Невідоме туристам диво

Свого часу «Полтавський вісник» звернувся до своїх читачів із проханням визначити сім див, якими могла 6 похвалитися Полтавщина.

І першим з таких див було назване Більськє городище – давнє місто VІІ-ІІІ ст. до нашої ери. Від нього залишилися високі й довгі вали, які й нині вражають своїми розмірами і мажуть бути неабиякою туристською принадою нашого краю.

Благодійний фонд «Гелон», Полтавський медіа-клуб запросили бажаючих істориків і краєзнавців узяти участь у засіданні «круглого столу», де обговорити проблеми використання туристських родзинок Більського городища.

Запрошені, до речі, досить активно відгукнулися. Президент фонду Володимир Бідуха, голова наглядової ради Юрій Погода наголосили, що своїм завданням ця громадська організація вважає привернення уваги державних органів і громадськості до проблем цієї пам’ятки археології, координацію зусиль для її використання в патріотичному вихованні, перетворення в туристську перлину краю.

З цією метою вдалося провести кілька нарад із представниками зацікавлених установ і організацій. За поданням фонду турадміністрація України включила проект «Більськє городище» до нових перспективних маршрутів. За підтримки Інституту археології здійснено подання матеріалів до ЮНЕСКО про включення цієї археологічної пам’ятки до Списку всесвітньої спадщини.

Про необхідність тісніших контактів фонду з археологами наголосили кандидат історичних наук викладач педуніверситету Петро Гавриш, завідуюча відділом археології Полтавського краєзнавчого музею Любов Лугова.

Приміром, неясно, що мається на увазі під пропозиціями фонду перетворити Більськє городище на національний парк України, організувати там музей під відкритим небом.

Співробітник Інституту археології Національної академії наук України Лариса Віноградська зазначила, що не варто акцентувати на тому, що Більськє городище — унікальна пам’ятка сивої давнини.

Схожі городища — Трахтемирівське, Мотронинське та інші — є і в Київській, і Черкаській областях. Особлива цінність Більського в тому, що воно найкраще досліджене.

Історик Віра Жук застерегла: недоцільно однозначно пропагувати, що Більськє городище — то згадане Геродотом скіфське місто Гелон. А тим паче називати його столицею Скіфії, як це фігурує у деяких друкованих матеріалах фонду. Чимало археологів не поділяють такої гіпотези професора Б.А.Шрамка і розташовують це місто в Подонні.

Слушне зауваження. Автор цих рядків досліджував назви річок і струмків у місцевості довкола Більська і дійшов висновку, що там простежуються фінно-угорські, індоєвропейські, балтослов’янські, слов’янські, гідроніми, але немає іранських. Себто скіфи (гелони), сармати, алани та інші племена, які розмовляли мовами цієї групи, ні тут, ні взагалі на Полтавщині масово тривалий час не жили.

Схоже, що має рацію індолог Степан Наливайко, який стверджує, що цю територію займали нащадки Індоєвррпейців-аріїв — згадане у відомому індійському епосі «Махабхараті» (він складався у Х-VІІІ ст. до н. е.) плем’я сувірів, знайоме нам як літописні сіверяни.

Як бачимо, ясності щодо того, хто ж саме споруджував городище, немає. Вчені сходяться на думці, що це було корінне місцеве населення. Академічні дискусії про це можуть тривати довго. Але, думається, вони не повинні заважати практичним крокам до створення масового туристського маршруту до цієї визначної археологічної пам’ятки.

Який у нас взагалі туристський потенціал, на який варто було б розраховувати? Хтозна. Це повинні були б знати в обласному управлінні з питань фізичної культури, спорту і туризму.

Але його представники чомусь не захотіли брати участь у цьому засіданні. З нашого погляду, чимало бажаючих поглянути на таку цікаву пам’ятку може бути в санаторіях Миргорода, у ближніх здравницях «Сосновий бір», «Псел» і т.п.

Не кажучи вже про туристські потоки учнів і студентів із Полтави, Кременчука. Але ж у всіх цих місцях необхідно було б провести відповідну організаторську і рекламну роботу, в Більську уточнити маршрут, визначити механізм, щоб певна частка прибутків від туристської діяльності діставалась не лише перевізникам і турфірмам, а й селу.

Думається, в наш час нескладно було б виготовити й деякі сувеніри, які могли б купувати туристи. Наприклад, додрукувати тиражі популярних книг про городище (вони вже є), виготовити набір фотолистівок із місцевими краєвидами.

Гадаємо, попитом користувався б талісман, на якому був би портрет Білянки — місцевої жительки V ст. до н.е., зображення якої відновив антрополог-полтавець Сергій Горбенко.

Можна було б виготовити копії горщиків, амфор, статуеток, викопаних археологами на городищі, їх теж охоче купували б. Але всі ці й інші сувеніри повинен хтось замовити, заплатити за них виробникам, а потім налагодити їх реалізацію. Хто це мусить робити? Подібні запитання зависають у повітрі. Причетні до туризму установи й організації лише розводять руками:

«То не наша функція…»

Точнісінько так зависає в повітрі і справедливе обурення, висловлене колишнім головою Більської сільради, нині віце-президентом фонду Іваном Москаленком:

«Вже скільки років розкопують городище наші археологи, а тепер до них додалися ще й німецькі, а з їхніх знахідок у Більську немає нічогісінько. На жаль, у місцевих господарників, селян спостерігається недбайливе ставлення до цієї визначної пам’ятки нашої сивої історії. За останні десятиліття чимало давніх могил зникло, часто поля і городи орють під самісінькими валами, не дотримуючись вимог про охоронну зону. Коли ми спробували притягти до відповідальності декого з порушників, то прокуратура відмовилася це зробити. Виявляється, немає належної технічної документації, де були б відображені вали, могили і їхні охоронні зони».

