Реконструкція – портрет за черепом польського рицаря

В  1954 р. під час розкопів в рові колишнього Сокальського замка д.і.н. І.К.Свєшніков знайшов рештки вершника рицаря в обладунку разом з рештками його коня.

В 1519 році під час захисту Сокальського замку від татарів на тому місці загинув хорунжий львівський Фредерік Гербурт – володар Олеського замку.

За переданням татари не зумів перемогти воїна в бою зіштовхнули його разом із конем в ріку і важкий обладунок став причиною смерті рицаря. 

Череп зберігався  в фондах Олеського замку – філіалу Львівської картинної галереї. Саме її директор – патріарх українського музейництва Борис Григорович Возницький ініціював роботу по реконструкції обличчя героя.

Робота С.О. Горбенко 1998 р. Полтава. Фото Є.Г.Бєлого.  Гіпсові копіі реконструкції експонувалася  двічі  на виставках у Львові в  лютому 2000 р. і в Труа – в травні-липні 2000 р.  Нині її гіпсова копія знаходиться в постійній експозиції Олеського замку. (Посилання.)

Нижче наводиться повний текст доповіді – презентації С.О.Горбенка  на українсько-польскій  археологічній конференції 2010 року, що відбулася в Винниках.

Інститут та Музей антропології  у  Львові, ЛМІР

Пам’яті дорогого вчителя – професора Миколи Андрійовича Пелешчишина присвячується

«Tu o wierna druzyno gardła dajmy, cześć panu swemu po sobie zostawny, miejsca nie będzie lepszego na potem, by chota zapłatę swą w Polsce miała »

Fryderyk  Herbort

Фредерік Гербурт – рицар XVI cт.

Досвід комплексного дослідження постаті Фредеріка Гербурта- Одновського на підставі історіографічних, археологічних та антропологічних даних.

Актуальність теми:

Історичні постаті  стародавніх часів традиційно вивчаються в вітчизняній науці, головним чином на ґрунті історіографічних джерел та аналізу праць попередників. Менше використовуються і тільки в спеціальних дослідженнях присвячених,  наприклад, якійсь окремій проблематиці (чи то зброї, чи то малярству)  предмети матеріальної культури, ще менше до вивчення  історичних осіб і подій залучаються данні археології і антропології. Навряд чи було би коректно закидати дослідникам відсутність подібної синтези.

Специфіка складнощі залучення згаданих комплексних методів до дослідження історичної особи від якої сучасників відокремлюють навіть всього три-чотири століття полягає в тому, що для дослідника не завжди є можливість  попрацювати не тільки над історіографічними, хронікальними даними ай, наприклад, над особистими речами, житлом і тим більше останками постаті, котру досліджує науковець.

Разом з тим вітчизняна наука має кілька подібних праць, зокрема варто згадати блискучу роботу І.К. Свєшнікова «Битва під Берестечком», праці Д.Я. Рохліна та М. М. Герасимова.

Всі згадані роботи показують наскільки комплексний підхід до вивчення матеріалу з залученням поряд із даними історіографічної джерельної бази даних  археології антропології, генеалогії та інш. історичних дисциплін збагачують наше уявлення про конкретну історичну особу, чи подію.

Тому кожний раз коли нам трапляється можливість використати  під час вивчення  збереженні предмети матеріальної культури чи рештки людини ми дістаємо нагоду додати до вже існуючого хай  і невеликого досвіду  комплексного вивчення нові дані.

Дослідження, що пропонується і яке присвячене вивченню постаті представника польського рицарства кінця XV -&nnbsp; початку XVІ  століть – Фредеріка Гербурта, з гілки Одновських,  належить саме до комплексних досліджень, в якому ми пробуємо поєднати кілька історичних та антропологічних методів дослідження.

По постаті Фредеріка Гербурта збереглась донині дійсно унікальна джерельна база. Нами були використані історіографічні джерела: “Herby rycerstwa polskiego przez Bartosza Paprockiego zebrane i wydane r.p. 1584” (Wydanie Kazimierza Jozefa Turowskiego, Krakow,- 1858. S. 665-667),   Lodzia-Czarnecki “Herbarz Polski”, Gniezno,- 1881. Tom 2., S. 608-609, праця   W. Lozinskiego “Prawem i Lewem” .

Згадкам про подвиг Фредерика Гербурта – Одновського, хорунжого Львівського в 1517 р. присвячені рядки у творах Orzechowskiego  і Zofii Strzetelskiey Grynbergowoi.

Відомий  герб роду Гербурт, в Львівській  області збереглися два замка, що належали Ф.Гербурту – відомий Олеський замок (рис.1) і менш збережений Фульштин (поблизу села Добромиль). В колекції Львівської картинної галереї зберігається відомий портрет потомка Фредеріка Гербурта, імовірно його правнука — Яна Гербурта (Щенсного) Jan Szczęsny Herburt  (рис.2).

В 1954 році в старому руслі ріки З.Буг, що на початку XVІ ст. виконувала роль рова перед Сокальським замком І.К.Свєшніковим  було  знайдено останки рицаря в озброєнні разом з конем. За даними польських тогочасних хронік, що ми їх вище наводимо в 1519 р. героїчно загинув при обороні Сокаля Ф.Гербурт, як повідомляє напис в експозиції Львівського Арсеналу (рис 3.), рицар що бився з ворогом на мосту перед брамою замка був скинутий татарами разом з конем в ріку, де й загинув.

На жаль нам не вдалося дістати більш точних джерел, що детально повідомляли би обставини загибелі Фредеріка Гербурта, крім згаданих вище і ми не маємо на певних свідчень про те, чи було тіло рицаря розшукано і поховано, чи дійсно останнім притулком герою стала ріка З.Буг, проте за твердженням Б.Г. Возницького  археолог  І.К.Свєшніков, що знайшов рештки озброєного рицаря і його коня на місті старого русла  ріки, був переконаний в тому що це рештки саме уславленого Гербурта. Згодом  кістки  рицаря були втрачені, але  його  череп  зберігся для історії і пам’яті завдяки  патріарху українського музеєзнавства Б.Г. Возницький,   який теж вважаючи його черепом Гербурта зберігав його у  фондах Олеського замку, що досить символічно, адже саме с цього замку в 1519 пішов на війну у свій останній бій Фредерік Гербурт.

Отже, якщо вважати ідентифікацію Свєшнікова вірною, то  для сучасних досліджень збереглися меч і кольчуга Ф.Гербурта, що зберігаються  нині в експозиції – Арсеналі від Львівського історичного музею та його череп, що зберігався в фондах Львівської картинної галереї -і водночас замку Ф.Гербурта в Олеську.

Меч Ф.Гербурта (рис.4) теж являє в собі поле для окремих досліджень. Тоді як кольчуга польської роботи датується фахівцем  Арсеналу по зброї – п. Б.Мельником XІV століттям, датування меча не настільки однозначне.

Меч персональний півтораручний з клеймом на лезі (рис.5),  за своєю конструкцією меч  цей  належить до підтипу XIIIА великих бойових мечів або  Espées de Guerre Grete Swerdes (мечі для війни, або величні мечі) для яких властивий довгий клинок від 94-104 см, та довга рукоять 17-23 см [10, С. 234], що ми й спостерігаємо в будові досліджуваного меча.

Вперше такі мечі з’явилися у німецьких рицарів які вжили їх при битві при Беневенто. Мечі ці були прекрасно прилаштовані для колючого і рублячого удару і крім того легко розрубали пластинчаті обладунки, чим завдали немало прикростей французьким рицарям, які з ними вперше зіткнулися, зауважує Еварт Окшотт.

Якщо наша ідентифікація меча вірна, то він вироблений або в кінці XIII cт., або на початку  XIV cт. Проте за своєю формою він нагадує меч ще одного типу, а саме XVII або родини Земпах теж довгий (довжина клинка в середньому – від 80 до 95 см, з довгою ручкою на дві долоні )[7, С. 104.],  що теж належить  до категорії мечів – бастардів, як і XIII А і пристосований проти важкого пластинчатого доспіху.

XVII тип дуже подібний за формою і розмірами до підтипу XIII А, відрізняється від останнього перш за все вагою, він важчий.

Так якщо меч типа XVII важить в середньому 2,5 кг, то меч підтипа XIII А  лише – 1,6-1,8 кг. [11, С.256.].

Для нас точна ідентифікація типа меча важлива перш за все з огляду на час його виготовлення: бо якщо мечі підтипа  XIII А  з’явилися  найранше на прикінці  XIII ст, то тип XVII прийшов йому на зміну в кінці  XIV cт.

Так мечи такого типа були знайдені в могилах австрійських рицарів Фрідріха фон Графенштайна, та Фрідріха фон Таранта, які загинули в битві при Земпахі в 1386 році [8, C.105]. Отже середня дата поки залишається XIV  ст. – як і кольчуга рицаря.

Дещо незвична будова яблука або навершя рукоятки меча, у вигляді неправильного розплющеного кола з прямокутником в середині.

Але найбільш цікавим є тавро на лезі меча, яке  поки що нами  не ідентифіковане точно і  зовні подібно до двух видів  тавра: на тавро знаменитої арабської марки «Зюльфікар» (яке одночасно взяте в уживання турецьким зброярем пізніших часів Гамід Могамедом)  і  також на тавро (точніше частину тавра німецького клинкового майстра XIV ст.)  за даними  Вендалена Бехайма [4, 576 ] належить до уславленого арабського тавра «Зюльфікар» (рис.7 а), що теж залишає питання яким чином це тавро мусульманського майстра з’явилося на класичному європейському рицарському мечі.

Це питання досі нами не розв’язано ні консультації с фахівцями ні перегляд не чисельних джерел по холодній зброї, що були доступні автору поки що не дали відповідь на це питання. Робота над ним триває і до нині.

Рис.7. Три зразка  тавра на  стародавніх клинках  з визначників зброї  до яких подібне тавро на лезі меча Гербурта:

Треба зауважити що тавро на клинку меча Гербурта має певні відмінності від цих таврів  майстрів-зброярів, зокрема від класичного «Зульфакара» він відрізняється верхньою вертикальної рискою над горизонтальною, що створює враження хреста, верхній промінь якого роздвоюється, тоді як в Зльфакара це роздвоєння починається одразу ж над горизонтальною рискою.

Тавро німецького майстра XIV ст. має вигляд стилизованного серця що переходить в знак хреста. Від цього зображення тавро на мечі Гербурта відрізняється відсутністю чотирьох верхніх насічок, які саме створюють вигляд  символічного серця. Крім того хрест у німецького майстра створюють чотири стріли, наконечниками повернуті в центр. Тоді як рівносторонній хрест на таврі досліджуваного меча створюють дві  перпендикулярні рамена.

Мета і завдання дослідження:

Першочерговим нашім завданням було відтворення по досить добре збереженому черепу документального портрета загиблого рицаря за методом М.М.Герасимова [6, C.121], [3, C. 189].

Рис.8. Череп рицаря (ймовірно Фредеріка Гербурта),  що загинув під Сокальським замком в 1519 р. ІЗ ФОНДІВ Львіської картинної галереї.

Перед реконструкцією череп був досліджений за  загальновживаними краніометричні методики [1, C 127], [2, C.34-38], [9, C 124], [12, C. 155], що дозволили точно встановити стать і вік людини.

Оскільки традиційна версія львівських істориків  вважає цей череп черепом Фредеріка Гербурта, автор вважав за доцільним зібрати в цьому дослідженні весь можливий історіографічний, іконографічний та генеалогічний матеріал, що стосується цього славного роду.

Згодом під час вивчення історії роду Гербурт, обставин життя та загибелі Ф.Гербурта-Одновського за  даними Львівського історичного архіву, консультацій з фахівцями Арсеналу і Історичного музею у Львові були одержані  дані, що дозволяють реконструювати не тільки зовнішність, але й частину біографії рицаря та його роду. Саме ця частина виконаної роботи пропонується вашій увазі.

Матеріали власного дослідження

І. Історіографічні дані.

Герб Гербурт (Herbort) являє собою червоне яблуко на зеленому полі пробите трьома мечами. За польських джерел відомо, що цей герб був наданий трьом братам Гербуртам в 1378 році королем Людовіком Угорським, до котрого вони вступили на службу   [16, S. 665-667.  ].

Рис.9. Зображення герба Гербурт  (Herbort)

Як вказують геральдичні дані, що привів нам д.і.н. І.Сварник – фахівець з Львівського історичного архіву на підставі більш давніх латинських хронік – це швидше модифікація старшого герба роду Herbort, що являв собою червоне яблуко на зеленому полі пробите двома мечами.

Третій меч був доданий королем оскільки він прийняв на службу трьох моравських рицарів – братів Гербуртів: Вацлава, Фредеріка та Міклоша. В 1999 році в Парижі, автор цієї роботи мав нагоду проконсультуватися відносно походження герба Гербурт у відомого французького медієвіста п. Мішеля Пастуру, що є провідним експертом в галузі геральдики, але він не зміг нічого додати до висновків нашого фахівця, оскільки  геральдична традиція рицарства Східної Європи за його словами  суттєво відрізняється від геральдичної традиції рицарства західної Європи.

Чеське або моравське походження Гербуртів не викликало сумніву ні у їх сучасників ні у хроністів. Наприклад, Bartosz Paprocki пише про це впевнено і лаконічно:

“O Klejnocie Herbort, ktory tu przyniesion do Polski z Czech albo z Morawy…”( курсив автора) [16, S. 665-667.  ].

Lodzia-Czarnecki пише ще більш конкретно:

“Herburt h.wl- Z Moraw, kedy z dawna Herburtowie na Fulsztynie zamku dziedziczyli – przyszli do Polski i tu nowy Fulsztyn zalozyli na pamiatke dawnego, zkad wyszli. Bielski siadczy, ze za Ludwika krola w r. 1378 trzech braci rodzonycz  tu  za pierwsi gniezdic poczeli, to jest Waclaw, Fryderyk i Mikolaj, czwarty zas tych brat rodzony, zostal na dziedzicznym w Morawie Fulsztynie, sprowadzeni zas byli od Wladyslawa ks. opolskiego.” [15, S. 608-609.]

Такім чином зі свідчень Lodzia-Czarnecki ми дізнаємось, що в 1378 р. було чотири братів Гербуртів, один з котрих, очевидно старший успадкував батьківський замок  Фульштин в Моравії, а три молодших поступили на службу до короля Людовика Угорського. Що в принципі було звичайно в ті часи в рицарському стані.

Цікаво те, що цей ординарний факт як ми побачимо далі відіграв важливу роль не тільки в особистій долі рицарів Гербуртів,  а  і в важливих історичних подіях тієї епохи.

З коротких повідомлень Bartosza Paprockiego ми дізнаємось, що брати Гербурти опинились на службі князя Владислава опольського невипадково, як виявляється :

“W roku 1382 Wladyslaw ksiaze opolskie, siestrzeniec rodzony krola Kazimirza Wielkiego, o czem swiedcza historye, byl w wielkiej lasce u krola Ludwika wegierskiego i polskiego, ktoremu byl zlecil gubernacya ziem ruskich…”  [16, S. 665-667.  ].

Таким чином разом з новими маєтностями як доказ своєї милості і опіки над князем опольским король дає князю надійних людей  які можуть  стати у пригоді і яких він очевидно цінить. Цими людьми біли три брата Гербурта.

Очевидно Гербурти службою підтвердили вірність королівського вибору. Про те що вони не тільки здобули службу у князя Владислава, але й заслужили його особливе довір’я і  ласку свідчать рішення останнього: “… trzech brati rodzony Herbortow prywiodl do Rusi, ktorym Lwow, Sanok,  Przemysl i insze miasta glowne dal do dzierzawy, tenze tych mezow wspomina, Fryderyka, Waclawa i Mikulasza…” [16, S. 665-667. ].

Таким чином ми дізнаємось,  що по суті три брата Гербурта виконували нелегку роль польських намісників на небезпечному південно-східному кордоні. Ворог був традиційний для земель Червоної Руси – кочівники. Подальша доля цього рицарського роду аж до середини XVII століття пов’язана з охороною цих кордонів і безпосередньо с Львівщиною, де Гербурти спочатку будують замок  Фульштин

“A gdy sobie upodobali one kraje, zalozyli tam  miasteczko, ktoremu dali nazwisko Fulsztyn, od swego ojczystego…” [16, S.665-667.].

В 1410 році “Herbarz Polski” знову згадує про братів Гербуртів, але вже тільки двох Фредеріка і Міклаша. Оскільки їх третій брат ніде більш не згадується можна припустити, що він або вмер, або загинув до цього часу. Але, ймовірно, що старший брат, або його нащадки в Моравії залишились, бо

“…Mikolaj i Fryderyk, to jest w r. 1410, na potrzebe Grunwaldska sila ludzi wojennych z Moraw i Chech Jagielonowi krolowi zaciagneli…” [15, 608-609].

Отже, з вищенаведеної цитати ми дізнаємось, що чеських воїнів в військо короля Владислава Ягайла привели саме брати Гербурти. Після 1410 року “книги львівські ” згадують лише Міклаша Гербурта, спочатку в 1432, потім 1436 роках на посаді Ловчого львівського [15, 608-609].

Оскільки після великої битви під Грюнвальдом Фредерік більше не згадується поруч із братом, можна припустити, що саме в цій битві він і поліг. Підстави на таку гіпотезу нам дають два факти: по-перше меч Гербурта, що виготовлений значно раніше від  Грюнвальдської битви, як ми вже вказували меч датується ХІV ст., і  ім’я  Фредерік, яке в роді Гербурт згідно з даних польських джерел носили лише два чоловіка – перший один із трьох братів Гербуртів – моравських рицарів, що в 1378 році поступили на службу до польського короля і другий Фредерік Гербурт, рицар XVI ст., володар Олеського замку, і комендант Сокальського замку, що загинув в 1519 році захищаючи міст через Західний Буг.

Крім родинних зв’язків обидвох цих людей поєднують однакові імена. Якщо зважити  на те, що меч яким користався володар Олеського замку старше не тільки від нього, але  і від його предка, на честь котрого він, очевидно був названий, можемо прийняти за робочу гіпотезу, що ймовірно разом з ім’ям  Фредеріку Гербурту XVI ст. передали і меч його предка і на ім’я теж Фредеріка.

Рис. 10. Замки родини Гербуртів в Галичині:

Далі і “Herby rycerstwa polskiego” Bartosza Paprockiego і Lodzia-Czarnecki “Herbarz Polski” описують розвій роду Гербурт, тільки від одного Міклаша, якого хроніст іменує вже очевидно по-польськи Миколаєм.  Як це видно із згаданих джерел, це ім’я найбільше поширене в роду польських Гербуртів (зустрічається аж 7- раз) [15, 608-609]. ще раз підтверджуючи ім’я започатківця династії.

Нами, ще не складені всі генеалогічні таблиці роду Гербурт, а свідчення хронік потребують більш детальної праці. Поки що, видається найбільш вірогідним є те, що  Фредерік Гербурт-молодший є сином Петра Гербурта-Одновського, внуком Міклоша Гербурта і двоюрідним внуком Фредеріка Гербурта-старшого. Можливо меч йому подарував дід на згадку про свого брата, що загинув.

Наведені міркування ми приводимо тут лише як гіпотезу, оскільки подальша праця з письмовими джерелами триває.

В 1519 році Фредерік Гербурт-молодший  на чолі невеликого загону воїнів  під Сокальским замком  прийняв нерівний бій з переважаючими силами татарів і в тому бою поліг.

Його подвиг описаний в кількох польських джерелах і зокрема у Zofii Strzetelskiey Grynbergowoi, яка так літературно пафосно і поетично описує цей бій:

«W tejze bitwie sokalskiej, Frydryk Herbort z Felsztyna, gdy cało z bitwy wyjechal, obróciwszy się  postawszy malo nad bitwą, zatrąsnąwszy w górę ręką, a ono rycerskie hasło zakryknawszy:  «O bezecna poczciwóści, toć  mnie dla ciebie dzisiaj gardŀo dać!» chynąl się w owe ufy tatarskie I z wielką tatarską szkodą w kupę męznych Kozaków, który z nim skupili się byli, odbywszy koni z łuki pieszki ordę wszystką tatarską na sobie  dzierzawszy, tam zostal i gardło swe między druzyną wierną męznie dał, okupując cześć króla swego, pocziwość swą…Ku zmordowanej juz bitwą druzynie, tak wołał krzykliwie: «Tu o wierna druzyno gardła dajmy, cześć panu swemu po sobie zostawny, miejsca nie będzie lepszego na potem, by chota zapłatę swą w Polsce miała»» [14 , C.152.]

На щастя після загибелі героя, його рід не вигас і дав королівству чимало визначних діячів військових, політичних та релігійних діячів. До роду Гербурт належать зокрема Ян Гербурт староста Барській, Валентій Гербурт, біскуп Пшемиський (рис.6,7), Ян Гербурт-Щасний (рис.2) та багато інш. відомих  людей. Цікавою особливістю стало, що риси обличчя цих людей, що збереглися у портретах і скульптурах  подібні як між собою, так і з обличчям рицаря, з портрету – реконструкції (порівняти рис.2,5, 6,7,9-12).

У праці  Zofii Strzetelskiey Grynbergowoi. Також наводиться генеалогічна таблиця нащадків Фредеріка Гербурта-Одновського, яку ми наводимо нижче: 

Нащадки Фредеріка Гербурта Одновського (+1519) за даними Zofii Strzetelskiey Grynbergowoi:

Z linii Odnowskich Frydryk   ——      Anna Sienińska 

+1519                             ‌|      

                             —————————————————————-

                             |                     |                           |                                                           |

                     Jadwiga        Stanislaw   Anna Chodorowska                        Katarzyna    

                                                                                                                                      Zuravinska 

                            |                                                                                                               |

                            |                                                                                            2 voto  Rejowa   1505

|                                                                                                         Mikolaj Rej                                                                                                   |

———————————-

|                              |                         |

Zofia                      Anna            nbsp; Stanislaw ———— Tartówna

|

|

Jan——-Źolkiewska (corką hetmana)

                                                                                         |

———–

+ syn      |                   |

                                     W boju z Tatarami   |                   |

Teofila Sobieska 

                                                                                                     |

|

————————-

|                                           |

Marek +                        Jan III. Mśiciel

 z Tatarami                    urodzony 1629

Скульптурні портрети представників родини Гербуртів, з надгробків що збережені в Олеському замку

ІІ. Портрет – реконструкція за черепом польського рицаря XVI  ст. (ймовірно Фредеріка Гербурта)

Краніологічне дослідження:

Череп брахікранний, черепний вказівник 84,33, високий, високо-повзовжний вказівник — 80,72 (рис.8.1, 8.2.)

