувати ще один погляд на еволюцію скіфів і тюркського етносу зокрема, а саме: іраномовні скіфи очевидно морфологічно були представлені не однорідним балканокавказьким або південноєвропеоїдним типом, а суміш ним середнім між балканокавказьким і одним із чисельних монголоїдних типів, (швидше південносибірським, або центральноазійським типами), що можливо  є етапом еволюції туранського етносу, одними із представників котрого можливо є гуни і беззаперечно євразійські кочівники середньовіччя, котрих  ми добре знаємо з давньоруських літописів, візантійських, угорських та польських хронік (тобто печенігів, торків, половців та інш.).

Цю версію про високу вірогідність спорідненості скіфів із наступними гунами та середньовічними тюрками підтверджує також, ще одна морфологічна особливість, виявлена нами як на досліджуваному черепі, так і на реконструкціях скіфів М.М.Герасимова так і на черепах і реконструкціях наших колег і власних  середньовічних представників туранського типу. Йдеться про поєднання з монголоїдною будовою очей виразної явно європеоїдної ( причому саме південноєвропеоідної будови носу, а інколи і всієї нижньої частини обличчя як це видно наприклад з рис. 3,4,5.

Кістковий ніс: спинка профілю з незначним горбиком, перетин в середній частині спинки, грушевидний отвір серце видної форми, Нижній край грушовидного отвору репрезентований під носовими ямками, що як вказують В.А.Алексеев, Г.Ф.Дебец на сучасному антропологічному матеріалі території колишнього СРСР більше властиво для монголоїдних серій [5]. Таким чином в будові кісткового носу також простежуються сліди змішаного європеоїдно-монголоїдного походження даного індивіду. Треба зауважити, що кістки носу на досліджуваному черепі  містять на собі сліди прижиттєвої механічної травми.

Вони деформовані в сагітальному напрямку зліва направо так, що правий носовий виросток верхньої щелепи опуклий, а лівий – угнутий. Травма перенесена цією людиною очевидно в молодшому вікові, задовго до смерті, оскільки вказана деформація відбилась на асиметрії всього обличчя. Ніс реконструйована згідно методики М.М.Герасимова [7].

Він належить до носів хвилястого типу, має невеличкий горбик зміщений вправо, як це видно на реконструкції (рис.9,10,11,12). Підносовий шип розвинутий середньо –ІІІ бали і направлений вправо і вниз, що зумовило і напрямок кінчика носу.  Кінчик носу направлений вниз і вправо, що визначається крім напрямку носового шипу як травмою, так і старечою редукцією альвеолярного виростку верхньої щелепи, що пов’язано як із сильною зтертістю зубів, так із прижиттєвою втратою частини зубів нижнього зубного ряду зліва з наступною редукцією останнього.

Незважаючи на втрату більшості зубів і значну зтертість решти, що лишились, нам вдалось виставити щелепи в прикус спираючись на три точки, що дало можливість судити про прикус цієї людини (рис.1,2).

Як це видно з наведеного фото в даному випадку ми маємо справу із щипцеподібним прикусом (лабінтодонтією), котрий характеризується повним  зімкненням зубів і як вказує М.М.Герасимов зустрічається дуже рідко, переважно в монголів, тувинців та алтайців і супроводжується ортогнатностю [12]. Цей прикус, а також сильна зтертість верхнього зубного ряду дає ви ступання нижньої губи, що ми бачимо і на реконструкції (рис.3,8) Як ми вже згадували вище прижиттєва втрата кількох зубів нижнього зубного ряду зліва призвела до асиметрії, що в будові роту виявило себе в кривій ( сильніше  похиленої вліво лінії розрізу роту).

Підборіддя належить до тонко обкресленого грацільного типу . По закінченні пластичної реконструкції обличчя скіфа з метою збереження вигляду антропологічного типу була здійснена фотофіксація (рис.). Згодом на підставі відомої іконографії взятої  з ювелірних виробів скіфів, що містили  портрети скіфів, таких, наприклад як деталі золотої пекторалі з Товстої могили, або деталі на срібряному глекові з Воронезької могили, або з кургану Куль-Оба, ми побудували зачіску, вуси і бороду (8-12).

Отже, досліджуваний череп належав чоловікові 60-70 років в рисах обличчя  котрого простежуються характерні ознаки двох рас європеоїдної та монголоїдної,  що говорить про змішане походження такого великого етносу, як скіфи. Подібне співвідношення європеоїдних та монголоїдних рис зустрічається також у представників гунів та середньовічних євразійських кочовиків, зокрема половців, що дає можливість висунути гіпотезу про спорідненість згаданих етносів між собою.

Таблиця 2
Краніометричні показники

Таблиця 2 (продовження)

Література

1. Алексеев А.Ю., Мурзин В.Ю., Ролле Р. Чертомлык (Скифский царский курган IV в. до н.е.).- Киев: Наукова думка, 1991.-416 с.

2. Алексеев В.П., Дебец Г.Ф. Краниометрия. Методика антропологических исследований. – Москва: Наука, 1964.- 127 с.

3. Алексеев В.П., Дебец Г.Ф. Таблицы краниометрических констант// Краниометрия. Методика антропологических исследований. – Москва: Наука, 1964.- С.117.

4. Алексеев В.П., Дебец Г.Ф. Определение пола и возраста по черепу//Краниометрия. Методика антропологических исследований. – Москва: Наука, 1964.- С.37-38.

5. Алексеев В.П., Дебец Г.Ф. Определение описательных признаков//Краниометрия. Методика антропологических исследований. – Москва: Наука, 1964.- С.81-84.

6. Балуева Т.С., Лебединская Г.В. Антропологическая реконструкция. Методика исследования взаимосвязи между морфологическими признаками и их костной основой. – Москва, 1991.- 189 с.

7. Герасимов М.М. Материалы к созданию метода реконструкции лица по черепу// Основы восстановления лица по черепу. – Москва: Сов.наука, 1949.- С.5-58.

8.  Герасимов М.М. Восстановление лица по черепу (современный и ископаемый человек): Тр. Ин-та Этно-графии АН СССР (Нов. сер.).- Том XXVIII. – Москва, 1955.- С.121.

9.Герасимов М.М. Материалы к созданию метода реконструкции лица по черепу// Основы восстановления лица по черепу. – Москва: Сов.наука, 1949.- С.39.

10. Герасимов М.М. Материалы к созданию метода реконструкции лица по черепу// Основы восстановления лица по черепу. – Москва: Сов.наука, 1949.- С.40-42.

11. Герасимов М.М. Материалы к созданию метода реконструкции лица по черепу// Основы восстановления лица по черепу. – Москва: Сов.наука, 1949.- С.38.

12. Герасимов М.М. Материалы к созданию метода реконструкции лица по черепу// Основы восстановления лица по черепу. – Москва: Сов.наука, 1949.- С.35.

13. Дебец Г.Ф. Украина и Дон: Тюркские кочевники// Палеоантропология СССР.Тр.ИЭ. – Москва – Ленинград: Изд.-во АН СССР, 1948.- Т.IV.- C.261-265.

14. Махортых С.В. Скифы на Северном Кавказе.- Киев: Наукова думка, 1991.- 136 с.

15. Чебоксаров Н. Направление рассовой дифференциации в Восточной Азии// Тр. ИЭ. – Москва-Ленинград: Изд-во АН СССР, 1947.- Том II.-С.70.

16.Тереножкин А.И. Общественный строй скифов// Скифы и сарматы.- Киев:Наукова думка, 1977.- С.3-28.

17. Шрамко Б.А. Из истории скифского вооружения// Вооружение скифов и сарматов.-Киев: Науковадумка,1984.-С.22-39.

18. Schefold K.  Der Scythzsche Tierstil in Südrussland// ESA.- 1938.-Vol. 12.-S.1-78.

Публікації в пресі присвячені даній роботі:

Портрет старого скіфа роботи С.О. Горбенка  згадувався в наступних   публікаціях:

1. «Труд»:  ЗДЕСЬ СКИФСКИЙ ДУХ / ЭКЗОТИКА /  ТИРАСПОЛЬ.  ТРУД-7 No.147 08-14-98 :
2. Илья ЛАХНО.  Корр. “Правды”.  Полтава. ПОСМОТРИТЕ В ЛИЦО ПРЕДКОВ . 18.10.1999. – Правда. 1999. (Посилання: http://www.pravda.ru/society/18-10-1999/900220-0/)
3. Леся Федів. Хоробрий лицар Герборт мав маленькі вуха: метод пластичної реконструкції робить перші кроки в Україні, але за ним – велике майбутнє.// Молода Галичина № 25, четвер, 2-ге березня 2000 р. – С. 1.  (посилання.)
4. І.В.Паламар. Погляд з минулого. – Про виставку пластичних реконструкцій С.О.Горбенка/ Музей: спеціальний випуск.- Львів: Логос, 2000. – С.6.

(Музеи университета – Т.Г.)

Сообщение Реконструкція – Старий скіф появились сначала на SAGOR.

«Щодо похованої біля княжого саркофага молодої дівчини чи жінки, доводиться сказати,  що була це, напевно, визначна особа, коли її тільки одну поховали в галицькому соборі зі златоглавом візантійського походження на чолі і біля самого саркофага князя Осмомисла. Може, це була його донька,  про яку не дійшло до нас ніякої літописної вістки.»

Ярослав Пастернак

Портрет – реконструкція обличчя галицької княжни – вірогідно третьої доньки князя Ярослава Осмомисла і  його дружини Ольги Юріївни (Довгорукої – доньки кн. Юрія Довгорукого) (Посилання. Уривок із книги С.О.Горбенко. Ярослав Осмомисл – реконструкція антропологічна та історична. – Львів-Винники, 1996.-Розділ. – 3.1. Літописна і генеалогічна ідентифікація жіночого поховання XII ст.. з Успенського собору Галича-Крилоса.-С.110.).

Поховання князівни поблизу саркофага князя Ярослава  було відкрито в 1937 р. відомим археологом Д-ром Я.І.Пастернаком (Посилання: Науковий подвиг Ярослава Пастернака) в притворі Успенського кафедрального собору Галича–Крилоса.

Череп її був переданий вченим на зберігання археологічного музею НТШ у Львові.  Потім  він зберігся в фондах Історичного музею м. Львова. Кістки князівни були покладені Я.Пастернаком  в скриньку разом із кістками і черепом кн. Ярослава Осмомисла, яку вдруге львівські археологи віднайшли в 1991 році в крипті собору Св.Юра у Львові.. (Посилання: Повернення із забуття : друге відкриття в 1991 р.  у Львові місцезнаходження кісток галицького князя Ярослава Осмомисла (+1187) або

«Скринька Пастернака»:). Робота С.О. Горбенко. Липень-серпень 2000 р. Полтава-Львів. Пластилін. Робота експонувалася лише 1 раз прямо в вигляді пластилінової моделі в відкритій експозиції Історичного музею м. Львова. Про наявність копій з цієї роботи у автора відомостей немає.

З історії реконструкції обличчя галицької княжни

«Вперше про цей череп – череп Ярославни з Галича, я почув ще в 1993 р. І не тільки почув, а й ще побачив його. Бо мені показав його один із моїх нових львівських знайомих молодий тоді ще археолог Святослав Терський.

Звичайно я був вражений рештками гаптованого золотом чільця що мов навічно вріс крізь віки в  чоло молодої дівчини, як німий свідок колишньої слави і…печалі.

«Невідома князівна» – так звав тоді цей череп Святослав, так звали його і інші львівські науковці. Тоді я ще не чув про знахідку Я. Пастернака  1937 р., тому і для мене цей череп був невідомим. Втім таким він залишався недовго, бо в 1995 році, розпочавши дослідження кісток із скриньки Пастернака, я, одразу ж, пізнав з фотографій череп невідомої князівни з Історичного музею, який колись мені показав С.Терський.

Правда, дослідивши  нечисленні кістки скелету дівчини, і навіть остаточно переконавшись в її спорідненості із князем, тоді в 1995 р. я не робив її портрету. Причина була не тільки в моїй надзвичайній завантаженістю роботою над книгою і дисертацією, але ще й в тому,  що  тоді в 1995-1996 рр. я не володів методикою реставрації відсутніх кісток черепа, а нижньої щелепи в цього черепа не було.

