Реконструкція обличчя галицького князя Ярослава Осмомисла (+1187) за його черепом із саркофагу, в притворі Успенського катедрального собору давньоруського Галича-Крилоса ХІІ ст., знайденого в 1937 р. відомим українським археологом доктором Ярославом Пастернаком.

Цей череп і кістки скелета із саркофага в Крилосі довгий час вважалися втраченими для науки, адже вони зникли з початком другої світової війни і ніхто не знав, де вони.

Поки в 1991 році під час проведення археологічних розкопок в крипті собору Св.Юра у Львові археологи М.Бандрівський, Ю. Лукомський та Р.Сулик не виявили серед інших поховань маленьку дерев’яну скриньку з кістками людини, в якій знаходився супроводжувальний лист написаний рукою Я.Пастернака.

Ось його зміст:

«Отсим заявляю під словом честі науковця, що приложені до цього письма кости – комплектний скелет старшого мужчини – є ті самі, які я знайшов у кам’янім саркофагу серед фундаментів княжої галицької катедри в Крилосі. Це є тлінні останки основника згаданої катедри, галицького князя Ярослава Осмомисла, що помер 1187 р., бо як виказують основні історичні досліди, тільки він один з усіх галицьких князів міг бути похований у катедрі княжого Галича.

Не перечить цьому факт поховання князя у притворі собору, бо за грецьким «Зводом Божих і святих правил» пояснених через вченого монаха Вальсамона (1169 р.), тоді можна було поховувати тільки у притворі, не посеред церкви. Потверджують це археролольогічні находи у досліджуваних тепер церквах Радянської України (Київ, Чернігів). Цей звичай поховувати визначних людей у притворах церков задержався був ще до початку XII ст.. »

Доц. д-р. Ярослав Пастернак, директор Музею НТШ, дослідник Крилоса».

«Галичкы Осмомыслђ Ярославе!
Высоко сђдиши на своемъ златокованнђм столђ,
подперъ горы Угорскыи
своими желђзными плђки,
заступивъ королеви путь,
затворивъ Дунаю ворота,
меча бремены чрезъ облакы,
суды рядя до Дуная.
Грозы твоя по земле текутъ,
отворяеши Киеву врата,
стрђляеши съ отня злата стола
салътани за землями.
Стрђляй, господине, Кончака,
поганого кощея,
за землю Рускую.
За раны Игоревы,
буего Святъславича!»

«Слово о плћку Игорћвэ»

До історії створення портрета князя Ярослава Осмомисла в 1995 році

(Витяг з неопублікованої книги С.О. Горбенко «Пам’ять: Проявлені Лики» ):

«Мало хто знає, що ініціатором реконструкції обличчя князя Ярослава був мій науковий батько у Львові професор Микола Андрійович Пелещишин. Саме він вперше повів зі мною розмову на цю тему. Це відбулось якось під час нашого прощання, коли закінчивши чергову сесію, я перед від’їздом зі Львова зайшов до нього на кафедру.

Це було восени 1994 року. Я як раз повернувся із Геттінгена і був під свіжими враженнями від Антропологічного інституту його прекрасно обладнаних лабораторій, бібліотеки і майстерності моїх німецьких колег. Уважно вислухавши мене і мої враження про рівень розвитку антропології в Німеччині, і мрії про створення в нас чогось подібного, Пелещишин зауважив: «Інститут це добре, але не все залежить від тебе, а ось тобі треба самому робити щось важливе, щоб не витрачати роки, поки надумають і в нас відкрити Інститут Антропології» .

– Я і роблю, все що можу – відповів я. – Але поки не буде наукової установи, ми все рівно не зробимо нічого серйозного.

– Нічого серйозного? – перепитав Пелещишин і в його гострому погляді із під сивих густих брів засвітився бісик бешкетливості і іронії одночасно.

– А чому б тобі не зробити реконструкцію обличчя князя Ярослава ? – несподівано спитав він мене абсолютно байдужим і навіть лінькуватим тоном, яким зазвичай говорив важливі речі. – Ти от весь час робиш то невідомих, то татар, все це добре, але …досить. Зроби портрет Ярослава.

– В його молодому і дзвінкому голосі чувся прихований виклик. Але я не розумів про що йдеться.

– Якого князя Ярослава ? – про себе я подумав, що він пропонує мені тягатися з самим Герасимовим і одразу ж насторожився бо категорично не збирався переробляти цей відомий портрет Ярослава Мудрого.