Великі величини всіх краніометричних показників (табл.1),   масивність соскоподібних відростків на фрагментах скроневих кісток дозволяє нам зробити висновок, що череп належав чоловікові.

Опис стану зубів. Ступінь природної руйнації  зубів верхньої щелепи за М.М. Герасимовим [6, 121].

Зуби майже не збереглись, втрачені посмертно, зубна формула даного індивіда має вигляд:

0060000000000670

8700000000000670

Стан зубів, що залишились добрий. У трьох верхніх молярів стерті лише горбики – ступінь руйнації 2, що відповідає вікові -20-30 років, точніше дати вік по стану зубів не представляється можливим,  оскільки відсутні різці та ікла.

Стан  облітерації черепних швів за Сімпсоном і Олів’є [1, C. 36-37] в балах:

 Зовнішнє зарощення черепних швів:

1)                                                      Sutura coronalis –  2(С1-С2); 2)                                                      Sutura sagittalis –  1(S1); 3)                                                      Sutura lambdoidea – 3(L1-L2) 4)                                                      Sutura squamosa – <1; 5)                                                      Sutura sphenofrontalis  sinistra <1; 6)                                                      Sutura sphenofrontalis  dextra<1;

Таке зрощення черепних швів відповідає вікові (30-35 років).

Враховуючи стан зубів, зрощення черепних швів ми вважаємо що вік досліджуваного індивіда був 30-35 років на момент смерті.

Краніологічні  особливості   за  описовою  характеристикою.

Черепна коробка сфеpоїдної форми. Надперенісся сильно розвинуто – IV бали. Надбровні дуги розвинуті середньо – 2 бали. Соскоподібні відростки розвинуті сильно – 3 бали. Нижній край грушоподібного отвору типу – fossae praenasalеs. Передньо-носова вість розвинута середньо 3 бали. Форма орбіти висока, замкнута, орбітальний край притуплений. Горизонтальне профілювання орбіти похилого типу.

Фронтальна постановка орбіти середнього типу .   Лінія розрізу очей  йде косо зверху вниз вверх від медіального до латерального краю.

Таблиця 1

Краніометричні показники

Реконструкція  за черепом обличчя Фредеріка Гербурта (+1519). Робота С.О.Горбенко, 1998 р.

Рис. 12. Проміжний етап роботи.  Антропологічний тип.

3 етап. Остаточний  варіант реконструкції за черепом   обличчя Фредеріка Гербурта (+1519). Робота С.О.Горбенко, 1998 р.

Волосся, зачіску і бороду по завершенню пластичної реконструкції (рис.14) ми будували спираючись на типові зачіски для рицарського стану Середньої Європи згідно тогочасних гравюр (рис.1). Рис.(13).

На завершення слід зазначити, що репрезентований матеріал – історична розвідка по родині Гербуртів і портрет реконструкція по черепу рицаря були експоновані в двох виставках у м. Львові і у м. Труа в 2000 році.

Оскільки як видно з вищенаведеної інформації залишається ще багато джерельного матеріалу як по самому Ф.Гербурту так і по його нащадкам, подальша робота над матеріалом триває .

Бібліографія:

1. Алексеев В.П., Дебец Г.Ф. Краниометрия. Методика антропологических исследований. – Москва: Наука, 1964.- 127 с.
2. Алексеев В.П., Дебец Г.Ф. Определение пола и возраста по черепу// Краниометрия. Методика антропо-логических исследований. – Москва: Наука, 1964.- С.34-38.
3. Балуева Т.С., Лебединская Г.В. Антропологическая реконструкция. Методика исследования взаимосвязи между морфологическими признаками и их костной основой. – Москва, 1991.- 189 с.
4. Вендален Бехайм. Энциклопедия оружия./ Пер. с немецкого; Предисл. А.Н. Кирпичникова; Комментарий и приложения С.Е. Еременко, В.М. Милованов, М.Ю.Некрасов.-Санкт-Петербург: АО „Санкт-Петербург Оркестр”, 1995.-576 с. ил.
5. Білецький П. Український портретний  живопис XVII-XVIII  ст. — К.: Мистецтво, 1968. — С.25.
6. Герасимов М.М. Восстановление лица по черепу (современный и ископаемый человек): Тр. Ин-та Этно-графии АН СССР (Нов. сер.).- Том XXVIII. – Москва, 1955.- С.121.
7. Томас Лайбле. Меч типа XVII / Меч: большая иллюстрированная энциклопедия. – Москва:Омега, 2008 г. – С. 104.
8. Томас Лайбле. Меч типа XVII / Меч: большая иллюстрированная энциклопедия. – Москва:Омега, 2008 г. – С. 105.   
9. Г.В. Лебединская. Реконструкция лица по черепу (Методическое руководство). – Москва: Старый сад, 1998.- 124 с.
10. Эварт Окшот. Характеристика подтипа XIIIA/ Типы мечей/Век рыцарства/Оружие и воинские доспехи Европы: С древнейших времен до конца Средневековья/Пер. с англ.  Л.А. Игоревского. – Москва: Центрполиграф, 2009.- С. 234.
11. Эварт Окшот. Характеристика типа XVII / Типы мечей/Век рыцарства/Оружие и воинские доспехи Европы: С древнейших времен до конца Средневековья/Пер. с англ.  Л.А. Игоревского. – Москва: Центрполиграф, 2009.- С.256.
12. В.И.Пашкова. Очерки судебно-медицинской остеологии. Определение пола, возраста и роста по костям скелета человека.- Москва: Медгиз, 1963.- 155 с.
13. Художественные собрания Вавельского Королевского замка. – Варшава: Аркады, 1975.- Иллюстрации , №48.
14. Zofia Strzetelska Grynbergowa. Staromiejskie ziemia I ludność. – Lwów: z drukani E. Winiarza, 1899 – стр.152.
15. Lodzia-Czarnecki “Herbarz Polski”, Gniezno,- 1881. Tom 2., S. 608-609.
16. “Herby rycerstwa polskiego przez Bartosza Paprockiego zebrane i wydane r.p. 1584”. Wydanie Kazimierza Jozefa Turowskiego, Krakow,- 1858. S. 665-667.

Реконструкція – портрет Фредеріка Гербурта була експонована двічі  : в 2000 р. у Львові на виставці  реконструкцій С.О.Горбенко «Погляд з Минулого»  і в 2000 р. у Франції в  м. Труа на виставці «Le vrai visage de Bernard de Clairvaux»  разом з іншими  реконструкціями С.О.Горбенко.

Ключові слова:

Фредерік Гербурт, Олеський замок, Фульштин, Моравія, Сокальский замок, меч підтипу XIII А, родини Земпах, меч  типу  XVII, тавро «Зюльфікар», череп,  І.К.Свєшніков, М.М.Герасимов,краніологічний аналіз,  антропологічна пластична реконструкція за черепом, надгробок, герб Гербурт.

Реконструкція обличчя Фредеріка Гербурта  роботи  С.О.Горбенко відображена також  в наступних публічних виданнях в Україні:

1)    Іван Паламар. Погляд з минулого: Виставка пластичних реконструкцій С.О.Горбенка./ Музей. Спеціальний випуск. – Львів, 2000 р.- 16 с.  (посилання – ксерокопія статі  Паламаря) 2)    Евгений Гуцул. Во Львове исторической  личности могут вернуть лицо.// Исследования/ Зеркало недели № 21(294). Субота 27 мая – 2 июня 2000 г. – С. 11. (посилання, http://zn.ua/articles/20665) 3)    Евгений Гуцул.  Непроявленные лики > История > Еженедельник 2000. 3 мар 2010.     (http://2000.net.ua/2000/aspekty/istorija/65143) 4)    Леся Федів.Дмитро Пасічний (фото). Хоробрий лицар Герборт  мав маленькі вуха: Метод пластичної реконструкції  робить перші кроки в Україні. Але за ним велике майбутнє./Молода Галичина. – №25 – четвер 2 березня 2000 р. –С.1.  (посилання). 5)    Сергей Карнаухов.  Львовскому антропологу удалось восстановить облик  галицького князя Ярослава Осмомысла. / Факты-Львов/ Факты № 47 (0624) – 15 марта 2000 г. – С.1. 6)    Валентін Посухов. До нас – із  небуття.- Полтавський вісник №  4  (634) .- 24 січня 2003 р. –  С.5. (посилання). 7)    T. Sabodasz. Historia zamku/Zamek w Oleku : Przewodnik/ Autor  tekstu T. Sabodasz. – Lwów: “Centrum Europy”, 2009. – 260 s., 298 il.  – s – 31. (посилання).

Сообщение Реконструкція – Фредерік Гербурт (+1519) появились сначала на SAGOR.

Жінка  35 років з поховання №12 галло-романського некрополю в Понтуазі (відкритого під шкільним двором школи Св.Мартіна) археологом Бернаром Пуарьє. (Понтуаз, Франція) Розкопки  Бернара Пуарьє.

За радіокарбонним датуванням кістки датуються французькими антропологами періодом – 385 – 585 рр. н.е. тобто добою Меровінгів. Зберігається в Музеї людини в Парижі.

Цей череп відомий у Франції під назвою «артефакт макроцефала на черепі жінки із Понтуаза»  – або «d’une artefact» «macrocephale». Робота С.О.Горбенко. березень, 1999 рік. Бурлярен. Франція.

До роботи С.О. Горбенко, цей череп вивчався  науковим співробітником Лабораторії фізичної антропології Музею Людини Д-ром Міей Айвазі Перейрой-да-Сільвой і проф. Раулем Перро (Лабораторія пластичної антропологічної реконструкції і палепатології, Ліонський медичний університет ім. К. Бернара), а також Доктором Жаном Ноелем Віньялем – (НДІ Національної жандармерії).

Три французьких реконструкції за  черепом Аланки із Понтуазу, доби Меровингів. Зліва направо :

1) робота  Др. Жана-Ноеля Віньяля – кольорова  скульптура в силіконі за  комп’ютерною реконструкцією обличчя, череп Аланки з  Понтуазу,

2) робота Д-ра Клер Дюбуа – гіпсова відливка антропологічної скульптурної реконструкції за методом М.М.Герасимова,

3) робота Пр. Рауля Перро – відливка в  резині, фарбування, антропологічна скульптурна реконструкція обличчя за методом М.М.Герасимова. Музей Людини в Парижі, Лабораторія фізичної антропології 1999 р.

P.S. На другому  плані – ліворуч від деформованого черепа і праворуч від роботи Ж. Н. Віньяля  гіпсова відливка посмертної маски і голови  Софі  Жермен (Sophie Germain) 1776-1831 – жінки – математика,  що також мала форму голови у вигляді «тулузької  форми&rraquo; – тоб то деформації черепа. Череп Софі Жермен вивчався доктором  Фердінандом Делісле,  в наш час Д-ром М.А. Перейра да Сільва.

Французьких вчених  з часів Поля Брока цікавило питання, чи впливала деформація черепа на інтелектуальні і емоційні функції головного мозку людини. В Росії цей феномен досконало вивчений і описаний в працях проф. А.А.  Зайченко. (посилання на сайт. Зайченко A.A., 1958. Искусственная деформация черепа человека // http://zaiсhenkol958.narod.ru/deformation1.htm. )

Череп аланки з поховання №12  в Понтуазі (Франція). Розкопки  Бернара  Пуарьє. Фото Маріо Чеха.  1999 р.

Етапи реконструкції   за черепом аланки з поховання №12  галло-романського некрополю в Понтуазі,  доби Меровингів

1. Накладення    хорд  товщини м’яких тканин обличчя. 

2 етап. Антропологічний тип. Обличчя без волосся.

Результати даної реконструкції описані автором  в статті  «Пластическая реконструкция по искусственно деформированному черепу  женщины из погребения № 12 в Понтуазе эпохи Меровингов.».   На прохання Д-ра М.А.Перейра да Сільва  автор написав  оригінал  російською мовою,  зробив   переклад  її на англ. мову і надіслав їй до Лабораторії фізичної антропології Музею Людини. Проте з невідомих причин стаття не була опублікована у Франції. На нашому сайті ми публікуємо її вперше:  С.А. Горбенко. Пластическая реконструкция по искусственно деформированному черепу  женщины из погребения № 12 в Понтуазе эпохи Меровингов. – Львов, 1999. (Сноска.)

У Франції  результати вивчення черепа аланки з Понтуазу і реконструкція обличчя по ньому опубліковані в праці проф. Рауля Перро:

Raoul Perrot . Proposition de reconstitution faciale du macrocéphale de Pontoise. Métodologie//  Anthropologiques (déformations crâniennes artificielles: histoire,  recherches et hypothèses), La Frette-sur-Seine, 1997 – P.29-30. (посилання http://anthropologie-et-paleopathologie.univ-lyon1.fr)

Також  похованню аланки з Понтуаза та вивченню її черепа присвячені у Франції роботи:

– Bernard Poirier . Le macrocéphale de Pontoise, le site et la fouille//  Anthropologiques (déformations crâniennes artificielles: histoire,  recherches et hypothèses), La Frette-sur-Seine, 1997 – P. 31.

– Miya Awazu Pereira da Silva. Crânes artificiellement déformés du pqtrimoine du Musee de L’omme . Paris, 1999. – 8 P.

– Miya Awazu Pereira da Silva et  Bernard Poirier . Conclusion//  Anthropologiques (déformations crâniennes artificielles: histoire,  recherches et hypothèses), La Frette-sur-Seine, 1997 – P. 31.

Реконструкція обличчя аланки С.О.Горбенко відображена також  в наступних публічних виданнях в Україні:

1)    Іван Паламар. Погляд з минулого: Виставка пластичних реконструкцій С.О.Горбенка./ Музей. Спеціальний випуск. – Львів, 2000 р.- 16 с.  (сноска – ксерокопія статі  Паламаря)

2)    Евгений Гуцул. Во Львове исторической  личности могут вернуть лицо.// Исследования/ Зеркало недели № 21(294). Субота 27 мая – 2 июня 2000 г. – С. 11. (сноска, http://zn.ua/articles/20665) 

3)    Евгений Гуцул.  Непроявленные лики > История > Еженедельник 2000 3 мар 2010.     (http://2000.net.ua/2000/aspekty/istorija/65143)

Чотири реконструкції по одному черепу:

Чотири пластичні реконструкції по черепу Аланки з Понтуаза

Сообщение Аланка із Понтуаза доби Меровінгів появились сначала на SAGOR.

Чоловік  55-60 р.  з поховання  поблизу  с Шушвалівка (Глобинського р-ну  Полтавської обл. Розкопки В.О.Мокляка, Д.В.Морозка, Э.М.Бондаренко. Експедиція Полтавського обласного краєзнавчого музею. 1984 р.

Поховання датується археологами за інвентарем XIII ст. Інвентар, який знаходився в похованні вказує на належність небіжчика до рядових кочовиків зі складу монголо-татарських військ, які  з’явилися на землях Переяславського князівства  у другій половині  XIII ст.

У похованні виявлено намистину амулет, наконечник списа, металеві деталі пояса, кочедик, два ножі з прямим і кривим лезами, кресало і кремінь, залишки сагайдака і п’яти стріл, деталі кінської збруї: стремена, фрагменти кілець від кінського упряжу.

Реконструкція роботи С.О.Горбенко, 1993 р. Тонований гіпс. Форматор В. Білоус, М.Рева.

З цієї реконструкції виготовлені три гіпсові копії : 1-ша для постійно діючої експозиції Полтавського обласного краєзнавчого музею; 2-га подарована автором Центру охорони та дослідження пам’ятників археології в Полтавській обл..; 3-я зберігається у власній колекції автора.

Реконструкція була презентована на 3-х виставках – в Галичі – Крилосі під час ювілейної міжнародній конференції – вересень 1998 р, у Львові на виставці  реконструкцій  С.О.Горбенко «Погляд з минулого» –   лютий, 2000 р. і в Труа (Франція)  – травень-липень  2000 р.  на виставці присвяченій святу Середньовіччя  в департаменті Шампань-Арден, разом з іншими роботами – реконструкціями С.О.Горбенка в тому числі і портретом за черепом Св. Бернарда Клерворського, який був виконаний   С.О. Горбенком  в цей період.

Фото реконструкції Є.Г.Бєлий.

Череп Золотоординського  татарина  XIII ст. з поховання  поблизу  с Шушвалівка (Глобинського р-ну  Полтавської обл.

Етапи реконструкції  Золотоординського  татарина  XIII ст. з поховання  поблизу  с Шушвалівка (Глобинського р-ну  Полтавської обл.)

1. Графічна реконструкція за черепом золотоординського татарина XIII  ст. Робота С.О.Горбенко.

2. Пластична реконструкція за черепом золотоординського татарина XIII  ст. Антропологічний тип. Обличчя без волосся. Робота С.О.Горбенко.

3. Пластична реконструкція за черепом золотоординського татарина XIII  ст. Остаточний варіант. Робота С.О.Горбенко.

Гіпсова відливка за скульптурною моделлю реконструкції обличчя золотординця XIII ст.  Реконструкція роботи С.О.Горбенко – форматори В.Білоус, М.Рева.

Результати даної  реконструкції описані автором  в   (Посилання.):

«Реконструкція за черепом зовнішнього вигляду золото ординця ХІІІ ст.. з поховання поблизу с. Шушвалівка Глобинського району Полтавської області» )// Полтавський археологічний збірник № 2. – Полтава, 1994.- С.69-86.

Дана робота згадувалась також в наступних публікаціях :

1. Cергій Сегеда. Давнє населення України за даними антропології/ Основи антропології.- Київ: Либідь, 1995. – C.188.

2 . І.В.Паламар. Погляд з минулого. – Про виставку пластичних реконструкцій С.О.Горбенка/ Музей: спеціальний випуск.- Львів: Логос, 2000. – С.13.

3. О.А.Білоусько, О.Б.Супруненко. Ординська держава/Дніпровське Лівобережжя в складі Золотої Орди/Середньовічна історія Полтавщини (V   – ІІ половина XVI століття): Підручник для 7-го класу загальноосвітньої школи. – Полтава: «Оріяна», 2004. – С.155.

Сообщение Реконструкція – Золотоординський татарин «Ахмет» XIII ст. появились сначала на SAGOR.

Чоловік  70 років з поховання №14   скіфського курганного некрополю поблизу с. Глине Слободзейського района біля м. Тирасполь). Розкопки  д.і.н. Є.В. Ярового і І.Четверікова (Тіраспольский держуніверситет ім. Т.Шевченко).

Реконструкція по черепу виконана С.О.Горбенко. січень-лютий, 1998 рік. Полтава. Пластилін. Лабораторія пластичної антропологічної реконструкції при кафедрі оперативної хірургії і топографічної анатомії УМСА.   Фото реконструкції : Є.Г. Бєлий.

З пластилінової  моделі-скільптури   зняті три гіпсові копії.

Одна передана к.і.н.  Є. Яровому для археологічного музею Тираспольського держуніверситету ім.. Т.Шевченко, друга  зберігається в музеї Історії Полтавського медичного стоматологічного інституту,  третя  – в приватній колекції автора реконструкції.

Цей портрет скіфського вождя  експонувався на трьох виставках – в 1998 році на міжнародній конференції присвяченій 1100 – річчю стародавнього Галича в с. Крилос, в 2000 р. у Львові на виставці  реконструкцій С.О.Горбенко «Погляд з Минулого»  і в 2000 р. у Франції в  м. Труа на виставці «Le vrai visage de Bernard de Clairvaux»  разом з іншими  реконструкціями С.О.Горбенко.

Походження досліджуваного черепу:

(Інформація  про обставини відкриття поховання №14 – старого скіфа до реконструкції від Ігоря Четверикова – археолога, що приймав участь в експедиції Є.В.Ярового в 1997 р. )

В 1997 р. під час роботи Дністровської археологічної експедиції поблизу поблизу с. Глине Слободзейського района біля м. Тирасполь в Молдавії (нині ПРМ) в кургані 14  було досліджене впускне поховання скіфського часу. Поховальне споруда являло собою катакомбу. Вхідний  колодязь витягнутої прямокутної форми була в глибину – 6 м,  ширину – 3 м і довжину. В східній стінці вхідного  колодязя був виявлений вхід  в коридор довжиною  1,6 м, що вів просто до великої поховальної камери. Її розміри: довжина – 3,4 м, ширина – 2,3 м, висота  склепіння – 2,9 м.

Поховання було пограбовано ще в древності через вхідний колодязь, в заповненні котрого були виявлені чисельні уламки предметів поховального інвентаря  та розрізнені кістки похованого.

Під час дослідження камери було зафіксовано, що кістки похованого були відкинуті грабіжниками під східну стіну, утворивши компактне скупчення.  Судячи з орієнтування камери, контуру ворсистої підстилки і чисельним аналогіям серед курганів досліджуваного могильника, похований лежав витягнуто на спині головою на північ вздовж східної стінки.

Із предметів поховального інвентаря в пограбованій камері і вхідному колодязі знайдено: дві амфори елліністичного часу; бронзові бляшки, кінський начільник, залізні вудила і псалії кінської вузди, ліпні миска і курильниця, пастові буси, залізний ніж, численні  залізні наконечники стріл,  залізний спис і дротик, бойовий топор-клевець і чисельні уламки невизначених залізних предметів.

Розміри поховальної споруди, предмети супроводжувального інвентаря і ретельність оздоблення поховальної камери  і колодязя – все це чітко вирізняє досліджувану катакомбу серед інших поховань могильника і дає підстави для віднесення п.1 к.14 до поховання представників скіфсько-фракійської аристократичної  верхівки.

Для антропологічного дослідження в  Центр антропологічних досліджень Української медичної стоматологічної академії були надані : фрагмент черепа, 2 хребця, права ліктьова кістка, ліве стегно і ліва великогомілкова кістка, лівий надколінок і 2 таранні кістки.

Череп скіфа з поховання №14 поблизу с. Глине Слободзейського района біля м. Тирасполь в Молдавії. Розкопки  д.і.н. Є.Ярового і І.Четверікова (Тіраспольский держуніверситет ім. Т.Шевченко). Фото С.Р.Істоміна.

Графічна реконструкція за черепом скіфа з поховання №14 поблизу с. Глине Слободзейського района біля м. Тирасполь в Молдавії.   Робота С.О.Горбенко.

Пластична  реконструкція за черепом скіфа з поховання №14 поблизу с. Глине Слободзейського района біля м. Тирасполь в Молдавії.   Робота С.О.Горбенко:

1 етап. Антропологічний тип. Обличчя без волосся.