Вона чомусь не збереглася, хоча в 1937 році  Я.Пастернак її знайшов, про що свідчать два фото – з монографії самого Я.Пастернака і із відомої книги Р.Пащина. (рис.).

Лише після роботи у Франції, знайомства з лабораторією проф. Р.Перро і працею над черепом Св.Бернарда, я оволодів цією методикою, яку вперше використав при роботі із портретом Св.Бернарда.

І от повернувшись з Франції в травні 2000 року в Україну я вирішив спробувати відновити по цій методиці нестачу – нижню щелепу до цього черепа. Моє завдання спрощувалося наявністю фотографій 1937 р. цієї щелепи, що дозволяло мені провірити вірність   пропорцій, які я обчислив. Таким чином відновивши нижню щелепу мені вдалось  зробити цю реконструкцію яка була вперше  продемонстрована вченій раді Львівського історичного музею в вересні 2000 р.»

Витяг  з  неопублікованої  книги С.О. Горбенко  «Пам’ять: Проявлені Лики» 

Ярослав Пастернак про череп князівни с Галича:

«А що ще було великою несподіванкою, то те, що на самому вступі моєї цьогорічної праці, у поширеній минулорічній сонді  найшов  я – погляньте! – ось цей саркофаг. Великий і тяжкий, тесаний з однієї камінної брили цей саркофаг. Великий і тяжкий, тесаний з однієї камінної брили білого вапняка, з  таким же  тяжким, трішки випуклим, але розбитим віком.

Він  такого типу, які зустрічаються у Києві у княжій добі. Зовсім не орнаментований і без написів, бо й не був призначений для публічного виду. В ньому ж тлінні останки, мабуть, князя. Та певне, що саркофаг був ограблений, невідомо коли, можливо у ХІІ ст., у часі татарських наїздів; на це вказує розбите віко саркофага й порозкидані кістки покійника.

Біля цього саркофага, трішки від нього на схід, найшлися тлінні останки молодої княжни або боярині, поховані в дерев’яній домовині, з якої нема вже сліду. Череп цієї покійниці здобила золотом гаптована діадема; його добув я в цілості та перевіз до Львова»

Ярослав Пастернак – розмова із С.Щуратом. (із спогадів С.Щурата.) Щурат С. На руїнах катедри Осмомисла// Наша Батьківщина.-1937.-№9.-С.185./І.Коваль. Ярослав Пастернак – дослідник княжого Галича./Ярослав Пастернак. Старий Галич:археологічно-історичні досліди у 1850-1943 рр.- Івано-Франківськ: Плай, 1998 р. – С. 11-12.

«При самім саркофагу Осмомисла, на віддалі ледве 25 см на схід від нього, при цьому ж мурі 37 знайшлося поховання молодої жінки, вік якої за станом зубів можна було означити 18-20 літ. Кістяк був укладений просто в землі, колись мабуть в дерев’яній домовині, і лежав на глибині всього 60 см під підлогою притвору собору. Долішню його частину знищила якась значно пізніша яма, виповнена кусками цегли, а над зацілілою його горішньою частиною залягала та сама нерушена верства спаленої глини – слід давньої підлоги – яка вкривала й сусідній цілий саркофаг. Тому обидва поховання належать до часів існування ще цілого собору,  тільки жіночий покладено, мабуть, трохи пізніше* в землю.

На чолі в молодої жінки досить добре збереглося чільце з дрібно пружкованої  упоперек парчі,  310 мм завдовжки і 26 мм завширшки, а на ньому шість разів напереміну в протилежних позиціях повторений золотою ниткою гаптований мотив двох відвернутих одна від одної, спинками стулених спіральок з оздобними «крильцями» по боках (табл.XI, внизу і рис.45., ч.1).

За головою молодої жінки стояла в могилі тонесенька скляночка туліпанової форми і та зеленкувато-жовтого кольору, теж, напевно, візантійський імпорт (рис.48). Вона вся побита, так що можна було відтворити її лише на рисунку, її висота виносить 72 мм, промір скріпленого валочком отвору 75 мм., промір розширеного дна 32 мм.

Для датування цієї скляночки важне те, що під час наших пізніших  розкопів на «Золотому Току» в Крилосі, на місці колишнього княж двору, знайшлося долішня частина точнісінько такої самої скляночки разом з череп’ям глиняного посуду XII ст. А знову при розкопах на місці Десятинної церкви в Києві Мілєєв знайшов у 1909 р. в могилах княжих часі останки посудин з тонкого, крихлого скла. На його думку, в цих скляночках,  давали небіжчикам до могили свячену оливу, те саме призначення мала, напевно, й нами знайдена скляночка. Як виходить з розкопів Мілєєва, цей звичай зберігся був  у Києві, мабуть, аж до часі митрополита Петра Могили.

Щодо похованої біля княжого саркофага молодої дівчини чи жінки, доводиться сказати,  що була це, напевно, визначна особа, коли її тільки одну поховали в галицькому соборі зі златоглавом візантійського походження на чолі і біля самого саркофага князя Осмомисла. Може, це була його донька,  про яку не дійшло до нас ніякої літописної вістки.

З цього факту виходить ще одно: вже само найближче сусідство похованої молодої дівчини-жінки зі саркофагом вказує безсумнівно на те,що в саркофагу була похована світська особа-отже князь – а не духовна особа, епіскоп.»

Ярослав Пастернак. Старий Галич. – Івано-Франківськ:Плай, 1998 р. –  С.183-184.

Череп  Ярославни   – «череп невідомої княжни» з фондів Історичного музею м. Львова  наданий для реконструкції   обличчя в 2000 р. С.О.Горбенку .   Фото Бориса Дацюка.  2000  р.

Порівняння  фотографій черепа Ярославни з Галича у Я.Пастернака і Р.Пащина  с фотографіями 2000 р.

Краніологічне дослідження черепа княжни вказало на змішаний європеоїдно-монголоідний тип її обличчя, особливо відчутний в будові орбіт і рельєфу середнього відділу обличчя. Оскільки Ярослав Осмомисл як і Ростиславичі в цілому не мали монголоїдної крові це очевидно пояснюється  впливом генів матері княжни – княгині Ольги Юріївни (Довгорукої), доньки князя Юрія Довгорукого  (+15.05.1157) і  половецької княжни,  доньки  хана Аєпи (+1117) – дружини кн. Юрія Довгорукого і матері і Андрія Боголюбського і Ольги Юріївни. Зокрема цей монголоїдний вплив простежується і на черепі кн.. Андрія Боголюбського, який досліджували Д.Я.Рохлін і В.Гінзбург в 1934 р., і зовні добре видно з реконструкції М.М.Герасимова.

Реконструкція  за черепом Ярославни  з поховання в притворі Успенського собору стародавнього Галича (Галич-Крилос.). XII ст. :

2 етап.  Антропологічний тип.

Для остаточного рішення моделі жіночого головного убору використовувалися схеми К.Стамерова для доби Київської Руси: (Посилання. Рис.)

3 етап. Остаточний  варіант реконструкції за  черепом Ярославни  з поховання в притворі Успенського собору стародавнього Галича (Галич-Крилос.). XII ст. :

3 етап. Остаточний  варіант реконструкції за  черепом Ярославни  з поховання в притворі Успенського собору стародавнього Галича (Галич-Крилос.). XII ст.  :

Княжна Ярославна с Галича і її родичі Рюриковичі:

В ході ідентифікаційного дослідження мною було встановлено,  що є висока вірогідність того, що молода княжна з Галича,  похована біля саркофагу князя Ярослава є третьої донькою князя Ярослава Осмомисла і  його першої дружини Ольги Юріївни,  доньки князя Юрія Довгорукого.

С того виходить що  князь Андрій Боголюбський є її рідним дядьком. (Посилання: С.О.Горбенко. Літописна і генеалогічна ідентифікація жіночого поховання XII cт. З Успенського собору Галича Крилоса/ Ярослав Осмомисл – реконструкція антропологічна і історична. – Львів-Винники, 1996 р. – С. 110-122.).

Цей факт не тільки підтвердив належність поховання в саркофазі князю Ярославу Осмомислу, але допоміг пояснити деякі раніше незрозумілі історичні факти – зокрема  тісні зв’язки Галицького князівства з Новгородським князівством, через особу князя Мстислава Мстиславича Удатного, який згідно наших висновків і є сином цієї княжни, а отже внуком Ярослава Осмомисла. (Посилання: С.О.Горбенко. Літописна і генеалогічна ідентифікація походження Мстислава Мстиславича жіночого поховання XII cт. З Успенського собору Галича Крилоса/ Ярослав Осмомисл – реконструкція антропологічна і історична. – Львів-Винники, 1996 р. – С. 122-127.).

Сообщение Реконструкція – Ярославна з Галича XII ст появились сначала на SAGOR.

Реконструкція обличчя галицького князя Ярослава Осмомисла (+1187) за його черепом  із саркофагу, в притворі Успенського катедрального собору давньоруського Галича-Крилоса ХІІ ст.,  знайденого в 1937 р.  відомим українським археологом доктором Ярославом Пастернаком.

Цей череп і кістки скелета із саркофага в Крилосі довгий час вважалися втраченими для науки, адже вони зникли з початком другої світової війни і  ніхто не знав, де вони.

Поки в 1991 році  під час проведення археологічних розкопок в крипті собору  Св.Юра  у Львові  археологи М.Бандрівський, Ю. Лукомський  та Р.Сулик не виявили  серед інших поховань маленьку дерев’яну  скриньку з кістками людини, в якій знаходився супроводжувальний лист написаний рукою Я.Пастернака.

Ось його зміст:

«Отсим заявляю під словом честі науковця, що приложені до цього письма кости – комплектний скелет старшого мужчини – є ті самі, які я знайшов у кам’янім саркофагу серед фундаментів княжої галицької катедри в Крилосі. Це є тлінні останки основника згаданої катедри, галицького князя Ярослава Осмомисла, що помер 1187 р., бо як виказують основні історичні досліди, тільки він один з усіх галицьких князів міг бути похований у катедрі княжого Галича.

Не перечить цьому факт поховання князя у притворі собору, бо за грецьким «Зводом Божих і святих правил»  пояснених через вченого монаха Вальсамона (1169 р.), тоді можна було поховувати тільки у притворі, не посеред церкви. Потверджують це археролольогічні находи у досліджуваних тепер церквах Радянської України (Київ, Чернігів). Цей звичай поховувати визначних людей у притворах церков задержався був ще до початку XII ст.. »

Доц. д-р. Ярослав Пастернак, директор Музею НТШ, дослідник Крилоса».

«Галичкы  Осмомыслђ Ярославе!
Высоко сђдиши на своемъ  златокованнђм  столђ,
подперъ горы Угорскыи
своими желђзными плђки,
заступивъ  королеви путь,
затворивъ Дунаю ворота,
меча бремены чрезъ облакы,
суды рядя до Дуная.
Грозы твоя по земле текутъ,
отворяеши Киеву врата,
стрђляеши съ отня злата стола
салътани за землями.
Стрђляй, господине, Кончака,
поганого кощея,
за землю Рускую.
За раны Игоревы,
буего Святъславича!»

 
«Слово о плћку Игорћвэ»

До історії  створення портрета князя  Ярослава Осмомисла в 1995 році

(Витяг з неопублікованої книги С.О. Горбенко  «Пам’ять: Проявлені Лики» ):

«Мало хто знає, що ініціатором реконструкції  обличчя  князя Ярослава був мій науковий батько у Львові професор Микола Андрійович Пелещишин. Саме він вперше повів зі мною розмову на цю тему. Це відбулось якось під час нашого прощання, коли закінчивши чергову сесію, я перед від’їздом зі Львова зайшов до нього на кафедру.

Це було восени 1994 року. Я як раз повернувся із Геттінгена і був під свіжими враженнями від Антропологічного інституту його прекрасно обладнаних лабораторій, бібліотеки і майстерності моїх німецьких колег. Уважно вислухавши мене  і мої враження про рівень розвитку антропології в Німеччині, і  мрії про створення в нас чогось подібного, Пелещишин  зауважив: «Інститут це добре, але  не все залежить від тебе, а ось  тобі  треба самому робити щось важливе, щоб не витрачати роки, поки  надумають і в нас відкрити Інститут Антропології» .

– Я  і роблю, все що можу – відповів я. – Але поки не буде наукової установи, ми все рівно не зробимо нічого серйозного.

