This page is not available in the selected language. Please see the available translations in other languages
© Іван БАНАХ
«ТРУНА З ТЛІННИМИ ОСТАНКАМИ АНДРЕЯ ШЕПТИЦЬКОГО ЛЕЖАЛА В НІШІ…»
Про поховання в крипті собору св. Юра у Львові подаємо на світлий спомин колишню розмову з нині покійним священиком Української греко-католицької церкви, хірургом, кандидатом медичних наук, доцентом кафедри нормальної анатомії Львівського медичного університету ім. Данила Галицького о.Василем Боянівським (1928 – 2006).
Панотче, Ви були у складі комісії, яка досліджувала крипту собору св. Юра після легалізації Української греко-католицької церкви і повернення греко-католицького митрополита до Львова.
Які завдання стояли перед комісією?
Комісія була створена греко-католицьким єпархіяльним урядом у 1991 році. Її завданням було вивчення акту поховання і стану тлінних останків слуги Божого митрополита Андрея Шептицького, які перебувають у підземеллі собору св. Юра, після 50-літнього господарювання тут російської православної церкви. Ходили чутки, що домовину було перенесено з крипти. До складу комісії я був залучений як медик-анатом.
Що було виявлено в результаті роботи комісії?
У крипту ми зайшли в липні 1991 року. Треба сказати, що там панував страшенний безлад, приміщення було завалене мотлохом. Проте труна з тлінними останками Андрея Шептицького лежала в ніші, поруч із похованням кардинала Сильвестра Сембратовича (1836-1898). У результаті роботи нашої комісії було встановлено, що домовина, знайдені на ній записи і виявлені в ній тлінні останки належать покійному слузі Божому митрополитові Андрею Шептицькому.
Які ще поховання виявлено при обстеженні крипти?
Відколи собор Юра став головним осідком галицької православної, а з 1700 року – греко-католицької єпархії, в крипті ховали єпископів, а з 1808 року – митрополитів. Але їх ідентифікація не була завданням нашої комісії.
Чи є в крипті поховання митрополита Йосифа Сліпого?
Після перенесення останків патріарха Йосифа Сліпого з Риму в Україну в серпні 1992 року їх було перепоховано в крипті собору св. Юра.
Блаженного Миколая Чарнецького було поховано на Личаківському цвинтарі у Львові, але зараз його там нема.
Блаженний Миколай Чарнецький (1884-1959) перед Другою Світовою війною був висвячений на єпископа. Під час війни був екзархом УГКЦ (намісником митрополита Андрея Шептицького) на Волині. Репресований совєтським режимом, після повернення з Сибіру в 1951 році служив у катакомбній греко-католицькій церкві.
Помер і був похований у Львові на Скнилові. Є дані, що після смерті отця Миколая Чарнецького за його заступництвом були вислухані молитви і сталися чуда. Наприкінці 1980-х років він був перепохований на Личаківському цвинтарі.
Його могила стала місцем паломництва численних прочан. Миколая Чарнецького було проголошено блаженним 2001 року під час візиту папи римського Івана Павла II до Львова. По якомусь часі його мощі перенесли до церкви Покрови на Замарстинові. У процедурі перенесення та ідентифікації мощів блаженного архієрея Миколая Чарнецького брали участь члени канонізаційної комісії з Риму, якою керував редемпторист єромонах Ярослав Приріз.
Щодо крипти св. Юра відомо, що там знаходяться останки одного з галицьких князів Ярослава Осмомисла (1129-1187), похованого в Галичі в Успенському соборі, а потім перепохованого в підземеллі собору св. Юра у Львові.
Під час археологічних розкопок, які проводив Ярослав Пастернак у Галичі на Крилосі, в 1937 році було знайдено саркофаг із тілом князя, якого було ідентифіковано як Ярослава Осмомисла.