2 етап. Остаточний варіант реконструкції.

Антропологічно череп і окремі кістки скелета досліджувались С.О.Горбенко.

Матеріали дослідження опубліковані в скороченому вигляді в тезах С.А. Горбенко «Краниологическое исследование и пластическая реконструкція черепа вождя скифского племени III века до н.э.» / Посвящается памяти професора А.К. Макарова/ Всероссийская конференція хирургов. – Пятигорск, 1999. – С.243, виданих на честь видатного російського вченого – морфолога професора О.К. Макарова (ссилка), (1937-1998), зав. каф. анатомії Ставропольского медичного інституту, автора оригінальної концепції визначення індивідуального біологічного віку, циклів, їх етапів і критичних періодів розвитку людини.

С.О.Горбенко познайомився з проф. О.К. Макаровим на одній і з конференцій і незважаючи на різницю в віці подружився з ним на одній із конференцій за кілька років до передчасної смерті цього неординарного вченого. Відкриття проф. Макарова однозначної кореляції періодів і циклів окостеніння епіфізів трубчастих кісток із статтю і віком було фундаментальне і мало стратегічне значення в експертизі статті і віку по кісткам скелета і особливо зацікавило С.О.Горбенка.

В свою чергу Олександр Калістратович Макаров щиро цікавився проблемами пластичної реконструкції і розвитком метода М.М.Герасимова в Україні і завжди підтримував тоді молодого автора дружньої порадою і доброзичливою оцінкою його робіт. На жаль смерть обірвала розвиток вчення О.К.Макарова і наше спілкування з ним.

На загадку про нашу дружбу і спілкування, інтерес її чоловіка до справи вдова професора – Т.М. Макарова запропонувала опублікувати останню на той час роботу С.О.Горбенко в збірнику «Всероссийской конференции хирургов в Пятигорске. 1999 г.».

Не зважаючи на відмінність теми реконструкції від загального напрямку конференції – автор вирішив надати тези на честь і на згадку про дружбу з російським вченим, якою він дорожить і нині. Т.М.Макарова, незважаючи на горе люб’язно опікувалась матеріалом, забезпечила його переклад на російську мову. І саме завдяки їй в російському науковому хірургічному збірнику з’явилась стаття про реконструкцію старого скіфського вождя III ст. до н.е. (силка.)

Повна стаття автора реконструкції, ніде більше не була надрукована ні в Україні, ні в Росії, і без скорочень подається вперше нижче:

© Горбенко С.О.  1998 р..
Інститут та Музей антропології і Львові, ЛМІР,
Центр антропологічних досліджень (Україна, Полтава)

Краніологічне  дослідження та пластична реконструкція за черепом скіфського вождя ІІІ ст. до н.е.

Скіфи, як етнос, представляють інтерес для істориків та антропологів, як вітчизняних, так і закордонних [1,14,16,17,18]. Разом з тим, незважаючи на достатнє ретельне вивчення, пластичних  реконструкцій  за черепами скіфів виконано край мало, тому кожна наступна праця  надає  нові дані до одержаних попередньо результатів.

Особливе зацікавлення викликає також етнічна еволюція скіфів, зрозуміти котру допомагає вивчення останків скіфів, що знайдені в курганах в регіонах прикордонних з іншими етнічними та культурними спільнотами. Дане дослідження присвячено вивченню останків саме з такого поховання, котре розташоване поруч сучасного м. Тирасполя. Цей регіон у IV- III століттях до н.е. був зоною етнічного контакту  скіфів із  фракійцями.

Метою даного дослідження було вивчення черепа похованого, виконання пластичної реконструкції, а також установлення вірогідної  етнічної  належності даного індивіда.

В наше розпорядження був наданий фрагментований череп із поховання № 14 досліджуваного археологічною експедицією Тираспольського держуніверситету. При вивченні черепа використовувались загальновживані  краніометричні методики [2,], а також метод ідентифікації обличчя за черепом [6,7].

Великі величини всіх краніометричних показників (табл. 2), масивність соскоподібних відростків на фрагментах скроневих кісток і особливо беззаперечно великі розміри висоти орбіти, котрі  належать до дуже великих навіть серед чоловічих показників [3], (при деякої зглаженості ліній черепа, що ми пов’язуємо з віком цієї людини), разом з даними археологів про беззаперечно чоловіче знаряддя в комплексі поховання (речі воїна-вершника) дозволяє нам зробити висновок, що череп належав чоловікові.

Опис стану зубів. Ступінь природної руйнації зубів верхньої щелепи за М.М. Герасимовим [8].

Таблиця 1

Отже, зубна формула даного індивіда має вигляд:

0065432000345600

0700430000300000

Стан  облітерації черепних швів за Сімпсоном і  Олив’е [4] в балах:

Внутрішнє за рощення черепних швів:

1)   Sutura coronalis –  4;

2)   Sutura sagittalis –  4;

3)   sutura sphenofrontalis dextra – 4;

4)   sutura sphenofrontalis  sinistra – 4.

Зовнішнє за рощення черепних швів:

1)Sutura coronalis –  4;

2)Sutura sagittalis –  4;

3)sutura sphenofrontalis dextra –  4;

4)sutura sphenofrontalis  sinistra –  4.

Стан решти швів визначити неможливо з-за відсутністю частини кісток мозкового черепу. Таке зарощення черепних швів відповідає вікові (50-60 років). За старечий вік (senilis) вказує також глибоко відбиті на внутрішній поверхні черепа судинні борозни, котрі свідчать про виразні явища атеросклерозу судин головного мозку.

Враховуючи стан зубів, зрощення черепних швів  та сліди атеросклерозу  судин головного мозку ми вважаємо що вік досліджуваного індивіда був щонайменше 60-70 років на момент смерті.

Краніологічні  особливості   за  описовою  характеристикою.

Відсутність потиличної, скроневих і частини тім’яних кісток не дало можливості обчислити черепний вказівник, тому аналіз краніологічних особливостей даного черепа ми будемо проводити на основі  частин лицевого черепа, що збереглися.

Для питання пластичної реконструкції обличчя за черепом  такий аналіз, як  і описова характеристика обличчя має особливе значення.

Нижній край луски лобної кістки має середньої виразності рельєф. Розвиток надперенісся за шестибальною шкалою можна оцінити  – ІІІ балами. Розвиток  надбрівних дуг відповідає за 3-бальною шкалою І балу [5]. Така будова надочного рельєфу дає м’які плавні лінії лобу, що ми бачимо на реконструкції (рис.6,7)

Очниця на досліджуваному черепі репрезентує середній варіант між округлою та високою європеоїдною формами і чисто за зовнішніми контурами мала б бути віднесена до останньої, якби не сильний виніс вперед сльозної ямки, що як відомо, властиво для очей монголоїдного типу з помітним епікантусом [9].

Очниця відкритого типу з притупленим краєм.  Тип горизонтального профілю орбіти похилий. Фронтальна постановка орбіти середнього типу [10].   Лінія розрізу очей  йде косо знизу вверх вид медіального до латерального краю.

Цікаво, що подібні орбіти зустрічаються як на черепах  туранського типу [13,15] в середньовічних кочівницьких серіях, так і в попередніх реконструкціях  скіфів М.М. Герасимова, а також  в єдиній поки що реконструкції М.М.Герасимова гуна з Кенколи.

Одержані під час дослідження данні відносно особливостей будови очниць у скіфів дозволяє запропонувати ще один погляд на еволюцію скіфів і тюркського етносу зокрема, а саме: іраномовні скіфи очевидно морфологічно були представлені не однорідним балканокавказьким або південноєвропеоїдним типом, а суміш ним середнім між балканокавказьким і одним із чисельних монголоїдних типів, (швидше південносибірським, або центральноазійським типами), що можливо  є етапом еволюції туранського етносу, одними із представників котрого можливо є гуни і беззаперечно євразійські кочівники середньовіччя, котрих  ми добре знаємо з давньоруських літописів, візантійських, угорських та польських хронік (тобто печенігів, торків, половців та інш.).

Цю версію про високу вірогідність спорідненості скіфів із наступними гунами та середньовічними тюрками підтверджує також, ще одна морфологічна особливість, виявлена нами як на досліджуваному черепі, так і на реконструкціях скіфів М.М.Герасимова так і на черепах і реконструкціях наших колег і власних  середньовічних представників туранського типу. Йдеться про поєднання з монголоїдною будовою очей виразної явно європеоїдної ( причому саме південноєвропеоідної будови носу, а інколи і всієї нижньої частини обличчя як це видно наприклад з рис. 3,4,5.

Кістковий ніс: спинка профілю з незначним горбиком, перетин в середній частині спинки, грушевидний отвір серце видної форми, Нижній край грушовидного отвору репрезентований під носовими ямками, що як вказують В.А.Алексеев, Г.Ф.Дебец на сучасному антропологічному матеріалі території колишнього СРСР більше властиво для монголоїдних серій [5]. Таким чином в будові кісткового носу також простежуються сліди змішаного європеоїдно-монголоїдного походження даного індивіду. Треба зауважити, що кістки носу на досліджуваному черепі  містять на собі сліди прижиттєвої механічної травми.

Вони деформовані в сагітальному напрямку зліва направо так, що правий носовий виросток верхньої щелепи опуклий, а лівий – угнутий. Травма перенесена цією людиною очевидно в молодшому вікові, задовго до смерті, оскільки вказана деформація відбилась на асиметрії всього обличчя. Ніс реконструйована згідно методики М.М.Герасимова [7].

Він належить до носів хвилястого типу, має невеличкий горбик зміщений вправо, як це видно на реконструкції (рис.9,10,11,12). Підносовий шип розвинутий середньо –ІІІ бали і направлений вправо і вниз, що зумовило і напрямок кінчика носу.  Кінчик носу направлений вниз і вправо, що визначається крім напрямку носового шипу як травмою, так і старечою редукцією альвеолярного виростку верхньої щелепи, що пов’язано як із сильною зтертістю зубів, так із прижиттєвою втратою частини зубів нижнього зубного ряду зліва з наступною редукцією останнього.

Незважаючи на втрату більшості зубів і значну зтертість решти, що лишились, нам вдалось виставити щелепи в прикус спираючись на три точки, що дало можливість судити про прикус цієї людини (рис.1,2).

Як це видно з наведеного фото в даному випадку ми маємо справу із щипцеподібним прикусом (лабінтодонтією), котрий характеризується повним  зімкненням зубів і як вказує М.М.Герасимов зустрічається дуже рідко, переважно в монголів, тувинців та алтайців і супроводжується ортогнатностю [12]. Цей прикус, а також сильна зтертість верхнього зубного ряду дає ви ступання нижньої губи, що ми бачимо і на реконструкції (рис.3,8) Як ми вже згадували вище прижиттєва втрата кількох зубів нижнього зубного ряду зліва призвела до асиметрії, що в будові роту виявило себе в кривій ( сильніше  похиленої вліво лінії розрізу роту).

Підборіддя належить до тонко обкресленого грацільного типу . По закінченні пластичної реконструкції обличчя скіфа з метою збереження вигляду антропологічного типу була здійснена фотофіксація (рис.). Згодом на підставі відомої іконографії взятої  з ювелірних виробів скіфів, що містили  портрети скіфів, таких, наприклад як деталі золотої пекторалі з Товстої могили, або деталі на срібряному глекові з Воронезької могили, або з кургану Куль-Оба, ми побудували зачіску, вуси і бороду (8-12).

Отже, досліджуваний череп належав чоловікові 60-70 років в рисах обличчя  котрого простежуються характерні ознаки двох рас європеоїдної та монголоїдної,  що говорить про змішане походження такого великого етносу, як скіфи. Подібне співвідношення європеоїдних та монголоїдних рис зустрічається також у представників гунів та середньовічних євразійських кочовиків, зокрема половців, що дає можливість висунути гіпотезу про спорідненість згаданих етносів між собою.

Таблиця 2
Краніометричні показники

Таблиця 2 (продовження)

Література

1. Алексеев А.Ю., Мурзин В.Ю., Ролле Р. Чертомлык (Скифский царский курган IV в. до н.е.).- Киев: Наукова думка, 1991.-416 с.

2. Алексеев В.П., Дебец Г.Ф. Краниометрия. Методика антропологических исследований. – Москва: Наука, 1964.- 127 с.

3. Алексеев В.П., Дебец Г.Ф. Таблицы краниометрических констант// Краниометрия. Методика антропологических исследований. – Москва: Наука, 1964.- С.117.

4. Алексеев В.П., Дебец Г.Ф. Определение пола и возраста по черепу//Краниометрия. Методика антропологических исследований. – Москва: Наука, 1964.- С.37-38.

5. Алексеев В.П., Дебец Г.Ф. Определение описательных признаков//Краниометрия. Методика антропологических исследований. – Москва: Наука, 1964.- С.81-84.

6. Балуева Т.С., Лебединская Г.В. Антропологическая реконструкция. Методика исследования взаимосвязи между морфологическими признаками и их костной основой. – Москва, 1991.- 189 с.

7. Герасимов М.М. Материалы к созданию метода реконструкции лица по черепу// Основы восстановления лица по черепу. – Москва: Сов.наука, 1949.- С.5-58.

8.  Герасимов М.М. Восстановление лица по черепу (современный и ископаемый человек): Тр. Ин-та Этно-графии АН СССР (Нов. сер.).- Том XXVIII. – Москва, 1955.- С.121.

9.Герасимов М.М. Материалы к созданию метода реконструкции лица по черепу// Основы восстановления лица по черепу. – Москва: Сов.наука, 1949.- С.39.

10. Герасимов М.М. Материалы к созданию метода реконструкции лица по черепу// Основы восстановления лица по черепу. – Москва: Сов.наука, 1949.- С.40-42.

11. Герасимов М.М. Материалы к созданию метода реконструкции лица по черепу// Основы восстановления лица по черепу. – Москва: Сов.наука, 1949.- С.38.

12. Герасимов М.М. Материалы к созданию метода реконструкции лица по черепу// Основы восстановления лица по черепу. – Москва: Сов.наука, 1949.- С.35.

13. Дебец Г.Ф. Украина и Дон: Тюркские кочевники// Палеоантропология СССР.Тр.ИЭ. – Москва – Ленинград: Изд.-во АН СССР, 1948.- Т.IV.- C.261-265.

14. Махортых С.В. Скифы на Северном Кавказе.- Киев: Наукова думка, 1991.- 136 с.

15. Чебоксаров Н. Направление рассовой дифференциации в Восточной Азии// Тр. ИЭ. – Москва-Ленинград: Изд-во АН СССР, 1947.- Том II.-С.70.

16.Тереножкин А.И. Общественный строй скифов// Скифы и сарматы.- Киев:Наукова думка, 1977.- С.3-28.

17. Шрамко Б.А. Из истории скифского вооружения// Вооружение скифов и сарматов.-Киев: Науковадумка,1984.-С.22-39.

18. Schefold K.  Der Scythzsche Tierstil in Südrussland// ESA.- 1938.-Vol. 12.-S.1-78.

Публікації в пресі присвячені даній роботі:

Портрет старого скіфа роботи С.О. Горбенка  згадувався в наступних   публікаціях:

1. «Труд»:  ЗДЕСЬ СКИФСКИЙ ДУХ / ЭКЗОТИКА /  ТИРАСПОЛЬ.  ТРУД-7 No.147 08-14-98 :
2. Илья ЛАХНО.  Корр. “Правды”.  Полтава. ПОСМОТРИТЕ В ЛИЦО ПРЕДКОВ . 18.10.1999. – Правда. 1999. (Посилання: http://www.pravda.ru/society/18-10-1999/900220-0/)
3. Леся Федів. Хоробрий лицар Герборт мав маленькі вуха: метод пластичної реконструкції робить перші кроки в Україні, але за ним – велике майбутнє.// Молода Галичина № 25, четвер, 2-ге березня 2000 р. – С. 1.  (посилання.)
4. І.В.Паламар. Погляд з минулого. – Про виставку пластичних реконструкцій С.О.Горбенка/ Музей: спеціальний випуск.- Львів: Логос, 2000. – С.6.

(Музеи университета – Т.Г.)

Сообщение Реконструкція – Старий скіф появились сначала на SAGOR.

«Щодо похованої біля княжого саркофага молодої дівчини чи жінки, доводиться сказати,  що була це, напевно, визначна особа, коли її тільки одну поховали в галицькому соборі зі златоглавом візантійського походження на чолі і біля самого саркофага князя Осмомисла. Може, це була його донька,  про яку не дійшло до нас ніякої літописної вістки.»

Ярослав Пастернак

Портрет – реконструкція обличчя галицької княжни – вірогідно третьої доньки князя Ярослава Осмомисла і  його дружини Ольги Юріївни (Довгорукої – доньки кн. Юрія Довгорукого) (Посилання. Уривок із книги С.О.Горбенко. Ярослав Осмомисл – реконструкція антропологічна та історична. – Львів-Винники, 1996.-Розділ. – 3.1. Літописна і генеалогічна ідентифікація жіночого поховання XII ст.. з Успенського собору Галича-Крилоса.-С.110.).

Поховання князівни поблизу саркофага князя Ярослава  було відкрито в 1937 р. відомим археологом Д-ром Я.І.Пастернаком (Посилання: Науковий подвиг Ярослава Пастернака) в притворі Успенського кафедрального собору Галича–Крилоса.

Череп її був переданий вченим на зберігання археологічного музею НТШ у Львові.  Потім  він зберігся в фондах Історичного музею м. Львова. Кістки князівни були покладені Я.Пастернаком  в скриньку разом із кістками і черепом кн. Ярослава Осмомисла, яку вдруге львівські археологи віднайшли в 1991 році в крипті собору Св.Юра у Львові.. (Посилання: Повернення із забуття : друге відкриття в 1991 р.  у Львові місцезнаходження кісток галицького князя Ярослава Осмомисла (+1187) або

«Скринька Пастернака»:). Робота С.О. Горбенко. Липень-серпень 2000 р. Полтава-Львів. Пластилін. Робота експонувалася лише 1 раз прямо в вигляді пластилінової моделі в відкритій експозиції Історичного музею м. Львова. Про наявність копій з цієї роботи у автора відомостей немає.

З історії реконструкції обличчя галицької княжни

«Вперше про цей череп – череп Ярославни з Галича, я почув ще в 1993 р. І не тільки почув, а й ще побачив його. Бо мені показав його один із моїх нових львівських знайомих молодий тоді ще археолог Святослав Терський.

Звичайно я був вражений рештками гаптованого золотом чільця що мов навічно вріс крізь віки в  чоло молодої дівчини, як німий свідок колишньої слави і…печалі.

«Невідома князівна» – так звав тоді цей череп Святослав, так звали його і інші львівські науковці. Тоді я ще не чув про знахідку Я. Пастернака  1937 р., тому і для мене цей череп був невідомим. Втім таким він залишався недовго, бо в 1995 році, розпочавши дослідження кісток із скриньки Пастернака, я, одразу ж, пізнав з фотографій череп невідомої князівни з Історичного музею, який колись мені показав С.Терський.

Правда, дослідивши  нечисленні кістки скелету дівчини, і навіть остаточно переконавшись в її спорідненості із князем, тоді в 1995 р. я не робив її портрету. Причина була не тільки в моїй надзвичайній завантаженістю роботою над книгою і дисертацією, але ще й в тому,  що  тоді в 1995-1996 рр. я не володів методикою реставрації відсутніх кісток черепа, а нижньої щелепи в цього черепа не було.

Вона чомусь не збереглася, хоча в 1937 році  Я.Пастернак її знайшов, про що свідчать два фото – з монографії самого Я.Пастернака і із відомої книги Р.Пащина. (рис.).

Лише після роботи у Франції, знайомства з лабораторією проф. Р.Перро і працею над черепом Св.Бернарда, я оволодів цією методикою, яку вперше використав при роботі із портретом Св.Бернарда.

І от повернувшись з Франції в травні 2000 року в Україну я вирішив спробувати відновити по цій методиці нестачу – нижню щелепу до цього черепа. Моє завдання спрощувалося наявністю фотографій 1937 р. цієї щелепи, що дозволяло мені провірити вірність   пропорцій, які я обчислив. Таким чином відновивши нижню щелепу мені вдалось  зробити цю реконструкцію яка була вперше  продемонстрована вченій раді Львівського історичного музею в вересні 2000 р.»

Витяг  з  неопублікованої  книги С.О. Горбенко  «Пам’ять: Проявлені Лики» 

Ярослав Пастернак про череп князівни с Галича:

«А що ще було великою несподіванкою, то те, що на самому вступі моєї цьогорічної праці, у поширеній минулорічній сонді  найшов  я – погляньте! – ось цей саркофаг. Великий і тяжкий, тесаний з однієї камінної брили цей саркофаг. Великий і тяжкий, тесаний з однієї камінної брили білого вапняка, з  таким же  тяжким, трішки випуклим, але розбитим віком.

Він  такого типу, які зустрічаються у Києві у княжій добі. Зовсім не орнаментований і без написів, бо й не був призначений для публічного виду. В ньому ж тлінні останки, мабуть, князя. Та певне, що саркофаг був ограблений, невідомо коли, можливо у ХІІ ст., у часі татарських наїздів; на це вказує розбите віко саркофага й порозкидані кістки покійника.

Біля цього саркофага, трішки від нього на схід, найшлися тлінні останки молодої княжни або боярині, поховані в дерев’яній домовині, з якої нема вже сліду. Череп цієї покійниці здобила золотом гаптована діадема; його добув я в цілості та перевіз до Львова»

Ярослав Пастернак – розмова із С.Щуратом. (із спогадів С.Щурата.) Щурат С. На руїнах катедри Осмомисла// Наша Батьківщина.-1937.-№9.-С.185./І.Коваль. Ярослав Пастернак – дослідник княжого Галича./Ярослав Пастернак. Старий Галич:археологічно-історичні досліди у 1850-1943 рр.- Івано-Франківськ: Плай, 1998 р. – С. 11-12.

«При самім саркофагу Осмомисла, на віддалі ледве 25 см на схід від нього, при цьому ж мурі 37 знайшлося поховання молодої жінки, вік якої за станом зубів можна було означити 18-20 літ. Кістяк був укладений просто в землі, колись мабуть в дерев’яній домовині, і лежав на глибині всього 60 см під підлогою притвору собору. Долішню його частину знищила якась значно пізніша яма, виповнена кусками цегли, а над зацілілою його горішньою частиною залягала та сама нерушена верства спаленої глини – слід давньої підлоги – яка вкривала й сусідній цілий саркофаг. Тому обидва поховання належать до часів існування ще цілого собору,  тільки жіночий покладено, мабуть, трохи пізніше* в землю.