– Нічого серйозного? – перепитав Пелещишин і в його гострому  погляді  із під сивих густих брів  засвітився бісик бешкетливості  і  іронії одночасно.

– А чому б тобі не зробити реконструкцію обличчя князя Ярослава ? – несподівано спитав він  мене абсолютно байдужим і навіть лінькуватим тоном, яким зазвичай говорив важливі речі.  – Ти от весь час робиш то невідомих, то татар, все це добре, але …досить. Зроби портрет Ярослава.

– В  його молодому  і дзвінкому  голосі  чувся прихований виклик. Але я не розумів про що йдеться.

– Якого  князя  Ярослава ?   – про себе я подумав, що він пропонує мені тягатися з самим Герасимовим і одразу ж насторожився бо категорично не збирався переробляти цей відомий портрет Ярослава Мудрого.

– Але почув я інше:

– Ярослава Осмомисла , князя галицького, того самого, чий череп знайшли наші хлопці і соборі святого Юра, ти що нічого не чув?

– Ні – здивовано  заперечив я . Бо дійсно почув про цю знахідку вперше.

– Ну як же, це відома справа. Вони знайшли Ярослава  під час розкопок у Юрі, є його череп, кістки. Так що, зв’яжись з ними і зроби портрет. – Він говорив дивні  навіть сенсаційні речі тоном буд нічним і байдужим, ніби мова йшлася про щось банальне і буденне, звичайне і для нього і для мене. Проте знаючи Пелещишина не перший рік,  по тому як метал в його голосі змінився на тихий поважний   тон, я зрозумів,  що байдужість вдавана і тема його самого інтригує і цікавить.   Але з того часу ця тема зацікавила і мене – йому це вдалося.

– Він дав мені координати львівських археологів, що досліджували собор Св.Юра  і  незабаром перед самим від’їздом зі Львова я зустрівся  з  людьми, які  в 1991 р.  повернули Україні її реліквію – кістки князя Ярослава Осмомисла –  Романом Суликом, Миколою Бандрівським і Юрієм Лукомським». (Посилання).

Забуте відкриття Ярослава Пастернака

«…при всіх тих працях він виявив ерудицію, професійне знання,
необхідну енергію та цілковиту точність..» 
Любор Нідерле, чешский археолог, славіст. 

Влітку  1937 р.  під час розкопів фундаментів Успенського кафедрального собору давньоруського Галича, які проводив відомий вже в той час археолог доктор Ярослав Пастернак сталася справжня сенсація : в притворі собору був знайдений кам’яний саркофаг з кістяком людини, який за визначення археолога був скелетом самого засновника собору князя  Галицького Ярослава Осмомисла, що помер літа 1187.

Ця знахідка  стала справжньою сенсацією в наукових колах не тільки України, але далеко за її межами – в Росії і Німеччині, обидві країни  запропонували доктору Я. Пастернаку трибуну для виступу. І в 1939 році в Берліні на археологічному конгресі  Я.Пастернак робить доповідь про пам’ятки культури карпатських курганів, а в 1940 і в 1941 рр. аж три доповіді в СРСР – в Києві, Ленінграді і в Москві.

Активно обговорюється ідея створення реконструкції обличчя князя за черепом. (Посилання). Тим часом Крилос – стає  правдивим місцем паломництва галицької інтелігенції.

Люди їдуть звідусюди щоб поклонитися могилі славного князя Ярослава. Галичани нарешті відчувають, що мають свою святиню – свою реліквію.  Подальша доля відкриття і вченого маловідома і сумна. Починається війна і згадки про Я.Пастернака і його відкриття зникають назавжди із сторінок радянських підручників і монографій. В 1969 році він помирає в Канаді, уносячи в могилу таємницю долі реліквії.

Але чому мовчав всі ці роки сам Пастернак?  Ми можемо лише здогадуватися. І може лишень скупі дані біографії археолога зможуть висвітлити нам відповідь на цю загадку.  Спробуємо просто помислити і зважити.

Науковий подвиг Ярослава Пастернака

Ярослав Іванович Пастернак (2.І.1892-22.ХI.1969) – видатний український вчений, один із класиків української археології  був замовчаний в роки панування комуністичної ідеології  в Україні і в СРСР,  бо одинокий емігрант на чужині репрезентував собою науку і країну, яка сама від нього відмежувалася. Отже  крім вузького кола української еміграції в Канаді і США, а також не менш вузького кола пражських вчених, що ще пам’ятали молодого українського археолога, ні він сам, ні його праці майже ніде офіційно не згадувалися,  хоча безсоромно використовувалися «послідовниками» в Радянській Україні, як справедливо зауважив в своєму нарисі Ігор Коваль.

Навіть при найближчому розгляді вражає масштабність і фундаментальність праць Я.Пастернака, а також їх значення для подальшого розвитку археологічної і історичної науки в Україні і в світі.

1925 р. – друкує в Празі працю «Podkarpatska Rus v mladsi dobe kamenne».

1926 р. – захищає в Празі дисертацію «Ruske Karpaty v archeologii». Він став першим українцем, який отримав докторат як археолог.

1925-1928 рр. очолює масштабні розкопки на терені старої Праги, зокрема на королівському замку «Градчани». На «Градчанах» Я.Пастернак відкрив фундаменти романських костелів XI-XII ст., дослідив укріплення княжого дитинця. Крім того виявив фундаменти костела на Страгові і споруди княжої доби в Празі. За успіхи  канцелярія президента Т.Масарика надала Я.Пастернаку громадянство міста Праги і запропонувала йому прийняти чеське громадянство. Але Я.Пастернак повернувся на батьківщину.

1928-1929 рр. – очолює музей НТШ у Львові.

1929 р. стає дійсним членом НТШ.

1930 р. – досліджує Теребовлю – одне із княжих міст Галицького князівства.

1929-1934 р. – активна публіцистична діяльність, багато друкує праць присвячених археології Галичини і зокрема «Коротку археологію західноукраїнських земель», що видана у Львові в 1932 р.

З 1934 р. починає дослідження стародавнього Галича і починає фундаментальні розкопки  на території стародавнього Галича (нині с.Крилос. Івано-Франківська обл..)- ці дослідження продовжуються до початку війни. Фінансує експедицію Я.Пастернака митрополит Андрей Шептицький.

1936 р. – поряд з дослідженнями   в Крилосі  досліджує Белз.

25 липня 1936 р. – відкриття фундаментів старого кафедрального Успенського собору княжого Галича. Ця знахідка  одночасно остаточно вирішила раніше дискусійне питання відносно точної локалізація самого княжого Галича, знищеного монголо-татарами в 1241 р. Це відкриття Я.Пастернака до сих пір гідно не оцінено ні українською ні світовою наукою, хоча давно вже підтверджено подальшими розкопками сучасних археологів. Але саме завдяки цьому відкриттю і українська і світова історіографія знає тепер точно місце знаходження старовинної столиці Галицького князівства.

1937 р. – відкриття саркофагу  в приторі собору,  який Я.Пастернак  ідентифікує як саркофаг і останки засновника собору князя Ярослава Осмомисла. Я.Пастернак висловлює ідею про створення історико-культурного заповідника в Галичі-Крилосі і музею, який би зберігав всі археологічні знахідки – артефакти, знайдені ним на теренах стародавнього Галича. (Посилання – Дорош Андрій фотограф і журналіст.).

1938 р. – продовження розкопок в Теребовлі.

1939 р. – доповідь про пам’ятки культури карпатських курганів на археологічному конгресі в Берліні.

1940 р. – виступ на  Всесоюзному конгресі дослідників неоліту і бронзової доби (Київ) Я.Пастернак виступає з доповіддю «Культура лінійно-стрічкової кераміки в Галичині й на Волині та її відношення до трипільської культури».

Весною 1941 р. – виступ на Всесоюзному конгресі по вивченню княжих міст (Ленінград)- доповідь «Княжий город Галич», і на запрошення повторив її в Московському університеті.

1941-1943 рр. – готує до публікації в окупованому Львові свою монографію «Старий Галич».

1944 р. – видає у м.Кракові  «Старий Галич: археологічно-історичні досліди у 1850-1943 рр.»

1945  р. публікує у Відні  статтю «Поширення на схід культури лінійно-стрічкової кераміки» німецькою мовою «Die Ostausbreitung der linearkeramischen Kultur»// Wiener Prahistorische Zeitschrift.-1945.-XXXI.

1947 р. –  публікує статтю «Привісні печатки княжої доби  на Україні»// Рід і Знамено. – Ч.4.

1948 р. публікує дві статті : «До проблеми поширення  й хронології лінійно-стрічкової кераміки в Європі.» (Аусбург) і «Літописний город Пліснеськ і проблема варягів у Галичині» (Науковий збірник Українського Вільного Університету. – V. – Мюнхен).

В еміграції в Канаді,  працюючи в вільний від заробітків час, Я.Пастернак публікує низку фундаментальних праць, серед яких  такі важливі як :

1950 р. – Питання поза гробового життя в світлі археології й етнології//Логос. – І. – Вотерфорд-Канада. – 1950.

1951 р. – «Найстарші християнські пам’ятки в Україні» – Логос. –П. – кн.. І. – Вотерфорд. ; «The Trypillyan Culture in Ukraine// American journal of Archaeology.-1951.-Vol.55.No.2.»

1953 р. – «Княжий город Львів»// Наш Львів. – Нью-Йорк. – 1953.

1961 р. – Археологія України. – Торонто, 1961.

1962 р. – Етногенеза словян у новій археологічний літературі//Записки НТШ. – 1962. – T. CLXIX.

Вже після смерті вченого  в 1969 р. побачили світ ще кілька його робіт серед яких такі важливі, як :

1971 – «Важливіші проблеми етногенези українського народу в світлі археологічних досліджень»// Українське історичне товариство. – Нью-Йорк, 1971.  Та

1976 р. – «Ранні слов’яни в історичних, археологічних та лінгвістичних дослідженнях»// Записки НТШ. – 1976 р. – Т. СLXXXIX.

Вчений, науковим доробком якого  пишалась би будь яка країна, блискуче освічений, учень знаменитого Л.Нідерле, відомий не тільки на Заході, але і в Москві напередодні другої світової війни, був свідомо викреслений ідеологами СРСР і УРСР  із списку вчених і просто живих.

Парадокс цього безглуздого і  жорстокого покарання полягав в тому, що на відміну від багатьох вчених з Галичини, яких Радянська влада карала і замовчувала за політику, або «співпрацю з гітлеровцями» – як писали в звинуваченнях органи НКВС, Пастернака було покарано за …професійну діяльність, ніяк не пов’язану ні з політикою, ні з колабораціонізмом.  Пастернак не служив ні в німецькій окупаційній адміністрації, ні навіть не займався підпільної діяльністю в ОУН, (принаймні жоден із його біографів про це не згадує). Його єдиним видимим, але невибачаємим з точки зору фанатичних ідеологів СРСР злочином було тільки те, що в роки окупації, Пастернак…працював  на окупованій території. І мало того – працював разом із …німцями, правда в  дещо нетиповій для війни сфері –  в своїй рідній царині археології.

Спочатку визнаний Радянською владою і призначений в 1939 р. на посаду професора – зав. кафедри археології Львівського Університету і директором державного археологічного музею (на базі колишнього музею  НТШ), він виявив страшну «невдячність» владі, тим, що не емігрував в Росію, напередодні німецького наступу, і залишився в окупованому Львові.

Дозволю собі  запропонувати своє пояснення такого вчинка вченого: скрупульозний і відповідальний Я.Пастернак просто не міг наважитися кинути напризволяще без опіки  ще не описані ним і не зареєстровані безцінні  археологічні артефакти із своїх знахідок в  Крилосі в 1937 р., не міг він кинути напризволяще і головну свою знахідку, яку він щиро вважав всеукраїнською реліквією – кістки і череп князя Ярослава Осмомисла. Перед тим, як навіть їх перезаховати, він мав все ретельно описати, щоб зберегти пам’ять про них для науки і для свого народу. Так особисто я розумію вчинок львівського археолога. Об’єктивними підставами  для такого висновку є відомі факти: 1944 році він видає у Кракові свою монографію – бестселер «Старий Галич: Археологічно-історичні досліди в 1850-1943р»., потім в 1944 р. проводить археологічні розкопки в Лінцу (Австрія), працює  науковим співробітником в Геттінгені, професором археології Українського вільного університету у Мюнхені, читає лекції на філософському факультеті у Бонні, поки нарешті в травні 1949 року не емігрує остаточно до Канади, де оселяється в м.Торонто. Попереду були невимовно важкі роки бідування на чужинні, без засобів до існування і будь якої фінансової підтримки своїх наукових студій. Втім навіть поставлений в такі важкі умови вчений, вже немолодий і змушений заробляти собі на життя фізичною працею, не полишав науки. Всі ці роки він опрацьовував результати своїх розкопок, вивчав доступну йому літературу, аналізував і писав. Результатом подвижницької праці вченого  стала нечисельна серія наукових статей, що були  видані  в Канаді і США, головним чином в емігрантських виданнях та капітальна праця «Археологія України», яку сам дослідник Крилоса вважав своїм науковим заповітом новим поколінням українських археологів. Вона була видана в Торонто в 1961 році.