– Але почув я інше:

– Ярослава Осмомисла , князя галицького, того самого, чий череп знайшли наші хлопці і соборі святого Юра, ти що нічого не чув?

– Ні – здивовано заперечив я . Бо дійсно почув про цю знахідку вперше.

– Ну як же, це відома справа. Вони знайшли Ярослава під час розкопок у Юрі, є його череп, кістки. Так що, зв’яжись з ними і зроби портрет. – Він говорив дивні навіть сенсаційні речі тоном буд нічним і байдужим, ніби мова йшлася про щось банальне і буденне, звичайне і для нього і для мене. Проте знаючи Пелещишина не перший рік, по тому як метал в його голосі змінився на тихий поважний тон, я зрозумів, що байдужість вдавана і тема його самого інтригує і цікавить. Але з того часу ця тема зацікавила і мене – йому це вдалося.

– Він дав мені координати львівських археологів, що досліджували собор Св.Юра і незабаром перед самим від’їздом зі Львова я зустрівся з людьми, які в 1991 р. повернули Україні її реліквію – кістки князя Ярослава Осмомисла – Романом Суликом, Миколою Бандрівським і Юрієм Лукомським». (Посилання).

Забуте відкриття Ярослава Пастернака

«…при всіх тих працях він виявив ерудицію, професійне знання,
необхідну енергію та цілковиту точність..»
Любор Нідерле, чешский археолог, славіст.

Влітку 1937 р. під час розкопів фундаментів Успенського кафедрального собору давньоруського Галича, які проводив відомий вже в той час археолог доктор Ярослав Пастернак сталася справжня сенсація : в притворі собору був знайдений кам’яний саркофаг з кістяком людини, який за визначення археолога був скелетом самого засновника собору князя Галицького Ярослава Осмомисла, що помер літа 1187.

Ця знахідка стала справжньою сенсацією в наукових колах не тільки України, але далеко за її межами – в Росії і Німеччині, обидві країни запропонували доктору Я. Пастернаку трибуну для виступу. І в 1939 році в Берліні на археологічному конгресі Я.Пастернак робить доповідь про пам’ятки культури карпатських курганів, а в 1940 і в 1941 рр. аж три доповіді в СРСР – в Києві, Ленінграді і в Москві.

Активно обговорюється ідея створення реконструкції обличчя князя за черепом. (Посилання). Тим часом Крилос – стає правдивим місцем паломництва галицької інтелігенції.

Люди їдуть звідусюди щоб поклонитися могилі славного князя Ярослава. Галичани нарешті відчувають, що мають свою святиню – свою реліквію. Подальша доля відкриття і вченого маловідома і сумна. Починається війна і згадки про Я.Пастернака і його відкриття зникають назавжди із сторінок радянських підручників і монографій. В 1969 році він помирає в Канаді, уносячи в могилу таємницю долі реліквії.

Але чому мовчав всі ці роки сам Пастернак? Ми можемо лише здогадуватися. І може лишень скупі дані біографії археолога зможуть висвітлити нам відповідь на цю загадку. Спробуємо просто помислити і зважити.

Науковий подвиг Ярослава Пастернака

Ярослав Іванович Пастернак (2.І.1892-22.ХI.1969) – видатний український вчений, один із класиків української археології був замовчаний в роки панування комуністичної ідеології в Україні і в СРСР, бо одинокий емігрант на чужині репрезентував собою науку і країну, яка сама від нього відмежувалася. Отже крім вузького кола української еміграції в Канаді і США, а також не менш вузького кола пражських вчених, що ще пам’ятали молодого українського археолога, ні він сам, ні його праці майже ніде офіційно не згадувалися, хоча безсоромно використовувалися «послідовниками» в Радянській Україні, як справедливо зауважив в своєму нарисі Ігор Коваль.

Навіть при найближчому розгляді вражає масштабність і фундаментальність праць Я.Пастернака, а також їх значення для подальшого розвитку археологічної і історичної науки в Україні і в світі.

1925 р. – друкує в Празі працю «Podkarpatska Rus v mladsi dobe kamenne».

1926 р. – захищає в Празі дисертацію «Ruske Karpaty v archeologii». Він став першим українцем, який отримав докторат як археолог.