Звісно ж, у виступах лунали традиційні нарікання на те, що немає коштів і їх не виділяють. Це проблема вічна, і, мабуть, такі скарги звучали на городищі ще й у V ст. до нашої ери. Але дещо ж можна зробити навіть із незначним фінансуванням. Наприклад, спорудити символічне давнє капище, де могли б зупинятися автобуси, а туристи — фотографуватися.

Збудувати типову хату давніх жителів городища: мазанку чи зрубну дерев’яну конструкцію. Думається, в Будинку культури чи в якомусь іншому приміщенні села могла б знайтися кімната, де зберігалися хоча б деякі, найпоширеніші, знахідки з розкопок на городищі, фотознімки, муляжі, щоб можна було хоча б що-небудь показати туристам. Для створення таких об’єктів не потрібні сотні тисяч гривень, вистачило б і максимум двох десятків тисяч.

Дещо обнадійливішими були виступи на засіданні депутата облради Івана Балюка, начальника обласного управління культури Івана Глизя і заступника голови обласної ради Володимира Марченка.

Вони зазначили, що ведеться розробка обласної програми збереження пам’яток минулого, де велика увага приділяється і Більському городищу. Є надії, що для реалізації її з наступного року обласна рада зможе виділити деякі кошти.

«Будемо сподіватись. Але й не сидіти, склавши руки, а робити все, що кожен у змозі, для збереження пам’яток минулого, пропаганди їх серед нашого люду», — на такій думці насамкінець зійшлися учасники «круглого столу».

(Газета “Полтавський вісник”, 30 липня 2004 р.)

Сообщение Невідоме туристам диво появились сначала на SAGOR.

З’явився перший «Точний» портрет пращурки українців

Українські новини: республіканська газета українців Казахстану. – Січень 2003 р.

З більш як 2400-річної давнини явився нинішнім українцям “натуральний” образ однієї з їхніх праматерів – колишньої мешканки загадкового Більського городища, яке археологи вже багато десятиріч досліджують на території сучасної Полтавської області.

Відновити її зовнішній вигляд зміг по знайдених ще у 1994 році залишках антрополог Сергій Горбенко. Він провів унікальну реконструкцію черепа і фактично дав перше науково обгрунтоване уявлення про те якою була насправді жінка тієї давньої доби.

Вік її окреслюється 30-35 роками. Риси обличчя, без сумніву, мала гарні, можливо навіть до такої міри, що у багатьох виникне спокуса провести аналогію з Нефертіті – дружиною одного з єгипетських фараонів, яка стала світовим символом жіночої краси.

Тип обличчя праукраїнської красуні Сергій Горбенко визначає як типово іранський, дещо відмінний від пізніших скіфських облич, які увібрали європейські і монгольські риси.

Можливо згодом, після додаткових досліджень археологічної знахідки, це спонукає змінити деякі уявлення про вітчизняну історію, заповнивши окремі “білі” плями, переконливіше говорити про пракоріння українців, висловлює думку антрополог.

Сообщение З’явився перший «Точний» портрет пращурки українців появились сначала на SAGOR.

Ископаемая красавица: “нормальная хохлушка иранского происхождения”

“Сегодня” 25.01.2003 № 1363 Полоса 2.

Скоро будет закончен графический портрет женщины, которая жила в 4 веке до н.э. на территории современной Полтавской области. Увидеть жительницу легендарного Гелона стало возможно благодаря специалистам Центра охраны и исследований памятников археологии Полтавской облгосадминистрации, которые во время раскопок загадочного Бельского городища (1994 г.) нашли уникальное захоронение с сохранившимися останками. Восстановить внешний вид

одной из “праматерей” украинцев смог антрополог Сергей Горбенко. Он провел уникальную реконструкцию черепа и фактически дал первое научно обоснованное представление о том, какой была на самом деле женщина того далекого прошлого.

Умерла она в возрасте 30–35 лет. Часть видевших незаконченный портрет утверждают, что при жизни та женщина была очень красивой, чуть ли не лучше самой Нефертити; более сдержанные говорят, что ископаемая красавица “была пухленькой, с приятным личиком — нормальная хохлушка иранского происхождения”.

Тип лица праукраинской красавицы Сергей Горбенко определяет как иранский, несколько отличный от позднейших скифских лиц, вобравших европейские черты.

Директор Центра кандидат исторических наук Александр Супруненко не отрицает, что эта уникальная находка (в захоронении были обнаружены останки еще двух мужчин, один из них — слуга) подтверждает, что “иранская кровь” – один из компонентов формирования древней подосновы украинской нации.

Валентина ЕВСЕЕВА “Сегодня”

Сообщение Викопна красуня: “нормальна хохлушка іранського походження” появились сначала на SAGOR.

До нас – із небуття

Історія і ми/ Полтавський вісник № 4 (636) від 24 січня 2003 року. – С.5.

Сообщение До нас – із небуття появились сначала на SAGOR.