Як видно із дати видання «Старого Галича» та самої назви книги, всі ці роки з 1941 по 1944 – Ярослав Пастернак опрацьовував результати своїх знахідок в Крилосі і писав книгу. Звичайно без цих знахідок і без Крилосу він не зміг би завершити свою працю, зрозуміло також, що щирий патріот, що   любив  свій рідний край, Пастернак не міг і не хотів вивозити свої знахідки за межі Галичини ні в Москву, ні в Німеччину. Він волів залишити їх Україні. Втім, свідомо розуміючи, що при поверненні радянської влади череп Ярослава Осмомисла обов’язково вивезуть до Москви на дослідження, Пастернак сховав його. Вважаючи череп Осмомисла реліквією не тільки Галичини, але всієї України, Я.Пастернак волів зберегти його для неї. І це також був злочин в очах Радянської влади.

Події розкопів 1991 р. і початкове вивчення біографії великого вченого відкриває нам і третій останній «злочин Пастернака» – активну співпрацю із забороненою з 1945 р.  греко-католицькою церквою, з якою професор Пастернак активно співпрацював все життя, що й не дивно з огляду на його походження, виховання і освіту. Втім це цілком нормальне і природне відношення корінного галичанина, сина священика  до своєї рідної церкви сприймалася атеїстично налаштованими ідеологами КПРС загострено вороже. Карою вченому і громадянину в римському розумінні цього слова, від жерців наукового атеїзму  стало забвіння. І він, і   його відкриття, і навіть славна постать князя  Ярослава Осмомисла – стали темами табу в  радянській історіографії на  довгих  50 років, до 1991 р., поки на полі конаючої імперії не виникла нова держава Україна.

Ярослав Пастернак не дожив до часу, коли Україна знов згадала про нього, він не побачив площу Ярослава Осмомисла за Львівською оперою, врешті решт він не побачив обличчя того, чиї кістки він захищав ціною своєї долі, але він вірив…Він вірив, що праця його рано чи пізно стане в пригоді Україні і новим поколінням вчених, бо саме для цього він жив і творив.

«Свою працю «Археологія України» передаю молодим археологам і любителям української старовини з побажанням добитися все нових і кращих успіхів у виявленні правди про ролю українського народу в Східній Європі, його повну національну і культурну окремішність уже з праісторичних часів і тим підтвердити його право на вільне, самостійне життя в своїй батьківщині»

Ярослав Пастернак, 1961 р. Торонто.

«А що ще було великою несподіванкою, то те, що на самому вступі моєї цьогорічної праці, у поширеній минулорічній сонді найшов я – погляньте! – ось цей саркофаг. Великий і тяжкий, тесаний з однієї камінної брили цей саркофаг. Великий і тяжкий, тесаний з однієї камінної брили білого вапняка, з  таким же  тяжким, трішки випуклим, але розбитим віком. Він  такого типу, які зустрічаються у Києві у княжій добі. Зовсім не орнаментований і без написів, бо й не був призначений для публічного виду. В ньому ж тлінні останки, мабуть, князя. Та певне, що саркофаг був ограблений, невідомо коли, можливо у ХІІ ст., у часі татарських наїздів; на це вказує розбите віко саркофага й порозкидані кістки покійника…»

Ярослав Пастернак – розмова із С.Щуратом. (із спогадів С.Щурата.)

Щурат С. На руїнах катедри Осмомисла// Наша Батьківщина.-1937.-№9.-С.185.

Після відкриття національної святині, якою галичани справедливо вважали могилу князя Ярослава Крилос 1937 року преобразився:

«Крилос став місцем відвідин, студій, прогулянок і прощ. Бували тут тепер вчені німці, поляки, українці. Сотні людей з різних усюдів краю бували тут тепер щоденно, у свята – той по  кілька  тисяч, а за рік на свято Успіння Пр.Богородиці біля церкви було близько 14-15 тисяч людей! Одного разу, прибули люди аж з Волині, добиваючись пішки, бо польска поліція завертала подорожніх із залізничних станцій і з доріг навколо Галича. Щоденно можна було бачити тут богомільних прочан, які на колінах відмовляли молитви над саркофагом, зовсім так як робили богомільні прочани в Печерській Лаврі. В Почаєві чи в інших прощах. Тут вони цілували добуту з ровів землю і брали грудку з собою.»

Із  спогадів Дмитра Герчанівского.

Д.Герчанівський. Крилос і його княжий двір// Альманах Станиславської землі. – Нью-Йорк-Торонто-Мюнхен, 1975.-С.764.

Використані джерела:

1. В. Петегирич, Д.Павлів, М.Филипчук. Ярослав Пастернак і українська археологія./Studia Archaeologica № 1,.- Львів,1993. – С.7-11.
2. І.М.Коваль. – Ярослав Пастернак – дослідник княжого Галича – вступна стаття до Ювілейного перевидання праці Я. Пастернака, присвяченої 1100-річчю Галича/Я.Пастернак. Старий Галич.- Івано-Франківськ: Плай, 1998.- С.16
3. М.Бандрівський,Ю.Лукомський,Р.Сулик. З історії дослідження Успенського собору в Галичі: (Відкриття поховання галицького князя Ярослава Осмомисла)/ Записки НТШ. Праці історико-філософської секції. Том. CCXXV. – Львів, 1993 р. –  С. 395-405.
4. І.Коваль, Я.Мельничук, С.Духович «Довга дорога до Галича», 1993 р. –С.27.
5. Я.Пастернак «Старий Галич».- Краків, 1944.-С.83.
6. В.В.Грабовецький «Нарис історії Галича».- Галич, 1997.- С.30, 112.
7. Щурат С. На руїнах катедри Осмомисла// Наша Батьківщина.-1937.-№9.-С.185.
8. Д.Герчанівський. Крилос і його княжий двір// Альманах Станиславської землі. – Нью-Йорк-Торонто-Мюнхен, 1975.-С.764.
9. С.О.Горбенко. Ярослав Осмомисл – реконструкція антропологічна та історична. – Львів-Винники, 1996.- С.11-12.

Повернення із забуття: друге відкриття в 1991 р.  у Львові місцезнаходження кісток галицького князя Ярослава Осмомисла (+1187)

або

«Скринька Пастернака»:

«Восени 1991 року глава УГКЦ кардинал М.Любачівський звернувся до НТШ у Львові з прохання провести у крипті собору святого Юра археологічні розкопки. Дослідницьку групу очолили досвідчені фахівці М.Бандрівський, Ю.Лукомський і Р.Сулик, і 14 листопада вони зробили сенсаційне відкриття. Поряд із чисельними похованнями у південній частині крипти дослідники натрапили на диктовий ящичок із тлінними останками людини.»

Ігор Коваль, голова управління культури Галицької райдержадміністрації Івано-Франківської області.1998 р.

із І.М.Коваль. – Ярослав Пастернак – дослідник княжого Галича – вступна стаття до Ювілейного перевидання праці Я. Пастернака, присвяченої 1100-річчю Галича/Я.Пастернак. Старий Галич.- Івано-Франківськ: Плай, 1998.- С.16

«Досліджуючи крипту і зіставляючи наші результати з результатами розкопок Я. Пастернака, ми натрапили на ще два поховання, окрім п’яти, поховань, зафіксо­ваних на плані крипти 1932 р.⁴²

Але — і це головне! — окрім згаданих поховань, у південно-західній частині крипти в шарі піскової засипки було виявлено дерев’яну скриньку з фанери розміром 0,64X0,28—0,32 м, яка довшою віссю була орієнтована по лінії схід-захід. Стінки скриньки, а особливо накривка, від часу й умов залягання струхлявіли, потріскалися уздовж волокон. Під тиском піску рештки накривки просіли до середини скриньки і набрали форм тих речей, які в ній були.

Знявши рештки фанерної накривки і вибравши пісок, ми побачили у скриньці акуратно поскладані кості людського скелета, загорнуті в цупкий папір. Череп лежав у західній частині скриньки на лівому боці. Нарівні з черепом лежали кістки гомілок і передпліччя, поскладані паралельно одна одній. Під ними були хребці, ребра, ключиці. На самому дні виявлено дві частини розламаної тазової кістки.

З правого боку від черепа між ключицями при дні лежала невелика пляш­ка з прозорого скла. Верхня частина горловини і вінця були заліплені воскоподібним матеріалом.

Всередині пляшечки через скло було видно пожовклу згорнуту записку. Чітко проступали фрагменти рукописних рядків. На вільному від тексту місці проглядалась також частина відбитка печатки з написом «Наукове… імені…». Далі текст пере­кривала друга частина згорнутого аркуша.

Відкривши пляшку, ми дістали з неї записку [1] на бланку Музею НТШ довоєн­ного часу.

Текст, писаний чорним чорнилом, яке від часу трохи вицвіло, займав лицеву сторінку бланка і півсторінки на звороті. Його зміст такий:

«Заява.

Отсим заявляю під словом чести науковця, що приложені до цього письма кости — комплектний скелет старшого мужчини — є ті самі, які я найшов у кам’янім саркофагу серед фундаментів княжої галицької катедри в Крилосі. Це є тлінні останки основника згаданої катедри, галицького князя Ярослава Осмомисла, що помер 1187 р., бо як виказують основні історичні досліди, тільки він один з усіх галицьких князів міг бути похований у катедрі княжого Галича.

Не перечить цьому факт поховання князя у притворі собору, бо за грецьким «Зводом Божих і святих правил», поясненим через вченого монаха Вальсамона (1169 р.), тоді можна було поховувати тільки у притворі, не по­серед церкви. Потверджують це археольогічні находи у досліджуваних тепер княжих церквах Радянської України (Київ, Чернигів). Цей звичай поховува­ти визначних людей у притворах церков задержався був ще до початку ХЇ1 ст.—

Доц. д-р. Ярослав Пастернак, директор Музею НТШ, дослідник Крилоса».

Нижче поставлений червоного кольору овальний штемпель із написом посере­дині «Музей», меншими літерами вгорі — «Наукове Товариство» і трохи більшими внизу — «імені Шевченка».

Отже, виявлені нами під час розкопок крипти частини людського кістяка у фанер­ному ящику є ті самі, що їх знайшов доктор Ярослав Пастернак 1937 р. в кам’яному саркофазі в кафедральному Успенському соборі Крилоса.»

М.Бандрівський,Ю.Лукомський,Р.Сулик.  З історії дослідження Успенського собору в Галичі: (Відкриття поховання галицького князя Ярослава Осмомисла)/ Записки НТШ. Праці історико-філософської секції. Том. CCXXV. – Львів, 1993 р. –  С. 395-404.

«Таким чином, 18  вересня 1991 р. львівськими  археологами вдруге був знайдений цей унікальний скелет,  доля якого була невідома майже 54 роки. На відміну від черепа княжни (рис. Фото знизу), знайденого [в похованні ] поруч із саркофагом , який як пише Я.Пастернак: «…його я добув у цілості та привіз до Львова [106], місце зберігання черепа і  скелета князя у своїх публікаціях дослідник не вказав…тривалий час дослідники вважали6 перед війною Я.Пастернак передав череп князя для реконструкції зовнішнього вигляду або в лабораторію М.Герасимова в Москву, або в лабораторію Ф.Штадмюлера в Кельн.»»

С.О.Горбенко. Вступ. Знахідки, протиріччя – проблема/Ярослав Осмомисл – реконструкція антропологічна та історична. – Львів-Винники.1996.- С.12.