1925-1928 рр. очолює масштабні розкопки на терені старої Праги, зокрема на королівському замку «Градчани». На «Градчанах» Я.Пастернак відкрив фундаменти романських костелів XI-XII ст., дослідив укріплення княжого дитинця. Крім того виявив фундаменти костела на Страгові і споруди княжої доби в Празі. За успіхи канцелярія президента Т.Масарика надала Я.Пастернаку громадянство міста Праги і запропонувала йому прийняти чеське громадянство. Але Я.Пастернак повернувся на батьківщину.

1928-1929 рр. – очолює музей НТШ у Львові.

1929 р. стає дійсним членом НТШ.

1930 р. – досліджує Теребовлю – одне із княжих міст Галицького князівства.

1929-1934 р. – активна публіцистична діяльність, багато друкує праць присвячених археології Галичини і зокрема «Коротку археологію західноукраїнських земель», що видана у Львові в 1932 р.

З 1934 р. починає дослідження стародавнього Галича і починає фундаментальні розкопки на території стародавнього Галича (нині с.Крилос. Івано-Франківська обл..)- ці дослідження продовжуються до початку війни. Фінансує експедицію Я.Пастернака митрополит Андрей Шептицький.

1936 р. – поряд з дослідженнями в Крилосі досліджує Белз.

25 липня 1936 р. – відкриття фундаментів старого кафедрального Успенського собору княжого Галича. Ця знахідка одночасно остаточно вирішила раніше дискусійне питання відносно точної локалізація самого княжого Галича, знищеного монголо-татарами в 1241 р. Це відкриття Я.Пастернака до сих пір гідно не оцінено ні українською ні світовою наукою, хоча давно вже підтверджено подальшими розкопками сучасних археологів. Але саме завдяки цьому відкриттю і українська і світова історіографія знає тепер точно місце знаходження старовинної столиці Галицького князівства.

1937 р. – відкриття саркофагу в приторі собору, який Я.Пастернак ідентифікує як саркофаг і останки засновника собору князя Ярослава Осмомисла. Я.Пастернак висловлює ідею про створення історико-культурного заповідника в Галичі-Крилосі і музею, який би зберігав всі археологічні знахідки – артефакти, знайдені ним на теренах стародавнього Галича. (Посилання – Дорош Андрій фотограф і журналіст.).

1938 р. – продовження розкопок в Теребовлі.

1939 р. – доповідь про пам’ятки культури карпатських курганів на археологічному конгресі в Берліні.

1940 р. – виступ на Всесоюзному конгресі дослідників неоліту і бронзової доби (Київ) Я.Пастернак виступає з доповіддю «Культура лінійно-стрічкової кераміки в Галичині й на Волині та її відношення до трипільської культури».

Весною 1941 р. – виступ на Всесоюзному конгресі по вивченню княжих міст (Ленінград)- доповідь «Княжий город Галич», і на запрошення повторив її в Московському університеті.

1941-1943 рр. – готує до публікації в окупованому Львові свою монографію «Старий Галич».

1944 р. – видає у м.Кракові «Старий Галич: археологічно-історичні досліди у 1850-1943 рр.»

1945 р. публікує у Відні статтю «Поширення на схід культури лінійно-стрічкової кераміки» німецькою мовою «Die Ostausbreitung der linearkeramischen Kultur»// Wiener Prahistorische Zeitschrift.-1945.-XXXI.

1947 р. – публікує статтю «Привісні печатки княжої доби на Україні»// Рід і Знамено. – Ч.4.

1948 р. публікує дві статті : «До проблеми поширення й хронології лінійно-стрічкової кераміки в Європі.» (Аусбург) і «Літописний город Пліснеськ і проблема варягів у Галичині» (Науковий збірник Українського Вільного Університету. – V. – Мюнхен).

В еміграції в Канаді, працюючи в вільний від заробітків час, Я.Пастернак публікує низку фундаментальних праць, серед яких такі важливі як :

1950 р. – Питання поза гробового життя в світлі археології й етнології//Логос. – І. – Вотерфорд-Канада. – 1950.

1951 р. – «Найстарші християнські пам’ятки в Україні» – Логос. –П. – кн.. І. – Вотерфорд. ; «The Trypillyan Culture in Ukraine// American journal of Archaeology.-1951.-Vol.55.No.2.»

1953 р. – «Княжий город Львів»// Наш Львів. – Нью-Йорк. – 1953.

1961 р. – Археологія України. – Торонто, 1961.