На чолі в молодої жінки досить добре збереглося чільце з дрібно пружкованої  упоперек парчі,  310 мм завдовжки і 26 мм завширшки, а на ньому шість разів напереміну в протилежних позиціях повторений золотою ниткою гаптований мотив двох відвернутих одна від одної, спинками стулених спіральок з оздобними «крильцями» по боках (табл.XI, внизу і рис.45., ч.1).

За головою молодої жінки стояла в могилі тонесенька скляночка туліпанової форми і та зеленкувато-жовтого кольору, теж, напевно, візантійський імпорт (рис.48). Вона вся побита, так що можна було відтворити її лише на рисунку, її висота виносить 72 мм, промір скріпленого валочком отвору 75 мм., промір розширеного дна 32 мм.

Для датування цієї скляночки важне те, що під час наших пізніших  розкопів на «Золотому Току» в Крилосі, на місці колишнього княж двору, знайшлося долішня частина точнісінько такої самої скляночки разом з череп’ям глиняного посуду XII ст. А знову при розкопах на місці Десятинної церкви в Києві Мілєєв знайшов у 1909 р. в могилах княжих часі останки посудин з тонкого, крихлого скла. На його думку, в цих скляночках,  давали небіжчикам до могили свячену оливу, те саме призначення мала, напевно, й нами знайдена скляночка. Як виходить з розкопів Мілєєва, цей звичай зберігся був  у Києві, мабуть, аж до часі митрополита Петра Могили.

Щодо похованої біля княжого саркофага молодої дівчини чи жінки, доводиться сказати,  що була це, напевно, визначна особа, коли її тільки одну поховали в галицькому соборі зі златоглавом візантійського походження на чолі і біля самого саркофага князя Осмомисла. Може, це була його донька,  про яку не дійшло до нас ніякої літописної вістки.

З цього факту виходить ще одно: вже само найближче сусідство похованої молодої дівчини-жінки зі саркофагом вказує безсумнівно на те,що в саркофагу була похована світська особа-отже князь – а не духовна особа, епіскоп.»

Ярослав Пастернак. Старий Галич. – Івано-Франківськ:Плай, 1998 р. –  С.183-184.

Череп  Ярославни   – «череп невідомої княжни» з фондів Історичного музею м. Львова  наданий для реконструкції   обличчя в 2000 р. С.О.Горбенку .   Фото Бориса Дацюка.  2000  р.

Порівняння  фотографій черепа Ярославни з Галича у Я.Пастернака і Р.Пащина  с фотографіями 2000 р.

Краніологічне дослідження черепа княжни вказало на змішаний європеоїдно-монголоідний тип її обличчя, особливо відчутний в будові орбіт і рельєфу середнього відділу обличчя. Оскільки Ярослав Осмомисл як і Ростиславичі в цілому не мали монголоїдної крові це очевидно пояснюється  впливом генів матері княжни – княгині Ольги Юріївни (Довгорукої), доньки князя Юрія Довгорукого  (+15.05.1157) і  половецької княжни,  доньки  хана Аєпи (+1117) – дружини кн. Юрія Довгорукого і матері і Андрія Боголюбського і Ольги Юріївни. Зокрема цей монголоїдний вплив простежується і на черепі кн.. Андрія Боголюбського, який досліджували Д.Я.Рохлін і В.Гінзбург в 1934 р., і зовні добре видно з реконструкції М.М.Герасимова.

Реконструкція  за черепом Ярославни  з поховання в притворі Успенського собору стародавнього Галича (Галич-Крилос.). XII ст. :

2 етап.  Антропологічний тип.

Для остаточного рішення моделі жіночого головного убору використовувалися схеми К.Стамерова для доби Київської Руси: (Посилання. Рис.)

3 етап. Остаточний  варіант реконструкції за  черепом Ярославни  з поховання в притворі Успенського собору стародавнього Галича (Галич-Крилос.). XII ст. :

3 етап. Остаточний  варіант реконструкції за  черепом Ярославни  з поховання в притворі Успенського собору стародавнього Галича (Галич-Крилос.). XII ст.  :

Княжна Ярославна с Галича і її родичі Рюриковичі:

В ході ідентифікаційного дослідження мною було встановлено,  що є висока вірогідність того, що молода княжна з Галича,  похована біля саркофагу князя Ярослава є третьої донькою князя Ярослава Осмомисла і  його першої дружини Ольги Юріївни,  доньки князя Юрія Довгорукого.

С того виходить що  князь Андрій Боголюбський є її рідним дядьком. (Посилання: С.О.Горбенко. Літописна і генеалогічна ідентифікація жіночого поховання XII cт. З Успенського собору Галича Крилоса/ Ярослав Осмомисл – реконструкція антропологічна і історична. – Львів-Винники, 1996 р. – С. 110-122.).

Цей факт не тільки підтвердив належність поховання в саркофазі князю Ярославу Осмомислу, але допоміг пояснити деякі раніше незрозумілі історичні факти – зокрема  тісні зв’язки Галицького князівства з Новгородським князівством, через особу князя Мстислава Мстиславича Удатного, який згідно наших висновків і є сином цієї княжни, а отже внуком Ярослава Осмомисла. (Посилання: С.О.Горбенко. Літописна і генеалогічна ідентифікація походження Мстислава Мстиславича жіночого поховання XII cт. З Успенського собору Галича Крилоса/ Ярослав Осмомисл – реконструкція антропологічна і історична. – Львів-Винники, 1996 р. – С. 122-127.).

Сообщение Реконструкція – Ярославна з Галича XII ст появились сначала на SAGOR.

Реконструкція обличчя галицького князя Ярослава Осмомисла (+1187) за його черепом  із саркофагу, в притворі Успенського катедрального собору давньоруського Галича-Крилоса ХІІ ст.,  знайденого в 1937 р.  відомим українським археологом доктором Ярославом Пастернаком.

Цей череп і кістки скелета із саркофага в Крилосі довгий час вважалися втраченими для науки, адже вони зникли з початком другої світової війни і  ніхто не знав, де вони.

Поки в 1991 році  під час проведення археологічних розкопок в крипті собору  Св.Юра  у Львові  археологи М.Бандрівський, Ю. Лукомський  та Р.Сулик не виявили  серед інших поховань маленьку дерев’яну  скриньку з кістками людини, в якій знаходився супроводжувальний лист написаний рукою Я.Пастернака.

Ось його зміст:

«Отсим заявляю під словом честі науковця, що приложені до цього письма кости – комплектний скелет старшого мужчини – є ті самі, які я знайшов у кам’янім саркофагу серед фундаментів княжої галицької катедри в Крилосі. Це є тлінні останки основника згаданої катедри, галицького князя Ярослава Осмомисла, що помер 1187 р., бо як виказують основні історичні досліди, тільки він один з усіх галицьких князів міг бути похований у катедрі княжого Галича.

Не перечить цьому факт поховання князя у притворі собору, бо за грецьким «Зводом Божих і святих правил»  пояснених через вченого монаха Вальсамона (1169 р.), тоді можна було поховувати тільки у притворі, не посеред церкви. Потверджують це археролольогічні находи у досліджуваних тепер церквах Радянської України (Київ, Чернігів). Цей звичай поховувати визначних людей у притворах церков задержався був ще до початку XII ст.. »

Доц. д-р. Ярослав Пастернак, директор Музею НТШ, дослідник Крилоса».

«Галичкы  Осмомыслђ Ярославе!
Высоко сђдиши на своемъ  златокованнђм  столђ,
подперъ горы Угорскыи
своими желђзными плђки,
заступивъ  королеви путь,
затворивъ Дунаю ворота,
меча бремены чрезъ облакы,
суды рядя до Дуная.
Грозы твоя по земле текутъ,
отворяеши Киеву врата,
стрђляеши съ отня злата стола
салътани за землями.
Стрђляй, господине, Кончака,
поганого кощея,
за землю Рускую.
За раны Игоревы,
буего Святъславича!»

 
«Слово о плћку Игорћвэ»

До історії  створення портрета князя  Ярослава Осмомисла в 1995 році

(Витяг з неопублікованої книги С.О. Горбенко  «Пам’ять: Проявлені Лики» ):

«Мало хто знає, що ініціатором реконструкції  обличчя  князя Ярослава був мій науковий батько у Львові професор Микола Андрійович Пелещишин. Саме він вперше повів зі мною розмову на цю тему. Це відбулось якось під час нашого прощання, коли закінчивши чергову сесію, я перед від’їздом зі Львова зайшов до нього на кафедру.

Це було восени 1994 року. Я як раз повернувся із Геттінгена і був під свіжими враженнями від Антропологічного інституту його прекрасно обладнаних лабораторій, бібліотеки і майстерності моїх німецьких колег. Уважно вислухавши мене  і мої враження про рівень розвитку антропології в Німеччині, і  мрії про створення в нас чогось подібного, Пелещишин  зауважив: «Інститут це добре, але  не все залежить від тебе, а ось  тобі  треба самому робити щось важливе, щоб не витрачати роки, поки  надумають і в нас відкрити Інститут Антропології» .

– Я  і роблю, все що можу – відповів я. – Але поки не буде наукової установи, ми все рівно не зробимо нічого серйозного.

– Нічого серйозного? – перепитав Пелещишин і в його гострому  погляді  із під сивих густих брів  засвітився бісик бешкетливості  і  іронії одночасно.

– А чому б тобі не зробити реконструкцію обличчя князя Ярослава ? – несподівано спитав він  мене абсолютно байдужим і навіть лінькуватим тоном, яким зазвичай говорив важливі речі.  – Ти от весь час робиш то невідомих, то татар, все це добре, але …досить. Зроби портрет Ярослава.

– В  його молодому  і дзвінкому  голосі  чувся прихований виклик. Але я не розумів про що йдеться.

– Якого  князя  Ярослава ?   – про себе я подумав, що він пропонує мені тягатися з самим Герасимовим і одразу ж насторожився бо категорично не збирався переробляти цей відомий портрет Ярослава Мудрого.

– Але почув я інше:

– Ярослава Осмомисла , князя галицького, того самого, чий череп знайшли наші хлопці і соборі святого Юра, ти що нічого не чув?

– Ні – здивовано  заперечив я . Бо дійсно почув про цю знахідку вперше.

– Ну як же, це відома справа. Вони знайшли Ярослава  під час розкопок у Юрі, є його череп, кістки. Так що, зв’яжись з ними і зроби портрет. – Він говорив дивні  навіть сенсаційні речі тоном буд нічним і байдужим, ніби мова йшлася про щось банальне і буденне, звичайне і для нього і для мене. Проте знаючи Пелещишина не перший рік,  по тому як метал в його голосі змінився на тихий поважний   тон, я зрозумів,  що байдужість вдавана і тема його самого інтригує і цікавить.   Але з того часу ця тема зацікавила і мене – йому це вдалося.

– Він дав мені координати львівських археологів, що досліджували собор Св.Юра  і  незабаром перед самим від’їздом зі Львова я зустрівся  з  людьми, які  в 1991 р.  повернули Україні її реліквію – кістки князя Ярослава Осмомисла –  Романом Суликом, Миколою Бандрівським і Юрієм Лукомським». (Посилання).

Забуте відкриття Ярослава Пастернака

«…при всіх тих працях він виявив ерудицію, професійне знання,
необхідну енергію та цілковиту точність..» 
Любор Нідерле, чешский археолог, славіст. 

Влітку  1937 р.  під час розкопів фундаментів Успенського кафедрального собору давньоруського Галича, які проводив відомий вже в той час археолог доктор Ярослав Пастернак сталася справжня сенсація : в притворі собору був знайдений кам’яний саркофаг з кістяком людини, який за визначення археолога був скелетом самого засновника собору князя  Галицького Ярослава Осмомисла, що помер літа 1187.

Ця знахідка  стала справжньою сенсацією в наукових колах не тільки України, але далеко за її межами – в Росії і Німеччині, обидві країни  запропонували доктору Я. Пастернаку трибуну для виступу. І в 1939 році в Берліні на археологічному конгресі  Я.Пастернак робить доповідь про пам’ятки культури карпатських курганів, а в 1940 і в 1941 рр. аж три доповіді в СРСР – в Києві, Ленінграді і в Москві.

Активно обговорюється ідея створення реконструкції обличчя князя за черепом. (Посилання). Тим часом Крилос – стає  правдивим місцем паломництва галицької інтелігенції.

Люди їдуть звідусюди щоб поклонитися могилі славного князя Ярослава. Галичани нарешті відчувають, що мають свою святиню – свою реліквію.  Подальша доля відкриття і вченого маловідома і сумна. Починається війна і згадки про Я.Пастернака і його відкриття зникають назавжди із сторінок радянських підручників і монографій. В 1969 році він помирає в Канаді, уносячи в могилу таємницю долі реліквії.

Але чому мовчав всі ці роки сам Пастернак?  Ми можемо лише здогадуватися. І може лишень скупі дані біографії археолога зможуть висвітлити нам відповідь на цю загадку.  Спробуємо просто помислити і зважити.

Науковий подвиг Ярослава Пастернака

Ярослав Іванович Пастернак (2.І.1892-22.ХI.1969) – видатний український вчений, один із класиків української археології  був замовчаний в роки панування комуністичної ідеології  в Україні і в СРСР,  бо одинокий емігрант на чужині репрезентував собою науку і країну, яка сама від нього відмежувалася. Отже  крім вузького кола української еміграції в Канаді і США, а також не менш вузького кола пражських вчених, що ще пам’ятали молодого українського археолога, ні він сам, ні його праці майже ніде офіційно не згадувалися,  хоча безсоромно використовувалися «послідовниками» в Радянській Україні, як справедливо зауважив в своєму нарисі Ігор Коваль.

Навіть при найближчому розгляді вражає масштабність і фундаментальність праць Я.Пастернака, а також їх значення для подальшого розвитку археологічної і історичної науки в Україні і в світі.

1925 р. – друкує в Празі працю «Podkarpatska Rus v mladsi dobe kamenne».

1926 р. – захищає в Празі дисертацію «Ruske Karpaty v archeologii». Він став першим українцем, який отримав докторат як археолог.

1925-1928 рр. очолює масштабні розкопки на терені старої Праги, зокрема на королівському замку «Градчани». На «Градчанах» Я.Пастернак відкрив фундаменти романських костелів XI-XII ст., дослідив укріплення княжого дитинця. Крім того виявив фундаменти костела на Страгові і споруди княжої доби в Празі. За успіхи  канцелярія президента Т.Масарика надала Я.Пастернаку громадянство міста Праги і запропонувала йому прийняти чеське громадянство. Але Я.Пастернак повернувся на батьківщину.

1928-1929 рр. – очолює музей НТШ у Львові.

1929 р. стає дійсним членом НТШ.

1930 р. – досліджує Теребовлю – одне із княжих міст Галицького князівства.

1929-1934 р. – активна публіцистична діяльність, багато друкує праць присвячених археології Галичини і зокрема «Коротку археологію західноукраїнських земель», що видана у Львові в 1932 р.

З 1934 р. починає дослідження стародавнього Галича і починає фундаментальні розкопки  на території стародавнього Галича (нині с.Крилос. Івано-Франківська обл..)- ці дослідження продовжуються до початку війни. Фінансує експедицію Я.Пастернака митрополит Андрей Шептицький.

1936 р. – поряд з дослідженнями   в Крилосі  досліджує Белз.

25 липня 1936 р. – відкриття фундаментів старого кафедрального Успенського собору княжого Галича. Ця знахідка  одночасно остаточно вирішила раніше дискусійне питання відносно точної локалізація самого княжого Галича, знищеного монголо-татарами в 1241 р. Це відкриття Я.Пастернака до сих пір гідно не оцінено ні українською ні світовою наукою, хоча давно вже підтверджено подальшими розкопками сучасних археологів. Але саме завдяки цьому відкриттю і українська і світова історіографія знає тепер точно місце знаходження старовинної столиці Галицького князівства.

1937 р. – відкриття саркофагу  в приторі собору,  який Я.Пастернак  ідентифікує як саркофаг і останки засновника собору князя Ярослава Осмомисла. Я.Пастернак висловлює ідею про створення історико-культурного заповідника в Галичі-Крилосі і музею, який би зберігав всі археологічні знахідки – артефакти, знайдені ним на теренах стародавнього Галича. (Посилання – Дорош Андрій фотограф і журналіст.).

1938 р. – продовження розкопок в Теребовлі.

1939 р. – доповідь про пам’ятки культури карпатських курганів на археологічному конгресі в Берліні.

1940 р. – виступ на  Всесоюзному конгресі дослідників неоліту і бронзової доби (Київ) Я.Пастернак виступає з доповіддю «Культура лінійно-стрічкової кераміки в Галичині й на Волині та її відношення до трипільської культури».

Весною 1941 р. – виступ на Всесоюзному конгресі по вивченню княжих міст (Ленінград)- доповідь «Княжий город Галич», і на запрошення повторив її в Московському університеті.

1941-1943 рр. – готує до публікації в окупованому Львові свою монографію «Старий Галич».

1944 р. – видає у м.Кракові  «Старий Галич: археологічно-історичні досліди у 1850-1943 рр.»

1945  р. публікує у Відні  статтю «Поширення на схід культури лінійно-стрічкової кераміки» німецькою мовою «Die Ostausbreitung der linearkeramischen Kultur»// Wiener Prahistorische Zeitschrift.-1945.-XXXI.

1947 р. –  публікує статтю «Привісні печатки княжої доби  на Україні»// Рід і Знамено. – Ч.4.

1948 р. публікує дві статті : «До проблеми поширення  й хронології лінійно-стрічкової кераміки в Європі.» (Аусбург) і «Літописний город Пліснеськ і проблема варягів у Галичині» (Науковий збірник Українського Вільного Університету. – V. – Мюнхен).

В еміграції в Канаді,  працюючи в вільний від заробітків час, Я.Пастернак публікує низку фундаментальних праць, серед яких  такі важливі як :

1950 р. – Питання поза гробового життя в світлі археології й етнології//Логос. – І. – Вотерфорд-Канада. – 1950.

1951 р. – «Найстарші християнські пам’ятки в Україні» – Логос. –П. – кн.. І. – Вотерфорд. ; «The Trypillyan Culture in Ukraine// American journal of Archaeology.-1951.-Vol.55.No.2.»

1953 р. – «Княжий город Львів»// Наш Львів. – Нью-Йорк. – 1953.

1961 р. – Археологія України. – Торонто, 1961.

1962 р. – Етногенеза словян у новій археологічний літературі//Записки НТШ. – 1962. – T. CLXIX.

Вже після смерті вченого  в 1969 р. побачили світ ще кілька його робіт серед яких такі важливі, як :

1971 – «Важливіші проблеми етногенези українського народу в світлі археологічних досліджень»// Українське історичне товариство. – Нью-Йорк, 1971.  Та

1976 р. – «Ранні слов’яни в історичних, археологічних та лінгвістичних дослідженнях»// Записки НТШ. – 1976 р. – Т. СLXXXIX.

Вчений, науковим доробком якого  пишалась би будь яка країна, блискуче освічений, учень знаменитого Л.Нідерле, відомий не тільки на Заході, але і в Москві напередодні другої світової війни, був свідомо викреслений ідеологами СРСР і УРСР  із списку вчених і просто живих.

Парадокс цього безглуздого і  жорстокого покарання полягав в тому, що на відміну від багатьох вчених з Галичини, яких Радянська влада карала і замовчувала за політику, або «співпрацю з гітлеровцями» – як писали в звинуваченнях органи НКВС, Пастернака було покарано за …професійну діяльність, ніяк не пов’язану ні з політикою, ні з колабораціонізмом.  Пастернак не служив ні в німецькій окупаційній адміністрації, ні навіть не займався підпільної діяльністю в ОУН, (принаймні жоден із його біографів про це не згадує). Його єдиним видимим, але невибачаємим з точки зору фанатичних ідеологів СРСР злочином було тільки те, що в роки окупації, Пастернак…працював  на окупованій території. І мало того – працював разом із …німцями, правда в  дещо нетиповій для війни сфері –  в своїй рідній царині археології.

Спочатку визнаний Радянською владою і призначений в 1939 р. на посаду професора – зав. кафедри археології Львівського Університету і директором державного археологічного музею (на базі колишнього музею  НТШ), він виявив страшну «невдячність» владі, тим, що не емігрував в Росію, напередодні німецького наступу, і залишився в окупованому Львові.

Дозволю собі  запропонувати своє пояснення такого вчинка вченого: скрупульозний і відповідальний Я.Пастернак просто не міг наважитися кинути напризволяще без опіки  ще не описані ним і не зареєстровані безцінні  археологічні артефакти із своїх знахідок в  Крилосі в 1937 р., не міг він кинути напризволяще і головну свою знахідку, яку він щиро вважав всеукраїнською реліквією – кістки і череп князя Ярослава Осмомисла. Перед тим, як навіть їх перезаховати, він мав все ретельно описати, щоб зберегти пам’ять про них для науки і для свого народу. Так особисто я розумію вчинок львівського археолога. Об’єктивними підставами  для такого висновку є відомі факти: 1944 році він видає у Кракові свою монографію – бестселер «Старий Галич: Археологічно-історичні досліди в 1850-1943р»., потім в 1944 р. проводить археологічні розкопки в Лінцу (Австрія), працює  науковим співробітником в Геттінгені, професором археології Українського вільного університету у Мюнхені, читає лекції на філософському факультеті у Бонні, поки нарешті в травні 1949 року не емігрує остаточно до Канади, де оселяється в м.Торонто. Попереду були невимовно важкі роки бідування на чужинні, без засобів до існування і будь якої фінансової підтримки своїх наукових студій. Втім навіть поставлений в такі важкі умови вчений, вже немолодий і змушений заробляти собі на життя фізичною працею, не полишав науки. Всі ці роки він опрацьовував результати своїх розкопок, вивчав доступну йому літературу, аналізував і писав. Результатом подвижницької праці вченого  стала нечисельна серія наукових статей, що були  видані  в Канаді і США, головним чином в емігрантських виданнях та капітальна праця «Археологія України», яку сам дослідник Крилоса вважав своїм науковим заповітом новим поколінням українських археологів. Вона була видана в Торонто в 1961 році.