Антропологічні  дослідження  кісток  із  княжого саркофага XII cт. Успенського собору стародавнього Галича

Першим антропологом-дослідником  останків Ярослава Осмомисла став сам Ярослав Пастернак. В своїй монографії «Старий Галич» (Краків, 1944 р.) він вперше публікує фотографії черепа князя і молодої дівчини, яку він вважає княжною:

В цій же праці він залишає нам перший антропологічний опис знайденого черепа і кісток 1937-1943 рр:

«…у саркофазі лежав майже комплектний кістяк мужчини 50-60 літ…довжина черепа виносить 179 мм, його ширина 139 мм, обчислений з цього головний показчик 77,65. Із зубів бракувала вже за життя доліня права «шістка», а права горішня «п’ятка» була теж тоді сильно надіпсована. Довжина правої стегнової кості (femur) виносить 475 мм, правого рамени (humer) 350 мм, обчислений з цього зріст Ярослава Осмомисла мі виносити за життя князя 171-174 мм».

Я.Пастернак Саркофаг Ярослава Осмомисла// Старий Галич: Археологічно-історичні досліди в 1850-1943 рр..- Краків-Львів, 1944.-С.132.

Другим дослідником кістяка і черепа з саркофага в Крилосі буф професор Зенон Погорецький (відділ антропології і археології Саскатунського   університету, Канада) в 1991 р., який досліджував кістки і череп Ярослава Осмомисла, що були знайдені в 1991 р. в «скринці Пастернака»:

 «Більш детальний аналіз кістяка зробив проф. д-р. Зенон Погорецький – проф. відділу антропології та археології Саскатунського університету (Канада), котрий був на час другої знахідки кістяка в 1991 році у Львові. Зміст попереднього висновку проф. З.Погорецького: “Основна частина кісток людського скелета належить чоловікові старшого віку. На це вказують епіфізи, які зрослися. При розгляді кісток ніг  і таза засвідчено сильний артрит правої ноги.

Головка лівої стегнової кістки не припасовується до вертлужної впадини таза. Обчислений зріст по правій кістці становив приблизно 1.78 м. Виявлено дві праві кістки руки, одна з яких темніша – сильніше мінералізована, внаслідок чого важча.

Череп має овоїдну форму, що вказує на євро­пейський тип і належить чоловікові, про що свідчать зао­круглені краї орбіт очниці. Добре зберігся заокруглений сосковидний відросток. Простежено асиметрію верхньої ще­лепи. Остання зсунута на 7 мм вправо. Зуби нижньої щелепи досить з’їджені, але міцні, здорові мали добрі корені. Очевидно, мусіла бути добра дієта, яка їх так зберігла. Зуби вказують на вік особи 50-60 років. За життя (кільканадцять років перед смертю) був вилучений лівий моляр, від якого залишилося гніздо 16 мм. Один моляр правий має 23 мм. На старший вік людини вказує верхня щелепа” [11].

До цього офіційного висновку  слід додати цікаві спостереження 3. Погорецького, що залишились на чернет­ках (мал.13,14).

Так, вік професор встановлює не лише по зубах, але і по швах: “Аgе оf 50 to  60 уеаrs  is  іпdісаtеd  by closure of cranial sutures which  are sealed internally”- по внутрішньому зростанню швів. “Dеер masseter pterygoid groows  іпdісаte  chewing activity, and mature age ” – глибокі жувальні канав­ки на гілках нижньої щелепи зсередини вказують на активну діяльність щелеп і зрілий вік.

Стать 3. Погорецький встановлює також на підставі будови тазових кісток, на що вказують його виразні зама­льовки і підкреслення наявності angulus subpubicus  на відміну від arcus  pubis, а також властивої для чоловічого таза будови затульних отворів.

На своїх малюнках 3.Погорецький вказує на поміче­ну ним патологію, зокрема: “артрит правого колінного суг­лоба”, “невідповідність головки лівої стегнової кістки і кульшової западини зліва”. Він дає також довжину стегна 44,5 см справа і 44,2 см зліва, вказує повздовжній діаметр черепа -183 мм і поперечний -141 мм, на підставі цих вимірів вираховує черепний вказівник 77,05 і доходить висновку, що череп мезоцефалічний.

У травні-червні 1992 року 3, Погорецький на. підставі збережених кісток черепа робить першу пластичну реконструкцію голови за методикою, прийнятою в антропо­логічних школах Північної Америки (мал.15).

Таким чином, завдяки праці 3. Погорецького кістяк був глибше досліджений антропологічно.»

С.О.Горбенко. Вступ. Знахідки, протиріччя – проблема/Ярослав Осмомисл – реконструкція антропологічна та історична. – Львів-Винники.1996.- С.13-14.

Портрет Ярослава Осмомисла  роботи З.Погорецького, 1992 р., Львів:

Канадська школа пластичної антропологічної реконструкції (Посилання.)

Приклади роботи канадської школи пластичної реконструкції:

Портрет принцеси племені Вікс 510-500 – рр. До н.е. (Musée Archéologique de Châtillon-sur-Seine Côte-d’Or) Розкопки  Réné Joffroy, 1953 р. (Réné Joffroy, Claude Rolley. La tombe princière de Vix.—Publication du Musée Archeologique de Châtillon-sur-Seine, 1994.-P.7, 21.)

Доля реконструкції проф. З.Погорецького:

«У травні – червні 1992 р. проф.. З. Погорецький на основі збереженого черепа князя Ярослава Осмомисла зробив пластичну реконструкцію голови. Відлито дві її гіпсові копії,  зроблено спробу художнього відтворення образу князя (скульптор В.Гоголь)»

М.Бандрівський,Ю.Лукомський,Р.Сулик.  З історії дослідження Успенського собору в Галичі: (Відкриття поховання галицького князя Ярослава Осмомисла)/ Записки НТШ. Праці історико-філософської секції. Том. CCXXV. – Львів, 1993 р. –  С.  404.

«Подальша доля цієї реконструкції мені не відома, як і не відома доля скульптури по ній роботи В.Гоголя. Принаймні я її ніколи не бачив. Ці фотографії  її як і фото проф..З.Погорецького були надані мені люб’язно Р.Суликом вже після виходу в світ моєї власної монографії. Тому в ній коли, мені хотілось показати роботу  канадського колеги, я мусив помістити лише малюнок з неї, ксерокс якого я взяв  з книги Р.Пащина «Любов, мир і влада в житті князя Ярослава Осмомисла» . – Галич, 1992 р.»

С.О.Горбенко. Пам’ять: проявлені лики. – Неопублікована рукопис.

Дослідження кісток і черепа князя Ярослава Осмомисла в 1995 р.

– Дослідження С.О.Горбенка.

«Але сталось не очікуване. Виявилось, що реконструкцію по черепу князя вже зробили, принаймні так мені розповів Роман Сулик, один із групи археологів, що вдруге відкрили кістяк князя, в соборі св..Юра. Зробив цю роботу канадський вчений Зенон Погорецький. Дізнавшись про це, я спочатку вирішив відмовитися від ідеї цієї реконструкції. Про що і сказав Пелещишину при наступній зустрічі. Мовляв який сенс дублювати роботу. Професор глянув на мене гостро і навіть роздратовано, проте сказав спокійно і впевненно: «Звичайно як хочеш. То твоя справа. Але підстава для відмови не є серьозна. Ну і що, що Погорецький зробив. Він свою роботу показав, а ти покажи свою. А потім для науки це навіть добре коли кілька вчених працюють над однією проблемою – на перетині їх знахідок і виникає знання. Дивись, сам, як хочеш. » Він зовні не засуджував мене і не соромив, але в його тоні явно чулося велике розчарування і зневага: мовляв не чекав, що ти відступишся. Я відчув внутрішній сором як людина що не виконала сподівань свого вчителя. І разом з цим мов докір від самого князя – мов відмовляєшся від мене. І я задумався.  Дійсно, чому б не спробувати. Хіба він – наш князь, кістки якого пройшли таке важке випробування долею, не вартий ще одного портрета. Хіба не писали кілька портретів з живих королів різні майстри. Хай буде в одному музеї портрет  роботи Погорецького, а в другому роботи Горбенка. Яка різниця. Головне – пам’ять. Чим більше буде цих портретів, тим більше буде збережена пам’ять про людину, яка  є нашою славою і  честю…

Так почалася ця моя  робота влітку 1995 р. Згодом  виявилося що її варто було розпочати, бо перші ж ретельні дослідження дали несподівані знахідки…»

С.О.Горбенко. Пам’ять: проявлені лики. – Неопублікована рукопис.

Ця моя робота по антропологічному дослідженню кістяків із скриньки Я.Пастернака (скелетів  князя і княжни із Галича) проводилася в липні-серпні – 1995 р. безпосередньо в соборі святого Юра у Львові з дозволу і всілякій підтримці вищого духовного керівництва Львівської архієпархії греко-католицької церкви архікатедри Св.Юра ( зокрема від владик – Юліана Гбура, Василя Медвіта, отців Михайла Стахніва та Йосипа Андріїшина),  голови НТШ проф. Олега Романіва, археологів та архітекторів Романа Сулика, Ірини Гирдан, Юрія Лукомського, Миколи Бандрівського, Ігоря Подоляка , Ігоря Германа та Андрія Олійника.

До роботи для документальної фото фіксації кісток  мною і керівництвом НТШ були залучені кілька фотографів:  Віктор Юськів, Любомир Хомин (Львів), Олег Авдєєв, Олег Костенко, Михайло Константинов (Полтава).

Краніометричні і остеометричні проміри виконувалися мною власно за допомогою стандартного антропометричного набору із сектора антропології Інституту Археології НАНУ, що  привіз на час досліджень у Львів С.П.Сегеда. Власні данні   краніометрії зіставлялися з даними  Н.Цмоць (Альберта, Канада) і з даними З.Погорецького (Саскатун, Канада).

Для дослідження генетичної спорідненості кістяків (за неможливістю зробити ДНК аналіз в той час) використовувалися дослідження групової приналежності кісток в судово-імунологічному відділені Полтавського обласного бюро судово-медичної експертизи (допомога від суд мед експертів Т.М.Руденко, О.І.Ковальова).

Були залучені також данні  рентгенологічних досліджень виконаних на базі Полтавського обласного онкодиспанцера при підтримці В.М.Кучеренко і В.М.Коваленко.

Перш за все треба було скласти точний опис кісток із скриньки Пастернака. Для цього кожний фрагмент кісточки і кожна кістка описувалися С.О.Горбенко окремо. (Посилання: С.О.Горбенко. Ярослав Осмомисл – реконструкція антропологічна та історична. – Львів-Винники, 1996. – С.14-19; 35-37; 54-55; 56-64.) (Рис.).

Цей опис дав несподівано два важливих відкриття : по-перше, в скриньці  Пастернака зберігались фрагменти кістяків двох осіб: чоловіка 55-60 р. і молодої дівчини – 15-20 р. ; по-друге серед кісток черепа чоловіка (череп який Я.Пастернак вважав черепом князя) була знайдена ще одна не описана навіть самим Пастернаком кісточка: а саме – права вилична кістка. Якщо уважно  роздивитися фотографію черепа Ярослава Осмомисла, яку публікує Я.Пастернак в своїй монографії (рис.) то чітко видно, що її на фото немає.

Рис. 16. Фотографії фрагментів черепа Ярослава Осмомисла  із монографії Ярослава Пастернака «Старий Галич», Краків – Львів, 1944 р. –  і  фрагментованого черепа із скриньки Пастернака, виданої для дослідження С.О.Горбенко в 1995 р. (зіставлення і порівняння)

Між іншим, проф. З.Погорецький під час свого дослідження також висловлював припущення, що в скриньці Я. Пастернака лежали кістки скелету не однієї особи а двох осіб. Власне дослідження С.О.Горбенка остаточно це стверджує: в скриньці знаходились фрагменти черепа 1 людини, а кістки скелету 2   осіб  : чоловіка 55-59 рр. і молодої дівчини  – 15-20 р.

