Друкар книг перед тим небачених

Нещодавно на будівлі Онуфрієвського монастиря у Львові було вiдкрито меморіальну дошку Iвану Федорову (Федоровичу)/
«День». №15, п’ятниця, 30 січня 2004/
http://www.day.kiev.ua/25563/

У Львові, на розі вулиць Краківської та Вірменської, де тепер розташований дитячий майданчик, як свідчать історики, була колись друкарня Івана Федорова. Під облаштування нової друкарні в так званій Кулганівській кам’яниці Федоров позичив великі кошти, однак повернути борг не зміг — смерть обірвала всі сподівання.

Спадком для старшого сина, якого знали в місті як Івана Друкаревича, стали лише батькові боргові зобов’язання — півтори тисячі золотих та опіка над малолітніми дітьми Федорова від другого шлюбу. У Львові першодрукар оженився вдруге. Хворий на сухоти Друкаревич не зміг вчасно віддати гроші, потрапив до боргової ями та рівно через рік після смерті батька пішов у вічність теж.

В Онуфрієвському монастирі, де також працював Іван Федоров, в одній з ніш знайдено останки, що належать Івану Федорову та його синові. Принаймні, так довгий час вважалося.

— Тепер, — упевнена завідувачка Музею давньої української книги Лариса Спаська, — виникла потреба повторити так звану експертизу на час. Якщо поховання буде віднесене до кінця XVI століття, — це стане ще одним підтвердженням, що знайдені залишки належать саме першодрукареві.

Сьогодні кістки зберігаються в музеї старовинної книги, й можна із сумом сказати, що не дуже щасливий за життя Іван Федоров і по смерті не знайшов спокою.

Хіба що безсмертна душа його знає, що високо пошанований він громадою України за безцінний внесок у розвиток української культури як людина, що першою на цих теренах надрукувала «Апостол», «Біблію», «Новий завіт», «Псалтир», «Євангеліє учительне».

Галичани, які віддають належне діяльності першодрукаря, навіть пишуть у своїх статтях та наукових розвідках — Федоров або Федорович, як він підписувався в Україні, ніби визнаючи, що його коріння у Львові проросло глибоко.

— Це, без сумніву, була надзвичайна людина, — розповідає Лариса Ігорівна, — не лише друкар, майстер ливарної справи, а й видавець-учений. Вiн був освiченою людиною, говорив кількома мовами, багато подорожував. Усі його післямови свідчать про те, що мав Федоров глибокі знання середньовічної літератури.

Про це говорять численні цитування, зокрема Златоуста, Василя Великого, Іоанна Дамаскіна, те, як трактує він історичні постаті та події.

До речі, якість виданих ним книг була теж дуже високою, навіть вищою за деякі європейські взірці того часу. Що цікаво: він дуже сильно відчував своє покликання, і жодні випробування не могли його збити з обраного шляху.

«Та не личило мені з оралом чи сівбою собі віку вкорочувати, бо замість плуга я володію майстерністю знарядь праці руками, а замість житніх зерен повинен розсівати по світові зерна духовні й усім, як належить, роздавати цю духовну поживу… І дійшов я до богоспасенного міста, що називається Львів, і все, що по дорозі мене спіткало, я мав за ніщо, — щоб лише тільки осягнути свого Христа».

В друкарській справі Іван Федоров виявив надзвичайні здібності. Він був майстром, що називається, на всі руки: й вирізав пунсони, й ливарником був (відливав літери), й складачем, друкарем і навіть майстром — тобто долучився до створення гармат.

Його «Апостол» — одне з вищих досягнень поліграфічної майстерності XVI століття. Цей твір був зразком для учнів та послідовників Федорова, і твори багатьох майстрів наступної епохи носять його явний вплив. Дуже довго його ніхто не міг перевершити. І багатьох дивувала техніка, коли, друкуючи книгу, він робив один набір і два відбитки. А працював він на теренах нинішньої Росії, Білорусі, України, Польщі.

Нещодавно на будівлі Онуфрієвського монастиря з’явилася пам’ятна меморіальна дошка першодрукареві. Здійснено це за фінансової підтримки уряду Москви та Фонду ім. Юрія Долгорукого.

— Ларисо Ігорівно, а поховати, нарешті, як належить, можна своїми силами?

— Звичайно, однак ми б дуже хотіли, щоб відомий український вчений Сергій Горбенко дослідив череп і, як він вже багато разів робив у складних випадках із черепами відомих особистостей, відтворив обличчя за залишками, знайденими в Онуфрієвському монастирі.

Адже взагалі немає прижиттєвого портрета Івана Федорова. Однак зараз Горбенко у Франції, це пов’язано із дослідженнями залишків Жанни д’Арк — чи саме її спалили на вогнищі?.. Тобто доведеться деякий час зачекати. А вже потім можна буде кістки покласти в спеціальну капсулу й наглухо її запаяти. Правильно було б зробити саркофаг у Онуфрієвському монастирі, а залишати тут в музеї стародавньої книги недоречно.

Цей сучасний будинок був перетворений на музейний комплекс Львівської картинної галереї в 1996 році, за життя Федорова жодного стосунку до друкаря не мав. Сьогодні в музеї зберігається 12 тисяч експонатів — від рукописів до стародруків XVIII століття. Експозиція, пов’язана з Федоровим, — лише частина нашої роботи, хоча й дуже значна. У Львові обійти першодрукаря, розповідаючи про стародавні друки, неможливо. Уже понад два століття постійно відчувається його благотворний вплив на друкарів.

Дуже позитивним є те, що після 11-річного мовчання відновлюються так звані «Федоровські семінари»: до 1993 року їх було проведено одинадцять. Як завжди, темою міжнародної конференції буде стародрукована книга, давні рукописи. Учасниками «семінарів» стануть дослідники з України, Росії, Білорусі, Польщі, Румунії, Болгарії.…

Людям, що приїдуть до Львова з різних країн, напевно захочеться схилити голову біля поховання Івана Федорова… 420 років тому його поховали на цвинтарі Онуфрієвського монастиря, де була розташована одна з перших у Львові друкарень. На могилі першодрукаря братчики Ставропігії поклали кам’яну плиту двометрової довжини. На ній рукою невідомого майстра був вирізаний друкарський знак, а під ним підпис:

«Друкар книг перед тим небачених».

В кінці XVIII століття за наказом цісаря Йосифа II кладовище закрили, а надгробні плити, як і плита над могилою Федорова, були сховані в інтер’єрі та стінах церкви. Восени 1883 року в церкві знову робили ремонт. На жаль, багато чого було пошкоджено. З того часу плита зникла, хоча стосовно неї висловлювались різні версії…

Але ченці перепоховали останки Івана Федорова та його сина в самій церкві, а оскільки вважали доробок цієї людини гідним пам’яті та вшанування, поклали їх біля вівтаря Богородиці. В 1975 році пiд час археологічних досліджень поховання було віднайдене і з часом перенесене до музею. І було б логічно й правильно повернути останки на місце поховання. Наскільки ж продовжиться посмертне поневіряння Івана Федорова, ще невідомо, але дуже хочеться, щоб якнайшвидше воно скінчилося.

Колись сам Федоров, ніби пророкуючи свою долю, написав:

«Як Апостол хвалиться горем! — Бо горе спричиняє терпіння, терпіння — надію, а надія не обмане…»

Сообщение Друкар книг перед тим небачених появились сначала на SAGOR.