Як видно із дати видання «Старого Галича» та самої назви книги, всі ці роки з 1941 по 1944 – Ярослав Пастернак опрацьовував результати своїх знахідок в Крилосі і писав книгу. Звичайно без цих знахідок і без Крилосу він не зміг би завершити свою працю, зрозуміло також, що щирий патріот, що   любив  свій рідний край, Пастернак не міг і не хотів вивозити свої знахідки за межі Галичини ні в Москву, ні в Німеччину. Він волів залишити їх Україні. Втім, свідомо розуміючи, що при поверненні радянської влади череп Ярослава Осмомисла обов’язково вивезуть до Москви на дослідження, Пастернак сховав його. Вважаючи череп Осмомисла реліквією не тільки Галичини, але всієї України, Я.Пастернак волів зберегти його для неї. І це також був злочин в очах Радянської влади.

Події розкопів 1991 р. і початкове вивчення біографії великого вченого відкриває нам і третій останній «злочин Пастернака» – активну співпрацю із забороненою з 1945 р.  греко-католицькою церквою, з якою професор Пастернак активно співпрацював все життя, що й не дивно з огляду на його походження, виховання і освіту. Втім це цілком нормальне і природне відношення корінного галичанина, сина священика  до своєї рідної церкви сприймалася атеїстично налаштованими ідеологами КПРС загострено вороже. Карою вченому і громадянину в римському розумінні цього слова, від жерців наукового атеїзму  стало забвіння. І він, і   його відкриття, і навіть славна постать князя  Ярослава Осмомисла – стали темами табу в  радянській історіографії на  довгих  50 років, до 1991 р., поки на полі конаючої імперії не виникла нова держава Україна.

Ярослав Пастернак не дожив до часу, коли Україна знов згадала про нього, він не побачив площу Ярослава Осмомисла за Львівською оперою, врешті решт він не побачив обличчя того, чиї кістки він захищав ціною своєї долі, але він вірив…Він вірив, що праця його рано чи пізно стане в пригоді Україні і новим поколінням вчених, бо саме для цього він жив і творив.

«Свою працю «Археологія України» передаю молодим археологам і любителям української старовини з побажанням добитися все нових і кращих успіхів у виявленні правди про ролю українського народу в Східній Європі, його повну національну і культурну окремішність уже з праісторичних часів і тим підтвердити його право на вільне, самостійне життя в своїй батьківщині»

Ярослав Пастернак, 1961 р. Торонто.

«А що ще було великою несподіванкою, то те, що на самому вступі моєї цьогорічної праці, у поширеній минулорічній сонді найшов я – погляньте! – ось цей саркофаг. Великий і тяжкий, тесаний з однієї камінної брили цей саркофаг. Великий і тяжкий, тесаний з однієї камінної брили білого вапняка, з  таким же  тяжким, трішки випуклим, але розбитим віком. Він  такого типу, які зустрічаються у Києві у княжій добі. Зовсім не орнаментований і без написів, бо й не був призначений для публічного виду. В ньому ж тлінні останки, мабуть, князя. Та певне, що саркофаг був ограблений, невідомо коли, можливо у ХІІ ст., у часі татарських наїздів; на це вказує розбите віко саркофага й порозкидані кістки покійника…»

Ярослав Пастернак – розмова із С.Щуратом. (із спогадів С.Щурата.)

Щурат С. На руїнах катедри Осмомисла// Наша Батьківщина.-1937.-№9.-С.185.

Після відкриття національної святині, якою галичани справедливо вважали могилу князя Ярослава Крилос 1937 року преобразився:

«Крилос став місцем відвідин, студій, прогулянок і прощ. Бували тут тепер вчені німці, поляки, українці. Сотні людей з різних усюдів краю бували тут тепер щоденно, у свята – той по  кілька  тисяч, а за рік на свято Успіння Пр.Богородиці біля церкви було близько 14-15 тисяч людей! Одного разу, прибули люди аж з Волині, добиваючись пішки, бо польска поліція завертала подорожніх із залізничних станцій і з доріг навколо Галича. Щоденно можна було бачити тут богомільних прочан, які на колінах відмовляли молитви над саркофагом, зовсім так як робили богомільні прочани в Печерській Лаврі. В Почаєві чи в інших прощах. Тут вони цілували добуту з ровів землю і брали грудку з собою.»

Із  спогадів Дмитра Герчанівского.

Д.Герчанівський. Крилос і його княжий двір// Альманах Станиславської землі. – Нью-Йорк-Торонто-Мюнхен, 1975.-С.764.

Використані джерела:

1. В. Петегирич, Д.Павлів, М.Филипчук. Ярослав Пастернак і українська археологія./Studia Archaeologica № 1,.- Львів,1993. – С.7-11.
2. І.М.Коваль. – Ярослав Пастернак – дослідник княжого Галича – вступна стаття до Ювілейного перевидання праці Я. Пастернака, присвяченої 1100-річчю Галича/Я.Пастернак. Старий Галич.- Івано-Франківськ: Плай, 1998.- С.16
3. М.Бандрівський,Ю.Лукомський,Р.Сулик. З історії дослідження Успенського собору в Галичі: (Відкриття поховання галицького князя Ярослава Осмомисла)/ Записки НТШ. Праці історико-філософської секції. Том. CCXXV. – Львів, 1993 р. –  С. 395-405.
4. І.Коваль, Я.Мельничук, С.Духович «Довга дорога до Галича», 1993 р. –С.27.
5. Я.Пастернак «Старий Галич».- Краків, 1944.-С.83.
6. В.В.Грабовецький «Нарис історії Галича».- Галич, 1997.- С.30, 112.
7. Щурат С. На руїнах катедри Осмомисла// Наша Батьківщина.-1937.-№9.-С.185.
8. Д.Герчанівський. Крилос і його княжий двір// Альманах Станиславської землі. – Нью-Йорк-Торонто-Мюнхен, 1975.-С.764.
9. С.О.Горбенко. Ярослав Осмомисл – реконструкція антропологічна та історична. – Львів-Винники, 1996.- С.11-12.

Повернення із забуття: друге відкриття в 1991 р.  у Львові місцезнаходження кісток галицького князя Ярослава Осмомисла (+1187)

або

«Скринька Пастернака»:

«Восени 1991 року глава УГКЦ кардинал М.Любачівський звернувся до НТШ у Львові з прохання провести у крипті собору святого Юра археологічні розкопки. Дослідницьку групу очолили досвідчені фахівці М.Бандрівський, Ю.Лукомський і Р.Сулик, і 14 листопада вони зробили сенсаційне відкриття. Поряд із чисельними похованнями у південній частині крипти дослідники натрапили на диктовий ящичок із тлінними останками людини.»

Ігор Коваль, голова управління культури Галицької райдержадміністрації Івано-Франківської області.1998 р.

із І.М.Коваль. – Ярослав Пастернак – дослідник княжого Галича – вступна стаття до Ювілейного перевидання праці Я. Пастернака, присвяченої 1100-річчю Галича/Я.Пастернак. Старий Галич.- Івано-Франківськ: Плай, 1998.- С.16

«Досліджуючи крипту і зіставляючи наші результати з результатами розкопок Я. Пастернака, ми натрапили на ще два поховання, окрім п’яти, поховань, зафіксо­ваних на плані крипти 1932 р.⁴²

Але — і це головне! — окрім згаданих поховань, у південно-західній частині крипти в шарі піскової засипки було виявлено дерев’яну скриньку з фанери розміром 0,64X0,28—0,32 м, яка довшою віссю була орієнтована по лінії схід-захід. Стінки скриньки, а особливо накривка, від часу й умов залягання струхлявіли, потріскалися уздовж волокон. Під тиском піску рештки накривки просіли до середини скриньки і набрали форм тих речей, які в ній були.

Знявши рештки фанерної накривки і вибравши пісок, ми побачили у скриньці акуратно поскладані кості людського скелета, загорнуті в цупкий папір. Череп лежав у західній частині скриньки на лівому боці. Нарівні з черепом лежали кістки гомілок і передпліччя, поскладані паралельно одна одній. Під ними були хребці, ребра, ключиці. На самому дні виявлено дві частини розламаної тазової кістки.

З правого боку від черепа між ключицями при дні лежала невелика пляш­ка з прозорого скла. Верхня частина горловини і вінця були заліплені воскоподібним матеріалом.

Всередині пляшечки через скло було видно пожовклу згорнуту записку. Чітко проступали фрагменти рукописних рядків. На вільному від тексту місці проглядалась також частина відбитка печатки з написом «Наукове… імені…». Далі текст пере­кривала друга частина згорнутого аркуша.

Відкривши пляшку, ми дістали з неї записку [1] на бланку Музею НТШ довоєн­ного часу.

Текст, писаний чорним чорнилом, яке від часу трохи вицвіло, займав лицеву сторінку бланка і півсторінки на звороті. Його зміст такий:

«Заява.

Отсим заявляю під словом чести науковця, що приложені до цього письма кости — комплектний скелет старшого мужчини — є ті самі, які я найшов у кам’янім саркофагу серед фундаментів княжої галицької катедри в Крилосі. Це є тлінні останки основника згаданої катедри, галицького князя Ярослава Осмомисла, що помер 1187 р., бо як виказують основні історичні досліди, тільки він один з усіх галицьких князів міг бути похований у катедрі княжого Галича.

Не перечить цьому факт поховання князя у притворі собору, бо за грецьким «Зводом Божих і святих правил», поясненим через вченого монаха Вальсамона (1169 р.), тоді можна було поховувати тільки у притворі, не по­серед церкви. Потверджують це археольогічні находи у досліджуваних тепер княжих церквах Радянської України (Київ, Чернигів). Цей звичай поховува­ти визначних людей у притворах церков задержався був ще до початку ХЇ1 ст.—

Доц. д-р. Ярослав Пастернак, директор Музею НТШ, дослідник Крилоса».

Нижче поставлений червоного кольору овальний штемпель із написом посере­дині «Музей», меншими літерами вгорі — «Наукове Товариство» і трохи більшими внизу — «імені Шевченка».

Отже, виявлені нами під час розкопок крипти частини людського кістяка у фанер­ному ящику є ті самі, що їх знайшов доктор Ярослав Пастернак 1937 р. в кам’яному саркофазі в кафедральному Успенському соборі Крилоса.»

М.Бандрівський,Ю.Лукомський,Р.Сулик.  З історії дослідження Успенського собору в Галичі: (Відкриття поховання галицького князя Ярослава Осмомисла)/ Записки НТШ. Праці історико-філософської секції. Том. CCXXV. – Львів, 1993 р. –  С. 395-404.

«Таким чином, 18  вересня 1991 р. львівськими  археологами вдруге був знайдений цей унікальний скелет,  доля якого була невідома майже 54 роки. На відміну від черепа княжни (рис. Фото знизу), знайденого [в похованні ] поруч із саркофагом , який як пише Я.Пастернак: «…його я добув у цілості та привіз до Львова [106], місце зберігання черепа і  скелета князя у своїх публікаціях дослідник не вказав…тривалий час дослідники вважали6 перед війною Я.Пастернак передав череп князя для реконструкції зовнішнього вигляду або в лабораторію М.Герасимова в Москву, або в лабораторію Ф.Штадмюлера в Кельн.»»

С.О.Горбенко. Вступ. Знахідки, протиріччя – проблема/Ярослав Осмомисл – реконструкція антропологічна та історична. – Львів-Винники.1996.- С.12.

Антропологічні  дослідження  кісток  із  княжого саркофага XII cт. Успенського собору стародавнього Галича

Першим антропологом-дослідником  останків Ярослава Осмомисла став сам Ярослав Пастернак. В своїй монографії «Старий Галич» (Краків, 1944 р.) він вперше публікує фотографії черепа князя і молодої дівчини, яку він вважає княжною:

В цій же праці він залишає нам перший антропологічний опис знайденого черепа і кісток 1937-1943 рр:

«…у саркофазі лежав майже комплектний кістяк мужчини 50-60 літ…довжина черепа виносить 179 мм, його ширина 139 мм, обчислений з цього головний показчик 77,65. Із зубів бракувала вже за життя доліня права «шістка», а права горішня «п’ятка» була теж тоді сильно надіпсована. Довжина правої стегнової кості (femur) виносить 475 мм, правого рамени (humer) 350 мм, обчислений з цього зріст Ярослава Осмомисла мі виносити за життя князя 171-174 мм».

Я.Пастернак Саркофаг Ярослава Осмомисла// Старий Галич: Археологічно-історичні досліди в 1850-1943 рр..- Краків-Львів, 1944.-С.132.

Другим дослідником кістяка і черепа з саркофага в Крилосі буф професор Зенон Погорецький (відділ антропології і археології Саскатунського   університету, Канада) в 1991 р., який досліджував кістки і череп Ярослава Осмомисла, що були знайдені в 1991 р. в «скринці Пастернака»:

 «Більш детальний аналіз кістяка зробив проф. д-р. Зенон Погорецький – проф. відділу антропології та археології Саскатунського університету (Канада), котрий був на час другої знахідки кістяка в 1991 році у Львові. Зміст попереднього висновку проф. З.Погорецького: “Основна частина кісток людського скелета належить чоловікові старшого віку. На це вказують епіфізи, які зрослися. При розгляді кісток ніг  і таза засвідчено сильний артрит правої ноги.

Головка лівої стегнової кістки не припасовується до вертлужної впадини таза. Обчислений зріст по правій кістці становив приблизно 1.78 м. Виявлено дві праві кістки руки, одна з яких темніша – сильніше мінералізована, внаслідок чого важча.

Череп має овоїдну форму, що вказує на євро­пейський тип і належить чоловікові, про що свідчать зао­круглені краї орбіт очниці. Добре зберігся заокруглений сосковидний відросток. Простежено асиметрію верхньої ще­лепи. Остання зсунута на 7 мм вправо. Зуби нижньої щелепи досить з’їджені, але міцні, здорові мали добрі корені. Очевидно, мусіла бути добра дієта, яка їх так зберігла. Зуби вказують на вік особи 50-60 років. За життя (кільканадцять років перед смертю) був вилучений лівий моляр, від якого залишилося гніздо 16 мм. Один моляр правий має 23 мм. На старший вік людини вказує верхня щелепа” [11].

До цього офіційного висновку  слід додати цікаві спостереження 3. Погорецького, що залишились на чернет­ках (мал.13,14).

Так, вік професор встановлює не лише по зубах, але і по швах: “Аgе оf 50 to  60 уеаrs  is  іпdісаtеd  by closure of cranial sutures which  are sealed internally”- по внутрішньому зростанню швів. “Dеер masseter pterygoid groows  іпdісаte  chewing activity, and mature age ” – глибокі жувальні канав­ки на гілках нижньої щелепи зсередини вказують на активну діяльність щелеп і зрілий вік.

Стать 3. Погорецький встановлює також на підставі будови тазових кісток, на що вказують його виразні зама­льовки і підкреслення наявності angulus subpubicus  на відміну від arcus  pubis, а також властивої для чоловічого таза будови затульних отворів.

На своїх малюнках 3.Погорецький вказує на поміче­ну ним патологію, зокрема: “артрит правого колінного суг­лоба”, “невідповідність головки лівої стегнової кістки і кульшової западини зліва”. Він дає також довжину стегна 44,5 см справа і 44,2 см зліва, вказує повздовжній діаметр черепа -183 мм і поперечний -141 мм, на підставі цих вимірів вираховує черепний вказівник 77,05 і доходить висновку, що череп мезоцефалічний.

У травні-червні 1992 року 3, Погорецький на. підставі збережених кісток черепа робить першу пластичну реконструкцію голови за методикою, прийнятою в антропо­логічних школах Північної Америки (мал.15).

Таким чином, завдяки праці 3. Погорецького кістяк був глибше досліджений антропологічно.»

С.О.Горбенко. Вступ. Знахідки, протиріччя – проблема/Ярослав Осмомисл – реконструкція антропологічна та історична. – Львів-Винники.1996.- С.13-14.

Портрет Ярослава Осмомисла  роботи З.Погорецького, 1992 р., Львів:

Канадська школа пластичної антропологічної реконструкції (Посилання.)

Приклади роботи канадської школи пластичної реконструкції:

Портрет принцеси племені Вікс 510-500 – рр. До н.е. (Musée Archéologique de Châtillon-sur-Seine Côte-d’Or) Розкопки  Réné Joffroy, 1953 р. (Réné Joffroy, Claude Rolley. La tombe princière de Vix.—Publication du Musée Archeologique de Châtillon-sur-Seine, 1994.-P.7, 21.)

Доля реконструкції проф. З.Погорецького:

«У травні – червні 1992 р. проф.. З. Погорецький на основі збереженого черепа князя Ярослава Осмомисла зробив пластичну реконструкцію голови. Відлито дві її гіпсові копії,  зроблено спробу художнього відтворення образу князя (скульптор В.Гоголь)»

М.Бандрівський,Ю.Лукомський,Р.Сулик.  З історії дослідження Успенського собору в Галичі: (Відкриття поховання галицького князя Ярослава Осмомисла)/ Записки НТШ. Праці історико-філософської секції. Том. CCXXV. – Львів, 1993 р. –  С.  404.

«Подальша доля цієї реконструкції мені не відома, як і не відома доля скульптури по ній роботи В.Гоголя. Принаймні я її ніколи не бачив. Ці фотографії  її як і фото проф..З.Погорецького були надані мені люб’язно Р.Суликом вже після виходу в світ моєї власної монографії. Тому в ній коли, мені хотілось показати роботу  канадського колеги, я мусив помістити лише малюнок з неї, ксерокс якого я взяв  з книги Р.Пащина «Любов, мир і влада в житті князя Ярослава Осмомисла» . – Галич, 1992 р.»

С.О.Горбенко. Пам’ять: проявлені лики. – Неопублікована рукопис.

Дослідження кісток і черепа князя Ярослава Осмомисла в 1995 р.

– Дослідження С.О.Горбенка.

«Але сталось не очікуване. Виявилось, що реконструкцію по черепу князя вже зробили, принаймні так мені розповів Роман Сулик, один із групи археологів, що вдруге відкрили кістяк князя, в соборі св..Юра. Зробив цю роботу канадський вчений Зенон Погорецький. Дізнавшись про це, я спочатку вирішив відмовитися від ідеї цієї реконструкції. Про що і сказав Пелещишину при наступній зустрічі. Мовляв який сенс дублювати роботу. Професор глянув на мене гостро і навіть роздратовано, проте сказав спокійно і впевненно: «Звичайно як хочеш. То твоя справа. Але підстава для відмови не є серьозна. Ну і що, що Погорецький зробив. Він свою роботу показав, а ти покажи свою. А потім для науки це навіть добре коли кілька вчених працюють над однією проблемою – на перетині їх знахідок і виникає знання. Дивись, сам, як хочеш. » Він зовні не засуджував мене і не соромив, але в його тоні явно чулося велике розчарування і зневага: мовляв не чекав, що ти відступишся. Я відчув внутрішній сором як людина що не виконала сподівань свого вчителя. І разом з цим мов докір від самого князя – мов відмовляєшся від мене. І я задумався.  Дійсно, чому б не спробувати. Хіба він – наш князь, кістки якого пройшли таке важке випробування долею, не вартий ще одного портрета. Хіба не писали кілька портретів з живих королів різні майстри. Хай буде в одному музеї портрет  роботи Погорецького, а в другому роботи Горбенка. Яка різниця. Головне – пам’ять. Чим більше буде цих портретів, тим більше буде збережена пам’ять про людину, яка  є нашою славою і  честю…

Так почалася ця моя  робота влітку 1995 р. Згодом  виявилося що її варто було розпочати, бо перші ж ретельні дослідження дали несподівані знахідки…»

С.О.Горбенко. Пам’ять: проявлені лики. – Неопублікована рукопис.

Ця моя робота по антропологічному дослідженню кістяків із скриньки Я.Пастернака (скелетів  князя і княжни із Галича) проводилася в липні-серпні – 1995 р. безпосередньо в соборі святого Юра у Львові з дозволу і всілякій підтримці вищого духовного керівництва Львівської архієпархії греко-католицької церкви архікатедри Св.Юра ( зокрема від владик – Юліана Гбура, Василя Медвіта, отців Михайла Стахніва та Йосипа Андріїшина),  голови НТШ проф. Олега Романіва, археологів та архітекторів Романа Сулика, Ірини Гирдан, Юрія Лукомського, Миколи Бандрівського, Ігоря Подоляка , Ігоря Германа та Андрія Олійника.

До роботи для документальної фото фіксації кісток  мною і керівництвом НТШ були залучені кілька фотографів:  Віктор Юськів, Любомир Хомин (Львів), Олег Авдєєв, Олег Костенко, Михайло Константинов (Полтава).

Краніометричні і остеометричні проміри виконувалися мною власно за допомогою стандартного антропометричного набору із сектора антропології Інституту Археології НАНУ, що  привіз на час досліджень у Львів С.П.Сегеда. Власні данні   краніометрії зіставлялися з даними  Н.Цмоць (Альберта, Канада) і з даними З.Погорецького (Саскатун, Канада).

Для дослідження генетичної спорідненості кістяків (за неможливістю зробити ДНК аналіз в той час) використовувалися дослідження групової приналежності кісток в судово-імунологічному відділені Полтавського обласного бюро судово-медичної експертизи (допомога від суд мед експертів Т.М.Руденко, О.І.Ковальова).

Були залучені також данні  рентгенологічних досліджень виконаних на базі Полтавського обласного онкодиспанцера при підтримці В.М.Кучеренко і В.М.Коваленко.

Перш за все треба було скласти точний опис кісток із скриньки Пастернака. Для цього кожний фрагмент кісточки і кожна кістка описувалися С.О.Горбенко окремо. (Посилання: С.О.Горбенко. Ярослав Осмомисл – реконструкція антропологічна та історична. – Львів-Винники, 1996. – С.14-19; 35-37; 54-55; 56-64.) (Рис.).

Цей опис дав несподівано два важливих відкриття : по-перше, в скриньці  Пастернака зберігались фрагменти кістяків двох осіб: чоловіка 55-60 р. і молодої дівчини – 15-20 р. ; по-друге серед кісток черепа чоловіка (череп який Я.Пастернак вважав черепом князя) була знайдена ще одна не описана навіть самим Пастернаком кісточка: а саме – права вилична кістка. Якщо уважно  роздивитися фотографію черепа Ярослава Осмомисла, яку публікує Я.Пастернак в своїй монографії (рис.) то чітко видно, що її на фото немає.