Скелети двох осіб (старшого чоловіка і молодої дівчини – відповідно : князя Ярослава Осмомисла і молодої княжни), що знаходилися в скриньці Пастернака в 1995 р. під час дослідження С.А.Горбенко. (Детальніше – посилання: С.О. Горбенко «Ярослав Осмомисл – реконструкція антропологічна та історична». – Львів-Винники, 1996 р. – С.35-37. )

Отже, хоча  доктор Я.Пастернак із звичною для нього ретельністю зібрав всі кістки із саркофагу, при тимчасовій реставрації і фотофіксації він цю кісточку не помітив і сфотографував череп без неї. Це згодом пояснило причину неточності в реконструкції З.Погорецького – а саме:  менша висота орбіт. Адже, очевидно наш колега  реконструював обличчя на підставі  тільки тих кісток що були сфотографовані ще Я.Пастернаком  і  не помітив серед фрагментів кісток і малих кісток маленьку праву виличну кістку, яка конгруентно пасувала в правий вилично-лобний шов і робила праву орбіту помітно вищої за ліву. Звичайно асиметрія є, але вона не буває аж такою значною, бо паплюжить обличчя аж надто помітно, а в випадку Ярослав Осмомисла цього не було. Чисельні літописи, які навіть опосередковано зберігають спогади про його фізичні вади ніде не пишуть про  спотворене обличчя. Тому при реставрації я  навіть враховуючи асиметрію  нижньої частини обличчя зберігав фізіологічні пропорції в будові очей. Крім того вивчення країв лівої виличної кістки показало, що вони стерті повністю – відсутній зубчатий край припасовуючий до швів. Це пояснює меншу висоту лівої орбіти, якої не було за  життя і яка виникає саме із за посмертної руйнації черепа. Щоб запобігти подальші втрати кісток черепа і пропорцій обличчя, я реставрував перед роботою череп і закріпив його в стабільних співвідношеннях. (Рис.19-22).

Реставрація черепа Ярослава Осмомисла

Після антропологічного і краніометричного обстеження черепа – встановлено що череп належав чоловіку віком -50-55 років. (Більш детальніше – Посилання: С.О. Горбенко «Ярослав Осмомисл – реконструкція антропологічна та історична». – Львів-Винники, 1996 р. – С. 37-42).

Дані  краніометрії  черепа князя Ярослава Осмомисла із роботи С.О.Горбенко «Ярослав Осмомисл – реконструкція антропологічна та історична». – Львів-Винники, 1996 р. – С.42-46. :

«Основні виміри черепа чоловіка 55-59 р. з “саркофага Осмомисла”

(дані С.О.Горбенка )

Таблиця 3 (продовження)

*******

Вказівники:

Ємкість досліджуваного черепа:

Примітка: * – вимір не точний (реставроване місце).

Таблиця 4. 

Основні виміри черепа чоловіка з “саркофага Осмомисла” (данi Н.Цмоць, університет Альберти, Канада).

Оскільки наші дані в цілому співпадають з даними наших канадських  колег,  остаточний  висновок ми робимо на пiдставi власних вимірів:  досліджуваний  череп  є мезокраним, овоїдним за формою, по  висоті  середньо високим,  з високим, вузьким обличчям, довгим, вузьким  носом, вузьким лобом. Надбрів’я – середньорозвинуте, надперенісся – II-III бали, глабела виступає нижче середнього: II бала,  носовий отвір з загостреним краєм по всій довжині, трохи асиметричний (зсунутий  в правий бік), нижній край грушовидного отвору  атропiнної  форми, носовий шип розвинутий середньо (III бали), чітка  тенденція до нахилу вправо i вниз. Iклова ямка не глибока – 2  мм, виступання вилиць не значне. Орбіти великі, високої форми з помітною  зкошеннiстю зовнішніх країв. Очниця відкрита з притупленим  краєм,  тип вертикального профілювання похилий, що вiдповiдає тупому  куту.  Тип горизонтальної постановки орбiт – середній (перед  носом).  Права орбіта, коли уважно розглянути трохи більша за ліву.  Вцiлому  обличчя ортогнатне, але при тому спостерігається невеликий  верхньощелепний  прогнатизм.  Альвеолярна дуга верхньої щелепи асиметрична – зсунута вправо. Прикус ножицеподiбний – псалiдонтiя.

Нижня щелепа має масивні, круто розгорнутi в боки гілки. Пiдборiддя  різко  виступає вперед, в його будові також простежується  асиметрія.      Великий  потилично-поперечний  вказівник  свідчить про широку потилицю. Потилиця округла, потиличний горб розвинутий.

Виявлені  нами особливості в будові черепу свідчать не тільки про  індивідуальні відхилення від норми, але й про патологію. (Посилання: Палеопатологія. З досвіду власних досліджень. Сліди перенесених і спадкових захворювань на скелетах Рюриковичів. Сліди кісткової патології на скелеті князя Ярослава Осмомисла.  ) Так, як  це  видно  з  табл.  3,4,  більшість  вимірів згідно з даними В.I.Пашковой [109] вiдповiдають вимірам властивим для чоловічих черепів.  Поряд з цим найменша широта лобу, мала широта орбіт, довжини основи обличчя більш властива для жінок. Все це разом iз слабо виразним рельєфом лобу i неспiвпадiнням біологічного віку з календарним  по  зубам i черепним швам можна пояснити конституційним  гiпертiреоiдизмом,   що  супроводжується  явищами  субгенiталiзму.

Цікаво,  що подібні зміни спостерігались В.В.Гiнзбургом, М.М.Герасимовим  та Д.Г.Рохлiним під час ідентифікації черепів Я.Мудрого i А.Боголюбського [52]. (Посилання:  1.  – М.М. Герасимов. Ярослав Мудрый // Основы восстановления лица по черепу. – Москва: Сов. Наука, 1949.-С. 141; 2.  – М.М. Герасимов. Андрей Боголюбский // Основы восстановления лица по черепу. – Москва: Сов. Наука, 1949.-С. 145-147.; 3.  -С.О. Горбенко. Ярослав Осмомисл – реконструкція антропологічна та історична. – Львів-Винники, 1996. – С.52).

Увагу  привертає  також  невелика  (21,9 мм х 12,5 мм) кістка інків,  котра знаходиться на лiнiї стикання сагітального i ламбдовидного швiв *.

Чітко  виражена  в  будові  черепа асиметрія, разом iз слідами більш рiвномiрного зтерття зубів справа i різною довжиною гілок нижньої щелепи (права коротша за ліву), дозволяє припустити, що ця людина  перенесла  в дитинстві правобічну кривошию. Це позначилося не  тільки  певною  асиметрією рис обличчя, але й цілком  імовірно могло  з  віком ускладнитись хронічним артрозом правого  скронево-нижньощелепного суглобу.

Етнічна ідентифікація  (Посилання: Ідентифікація особи за кістками скелету. Світовий досвід ідентифікації історичних осіб за кістками скелетів. Власний досвід ідентифікації осіб за кістками скелету. Ідентифікація особи князя Ярослава Осмомисла. Робота С.О.Горбенка – 1995-1996 рр.  ) черепа з саркофага Успенського собору.

Як  виявилось, череп містить в собі риси великої  європейської раси. На це  вказали перш  за  все  такі краніометричні дані: повздовжній  діаметр,  поперечний  діаметр, виличний діаметр, носовий вказівник,&n center bsp; лицевий  вказівник.  В  його  рисах  виявились  ознаки кількох  європейських рас, зокрема, iндо-середземноморської, атлан-тобалтицької, балкано-кавказької [136].

Примітка : * – Хоча мендозний  шов i зустрічається до 10 % в  різних групах [135],але для питання нашої iдентифiкацiї  цікаво те, що біохімічні зміни в організмі,  котрі  призводять  до вiдсутностi облітерації  мендозного  шва подібні з метопiзмом, а  на  черепі  Я.Мудрого  (предка Ярослава Осмомисла)  під  час  дослідження  Д.Г.Рохлiним був виявлений незрощений метопiчний шов.

Щоби уточнити етнічну приналежність черепа, одержані дані ми зіставили з краніометричними вимірами східних слов’ян [77],стародавніх  i  середньовічних германців [76], стародавніми та середньовічними (візантійськими) греками [75].»  (Посилання: С.О. Горбенко. Ярослав Осмомисл – реконструкція антропологічна та історична. – Львів-Винники, 1996. – С.42-46)

Посилання : Спадщина Рогнеди (Генетичні і генеалогічні дослідження (дослідження спадкової патології  опірнорухового апарату у родини Рюриковичів) Із : С.О.Горбенко. Ярослав Осмомисл – реконструкція антропологічна та історична.

Генеалогічні таблиці  –  родинні зв’язки Рюриковичів з іншими королівськими родинами Європи і  дослідження міграції хвороби Пертеса в родині Рюриковичів. Із : С.О.Горбенко. Ярослав Осмомисл – реконструкція антропологічна та історична.

«…годилося б нашим митцям-різьбярам устійнити на підставі черепа
мускулатуру голови покійного князя,
щоб за археологічними (остеологічними) та історичними даними
 відтворити приблизно фізіономію Ярослава Осмомисла»

Ярослав Пастернак. 

Реконструкція обличчя  князя  Ярослава Осмомисла  за  черепом   виконана С.О.Горбенко в 1995 році

Реконструкція С.О.Горбенка обличчя за черепом князя Ярослава Осмомисла

Портрет предка і потомка:  реконструкція  обличчя Ярослава Мудрий – робота М.М. Герасимова  (проміжний етап роботи, анфас) і реконструкція обличчя Ярослава Осмомисла – робота С.О.Горбенка (проміжний етап роботи,анфас).

Портрет предка і потомка:  реконструкція  обличчя Ярослава Мудрий – робота М.М. Герасимова  (проміжний етап роботи, профіль) і реконструкція обличчя Ярослава Осмомисла – робота С.О.Горбенка (проміжний етап роботи, профіль).

Два портрета  – реконструкції обличчя Ярослава Осмомисла за черепом 

ІІІ. Етап пластичної реконструкції обличчя Ярослав Осмомисла за черепом. Завершення. Накладення волосся за даними іконографії .

«Тоді в 1995 році я обґрунтовував  особливості зачіски і форми бороди князя  за малюнками  гравюрами  давньоруських літописів і також даними ґрунтовного дослідження болгарського вченого Стамерова К.К. ,  але незабаром в 1998 році мій добрий колега – відомий львівський художник реставратор Юрій Попович, чиї руки повернули життя не одному шедевру середньовічного і давньоруського мистецтва спрезентував мені цікаву фотографію одного з рідких середньовічних скульптурних зображень  князя – русича, (Див фото Ю.Поповича.) яке на мою думку прекрасно підтвердило вірність мого рішення зачиски і форми бороди князя Ярослава. »

С.О.Горбенко. Пам’ять: проявлені лики. – Неопублікована рукопис.

Порівняння портрета князя Ярослав Осмомисла з портретами інших Рюриковичів і осіб кровно спорідненими з ними з інших монархічних домів Європи:

 Фото – портрети  реконструкцій Рюриковичів – Ярославичів – нащадків Ярослава Мудрого:

Фото – портрети реконструкцій Рюриковичів Ярославичів  та споріднених з ними  суверенів скульптурних зображень. Рис. 47. 

Рис. 48. Доньки  князя Ярослава. Фрески Київського Софійського собору

Подальша доля портрета – реконструкції обличчя князя галицького Ярослава Осмомисла (+1187)

«З пластилінової моделі  портрета – реконструкції обличчя Ярослава Осмомисла було виготовлено три копії : дві гіпсові відливки (1995 р.) і одна відливка в металі (1998 р.).  Дві роботи  були просто вкрадені невідомими: одна – моя власна  гіпсова копія вкрадена в мене  у Полтаві, друга – металева (яку зробили на скульптурній фабриці для Львова) – у Львові.

Остання гіпсова копія бюста Ярослава Осмомисла зберігалась в приміщенні  Інституту Історії Релігії при ЛМІР принаймні до 2000 р. і була презентована на двох експозиціях в 1998 – 2000 р.

Потім я уїхав  на роботу у Францію, залишивши реконструкцію Осмомисла в  нашому музеї  у Львові і не знав подальшої її долі.

В 2006 р. не побачивши її на старому місті в Інституті,  я почав шукати портрет князя  Ярослава в Музеї і знайшов реконструкцію – бюст Осмомисла на підлозі фондів в Львівського музею історії релігій, після чого я  забрав її  під розписку на зберігання до себе. Оскільки вважав такі умови зберігання небезпечними для гіпсової копії  скульптури.