У переддень Другої Світової війни, у 1939 році, для збереження і подальших досліджень його останки перенесли до Львова в собор св. Юра. Пошук поховання Ярослава Осмомисла не входив до завдання нашої комісії. Цим займалася археологічна комісія Наукового Товариства імені Т.Шевченка. Останки князя вдруге віднайшли 18 вересня 1991 року в дерев’яній скрині.
Там же знайдено лист-заяву у пляшці з темного скла, писану рукою Ярослава Пастернака: “…Отсим заявляю під словом честі науковця, що приложені до цього письма кости – комплектний скелет старшого мужчини – є ті самі, які я знайшов серед фундаментів княжої галицької катедри на Крилосі.
Це є тлінні останки основника згаданої катедри, галицького князя Ярослава Осмомисла, що помер 1187 р. …” Там ще була історія з черепом Ярослава Осмомисла, який ще до війни Ярослав Пастернак збирався передати для реконструкції зовнішнього вигляду в лабораторію Михаїла Герасимова в Москву або до Ф.Штадмюллера в Кьольн.
Із багатьох причин ця робота не була проведена і тому були сумніви щодо місця знаходження черепа князя. На щастя, череп лежав поряд із кістками.
Антропологічну реконструкцію проводили двічі: у 1991 році професор Зенон Погорецький з Канади і в 1995 році молодий вчений Сергій Горбенко, випускник Полтавського медичного інституту. Результати описані ним у монографії “Ярослав Осмомисл. Реконструкція антропологічна та історична“, виданій 1996 року.
Чи маємо подібні дослідження ще когось із галицько-волинських князів?
Історичні обставини складалися таким чином, що сьогодні не маємо жодного іншого збереженого, не те, щоб дослідженого, поховання когось із галицьких князів. Тривалий період бездержавності не сприяв таким студіям. Необхідно було би провести дослідження в Холмі, де в Успенському соборі поховано Данила Галицького та його синів Романа і Шварна.
Існують туманні здогади з часу перших археологічних розкопок у Галичі, проведених священиком Левом Лаврецьким на Залукві у 1882 році, коли серед фундаментів Спасівської церкви було знайдено поховання воїна в золотому шоломі, яке начебто мало належати князеві Володимирку (1104-1153), батькові Ярослава Осмомисла.
Непевні згадки в монастирських хроніках стосуються перепоховання Лева Даниловича (1228-1301) в Онуфріївському монастирі у Лаврові в Карпатах, куди останки князя були перенесені в XYI ст. з недалекого Спаського монастиря, де князь провів монахом останні роки життя.
Романа Мстиславича (1150-1205), батька Данила Галицького, по його загибелі в Польщі було перенесено і поховано у Володимирі-Волинському в Успенському соборі, а може в Успенському соборі в Галичі. У випадку віднайдення останків, проведення антропологічних досліджень могло б допомогти відтворити зовнішні риси галицьких князів, зробити висновки про перенесені ними органічні захворювання.
Це збагатило б обсяг наших знань про діячів галицької історії цього періоду, оскільки, фактично, єдиним джерелом є Галицько-Волинський літопис (XIII ст.). Символічним є порівняння з можливостями російської історичної науки: в Успенському соборі Московського Кремля і Петропавловському соборі в Петербурзі збережено майже всі поховання російських великих князів і царів.
Пам’ятаю найперше заняття з анатомії на першому курсі медичного інституту, яке Ви проводили…
Після війни я впродовж року був ув’язнений в тюрмі Лонцького у Львові. Проте, на мене, юнака, не було знайдено жодного компромату. У часі хрущовської відлиги закінчив Львівський медінститут і захистив кандидатську дисертацію “Хірургічна анатомія стравоходу”.
Працюючи на кафедрі нормальної анатомії, протягом усього часу совєтської окупації я підтримував контакти з представниками духовенства катакомбної греко-католицької церкви. Зокрема, з її керівником, єпископом Володимиром Стернюком. Після легалізації УГКЦ став її служителем. А стосовно предмету нашої розмови – треба чекати на майбутні дослідження.