Рис. 16. Фотографії фрагментів черепа Ярослава Осмомисла  із монографії Ярослава Пастернака «Старий Галич», Краків – Львів, 1944 р. –  і  фрагментованого черепа із скриньки Пастернака, виданої для дослідження С.О.Горбенко в 1995 р. (зіставлення і порівняння)

Між іншим, проф. З.Погорецький під час свого дослідження також висловлював припущення, що в скриньці Я. Пастернака лежали кістки скелету не однієї особи а двох осіб. Власне дослідження С.О.Горбенка остаточно це стверджує: в скриньці знаходились фрагменти черепа 1 людини, а кістки скелету 2   осіб  : чоловіка 55-59 рр. і молодої дівчини  – 15-20 р.

Скелети двох осіб (старшого чоловіка і молодої дівчини – відповідно : князя Ярослава Осмомисла і молодої княжни), що знаходилися в скриньці Пастернака в 1995 р. під час дослідження С.А.Горбенко. (Детальніше – посилання: С.О. Горбенко «Ярослав Осмомисл – реконструкція антропологічна та історична». – Львів-Винники, 1996 р. – С.35-37. )

Отже, хоча  доктор Я.Пастернак із звичною для нього ретельністю зібрав всі кістки із саркофагу, при тимчасовій реставрації і фотофіксації він цю кісточку не помітив і сфотографував череп без неї. Це згодом пояснило причину неточності в реконструкції З.Погорецького – а саме:  менша висота орбіт. Адже, очевидно наш колега  реконструював обличчя на підставі  тільки тих кісток що були сфотографовані ще Я.Пастернаком  і  не помітив серед фрагментів кісток і малих кісток маленьку праву виличну кістку, яка конгруентно пасувала в правий вилично-лобний шов і робила праву орбіту помітно вищої за ліву. Звичайно асиметрія є, але вона не буває аж такою значною, бо паплюжить обличчя аж надто помітно, а в випадку Ярослав Осмомисла цього не було. Чисельні літописи, які навіть опосередковано зберігають спогади про його фізичні вади ніде не пишуть про  спотворене обличчя. Тому при реставрації я  навіть враховуючи асиметрію  нижньої частини обличчя зберігав фізіологічні пропорції в будові очей. Крім того вивчення країв лівої виличної кістки показало, що вони стерті повністю – відсутній зубчатий край припасовуючий до швів. Це пояснює меншу висоту лівої орбіти, якої не було за  життя і яка виникає саме із за посмертної руйнації черепа. Щоб запобігти подальші втрати кісток черепа і пропорцій обличчя, я реставрував перед роботою череп і закріпив його в стабільних співвідношеннях. (Рис.19-22).

Реставрація черепа Ярослава Осмомисла

Після антропологічного і краніометричного обстеження черепа – встановлено що череп належав чоловіку віком -50-55 років. (Більш детальніше – Посилання: С.О. Горбенко «Ярослав Осмомисл – реконструкція антропологічна та історична». – Львів-Винники, 1996 р. – С. 37-42).

Дані  краніометрії  черепа князя Ярослава Осмомисла із роботи С.О.Горбенко «Ярослав Осмомисл – реконструкція антропологічна та історична». – Львів-Винники, 1996 р. – С.42-46. :

«Основні виміри черепа чоловіка 55-59 р. з “саркофага Осмомисла”

(дані С.О.Горбенка )

Таблиця 3 (продовження)

*******

Вказівники:

Ємкість досліджуваного черепа:

Примітка: * – вимір не точний (реставроване місце).

Таблиця 4. 

Основні виміри черепа чоловіка з “саркофага Осмомисла” (данi Н.Цмоць, університет Альберти, Канада).

Оскільки наші дані в цілому співпадають з даними наших канадських  колег,  остаточний  висновок ми робимо на пiдставi власних вимірів:  досліджуваний  череп  є мезокраним, овоїдним за формою, по  висоті  середньо високим,  з високим, вузьким обличчям, довгим, вузьким  носом, вузьким лобом. Надбрів’я – середньорозвинуте, надперенісся – II-III бали, глабела виступає нижче середнього: II бала,  носовий отвір з загостреним краєм по всій довжині, трохи асиметричний (зсунутий  в правий бік), нижній край грушовидного отвору  атропiнної  форми, носовий шип розвинутий середньо (III бали), чітка  тенденція до нахилу вправо i вниз. Iклова ямка не глибока – 2  мм, виступання вилиць не значне. Орбіти великі, високої форми з помітною  зкошеннiстю зовнішніх країв. Очниця відкрита з притупленим  краєм,  тип вертикального профілювання похилий, що вiдповiдає тупому  куту.  Тип горизонтальної постановки орбiт – середній (перед  носом).  Права орбіта, коли уважно розглянути трохи більша за ліву.  Вцiлому  обличчя ортогнатне, але при тому спостерігається невеликий  верхньощелепний  прогнатизм.  Альвеолярна дуга верхньої щелепи асиметрична – зсунута вправо. Прикус ножицеподiбний – псалiдонтiя.

Нижня щелепа має масивні, круто розгорнутi в боки гілки. Пiдборiддя  різко  виступає вперед, в його будові також простежується  асиметрія.      Великий  потилично-поперечний  вказівник  свідчить про широку потилицю. Потилиця округла, потиличний горб розвинутий.

Виявлені  нами особливості в будові черепу свідчать не тільки про  індивідуальні відхилення від норми, але й про патологію. (Посилання: Палеопатологія. З досвіду власних досліджень. Сліди перенесених і спадкових захворювань на скелетах Рюриковичів. Сліди кісткової патології на скелеті князя Ярослава Осмомисла.  ) Так, як  це  видно  з  табл.  3,4,  більшість  вимірів згідно з даними В.I.Пашковой [109] вiдповiдають вимірам властивим для чоловічих черепів.  Поряд з цим найменша широта лобу, мала широта орбіт, довжини основи обличчя більш властива для жінок. Все це разом iз слабо виразним рельєфом лобу i неспiвпадiнням біологічного віку з календарним  по  зубам i черепним швам можна пояснити конституційним  гiпертiреоiдизмом,   що  супроводжується  явищами  субгенiталiзму.

Цікаво,  що подібні зміни спостерігались В.В.Гiнзбургом, М.М.Герасимовим  та Д.Г.Рохлiним під час ідентифікації черепів Я.Мудрого i А.Боголюбського [52]. (Посилання:  1.  – М.М. Герасимов. Ярослав Мудрый // Основы восстановления лица по черепу. – Москва: Сов. Наука, 1949.-С. 141; 2.  – М.М. Герасимов. Андрей Боголюбский // Основы восстановления лица по черепу. – Москва: Сов. Наука, 1949.-С. 145-147.; 3.  -С.О. Горбенко. Ярослав Осмомисл – реконструкція антропологічна та історична. – Львів-Винники, 1996. – С.52).

Увагу  привертає  також  невелика  (21,9 мм х 12,5 мм) кістка інків,  котра знаходиться на лiнiї стикання сагітального i ламбдовидного швiв *.

Чітко  виражена  в  будові  черепа асиметрія, разом iз слідами більш рiвномiрного зтерття зубів справа i різною довжиною гілок нижньої щелепи (права коротша за ліву), дозволяє припустити, що ця людина  перенесла  в дитинстві правобічну кривошию. Це позначилося не  тільки  певною  асиметрією рис обличчя, але й цілком  імовірно могло  з  віком ускладнитись хронічним артрозом правого  скронево-нижньощелепного суглобу.

Етнічна ідентифікація  (Посилання: Ідентифікація особи за кістками скелету. Світовий досвід ідентифікації історичних осіб за кістками скелетів. Власний досвід ідентифікації осіб за кістками скелету. Ідентифікація особи князя Ярослава Осмомисла. Робота С.О.Горбенка – 1995-1996 рр.  ) черепа з саркофага Успенського собору.

Як  виявилось, череп містить в собі риси великої  європейської раси. На це  вказали перш  за  все  такі краніометричні дані: повздовжній  діаметр,  поперечний  діаметр, виличний діаметр, носовий вказівник,&n center bsp; лицевий  вказівник.  В  його  рисах  виявились  ознаки кількох  європейських рас, зокрема, iндо-середземноморської, атлан-тобалтицької, балкано-кавказької [136].

Примітка : * – Хоча мендозний  шов i зустрічається до 10 % в  різних групах [135],але для питання нашої iдентифiкацiї  цікаво те, що біохімічні зміни в організмі,  котрі  призводять  до вiдсутностi облітерації  мендозного  шва подібні з метопiзмом, а  на  черепі  Я.Мудрого  (предка Ярослава Осмомисла)  під  час  дослідження  Д.Г.Рохлiним був виявлений незрощений метопiчний шов.

Щоби уточнити етнічну приналежність черепа, одержані дані ми зіставили з краніометричними вимірами східних слов’ян [77],стародавніх  i  середньовічних германців [76], стародавніми та середньовічними (візантійськими) греками [75].»  (Посилання: С.О. Горбенко. Ярослав Осмомисл – реконструкція антропологічна та історична. – Львів-Винники, 1996. – С.42-46)

Посилання : Спадщина Рогнеди (Генетичні і генеалогічні дослідження (дослідження спадкової патології  опірнорухового апарату у родини Рюриковичів) Із : С.О.Горбенко. Ярослав Осмомисл – реконструкція антропологічна та історична.

Генеалогічні таблиці  –  родинні зв’язки Рюриковичів з іншими королівськими родинами Європи і  дослідження міграції хвороби Пертеса в родині Рюриковичів. Із : С.О.Горбенко. Ярослав Осмомисл – реконструкція антропологічна та історична.

«…годилося б нашим митцям-різьбярам устійнити на підставі черепа
мускулатуру голови покійного князя,
щоб за археологічними (остеологічними) та історичними даними
 відтворити приблизно фізіономію Ярослава Осмомисла»

Ярослав Пастернак. 

Реконструкція обличчя  князя  Ярослава Осмомисла  за  черепом   виконана С.О.Горбенко в 1995 році

Реконструкція С.О.Горбенка обличчя за черепом князя Ярослава Осмомисла

Портрет предка і потомка:  реконструкція  обличчя Ярослава Мудрий – робота М.М. Герасимова  (проміжний етап роботи, анфас) і реконструкція обличчя Ярослава Осмомисла – робота С.О.Горбенка (проміжний етап роботи,анфас).

Портрет предка і потомка:  реконструкція  обличчя Ярослава Мудрий – робота М.М. Герасимова  (проміжний етап роботи, профіль) і реконструкція обличчя Ярослава Осмомисла – робота С.О.Горбенка (проміжний етап роботи, профіль).

Два портрета  – реконструкції обличчя Ярослава Осмомисла за черепом 

ІІІ. Етап пластичної реконструкції обличчя Ярослав Осмомисла за черепом. Завершення. Накладення волосся за даними іконографії .

«Тоді в 1995 році я обґрунтовував  особливості зачіски і форми бороди князя  за малюнками  гравюрами  давньоруських літописів і також даними ґрунтовного дослідження болгарського вченого Стамерова К.К. ,  але незабаром в 1998 році мій добрий колега – відомий львівський художник реставратор Юрій Попович, чиї руки повернули життя не одному шедевру середньовічного і давньоруського мистецтва спрезентував мені цікаву фотографію одного з рідких середньовічних скульптурних зображень  князя – русича, (Див фото Ю.Поповича.) яке на мою думку прекрасно підтвердило вірність мого рішення зачиски і форми бороди князя Ярослава. »

С.О.Горбенко. Пам’ять: проявлені лики. – Неопублікована рукопис.

Порівняння портрета князя Ярослав Осмомисла з портретами інших Рюриковичів і осіб кровно спорідненими з ними з інших монархічних домів Європи:

 Фото – портрети  реконструкцій Рюриковичів – Ярославичів – нащадків Ярослава Мудрого:

Фото – портрети реконструкцій Рюриковичів Ярославичів  та споріднених з ними  суверенів скульптурних зображень. Рис. 47. 

Рис. 48. Доньки  князя Ярослава. Фрески Київського Софійського собору

Подальша доля портрета – реконструкції обличчя князя галицького Ярослава Осмомисла (+1187)

«З пластилінової моделі  портрета – реконструкції обличчя Ярослава Осмомисла було виготовлено три копії : дві гіпсові відливки (1995 р.) і одна відливка в металі (1998 р.).  Дві роботи  були просто вкрадені невідомими: одна – моя власна  гіпсова копія вкрадена в мене  у Полтаві, друга – металева (яку зробили на скульптурній фабриці для Львова) – у Львові.

Остання гіпсова копія бюста Ярослава Осмомисла зберігалась в приміщенні  Інституту Історії Релігії при ЛМІР принаймні до 2000 р. і була презентована на двох експозиціях в 1998 – 2000 р.

Потім я уїхав  на роботу у Францію, залишивши реконструкцію Осмомисла в  нашому музеї  у Львові і не знав подальшої її долі.

В 2006 р. не побачивши її на старому місті в Інституті,  я почав шукати портрет князя  Ярослава в Музеї і знайшов реконструкцію – бюст Осмомисла на підлозі фондів в Львівського музею історії релігій, після чого я  забрав її  під розписку на зберігання до себе. Оскільки вважав такі умови зберігання небезпечними для гіпсової копії  скульптури.

Експонувалась  ця моя робота –  Портрет князя Ярослава Осмомисла   в Галичині  двічі: в 1998 році – на Міжнародній науковій конференції присвяченій 1100-літтю м. Галич і в 2000 році на  виставці моїх реконструкцій  «Погляд з минулого»  (Посилання. Фото.). Крім цього, 1 раз робота експонувалась в м. Харків   на засіданні  Вченої Ради  під час  захисту мною  кандидатської дисертації.»

С.О.Горбенко. Пам’ять: проявлені лики. – Неопублікована рукопис.

Дослідження  скелету і реконструкція обличчя князя Ярослава Осмомисла роботи  С.О.Горбенко відображена також  в наступних публічних виданнях в Україні і за кордоном:

1) Валерій Сагайдак. Його обличчя було втіленням мудрості і розсудливості. / Антропологічні відкриття/Високий Замок від 26 серпня 1995 р. – Львів,1995 р.

2) Анатолій Руденко. Ярослав Галицький Осмомисл: Тепер маємо можливість побачити реальне обличчя  великого князя. / Львів, 1995 р.

3) «Ярослав Осмомисл» –  короткометражний документальний фільм Андрія  Цаплієнко. – СТБ -1996 р.

4) Юрій Рудницький.  Прокляття роду Рюриковичів. /День №115, субота, 5 липня 1997. (Посилання:  http://www.day.kiev.ua/285373/)

5) Как выглядели наши далекие предки: Банк данных.  / Сегодня  от 1 августа 1998 г. – Киев, 1998.

6) Илья ЛАХНО.  Корр. “Правды”.  Полтава. ПОСМОТРИТЕ В ЛИЦО ПРЕДКОВ . 18.10.1999. – Правда. 1999. (Посилання: http://www.pravda.ru/society/18-10-1999/900220-0/)

7) Іван Паламар. Погляд з минулого: Виставка пластичних реконструкцій С.О.Горбенка./ Музей. Спеціальний випуск. – Львів, 2000 р.- 16 с.  (посилання – ксерокопія статі  Паламаря).

8) Евгений Гуцул. Во Львове исторической  личности могут вернуть лицо.// Исследования/ Зеркало недели № 21(294). Субота 27 мая – 2 июня 2000 г. – С. 11. (посилання, http://zn.ua/articles/20665) 

9) Леся Федів.Дмитро Пасічний (фото). Хоробрий лицар Герборт  мав маленькі вуха: Метод пластичної реконструкції  робить перші кроки в Україні. Але за ним велике майбутнє./Молода Галичина. – №25 – четвер 2 березня 2000 р. –С.1.  (посилання).

10) Сергей Карнаухов.  Львовскому антропологу удалось восстановить облик  галицького князя Ярослава Осмомысла. / Факты-Львов/ Факты № 47 (0624) – 15 марта 2000 г. – С.1.  

11) Леонтій ВОЙТОВИЧ. АРХЕОЛОГІЧНІ ДЖЕРЕЛА/ КНЯЗІВСЬКІ ДИНАСТІЇ СХІДНОЇ ЄВРОПИ (кінець IX — початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль Історико-генеалогічне дослідження. Львів – 2000.

12) Валентін Посухов. До нас – із  небуття.- Полтавський вісник №  4  (634) .- 24 січня 2003 р. –  С.5. (посилання).

13) Юрий Кривошеев. Гибель Андрея Боголюбского: Историческое расследование. Издательство: СПб.: Издательство Cанкт-Петербургского университета, 2003 г. (Посилання:   Электронный журнал Арт&Факт №3, 2006 –  http://artifact.org.ru/annotatsii-knig/yu-v-krivosheev-gibel-andreya-bogolyubskogo.html)

14) Юрій ГУДИМА, Іван БАНАХ Здоров’я володарів  галицького престолу : Володимир Володаревич, Ярослав Осмомисл, Данило Романович. : Спроба історико-медичного аналізу за літописними свідченнями) Львів, 2004. (http://www.anthropos.org.ua/jspui/bitstream/123456789/2821/1/166-175_Гудима_Ю_Банах_І.pdf)

15) Архиепископ Димитрий (Рудюк). Житие святого благоверного князя Ярослава Владимировича (Мудрого)/   Храм святого Миколая Чудотворца (Притиска) (Посилання: http://pelmlapeel.ru/content/view/1056/1/index.html)

16) Олександр Головко. Останній похід князя Романа Мстиславича в джерелах і історичній думці.   Український історичний журнал. – Київ, 2009. – №4. – С.24-48. (Посилання: http://www.haidamaka.org.ua/0205.html)

17) Леонтій ВОЙТОВИЧ (Львів)ПЕРША ГАЛИЦЬКА ДИНАСТIЯ Генеалогічні записки. – Львів, 2009. – Вип. 7 (нової серії 1)Студії. Львів, 2009.  (http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Genz/2009_7/Str(1-25).pdf)

18) Евгений Гуцул.  Непроявленные лики > История > Еженедельник 2000. 3 мар 2010.     (http://2000.net.ua/2000/aspekty/istorija/65143)

19) Іван БАНАХ, Львів. «ТРУНА З ТЛІННИМИ ОСТАНКАМИ АНДРЕЯ ШЕПТИЦЬКОГО ЛЕЖАЛА В НІШІ…». – Дата публікації 31.01.2010. (Посилання: http://www.pidhaitsi.com.ua/?p=354)

20) Богдана Костюк. “Прокляття Рюриковичів” / Музеї України. – Понеділок, 29 Березня 2010 (Посилання: http://www.museum-ukraine.org.ua/index.php?go=News&in=view&id=4479 )

21)  Татьяна Костенко Галицкий контекст: Как «Слово» отзовется? /  «Зеркало недели» №46, 11 декабря 2010. Киев, 2010 г.  (Посилання:  http://zn.ua/CULTURE/galitskiy_kontekst_kak_slovo_otzovetsya-61625.html)

22) Татьяна Костенко. ГАЛИЦЬКИЙ КОНТЕКСТ: ЯК «СЛОВО» ВІДГУКНЕТЬСЯ?/  Українське  Слово від  15/12/2010.  Чикаго, 2010 р.  (Посилання: http://ukrslovo.net/interesting-facts/7971.html).

[1] При цьому були присутні: Роман Сулик (відповідальний за археологічні та обмірні роботи у крипті), Микола Бандрівський (секретар Археологічної комісії НТШ), Ігор Подоляк (відповідальний за проектні роботи та архітектурно-художній нагляд), Андрій Олійник (відпові­дальний за організацію nbsp;/td/pта проведення робіт), Ігор Герман (відповідальний за технічне забез­печення), Зіновій Горбач (архітектор).

Сообщение Реконструкція обличчя галицького князя Ярослава Осмомисла (+1187) появились сначала на SAGOR.

Реконструкція обличчя  Св. Бернарда з Клерво  за його черепом  з релікварія в соборі Св. Петра і Павла в м. Труа (Франція).

Пластилін. Анфас. Труа, 2000 р. Робота С.О.Горбенко.

Фото Сезара Гутієроса.

Ця робота залишена автором у вигляді скульптурної моделі в пластиліні в розпорядженні Центру Дослідження Середньовіччя Шампань-Арденн (Centre d’Etudes Médiévales  de Champagne-Ardenne) і керівництва кафедрального собору Петра і Павла.

Керівник Центру дослідження Середньовіччя м. Труа  Д-р Франсуа Жиле (Dr. François Gilet) оговорив в спеціальному пункті контракту з автором  повну ексклюзивність  цієї роботи і сказав що відливка з неї буде зроблена лише одна для собору.

Оскільки пластилінова модель залишилась в експозиції виставки, що тривала понад два місяця, після роботи автора (тобто в час, коли його віза закінчилась), у нього не було можливості  побачити  копію своєї роботи в твердому матеріалі. Подальша доля роботи автору невідома.

Святий Бернард з Клерво (1090—†1153) –  коротка біографічна довідка

Бернард де Фонтене, абат  Клервоський або Св. Бернард – французький  монах цистеріанець,  містик, релігійний  і політичний діяч  Франції  XII ст., фундатор абатства  Клерво, та багатьох інших,  церковний ідеолог і реформатор, ідеолог і натхненник  створення Ордену тамплієрів, для якого написав його перший устав,  непримиримий ворог борець з альбігойською єрессю  і натхненник ідеї хрестових походів зокрема (II хр. Походу – 1146 р. ), а також походу проти слов’ян – язичників. Принциповий і послідовний противник знаменитого Пьєра Абеляра. Доктор церкви, один із її вчителів, що залишив  по собі велику літературну і епістолярну спадщину.

Народився в 1090 або в 1091 р. в замку Фонтене-ле–Діжон (château de Fontaine-lès-Dijon) в шляхетній бургундській родині. Третій син рицаря Теселяна ле Ру  (Tescelin le Roux) , або Теселяна де Шатійона (оскільки його батько походив з роду сеньорів де Шатійон) і  Алет де Монбар (Aleth de Montbard)  із більш знатного роду де  Монбарів.

В віці 9 років Бернард почав навчатися в канонічній школі замка Шатійон –сюр Сен (Châtillon-sur-Seine). По закінченню навчання  в віці близько 20 років він приймає остаточне рішення назавжди пов’язати своє життя  із службою церкві.

В 1112 році  разом з деякими родичами і друзями він приходить до знаменитого тоді монастиря  Сіто, щоб стати монахом цистеріанцем. Сіто було засновано в 1198 році Св.Робером Молемським ( Robert de Molesme), і стало  незабаром  серцем новоствореного цистерціанського ордену.  Але хоча саме Св. Робер був за початківцем  і фундатором ордену цистерціанців, саме Бернарду де Фонтене  судилося зробити його відомим і могутнім і поширити в  багатьох країнах західнохристиянського світу. Він немов підхопив знамено випавши з рук померлого в Молемі в 1111 р. Св. Робера.