Експонувалась  ця моя робота –  Портрет князя Ярослава Осмомисла   в Галичині  двічі: в 1998 році – на Міжнародній науковій конференції присвяченій 1100-літтю м. Галич і в 2000 році на  виставці моїх реконструкцій  «Погляд з минулого»  (Посилання. Фото.). Крім цього, 1 раз робота експонувалась в м. Харків   на засіданні  Вченої Ради  під час  захисту мною  кандидатської дисертації.»

С.О.Горбенко. Пам’ять: проявлені лики. – Неопублікована рукопис.

Дослідження  скелету і реконструкція обличчя князя Ярослава Осмомисла роботи  С.О.Горбенко відображена також  в наступних публічних виданнях в Україні і за кордоном:

1) Валерій Сагайдак. Його обличчя було втіленням мудрості і розсудливості. / Антропологічні відкриття/Високий Замок від 26 серпня 1995 р. – Львів,1995 р.

2) Анатолій Руденко. Ярослав Галицький Осмомисл: Тепер маємо можливість побачити реальне обличчя  великого князя. / Львів, 1995 р.

3) «Ярослав Осмомисл» –  короткометражний документальний фільм Андрія  Цаплієнко. – СТБ -1996 р.

4) Юрій Рудницький.  Прокляття роду Рюриковичів. /День №115, субота, 5 липня 1997. (Посилання:  http://www.day.kiev.ua/285373/)

5) Как выглядели наши далекие предки: Банк данных.  / Сегодня  от 1 августа 1998 г. – Киев, 1998.

6) Илья ЛАХНО.  Корр. “Правды”.  Полтава. ПОСМОТРИТЕ В ЛИЦО ПРЕДКОВ . 18.10.1999. – Правда. 1999. (Посилання: http://www.pravda.ru/society/18-10-1999/900220-0/)

7) Іван Паламар. Погляд з минулого: Виставка пластичних реконструкцій С.О.Горбенка./ Музей. Спеціальний випуск. – Львів, 2000 р.- 16 с.  (посилання – ксерокопія статі  Паламаря).

8) Евгений Гуцул. Во Львове исторической  личности могут вернуть лицо.// Исследования/ Зеркало недели № 21(294). Субота 27 мая – 2 июня 2000 г. – С. 11. (посилання, http://zn.ua/articles/20665) 

9) Леся Федів.Дмитро Пасічний (фото). Хоробрий лицар Герборт  мав маленькі вуха: Метод пластичної реконструкції  робить перші кроки в Україні. Але за ним велике майбутнє./Молода Галичина. – №25 – четвер 2 березня 2000 р. –С.1.  (посилання).

10) Сергей Карнаухов.  Львовскому антропологу удалось восстановить облик  галицького князя Ярослава Осмомысла. / Факты-Львов/ Факты № 47 (0624) – 15 марта 2000 г. – С.1.  

11) Леонтій ВОЙТОВИЧ. АРХЕОЛОГІЧНІ ДЖЕРЕЛА/ КНЯЗІВСЬКІ ДИНАСТІЇ СХІДНОЇ ЄВРОПИ (кінець IX — початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль Історико-генеалогічне дослідження. Львів – 2000.

12) Валентін Посухов. До нас – із  небуття.- Полтавський вісник №  4  (634) .- 24 січня 2003 р. –  С.5. (посилання).

13) Юрий Кривошеев. Гибель Андрея Боголюбского: Историческое расследование. Издательство: СПб.: Издательство Cанкт-Петербургского университета, 2003 г. (Посилання:   Электронный журнал Арт&Факт №3, 2006 –  http://artifact.org.ru/annotatsii-knig/yu-v-krivosheev-gibel-andreya-bogolyubskogo.html)

14) Юрій ГУДИМА, Іван БАНАХ Здоров’я володарів  галицького престолу : Володимир Володаревич, Ярослав Осмомисл, Данило Романович. : Спроба історико-медичного аналізу за літописними свідченнями) Львів, 2004. (http://www.anthropos.org.ua/jspui/bitstream/123456789/2821/1/166-175_Гудима_Ю_Банах_І.pdf)

15) Архиепископ Димитрий (Рудюк). Житие святого благоверного князя Ярослава Владимировича (Мудрого)/   Храм святого Миколая Чудотворца (Притиска) (Посилання: http://pelmlapeel.ru/content/view/1056/1/index.html)

16) Олександр Головко. Останній похід князя Романа Мстиславича в джерелах і історичній думці.   Український історичний журнал. – Київ, 2009. – №4. – С.24-48. (Посилання: http://www.haidamaka.org.ua/0205.html)

17) Леонтій ВОЙТОВИЧ (Львів)ПЕРША ГАЛИЦЬКА ДИНАСТIЯ Генеалогічні записки. – Львів, 2009. – Вип. 7 (нової серії 1)Студії. Львів, 2009.  (http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Genz/2009_7/Str(1-25).pdf)

18) Евгений Гуцул.  Непроявленные лики > История > Еженедельник 2000. 3 мар 2010.     (http://2000.net.ua/2000/aspekty/istorija/65143)

19) Іван БАНАХ, Львів. «ТРУНА З ТЛІННИМИ ОСТАНКАМИ АНДРЕЯ ШЕПТИЦЬКОГО ЛЕЖАЛА В НІШІ…». – Дата публікації 31.01.2010. (Посилання: http://www.pidhaitsi.com.ua/?p=354)

20) Богдана Костюк. “Прокляття Рюриковичів” / Музеї України. – Понеділок, 29 Березня 2010 (Посилання: http://www.museum-ukraine.org.ua/index.php?go=News&in=view&id=4479 )

21)  Татьяна Костенко Галицкий контекст: Как «Слово» отзовется? /  «Зеркало недели» №46, 11 декабря 2010. Киев, 2010 г.  (Посилання:  http://zn.ua/CULTURE/galitskiy_kontekst_kak_slovo_otzovetsya-61625.html)

22) Татьяна Костенко. ГАЛИЦЬКИЙ КОНТЕКСТ: ЯК «СЛОВО» ВІДГУКНЕТЬСЯ?/  Українське  Слово від  15/12/2010.  Чикаго, 2010 р.  (Посилання: http://ukrslovo.net/interesting-facts/7971.html).

[1] При цьому були присутні: Роман Сулик (відповідальний за археологічні та обмірні роботи у крипті), Микола Бандрівський (секретар Археологічної комісії НТШ), Ігор Подоляк (відповідальний за проектні роботи та архітектурно-художній нагляд), Андрій Олійник (відпові­дальний за організацію nbsp;/td/pта проведення робіт), Ігор Герман (відповідальний за технічне забез­печення), Зіновій Горбач (архітектор).

Сообщение Реконструкція обличчя галицького князя Ярослава Осмомисла (+1187) появились сначала на SAGOR.

(До  історії Столітньої війни і офіційної біографії Орлеанської Діви – Жанни д’Арк  і біографії короля Франції Людовика XI)

1265-1321 р. – Данте Аліг’єрі – видатний італійський поет доби Відродження, письменник і політик, «Батько італійської літератури», автор «Божественної Комедії».

1272-1307 рр. –  Правління  в Англії короля Едуарда I (1272-1307). 

1273 – 1291 рр. – Правління в Священній Римській імперії нім. нації Рудольфа І Габсбурга, який обраний на противагу Отакару ІІ Богемському. Рудольф Габсбург вимагає повернення відчужених імперських володінь.

1278 р. –  битва  біля Мархфельду, другі назви: біля Сухих Крутів (або  на Моравському полі або Schlacht auf dem Marchfeld – нім.), в якій гине Отакар ІІ Пржемисл (1233—1278), король Чехії і герцог Австрії. Започаткування влади Габсбургів в Австрії, Відень стає одночасно столицею Австрії і центром влади Дому Габсбургів.

1285-1314 рр. – правління у Франції Філіпа ІV Капетинга (Вродливого).

1291 р. – три перші кантони Швейцарії (Швіц, Урі і Унтервальден) об’єднуються в Вічний союз для збереження своїх володінь – утворення Швейцарського союзу.

1298-1308 рр. – Правління в Імперії  короля Альбрехта І Габсбурга, сина Рудольфа І Габсбурга. Долає в 1301 році опозицію рейнських курфюрстів і відбирає Богемію як вакантний лен.

1285 р. – король Едуард І остаточно підкоряє Уельс, в королівстві вводиться титул Принца  Уельського, який надається тільки принцу – спадкоємцю престолу, майбутньому королю. В англійській армії з’являються загони лучників – стрільців із довгих (уельських) луків, які за далекобійністю і влучністю перевищують звичайні луки і арбалети. 

1293 р. – Конфлікт між байонськими (аквітанськими моряками – підданими англійського короля)и нормандськими моряками – підданими французького короля). Конфлікт  став приводом для Філіпа Вродливого оголосити  війну Едуарду I  Плантагенету.

1294-1299 рр. – (з перервою 1296 – 1297 рр.) –  війна Франції із Англією.

1294 р. – потребуючи гроші на війну з англійським королем, Філіп Вродливий вимагає ввести додатковий податок, яким має бути обкладене французьке духовенство. 

1295 р. – офіційний союз шотландського короля Роберта Брюса із французьким королем Філіпом IV, скерований проти англійського короля Едуарда I Плантагенета. Едуард I  скликає парламент за зразком парламенту 1265 року («Зразковий  парламент»). Оскільки ресурси королівства не дозволяють Едуарду І вести одразу дві війни і з Шотландією і з Францією, для ліквідації шотландської загрози англійський король заключає з французьким королем тимчасове перемир’я.

Бл. 1296 р. – Ольгерд (біл. Альгерд, лит. Algirdas) (* близько 1296 — † травень 1377) — син Гедиміна, Великий князь Литовський (1345—1377). Об’єднав Литву, зупинив татарську експансію в Східну Європу, зупинив експансію Тевтонського ордену в Східну Європу.

1296 р. – Папа Боніфацій VIII видає булу «Сlericis laicos», в якій засуджує свавілля французького короля і забороняє обкладання податками духовенства без дозволу курії. Попереджує про церковні кари всім хто буде збирати і давати мито від церкви, не дозволене папою. У відповідь Філіп IV забороняє вивіз за кордони Франції золота, срібла та інших коштовностей, тим самим взагалі припинивши можливість для Риму діставати кошти із Франції. Папа відмовляє в імператорській і навіть в королівській короні спадкоємцю імператорського титулу Альбрехту I Габсбургу.

1297 р. – повстання Уїльяма Уоллеса (шотл. гел. Uilleam Uallas, англ. William Wallace) (бл. 1270 †23 серпня 1305) в Шотландії. Розгром   англійської  армії під Стерлінг Бридж.

1297 р. – Папа Боніфацій VIII видає булу «Romana Mater» яка пом’якшує зміст були «Сlericis laicos», зокрема у вигляді виключення, дозволяючи французькому духовенству,  давати  податок в «окремих випадках» податок королю: «Ми даємо згоду окремим духовним представникам у Франції добровільно платити в надзвичайних ситуаціях і не будемо наполягати на своєму рішенні.»

1297 р. – англійський король Едуард I укладає союз з німецьким принцом Адольфом з Нассау, забезпечує собі підтримку Фландрії і висаджується в Нідерландах із військом, щоб атакувати Філіпа IV в самій Франції. У Фландрії починається антифранцузьке повстання (проти втручання французького короля в торгівлю фламандських міст). Філіп Вродливий пропонує примирення папі римському і просить його посередництва для укладення миру з англійцями.

1298 р. – Битва при Фалкірку (англ. Battle of Falkirk, шотл. гел. –  Blàr na h-Eaglaise Brice)– розгром війська Уоллеса військами короля Едуарда  I. 

1298 р. – Торговельна конкуренція Генуезької і Венеціанської республік. Морський бій під Курцоле. Генуезький флот у битві під Курцоле завдав нищівної поразки Венеції.

1299 р. – Договір в  Монтрейї (від Монтрей – фр. Montreuil) між англійським королем і французьким королем за  посередництвом папи Боніфація VIII, який вимагає французького короля повернути англійцям їх фьефи  в Аквітанії.

1299 р. – мирний договір між Філіпом ІV Вродливим і Альбрехтом І Габсбургом, про династичний шлюб сина Альбрехта й дочки короля Франції.

1300 р. – 1-й Ювілейний рік. Оголошення папою Боніфацієм VIII (1294-1303) ювілейних років.*[1]

1302 р. – І-ші Генеральні Штати у Франції. За ініціативи Філіпа Вродливого скликаються представники всіх станів Франції, щоб схвалити і затвердити рішення короля  про право і подальше знімати податки з французького духовенства без дозволу папи. Продовжується практика королівської заборони  вивозити коштовності за межі Франції.

11 липня 1302 р. – Битва під Куртре («Битва золотих шпор») – фламандці (ополчення фландрських міст) вщент розбивають армію французького короля. Вперше в військовій історії доби середньовіччя руйнується уява про непереможність кінного рицарського війська і демонструється ефективність і потужність важкої інфантерії і стрілків.

18 листопада 1302 р. – папа Боніфацій VIII видає булу «Unam Sanctum», в котрій проголошується: що існує єдина свята католицька церква, яка має єдине тіло і одну голову  – Христа і його намісника – Петра і наступників останнього на папському престолі. «Хоча духовна влада передана людині, але вона не людська, а божественна , і хто  не підкоряється їй, той противиться волі Божій і підлягає примусовому спасінню…королі повинні служити церкві за першим наказом папи. Папі належить право карати світську владу за будь-яку помилку. Світській владі це право не дане…». Папа оголошує Філіпа Вродливого єретиком і відлучає короля Франції від церкви і закликає імператора Священної Римської імперії виступити проти Франції.

1302 р. – За дорученням Філіпа IV королівський прокурор Гійом Ногаре скликає державну раду, на якій звинувачує папу Боніфацію VIII в чисельних кримінальних злочинах, звинувачує його в тому що він веде підривну діяльність проти Франції, і спираючись на юридичну схоластику намагається довести, що папа Боніфацій VIII взагалі незаконно посідає папський престол, а отже є лже-папою, якого слід усунути. Агенти короля ведуть по всій Франції найактивнішу агітацію і пропаганду проти папи, закликаючи зокрема французьких прелатів відмовити в послуху римському первосвященику, якого французький король поспішає оголосити злочинцем. Папську булу і анафему королю приховують від населення Франції і забороняють оголошувати на її території.

Вересень 1303 р. – за наказом Філіпа IV Гійом Ногаре із  озброєним загоном вирушає в Італію, де вступає в альянс із ворогами папи – кардиналами, з якими той конфліктував, підкупляє багатьох інших урядовців і сеньйорів в Італії (щоб забезпечити їх нейтралітет) і разом з ворогами папи захоплює папу Боніфація VIII в його резиденції в м.Ананьї, арештовує його і піддає приниженню і побоям. Здоров’я Папи Боніфація VIII – 84-річного старця, не витримує знущання Ногаре і його свити і він важко захворів. Італійці збирають загін воїнів і відбивають папу з рук французів.

11 жовтня 1303 р. – папа Боніфацій VIII вмирає. На його місце під впливом французького короля обирають папу Бенедикта XI (1303-1304), якого змушують офіційно анулювати всі анафеми попереднього папи і вибачити всіх його бувших ворогів (в тому числі і короля Філіпа Вродливого і його урядовців). Бенедикт XI погоджується на все крім вибачення особисто Ногаре та інших осіб причетних до смерті папи Боніфація VIII. Але він не встигає покарати їх і швидко вмирає в 1304 р.

1303 р. – папа римський визнає Альбрехта І Габсбурга німецьким королем і імператором, при виключного права папи на коронацію його імператором Священної Римської імперії.

1303 р. – Утворення Лічильної палати у Франції. 

1303 р. – Паризький договір між англійським королем Едуардом I і  королем французьким Філіпом IV про мир і повернення Францією Аквітанії під юрисдикцію англійської корони як спадкового фьефа англійського короля.

1304-1374 рр. – Франческо Петрарка – видатний італійський поет,  «Батько ідеології  гуманізму».

1304—1307 рр. — повстання Дольчіно (або «Повстання апостольських братів») в П’ємонті (Італія).

1304 р. – англійський принц Едуард прибув в Ам’єн  (фр. Amiens) до французького короля і одержав інвеституру на герцогство Аквітанське. Англійський король мав одержати інвеституру на правління Аквітанією від французького короля особисто, проте відправив замість себе свого сина Едуарда (майбутнього короля Едуарда II).

1305 р. – Захоплення в полон англійцями Уїльяма Уоллеса, суд над ним в Вестмінстер-холлі і страта його  в Тайберні. Після страти Уоллеса шотландців очолив Роберт Брюс. Він самостійно коронувався короною  шотландських королів в Скоуні.

1305 р. – обрання папою римським аквітанського прелата Бертрана де Го під іменем папи Климента V (1305-1314). Під час обрання нового папи, французький король через своїх агентів жорстоко тиснув на кардиналів, намагаючись не допустити вибрати папою священика, який хотів розслідувати загибель папи Боніфація VIII і покарати винних, крім того агенти французького короля намагались нав’язати конклаву кардиналів кандидатуру не тільки нейтральну, але й покірну владі французької корони. Почався період таємного контролю і керування світською французькою владою духовного керівництва всієї римсько-католицької церкви. Римська церква і її організація зазнали жорстокого удару і втратили колишню свободу. Новий папа, по суті ставленик Філіпа Вродливого, відмінив всі анафеми і відлучення пап  Боніфація VIII і Бенедикта XI, повністю виправдавши французького короля. Історія святотатственної наруги Філіпа Вродливого і Гійома Ногаре над святим престолом була забута і заборонена для згадки в суспільстві на довгий час. Новому папі Клименту V був наданий для постійного перебування замок в м. Авіньйон.

1306 р. – розгром військ Брюса військами англійського короля, втеча Брюса на о. Ратлін.

1307 р. – смерть у шотландському поході англійського короля Едуарда I.

1307 р. – Приєднання до королівського домену  (Франції) багатого міста  Ліона в центрі країни. 

13 вересня 1307 р. – за ініціативою Філіпа IV Капетинга розпочата ліквідація ордена тамплієрів (Pauperes commilitones Christi Templique Solomonici). Король Франції добивається від папи Климента V дозволу на арешти і суд над рицарями-тамплієрами по всьому французькому королівству і заборони ордена в інших європейських країнах. У Франції організовано і таємно арештовується все керівництво ордену, у провінціях проводяться арешти його членів. Все майно ордена береться під контроль королівськими урядовцями.

1307-1314 рр. – Процес ордена Тамплієрів (Pauperes commilitones Christi Templique Solomonici) у Франції. Арешти, слідство і суди над членами Ордена. 10 травня 1311 року відкрився Санський собор (спочатку планувався в 1310 р. у м. Вьєнні) в Парижі для осудження тамплієрів. Спалено живцем на вогні щонайменше – 54 храмовника в Парижі. Решта, що визнали всі приписувані ордену звинувачення і публічно покаялись були помилувані. Майно Ордену (більша частина) у Франції перейшла під юрисдикцію короля Франції, менша частина (переважно за кордоном) перейшла під юрисдикцію ордену Госпітальєрів. Королі Англії і Шотландії відмовились видати Філіпу англійських і шотландських тамплієрів, проте орден перестав існувати всюди. В 1314 році на відкритому суді у Франції Великий Магістр Ордену Жак де Моле і пріор Нормандії Жоффруа де Шарне відмовились від своїх попередніх зізнань у злочинствах приписуваних ордену і заявили, що вони вирвані в них тортурами. За це вони були засуджені на страту і публічно спалені живцем на Єврейському острові в Парижі. Під час страти Жак де Моле публічно прокляв з вогнища короля Франції Філіпа IV, королівського прокурора Гійома Ногаре (що керував арештом, слідством і процесом) і папу Климента V. Реймський собор спалив – 9 тамплієрів. В Пон де л’Арке – спалено – 3 тамплієра.

1307-1321 рр. – написання Данте Алігьєрі „Божественної комедії”. Почата з частини „Пекло”, де серед великих грішників зображено папу Боніфація VIII. Книга стала користатися великою пошаною при дворі Франції, в Париж Данте переселяється в 1308 р. 

1308 р. – король Англії Едуард ІІ приїжджає до Франції за своєю нареченою – французькою принцесою Ізабеллою, донькою Філіпа IV Вродливого. Разом із процедурою укладення шлюбу він приносить французькому королеві омаж за Аквітанію.

1 травня 1308 р. – вбивство німецького короля і імператора  Альбрехта І Габсбурга його небожем Йоганом Парріцідом (Йоганом Швабським), родина Габсбургів відсувається (тимчасово) від керування імперією. На престол Священної Римської імперії нім. нації  обирається фр. васал і брат архієпископа Балдуїна Трірського – Генріх VII Люксембург (1308-1313), який піддає вбивцю  баніції.

1309-1377 рр. –  «Авіньйонський полон пап»

[1]  – Ювілейні  роки – періодичні свята, ювілеї католицької церкви. Вперше введені папою Боніфацієм в 1300 р. (Лозинский С.Г., Смоленск: Русич, 2004. – С.186.)

Сообщение Коротка хронологія історичних подій в Західній і Центральній Європі в XIV-XV ст. (1265-1310) появились сначала на SAGOR.

(До  історії Столітньої війни і офіційної біографії Орлеанської Діви – Жанни д’Арк  і біографії короля Франції Людовика XI)

1313-1375 рр. – Джованні Боккаччо – видатний італійський письменник і поет епохи Відродження, друг Франческо Петрарки, один із перших мислителів, що високо оцінив талант і заслугу Данте Аліг’єрі і добавив до назви його твору слово «Божественна». Найбільш відомі праці, що прославили Боккачо: «Декамерон», «Генеалогія поганських богів» в 15 книгах, трактати «Про гори, ліси, джерела, озера, річки, болота і моря», 9 книг «Про нещастя знаменитих людей», Книга «Про знаменитих жінок» (106 біографій), «Малий трактат на хвалу Данте».

1314 рік – смерть короля Франції Філіпа IV Валуа (Вродливого). Престол Франції посідає його старший син Луї X  Капетинг (Сварливий) (1289 – 1316 ) .

1314 рік –  англійський король  Едуард II  з великою армією розбитий Робертом Брюсом в Шотландії в битві  при Баннокберні.

1314-1316 рр. – Правління у Франції сина Філіпа Вродливого – Луї X Сварливого. Вступивши на престол він посилає вимогу англійському королю Едуарду ІІ знову принести йому особистий омаж на вірність за Аквітанію. Едуард II відмовляється, посилаючись на шотландські справи і замість себе присилає свого представника.

1315 р.  – прийняття королем Луї Х ордонансу про звільнення селян за викуп.

1315 р. – битва при Моргантені: швейцарське ополчення (піхотинці)   вщент розгромили війська Габсбургів біля гори Моргантен.

1316-1322 рр. – Правління у Франції другого сина Філіпа Вродливого – Філіпа V Капетинга (Довгого), короля Франції і Наварри. Вступивши на престол він посилає вимогу англійському королю Едуарду ІІ знову принести йому особистий омаж на вірність за Аквітанію. Едуард II  знову відмовляється, посилаючись на шотландські справи і знову замість себе присилає свого представника тільки в 1319 р.

1316 рік – введення Філіпом V Капетингом в практику французької юриспруденції і політики старовинного «Салічного закону» (Салічна правда Хлодвіга – V—VI ст.), який забороняв жінці наслідування престолу. Закон був прийнятий  із бажання не допустити до влади єдину доньку і спадкоємицю його старшого брата Луї Х – Жанну ІІ королеву Наваррську (1312(1312-01-28)-1349 ) і дозволити самому Філіпу V дістати престол після смерті брата. Втім він сам не залишив по собі синів, як і його брат і наступник король Шарль VI  Вродливий. Вживання у Франції з тих пір Салічного закону подальше суттєво вплинуло на політику, суспільне життя і історію Франції.

1319 рік – агенти французького короля відбирають у англійських намісників графство Понтьє.

1319-1363 рр. – Магнус Еріксон – король Швеції, Норвегії і Фінляндії.

1320 рік – король Англії Едуард ІІ приїжджає до Франції і приносить французькому королеві  Філіпу V особистий омаж за Аквітанію, у відповідь він вимагає повернути англійцям Понтьє.  Французи повертають Понтьє після омажу.

1320-1333 – Володислав Локетек (пол. Władysław I Łokietek) – король Польщі

Сообщение Коротка хронологія історичних подій в Західній і Центральній Європі в XIV-XV ст. (1310-1320) появились сначала на SAGOR.