В 1115 р. був направлений орденом в Клерво  для заснування нового монастиря. Під час цієї роботи виявив неабиякі організаторські здібності і здобув авторитет духовного лідера. Монастир в Клерво заснований Бернардом  незабаром став взірцевим. Організація життя в ньому і устав стали зразком для чисельних інших монастирів, які стали швидко множитися як у Франції так і за її межами в  інших європейських країнах. (Рис.4.).

В 1119 р. в Святій Землі невеликий загін рицарів на чолі з Югом де Пе (в деяких російськомовних джерелах Гуго де Пейном) заснували орден тамплієрів. Більшість джерел сходиться на тому що саме святий Бернард в 1128 р.  дав новому ордену устав, який сам і склав. Не заперечуючи в цілому цієї дати треба зауважити, що не можна виключати гіпотезу про те, що  Св. Бернард знав про орден  раніше, і навіть належав до одного з авторів ідеї його створення. Принаймні, його рідний дядько по матері Андре де Монбар, був найближчим соратником Юга де Пе, і навіть часто заміняв його в керівництві. А Бернард завжди мав добрі стосунки з Андре де Монбаром. Устав тамплієрів написаний Св. Бернардом був таким же досконалим як і розроблений ним устав для монастиря в Клерво і дозволив ордену швидко розвинутися і набути великий авторитет в суспільстві феодальної Європи.

Будучи щиро віданним вченню римсько-католицької церкви Св. Бернард був рішучім і безкомпромісним противником будь якої єресі в католицизмі  і  спроб ревізії віровчення або догмату. Блискуче освічений на свої часи він був гострим і ерудованим полемістом з ерудитами із стану єретиків і реформатів. Від початку протистояння з катарами в Лангедоці  він особисто вів дискусії з послідовниками єресіархів десь після 1134 р. Красномовність і риторика св..Бернарда в Тулузі мала надзвичайний успіх у публіки, так що він сам незабаром написав в листі до папи: «Що в Тулузі більше немає єретиків». (Н.Осокин, 2000, с. 180).  Проте з від’їздом святого Бернарда  єретичні проповідники  знов повернули собі увагу пастви, що свідчить про велику особисту харизму цієї людини. А  отже, і успіх його проповідей тримався не тільки на ерудованості і риториці, але немалою мірою пов’язаний з цією харизмою Св. Бернарда як людини і проповідника.

Тривалий час Бернард Клервоський вів диспут з великим інтелектуалом середньовіччя Пьєром Абеляром  раціоналізм якого  він однозначно трактував як єресь.  Саме Бернару належить ініціатива засудження П.Абеляра і Арнольда Брешіанського і їх  вчення як єретичного на церковнім соборі 1140 р.

Будучи раціональним і практичним  в організаційній діяльності (про що свідчить продуманість і вдале налагодження життя, праці і навчання в монастирях) Бернард де Клерво відкидав будь який раціоналізм відносно віровчення і вважав спроби раціонального шляху «вивчення Бога» небезпечною єрессю, що загрожує основам віри і миру. Тим самим чітко розділяв світогляд побутовий і світогляд релігійний, віддаючи останньому перевагу. Основною метою кожної християнської душі вважав повне злиття з Богом і покірність волі Господній. Найвищими чеснотами вважав смирення і Любов до Бога.

Вчення Св. Бернарда було схвально прийнято світськими і релігійними колами Франції, Італії, Німеччини та  ін. Європейських країн. Ще за життя він набув величезного авторитету і впливу  як  вчитель церкви і радник в державі. З його думкою рахувалися і король Франції Людовик VII і папа римський. Саме його ім’я і вчення було покладено цістеріанцями в  основу нового ордену Бернардинців.

Вважають, що саме Св. Бернард став головним натхненником і організатором другого хрестового походу в 1147 р. Зокрема саме Св. Бернард особисто переконав германського імператора Конрада III у необхідності приєднання німців до цього походу.

Паралельно з боротьбою проти мусульман в Святій Землі під час другого  хрестового походу розгорнувся хрестовий похід проти слов’ян язичників східної Європи («вендів»). Він успіху не мав. Оскільки  місією християнізації Прусії і Помор’я вже займалася християнська Польща. Проте ідея християнізації «європейських язичників»  знайшла  продовження в  ідеології Тевтонського і Лівонського орденів,  з якими королівству Польщі і Середньовічній Русі прийшлось вступити в гостру боротьбу.

Помер 20 серпня 1153 р. в Клерво. Там і похований.

У 1174 році Папа зачислив Бернардове  ім’я до Святих і сам склав на його честь першу богослужбу, а 1201 року надав св. Бернардові почесне звання – Учитель Церкви. (http://parafija.org.ua/biblioteka/tserkovnyj-kalendar).  В 1830 р. офіційно внесений в число Вчителів Церкви.

До історії  створення портрета Св. Бернарда з Клерво  в 2000 році

(Витяг з неопублікованої книги С.О. Горбенко  «Пам’ять: Проявлені Лики» ):

«Пропозиція зробити портрет реконструкцію обличчя Святого Бернарда надійшла мені з Франції майже синхронно під час підготовки виставки «Погляд з минулого»  у Львові*,  до якої наш музей ретельно готувався разом з колективами трьох відомих Львівських Музеїв, що допомогли нам в створенні експозиції  надавши для неї унікальні експонати з своїх колекцій.

Звичайно всі ми були стурбовані і напружені підготовкою виставки і вся увага була прикута перш за все до ретельного розміщення експонатів і підготовкою презентації. Тому французьку пропозицію було прийнято поспіхом не проаналізувавши детально. Як виявилось в подальшому це була помилка. І  від неї краще було б відмовитися, ніж  братися.

Робота виявилася дуже непередбаченою і набагато складнішою, ніж вважалось на перший погляд.  Втім, зараз, коли минуло більше десяти років з тих пір, я не шкодую, що ризикнув і не відмовився від неї.

Робота над портретом Святого Бернарда не тільки завершилася успіхом, але й багато чому мене навчила. Крім того саме під час її виконання мені вдалося розробити власну методику відновлення втрачених частин черепу. Згодом ця методика була мною успішно використана вже в Україні.»

«Офіційним Ініціатором цієї роботи став Д-р Франсуа Жиле (Dr. François Gilet), директор «Центру вивчення  Середніх віків  Шампань-Арденн» (Centre d’Etudes Médiévales  de Champagne-Ardenne), який звернувся до мене листом в лютому 2000 р. із запропонуванням контракту на виготовлення портрета Св.Бернарда Клервоського за його черепом.

Неофіційним ініціатором роботи був французький посередник, якого мені представили спочатку як російського емігранта на ім’я О.Нестеренко.* Саме він  домовився про цю роботу з Д-ром Франсуа Жиле.»

Витяги  з неопублікованої книги С.О. Горбенко  «Пам’ять: Проявлені Лики».

*-  «О. Нестеренко» – псевдонім посередника, оскільки його правдиве французьке ім’я нам не відоме.

«Першою і  найсуттєвішою проблемою при найближчому знайомстві з реліквією виявилося те, що череп  не цілий, а сильно обпилений з  трьох сторін. Надпиляні були обидва виличних відростка, надпиляною виявилася і лобна кістка. Як пояснив о.Зернельт – настоятель храму, його  попередники  з душевної доброти відпилювали віруючим частину святої реліквії як оберіг і засіб від лікування важких хвороб.

Ця традиція почалася відразу ж після канонізації Св.Бернарда в XII  ст. і тривала майже до  доби Революції.  Адже багато віруючих католиків бажали мати в себе в церквах частинку унікальної реліквії – фрагменту черепа Св.Бернарда.  Але нашій справі  доброта пастирів  об’єктивно створила проблему, адже  для реконструкції втрачені  рештки черепу  треба було відновити,  щоб хоч приблизно встановити межі висот середньої і верхньої частини обличчя.

Для цього мені треба було розрахувати пропорційні відстані на інших черепах і вирахувати кореляції. Скільки часу займе ця робота, я тоді не знав. На додачу посередник  не порадившись зі мною дав кілька інтерв’ю в публічній пресі  де гарантував виконання роботи від мого імені, хоч і не мав на це права ( це ще до мого приїзду у Францію) . (Посилання).

Втім виясняти відношення було запізно, і я вирішив спробувати зробити потрібну калькуляцію. Але на відміну від посередника нічого французам гарантувати не став, обмежившись поясненням проблеми. доктор Жиле  зблід – «Тобто,  Ви хочете сказати, що якщо не встановити  вірогідну ширину вилиць – і висоту лоба, ви не зробите портрета? – – Так – відповідав я, – але я також не знав що Ви обмежуєте мене часом на всю роботу – півтори місяця.

За такий короткий термін фактично без допомоги лабораторії і інших фахівці в  одиночку зробити ці калькуляції буде важко. – «Але я Вас дуже прошу, д-р Горбенко,   постарайтесь встигнути,  адже об’яви про цю виставку розіслані не тільки по всій Франції. – Єдине що я можу Вам гарантувати, те що я постараюсь, але чи встигну чи ні не знаю» – відповів я,  з жалем помітивши, що мій замовник француз був ледь не в відчаї.» »

Витяги  з неопублікованої книги С.О. Горбенко  «Пам’ять: Проявлені Лики».

Реліквія Св.Бернарда – череп канонізованого абата де Клерво,

обпилений  з трьох боків  для  роздачі фрагментів реліквії віруючим – за поясненням о. Зернельта і Д-ра Франсуа Жиле.  (Саме по цьому неповному черепу, радше фрагменту в березні 2000 року мені була замовлена реконструкція обличчя Св. Бернарда де Клерво.)

«Однією із умов о. Зернельта  і  монсеньйора М.Стенгера, епіскопа Труа, що надали свій   дозвіл на використання реліквії святого Бернарда для реконструкції було те, що реліквія буде надана лише для зняття  з неї копії, а реконструкцію доведеться робити саме по цій копії. Тому  спочатку прийшлося виготовити із резини-силікона відливку копії реліквії.

Перед цим на оригіналі скульптурним пластиліном мені довелось позаліплювати всі отвори  і утворивши суцільну «без замків» поверхню моделі зняти з неї копію за допомогою силікону. Після  зняття зліпка  в форму була залита резина-силікон,   яка при затвердінні дала нам досить точну  копію-модель реліквії св..Бернарда.»

Витяги  з неопублікованої книги С.О. Горбенко  «Пам’ять: Проявлені Лики».

«Після місяця  роботи над розрахунками пропорцій черепа, мені вдалось розрахувати середні числа для  реставрації невистачаючих частин верхньої щелепи, вилиць і лобної кістки. Звичайно ця методика була «сирою» і для постійного використання потребувала ще уточнень і контрольних дослідів. Але вона дала можливість відновити цілісність лицевої частини черепу.

Часу для встановлення  середніх пропорцій довжини черепа вже не було, тому ми обмежились реставрацією лицевої частини черепа. В цій роботі мною були використані як практичні проміри, так і деякі принципи «золотої пропорції»,  описані в роботах А.Дюрера і Леонардо да Вінчі.»

Витяг   з неопублікованої книги С.О. Горбенко  «Пам’ять: Проявлені Лики».

«Після закінчення роботи з моделлю черепа, на неї  згідно методики М.М.Герасимова-Г.В.Лебединської на  графічній реконструкції була встановлена точна форма носа і профіля, а потім були нанесені хорди товщин м’яких тканин, які дали морфологічні обриси обличчя Бернара де Клерво.»

Витяг   з неопублікованої книги С.О. Горбенко  «Пам’ять: Проявлені Лики».

Реконструкція обличчя Бернарда Клервоського.  Другий етап пластичної антропологічної реконструкції  – нанесення хорд  товщин м’яких тканин обличчя на каркас черепу:

Реконструкція обличчя Св.Бернарда  Клервоського. Проміжний етап

Перша презентація  автором роботи реконструкції  обличчя св. Бернарда перед працівниками Центра  дослідження середньовіччя в м. Труа  –   2000 р. :

Після завершення роботи над реконструкцією за черепом  голови Св. Бернарда Клервоського,

для великої експозиції в Департаментальному Архіві  Шампань-Арденн (м. Труа),   автор вирішив  додати  до моделі   голови  торс, що надало портрету Св.Бернарда  більш закінчений вигляд як скульптури-погруддя.

По завершенні роботи вона була презентована автором разом з керівництвом Центра дослідження середньовіччя в м. Труа на відкритій презентації в приміщенні Департаментальних архівів м. Труа керівнитцву департартамента Об (Шампань-Арденн), керівництву діоцезії і широкій публіці 12 травня 2000 р.:

Конференція:

«Дійсне обличчя Бернарда Клервоського» («Le vrai visage de Bernard de Clairvaux»),

Департаментальні архіви  регіону Об (Шампань-Арденн), 12 травня 2000 р. м. Труа, Франція.

Організатори конференції :

Центр Дослідження Середньовіччя (м. Сен-Жюльен-лес-Вілльяс), Департаментальні архіви  регіону Льобе  (Шампань-Арденн), епіскопство Труа, Інститут антропологічної реконструкції (Львів, Україна).

«Перед початком конференції я мав кілька приємних зустрічей:  по-перше  відгукнувся на запрошення організаторів конференції і експозиції  і приїхав  мій   французький колега і друг професор Рауль Перро,  другою приємною несподіванкою став приїзд на конференцію наших дипломатів  – аташе культури Амбасади України у Франції п. Т.Шпакович і її колег, і нарешті відбулося також моє знайомство  з префектом    департаменту Шампань-Арденн, який також цікавився використанням методу реконструкції в криміналістиці і висловив щиру повагу до наукового доробку М.М.Герасимова  і його школи в Росії і в Україні. Він був вражений що по смерті видатного вченого його діло не зупинилося в Москві,  і  навпаки завдяки таланту і наполегливості учениці М.М.Герасимова – Г.В.Лебединської ще більше вдосконалилося і розвилося.»

Витяг   з неопублікованої книги С.О. Горбенко  «Пам’ять: Проявлені Лики»

Антропологічна реконструкція – портрет Св.Бернарда Клервоського – робота С.О.Горбенко на експозиції «Дійсне обличчя Бернарда Клевроського » («Le vrai visage de Bernard de Clairvaux» ) в приміщенні Департаментальних архівів м. Труа   12 травня 2000 р. очима французької пресси:

«Доповідь автора реконструкції  обличчя Св.Бернарда – к.м.н. С.О.Горбенко «Про реконструкцію обличчя Св. Бернарда по реліквії черепа з собору Св.Петра і Св.Павла в м.Труа»  стала імпровізацією оскільки не попередивши мене Д-р Ф. Жиле поставив іншу тему  доповіді :

«Техніка пластичних реконструкцій обличчя за черепом історичних персонажів».  («Les techniques de reconstruction faciale des grands personages de l’histoire à partir leur sauellette cranien» ).

Але  автор  роботи ніколи не ставив перед собою за мету  розповідати в деталях  техніку  антропологічної реконструкції, прекрасно описану в класичних працях М.М.Герасимова і  Г.В.Лебединської і зосередив увагу публіки на розповіді про свою роботу безпосередньо з реліквією Св.Бернарда.

Нова техніка точної реставрації  дефектів досліджуваного черепа, яка була напрацьована в ході цієї роботи, захопила мене. Вона відкривала великі перспективи в роботі історичного антрополога і криміналіста і  я  вбачав за раціональне  її подальше вдосконалення  і обґрунтування, чому і збирався присвятити наступний період своєї наукової  роботи.

«Звичайно, коли всі обчислення закінчаться опис цієї  техніка буде вкладатися в розмір цілої нової книги. І я обов’язково  згадаю в ній що головні ідеї і методи  цієї роботи  народились під час роботи над відродження обличчя Св.Бернарда» – завершив я свою доповідь. » Судячи, з доброї реакції  і оплесків – мені здалося що люб’язна французька публіка прекрасно зрозуміла і схвалила цю мою ідею.

На превеликий подив в 2002 році  я  знайшов в рекламі п. Жоржа Бернажа редактора «Heimdal»  про мене такі рядки «Dr. Serguei Gorbenko, author of among other things a remarkable book about recreating the face of Saint Bernard, now turns his research on the royal and princely tombs a t Notre-Dame de Clery. In this new study he presents an intriauina inauirv into the human remains of some of France’s greatest historical characters including King Louis XI, and also Tanneguy du Chatel, a famous man who was the faithful companion of Charles VII. His unique talent for reconstituting human faces from the effigies on these tombs makes for some very interesting and controversial conclusions.»….

(http://books.google.com.ua/books/about/Les_Enigmes_Du_Tombeau_de_Louis_XI.html, http://www.buch.de/buch/06631/791_les_enigmes_du_tombeau_de_louis_xi.html, http://www.yes24.com/24/goods/1304323).

Тоді я  зрозумів що поспішив  з висновком про добре розуміння моїх слів «всією» публікою у Франції. Серед більшості тих хто все розуміли,  знайшовся  і відомий  з старої радянської комедії  персонаж: «товарищ-не понимает».

Очевидно, п. Ж. Бернаж  дуже погано зрозумів мене, і навіть професійного перекладача, що допомагав в роботі конференції ,  і  приписавши мені таланти Юлія Цезаря,  подумав, що я не тільки зробив реставрацію черепа,  реконструкцію обличчя Св. Бернарда, а ще й написав  книгу. І все це за півтори місяця. Хоч і мені прикро розчаровувати  щирого прихильника  моєї  «геніальності» п.Бернажа,  але я змушений був   із любові до  істини попередити його персонально –

«Чудової книги про Св.Бернарда» д-р С.О.Горбенко НЕ ПИСАВ НІКОЛИ,

і якщо і напише ця книга швидше всього буде далеко не чудової і нецікавою для широких кіл – бо буде містити в собі скучні для непрофесіоналів антропологічні таблиці, графіки і діаграми, присвячені проблемі  розрахунків пропорцій черепів і  їх складових.  Робота над портретом Св.Бернарда в цій книзі звичайно буде згадана – але як приклад успішного використання цієї техніки.» Надіюсь що через пару десятків років – пан Жорж Бернаж  збагне істину і перестане вводити в оман публіку і примушувати мене писати історичну працю про Св.Бернарда, щоб його …особисто не розчаровувати.»

Витяг   з неопублікованої книги С.О. Горбенко  «Пам’ять: Проявлені Лики».

«Конференція успішно завершилась.  Після всіх доповідей і  обговорень які закінчились близько півночі, мерія м. Сен-Жюлльен-Лез-Вілльяс  влаштувала урочистий банкет, на який люб’язно були запрошені автор реконструкції  – портрета Св.Бернарда, його французькі колеги і  українські дипломати.

Д-р Франсуа  Жиле  ще раз  подякував мене за  роботу і вручив пам’ятну іменну медаль від міста м. Сен-Жюлльен-Лез-Вілльяс,  в якому і був розташований Центр дослідження Середньовіччя. Я був щиро зворушений шляхетністю і вдячністю моїх французьких друзів, адже у нас в Україні  не прийнято визнавати  досягнення науковців коли вони ще живі  і не старі, і я цього не чекав…»

Витяг   з неопублікованої книги С.О. Горбенко  «Пам’ять: Проявлені Лики».

«Перед від’їздом додому в Україну, я відвідав нашу Амбасаду і подякував п.послу України Анатолію Максимовичу Зленко за увагу  і  моральну підтримку яку мені виявила українські  дипломати під час конференції в Труа. Анатолій Максимович теж приготував мені сюрприз.

«Зі свого боку ми також офіційно повідомимо державу про успішне завершення  Вашої роботи  над  портретом Св.Бернарда, – сказав він  – і надішлемо  ось таке  повідомлення  в ДІНАУ,  подивіться будь ласка уважно текст, щоб не було помилок з написанням імен. »

Я  прочитав текст  в ньому було все вірно: український антрополог  С.О.Горбенко  здійснив пластичну реконструкції обличчя  Св.Бернарда де Клерво. «Все вірно» – підтвердив я,  і , ще раз  подякуваши за увагу,  попрощався с послом.

Втім  з незрозумілої мені до сих пір причини  в інтернет-повідомленні ДІНАУ, яке я через кілька років побачив в Інтернеті  (Електронні Вісті – ДИНАУ:  ИСТОРИЧЕСКИЕ ПЕРСОНАЖИ СРЕДНЕВЕКОВЬЯ” ПРИБЫЛИ В ТРУА. Пятница, 19 мая 2000 года.  19.05.2000, 15:12 /  http://elvisti.com/node/4793. ) ім’я Св.Бернарда було подано з помилкою «Бернард де Клаво».

Це була маленька, але дуже суттєва помилка оскільки    на відміну від історичної особи Св.Бернарда  історики ніколи не чули про Бернарда де Клаво… Хто і чому написав в повідомленні невірний текст  мені не відомо до сих пір, одне я можу стверджувати напевно в тексті, який мені дав посол  цієї помилки не було…  »

Витяг   з неопублікованої книги С.О. Горбенко  «Пам’ять: Проявлені Лики».

Галерея портретів Св.Бернарда Клервоського:

Св.Бернард де Клерво і Джотто ді Бондоне в публікаціїї 2000 року.

«По приїзду в Україну у Львівському музеї історії релігії  відбулася прес-конференція з участю багатьох представників мас-медіа, на якій я доповів про свою роботу в Труа і продемонстрував фотографії реліквії черепа Св.Бернарда і фотографії реконструкції обличчя Бернарда  Клервоського. Як не дивно  ця конференція пройшла без розголосу і резонансу, немов засекречена. Жодної публікації після неї в 2000 році я  так і не побачив.

Складалося враження, що Україна, принаймні її журналісти і культурні кола не помітили цієї роботи – ні реконструкції, ні перспектив  успішного початку роботи із Францією.

На цьому фоні дивної байдужості   українських мас-медіа до моєї реконструкції обличчя Св.Бернарда  контрастувало  несподівана зацікавленість українців до роботи невідомого мені італійського колеги – Д-ра Франческо Малєньї з Флоренції, яке на відміну від  франко-української співпраці в м.Труа, згадувалося  принаймні на шпальтах газети «Факти и комментарии»  (від 22.09.2000 № 174 (0751)) яка повідомляла про відновлення обличчя Джотто ді Бондоне.  Навіть фото приводили.

Мені якось незручно було в голос висловлювати своє здивування  фактом замовчення моєї роботи – нас в радянські роки виховували  в традиції скромності.  І я не став  питати «Факти» і інші газети про причину їх  байдужості до моєї роботи із портретом Св.Бернарда, і, контрастуючим з цією байдужістю, увагою до мого італійського колеги. Втім його ім’я і прізвище я запам’ятав – Д-Р Франческо Маленьї….

Не минуло і три місяця з часу повідомлення про роботу Малєньї, як доля явила мені ще одне чудо з цією публікацією в «Фактах» : сталося так що  грудні 2000 р. великий колектив нашого Музеї Історії Релігії на чолі з Директором виїхав на Різдво 2000 до Риму. Я був запрошений директором разом із іншими працівниками прийняти участь в цій  прощі.

Під час цієї подорожи, повертаючись із  Риму, ми заїхали у старовинну Флоренцію, і я несподівано дістав чудову можливість дізнатися більше про д-ра Маленьї і його портрет Джотто ді Бондоне. Наводячи довідки я звернувся у бібліотеку Флорентійського університету і попросив мені надати інформацію про цю  знамениту роботу.

На мій превеликий подив мої нові знайомі  флорентійці нічого не чули ні про Франческо Маленьї,  ні про його портрет Джотто ді Бондоне. Не вдалося найти його і в складі викладачів  університету. Ще раз  перейнявшись гордістю за обізнаність українських журналістів в італійських справах, я  зрозумів, що без їх допомоги  мені Франческо Маленьї  у Флоренції не знайти, бо його земляки про нього ну нічогісінько не знали, майже як мої про мене….

Лише в 2001 році, працюючи над загадкою поховань Людовика  XI  в Клєрі,  я почув від рідних, що про  мою роботу з Св. Бернардом  нарешті згадали на батьківщині, а точніше не зовсім на Батьківщині, а в сусідній Росії, в Москві,  де вийшла   одна  пророча стаття в газеті «Труд». (Жанна Руденко. Поговори со мною, череп: антрополога из Львова по уникальной методике воссоздающего из скелетных останков облики исторических личностей пригласили работать во Францию. Сможет ли он после возвращения найти себе  применение на родине.// Такая профессия/ Труд. № 16 (116). 27 февраля-1 марта 2002 года. – С.12.).

Як це не раз вже відбувалося в минувшину  події в українській культурі і науці  більше цікавили  її сусідів Росію і Польщу ніж саму Україну. Не знаю чому так, але і з Св. Бернардом сталося так само цілком в дусі цієї традиції: поки він був актуальним – в Україні його не бачили і не хотіли бачити.

Поступово його забули і за кордоном. Адже французи  як і інші іноземці справедливо вирішили не підносити як досягнення те, що суспільство  Батьківщини майстра за досягнення не вважало.  Тим більше що такий зручний підхід і забудькуватість давало прекрасну нагоду  і не рахуватися з авторським правом і  знизити ціни робіт цього майстра…

І лишень після 2003 р., деякі журналісти згадали в своїх статтях про Св. Бернарда,  як в публічній пресі так і в Інтернет – виданнях.

Правда видання Електронні Вісті – ДИНАУ:  в статті ИСТОРИЧЕСКИЕ ПЕРСОНАЖИ СРЕДНЕВЕКОВЬЯ” ПРИБЫЛИ В ТРУА. Пятница, 19 мая 2000 года. “ИСТОРИЧЕСКИЕ ПЕРСОНАЖИ СРЕДНЕВЕКОВЬЯ” ПРИБЫЛИ В ТРУА 19.05.2000, 15:12 /  http://elvisti.com/node/4793  акуратно повторило стару свою помилку назвавши Св. Бернарда святим з Клаво, а не з Клерво. Проте надіюсь їх помилку виправить час, який вже мені не пошкодить…»

Витяг   з неопублікованої книги С.О. Горбенко  «Пам’ять: Проявлені Лики».

Дослідження  скелету і реконструкція обличчя князя Св. Бернарда з Клерво –  роботи  С.О.Горбенко відображена також  в наступних публічних виданнях в Україні і за кордоном:

Друковані видання:

1) Jm van Houtte. En mai, saint  Bernard montrera son vrai visage a débuté il y a un mois : Parmi 221 manifestations, le prochain Mois médiéval réerve un événement exceptionnel : la révélation des traits de saint Bernard, abbé fondateur de Clairvaux. //L’événement/L’est-éclair. № 17 199, lundi 28 février  2000.-P.3. (Посилання).

2) Jm van Houtte. Serguei Gorbenko, médecin au chevet de l’Histoire : A 34 ans  est une sommité dans sa spécialité. Réveillant des traits effacés par les siècles, il traque l’histoire au  delà de la mort//L’événement/L’est-éclair. № 17 199, lundi 28 février  2000.-P.3.

3) Jm van Houtte. Les traits de Bernard de Clairvaux sortent de l’ombre : C’est l’opération la plus symbolique se ce 5^e Mois Médiéval. La reconstruction faciale de Bernard de Clairvaux a débuté il y a un mois. Premier bilan à mi-parcours.//L’événement/L’est-éclair. № 17 240, dimanche 9 avril 2000.-P.3.

4) Marie-France Waser. Les vrai visage de saint Bernard dévoilé aux Troyens.// L’événement/L’est-éclair, dimanche 14 mai 2000.-P.3.

5) Valérie Alanièce et François Gilet. Le vrai visage de Bernard de Clairvaux. – 1-ere Partie.// Civilisation/ Moyen Age № 16. – Mai-Juin, 2000.- P. 6-9.

6) Valérie Alanièce et François Gilet. Le vrai visage de Bernаrd de Clairvaux. – 2-eme Partie.// Histoire/ Moyen Age № 17. –Juillet-Août, 2000.- P. 6-9.

7) Solenn de Royer. Saint Bernard de Clairvaux montre son vrai visage: Un scientifique ukrainien a reconstitué en trois dimesions le visage de Bernard de Clairvaux, à partir de la relique de son crâne. La face sera exposée aux archives de l’Aube jusqu’au 13 jullet.// Science/ La Croix № 35629. Lundi 29 mai 2000.- P. 9.

8) Евгений Гуцул. Во Львове исторической  личности могут вернуть лицо.// Исследования/ Зеркало недели № 21(294). Субота 27 мая – 2 июня 2000 г. – С. 11.

9) Жанна Руденко. Поговори со мною, череп: антрополога из Львова по уникальной методике воссоздающего из скелетных останков облики исторических личностей пригласили работать во Францию. Сможет ли он после возвращения найти себе  применение на родине.// Такая профессия/ Труд. № 16 (116). 27 февраля-1 марта 2002 года. – С.12.

10) Валентин Посухов. До нас – із небуття// Історія і ми/ Полтавський вісник № 4 (636) від 24 січня 2003 року. – С.5.

11) Валентин Посухов. До нас – із небуття// Суспільство/ Голос України № 248 (3248) від 27 грудня 2003 року. – С.4.

12) France, James.  Medieval images of Saint Bernard of Clairvaux / James France.  p. cm. — (Cistercian studies series ; no. 210)  Includes bibliographical references.  ISBN-13: 978-0-87907-310-7  ISBN-10: 0-87907-310-1  1. Bernard, of Clairvaux, Saint, 1090 or 91–1153—Art. 2. Christian art and symbolism—Europe—Medieval, 500–1500. I. Title. II. Series.  N8080.B474F73 2006  704.9’4863—dc22.

13) Евгений Гуцул. Непроявленные лики/Аспекты/Антропология/ Еженедельник 2000 № 9 (500) 5-11 марта 2010 г. – С.2.

Інтернет – публікації:

1. Електронні Вісті – ДИНАУ:  ИСТОРИЧЕСКИЕ ПЕРСОНАЖИ СРЕДНЕВЕКОВЬЯ” ПРИБЫЛИ В ТРУА. Пятница, 19 мая 2000 года. “ИСТОРИЧЕСКИЕ ПЕРСОНАЖИ СРЕДНЕВЕКОВЬЯ” ПРИБЫЛИ В ТРУА 19.05.2000, 15:12 / http://elvisti.com/node/4793.

2. ROYER Solenn de. Saint Bernard de Clairvaux montre son vrai visage/ 29/5/00 – 00 H 00 mis à jour le 29/5/00 – 00 H 00 / http://www.la-croix.com/Archives/2000-05-29/Saint-Bernard-de-Clairvaux-montre-son-vrai-visage-_NP_-2000-05-29-109497

3. Le vrai visage de saint Bernard/ Lundi 22 mai 2000/ Le Pays Franche-Comté/  /AFP/  http://pub.alsapresse.com/RealMedia/ads/click.cgi/www.payspresse.com/RP@Tophttp://www.lepays.net/jdj/00/05/22/RP/article_1.html

4. Zrekonstruowano twarz św. Bernarda/ FRANCJA /Wiadomości ze świata/ Niedziela Ogólnopolska 25/2000/http://www.niedziela.pl/artykul_w_niedzieli.php?doc=nd200025&nr=32

5. Saint Bernard sous son vrai visage/ 17/05/2000/ MONDE-FRANCE / http://www.bretagne-online.com/telegram/cgi-bin/telegram.cgi

6. Le vrai visage de saint Bernard / A la une / Région / Page 1 / Article/ Edition du lundi 22 mai 2000/ AFP/ http:// www.alsapresse.com/jdj/00/05/22/RP/article_1.html

7. [PDF] Actu 29 23 de Maio de 2000/ www.cendotec.org.br/actu/actu29.pdf

Сообщение Портрет Св. Бернарда з Клерво (1090—1153) появились сначала на SAGOR.

Коротка  інформація про обставини створення цієї реконструкції:

В літку 2006 р. до автора реконструкції звернувся полтавській журналіст Юрій Погода з проханням під’їхати до Музею заповідника «Поле Полтавської битви» в кабінет директора Олександра Яновича для розмови. Я поїхав.

Пропозиція яку мені зробили О.Яновіч і Ю.Погода була трохи несподівана і дивна – мені було запропоновано створити портрет реконструкцію за черепом обличчя короля Швеції Карла XII.

Портрет пропонували експонувати на 300-річному Ювілеї Полтавської битви. Але реконструкцію за черепом мені пропонували зробити у дивний спосіб – використовуючи фотографії черепа з рідкої навіть унікальної роботи  «Konung Karl XII:s BANESÅR: 1917 ÅRS UNDERSÖKNING/ OCH I SAMBAND  DÄRMED GJORDA IACTTACELSER», присвяченої обстеженню саркофагу і скелета цього короля з саркофага в кірхи Ріддарсхольма (Riddarsholskyrkan) 17 липня 1917 р. (Konung Karl XII:s BANESÅR: 1917 ÅRS UNDERSÖKNING/ OCH I SAMBAND  DÄRMED GJORDA IACTTACELSER. –  Stockholm, 1918. – )

Звичайно це зробити було неможливо, адже для пластичної антропологічної реконструкції потребувався або череп або зліпок з нього. Дістати і те і друге також було нереально, оскільки тіло короля не  є скелетованим, а лише муміфіковано.

Проте якщо шведський уряд погодився би на трьохмірне сканування голови за допомогою наприклад методу МРТ, знявши параметри черепа можна було би створити його пластикову копію.

Але для цього треба було спитати перш за все шведську сторону – представників держави і спілки «Каролінгців», які в особі бригадного генерала Є.Літла і  графа Левенгаупта контактували з керівництвом музею.

Я запропонував О.Яновичу спочатку вияснити відношення шведів до цього питання. Крім того,  в разі бажання шведської сторони замовити цю роботу мені я виразив думку про необхідність прямого контакту з замовником, щоб з’ясувати  деталі нашої співпраці і скласти контракт.

Мені було обіцяно спитати шведських представників, а натомість вивчити книгу і поміркувати що можна зробити. Скориставшись із такої нагоди я відсканував це рідке видання і всі фотографії з нього, в тому числі фото в профіль черепа короля Швеції. Потім я віддав книгу О.Яновичу, але відповіді так і не дочекався.

Коли в наступному 2007 році я знову навідався в Музей і спитав відносно результата  переговорів Яновича із шведською стороною,  мені було сказано, що шведи відмовились і моя робота більше не потрібна, оскільки є інший, хто її зробить. Тоді я вирішив, що шведський уряд прийняв рішення відсканувати параметри черепа і доручити цю роботу іншому майстру. Мені було цікаво тільки ім’я цього антрополога реконструктора,  бо я не мав ніяких даних про шведську школу реконструкції.

В червні 2009 року якраз на передодні святкуванні ювілею 300 – річчя Полтавської Битви, із Полтавських газет нарешті я почув це ім’я. Майстра звали Бернард Енглунд.

Проте не казали що він антрополог-реконструктор і називали його лише скульптором. Як виявилось він за свої кошти виліпив і відлив у пластику великий бюст – погруддя короля Карла  XII. Цю скульптуру він привіз до Полтави, щоб презентувати мерії  міста  в день святкування історичного ювілею на знак дружби між шведським і українськими народами.

Керівництво міста і області обрали місцем зберігання скульптури Полтавський краєзнавчий музей.  Оскільки газети, що повідомляли про цю роботу ще не показували її, автор вирішив зробити власну графічну реконструкцію голови короля  за обводом профілю його черепа, який містився в книзі,яку колись йому запропонував О.Янович.

Метою було порівняти свою власну роботу з портретом шведського майстра, поки автор  її не бачив. І тим самим перевірити тотожність. В ніч 26 червня 2009 року портрет – графічна реконструкція голови короля Карла XII  була закінчена і наступним ранком відвідавши Полтавський обласний краєзнавчий музей автор зміг познайомитися з скульптурою свого шведського колеги.

Результати були дуже цікаві, як це видно із наведених нижче фотографій:

Рис. 1. Фото обведення  черепа короля Швеції Карла XII в Ріддарсхольмі із монографії  Konung Karl XII:s BANESÅR: 1917 ÅRS UNDERSÖKNING/ OCH I SAMBAND  DÄRMED GJORDA IACTTACELSER. –  Stockholm, 1918.	Рис.2. Портрет – графічна реконструкція обличчя за черепом шведського короля Карла XII. Робота С.О. Горбенко	Рис.3. Бюст короля Карла XII. Скульптура Бернарда Енглунда.  Экспозиція в Полтавському обласному краєзнавчому музеї  27 червня 2009 р. Фото С.О.Горбенка.

Рис. 1. Фото обведення  черепа короля Швеції Карла XII в Ріддарсхольмі із монографії  Konung Karl XII:s BANESÅR: 1917 ÅRS UNDERSÖKNING/ OCH I SAMBAND  DÄRMED GJORDA IACTTACELSER. –  Stockholm, 1918.	Рис.2. Портрет – графічна реконструкція обличчя за черепом шведського короля Карла XII. Робота С.О. Горбенко.  Сполучення реконструкції із обведенням черепу. Колаж І.С.Горбенко.	Рис.3. Бюст короля Карла XII. Скульптура Бернарда Енглунда.  Экспозиція в Полтавському обласному краєзнавчому музеї  27 червня 2009 р.  Сполучення голови скульптури  із обведенням черепу. Фото С.О.Горбенка. Колаж І.С.Горбенко.

Сообщение Графічна реконструкція обличчя короля Швеции Карла XII появились сначала на SAGOR.

Ортопедия, травматология и протезирование.- Харьков, №1, 1998- С.117-121. На укр.яз.

Сообщение «… а прежде бо бе не ходил…» Нові уявлення про хворобу Великого князя київського Ярослава Мудрого появились сначала на SAGOR.

Портрет галицького боярина з Галича-Крилоса XII cт.

Портрет – реконструкція обличчя русича-галичанина  ХІI ст. з 

Поховання № 21 цвинтаря церквиСв.Іоанна,  на території  урочища Царинка стародавнього   Галича (нині с. Крилос Івано-Франківської обл.. Україна).

Розкоп к.і.н. Ю.Лукомського 1988 -1992 р.. Експедиція Інституту Українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України.

Пластична реконструкція по черепу, пластилін. Робота С.Горбенка, 1996 р. Фото реконструкції –  Є.Г.Бєлий.

З  моделі роботи зняті дві гіпсові копії. Одна зберігається у фондах Львівського музею історії релігії. Друга – в приватній колекції автора реконструкції.

Портрет експонувався на трьох виставках – в 1998 році на міжнародній конференції присвяченій 1100 – річчю стародавнього Галича в с. Крилос, в 2000 р. у Львові на виставці  реконструкцій С.О.Горбенко «Погляд з Минулого»  і в 2000 р. у Франції в  м.Труа на виставці «Le vrai visage de Bernard de Clairvaux»  разом з іншими  реконструкціями С.О.Горбенко.

Схема – реконструкція княжого Галича XII-XIII cт. Із монографії В.В.Грабовецького «Нарис історії Галича».- Галич, 1997.- С.112.

Місце розташування поховання № 21 цвинтаря церкви Св.Іоанна в Урочищі Царинка (нині с. Крилос Івано-Франківської обл.. Україна)

Антропологічно череп і поховання досліджувались Т.О.Рудич і С.О.Горбенко.

Результати дослідження опубліковані Т.О.Рудич в статті «Антропологічний склад населення стародавнього Галича» в збірнику «Галич і Галицька земля».- Київ-Галич, 1998 р.  і в антропологічному звіті ГААЕ 1991 -1992 р.

Витяг із звіта антропологічного обстеження черепа з поховання №21  Т.О. Рудич: «Повний череп, довгі трубчасті кістки, уламки тазових кісток. Череп за формою брахікраний, дуже високий, ймовірно штучно деформований. Обличчя  дуже низьке, середньо широке, добре профільоване в горизонтальній площині. Орбіти низькі, ніс широкий, має чітко окреслені контури.

На черепі спостерігається  значний розвиток рельєфу: надперенісся – 6 балів. Потиличний пагорб – 4 бали, соско видний відросток – 3 бали. Черепні шви ущільнені. Стертість зубів до 4 балів.

Довгі трубчасті кістки невеликих розмірів, з помірно вираженим рельєфом. На великогомілковій та променевій кістках розростання, пов’язані з  захворюванням» – З листа Ю.Лукомського С.Горбенку від 3.ІХ.1994.

Опис цього ж черепу перед реконструкцією обличчя і голови, складено С.О. Горбенко 11. V. 1996 р. :

Череп мезокраний, сфеноїдної форми з розвинутим рельєфом.. Надбрівні дуги – зрощені – 2 бала. Надперенісся – V балів. Орбіти кутоподібної форми. Очниця замкнута. Край орбіти заокруглений. Горизонтальне профілювання орбіти  – похиленна (європеоїдний тип). Ніс виступаючий з опуклою спинкою. Передньоносова вість – 4 бали. Тип будови нижнього краю грушовидного отвору – передносові ямки.  Прикус – ножицеподібний – псалідонтія. Виразний щелепний прогнатизм.

Зрощенність черепних швів відповідає вікові – 55-60 років.

Особливості будови черепу –  виразно асиметричний.  Соскоподібний відросток зліва – 25,8 мм, справа. – 23,3 мм. Потилична кістка асиметрична, вродженна деформація зліва. Права іклова ямка більш глибока ніж ліва – права – 11, 1 мм, ліва – 9 мм. На лусці лобної кістки зліва латеральніше від лівого лобного бугра слід від двох зарощених різаних або рубаних ран. Ближче до лобного горба довжиною 25мм, другий майже паралельний йому глибший довжиною до 40 мм.

Ці сліди вказують на те, що даний індивід або був двічи поранений в чоло (в одне і те ж місце)  холодною зброєю, або поранений один раз холодною зброєю, що мала дві гострі  (бойові) поверхні. Цікаво, що серед колекції Львівського арсенала зберігається рідкісна шаблі арабського виробництва типу «Зюльфікар» (рис.7), що також має два леза. Припускаємо що  галицький боярин міг бути поранений зброєю подібного типу. Причому якщо удар був завданий клинком типа «Зюльфікар» то в даному випадку  рану цей чоловік дістав при нападі в приміщенні. Зовні слід від поранення залишив рубець на чолі  Vподібної форми, що відображено нами в реконструкції.

Портрет-реконструкція обличчя русича-галичанина  ХІІI ст. з поховання № 21  на території стародавнього м.Галич. Розкоп Ю.Лукомського 1988 -1992 р. . Експедиція Інституту українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України. Робота С.О.Горбенка.

Рис.1. Череп боярина з Галича-Крилоса (ХІІ ст.)  з поховання №21 поблизу церкви Св.Іоанна (урочище Царинка) Розкоп експедиції Ю.Лукомського, Інститут  Українознавства АН України, м. Львів. Фото Є.Г.Бєлий. 1996.

Реконструкція за черепом обличчя  галицького боярина  XII cт. Етапи.

Рис.2. Графічна реконструкція по черепу боярина з Галича-Крилоса (ХІІ ст.) з поховання №21 поблизу церкви Св.Іоанна (урочище Царинка) Розкоп експедиції Ю.Лукомського, Інститут  Українознавства АН України, м. Львів. Фото Є.Г.Бєлий. 1996.    Робота С.О. Горбенка. Лівий профіль.

Рис. 3. Портрет – реконструкція обличчя русича-галичанина  ХІІI ст. з поховання № 21  на території стародавнього м.Галич. Антропологічний типаж – без волосся. Пластилін.  Робота С.О. Горбенка.

Рис. 4. Портрет – реконструкція обличчя русича-галичанина  ХІІI ст. з поховання № 21  на території стародавнього м.Галич. Закінчений варіант. Пластилін.  Робота С.О.Горбенка.

Зустріч через віки: 

Цікаво зауважити, що через кілька місяців по завершенні цієї реконструкції  автор роботи випадково зустрів молоду жінку типаж обличчя якої повністю відповідав типажу обличчю русича з Галича  XII ст.

Впадають в очі явно подібні риси обох облич – овал обличчя, великі очі, ніс с горбинкою і виразний прогнатизм, немов молода жінка була далекою родичкою предка, що  жив  майже вісім століть назад. З її люб’язної згоди ми в лабораторії зробили знімки ії поруч з портретом боярина з Галича. Ці знімки також експонувалися на виставках.  Див рис. 5.

Рис. 7. Арабська шабля типу «Зюльфікар» з колекції Арсеналу Львівського історичного музею. 

Хоча ця робота і була презентована автором на трьох експозиціях (в Галичі-Крислосі, 1998, у Львові, 2000 і в м. Труа – Франція) вона ніколи не була опублікована в наукових виданнях окремо. Портрет галицького боярина XII ст . згадується лише в двох статях публічної пресси.

Сообщение Боярин з Галича-Крилоса XII cт. появились сначала на SAGOR.