1962 р. – Етногенеза словян у новій археологічний літературі//Записки НТШ. – 1962. – T. CLXIX.

Вже після смерті вченого в 1969 р. побачили світ ще кілька його робіт серед яких такі важливі, як :

1971 – «Важливіші проблеми етногенези українського народу в світлі археологічних досліджень»// Українське історичне товариство. – Нью-Йорк, 1971. Та

1976 р. – «Ранні слов’яни в історичних, археологічних та лінгвістичних дослідженнях»// Записки НТШ. – 1976 р. – Т. СLXXXIX.

Вчений, науковим доробком якого пишалась би будь яка країна, блискуче освічений, учень знаменитого Л.Нідерле, відомий не тільки на Заході, але і в Москві напередодні другої світової війни, був свідомо викреслений ідеологами СРСР і УРСР із списку вчених і просто живих.

Парадокс цього безглуздого і жорстокого покарання полягав в тому, що на відміну від багатьох вчених з Галичини, яких Радянська влада карала і замовчувала за політику, або «співпрацю з гітлеровцями» – як писали в звинуваченнях органи НКВС, Пастернака було покарано за …професійну діяльність, ніяк не пов’язану ні з політикою, ні з колабораціонізмом. Пастернак не служив ні в німецькій окупаційній адміністрації, ні навіть не займався підпільної діяльністю в ОУН, (принаймні жоден із його біографів про це не згадує). Його єдиним видимим, але невибачаємим з точки зору фанатичних ідеологів СРСР злочином було тільки те, що в роки окупації, Пастернак…працював на окупованій території. І мало того – працював разом із …німцями, правда в дещо нетиповій для війни сфері – в своїй рідній царині археології.

Спочатку визнаний Радянською владою і призначений в 1939 р. на посаду професора – зав. кафедри археології Львівського Університету і директором державного археологічного музею (на базі колишнього музею НТШ), він виявив страшну «невдячність» владі, тим, що не емігрував в Росію, напередодні німецького наступу, і залишився в окупованому Львові.

Дозволю собі запропонувати своє пояснення такого вчинка вченого: скрупульозний і відповідальний Я.Пастернак просто не міг наважитися кинути напризволяще без опіки ще не описані ним і не зареєстровані безцінні археологічні артефакти із своїх знахідок в Крилосі в 1937 р., не міг він кинути напризволяще і головну свою знахідку, яку він щиро вважав всеукраїнською реліквією – кістки і череп князя Ярослава Осмомисла. Перед тим, як навіть їх перезаховати, він мав все ретельно описати, щоб зберегти пам’ять про них для науки і для свого народу. Так особисто я розумію вчинок львівського археолога. Об’єктивними підставами для такого висновку є відомі факти: 1944 році він видає у Кракові свою монографію – бестселер «Старий Галич: Археологічно-історичні досліди в 1850-1943р»., потім в 1944 р. проводить археологічні розкопки в Лінцу (Австрія), працює науковим співробітником в Геттінгені, професором археології Українського вільного університету у Мюнхені, читає лекції на філософському факультеті у Бонні, поки нарешті в травні 1949 року не емігрує остаточно до Канади, де оселяється в м.Торонто. Попереду були невимовно важкі роки бідування на чужинні, без засобів до існування і будь якої фінансової підтримки своїх наукових студій. Втім навіть поставлений в такі важкі умови вчений, вже немолодий і змушений заробляти собі на життя фізичною працею, не полишав науки. Всі ці роки він опрацьовував результати своїх розкопок, вивчав доступну йому літературу, аналізував і писав. Результатом подвижницької праці вченого стала нечисельна серія наукових статей, що були видані в Канаді і США, головним чином в емігрантських виданнях та капітальна праця «Археологія України», яку сам дослідник Крилоса вважав своїм науковим заповітом новим поколінням українських археологів. Вона була видана в Торонто в 1961 році.

Як видно із дати видання «Старого Галича» та самої назви книги, всі ці роки з 1941 по 1944 – Ярослав Пастернак опрацьовував результати своїх знахідок в Крилосі і писав книгу. Звичайно без цих знахідок і без Крилосу він не зміг би завершити свою працю, зрозуміло також, що щирий патріот, що любив свій рідний край, Пастернак не міг і не хотів вивозити свої знахідки за межі Галичини ні в Москву, ні в Німеччину. Він волів залишити їх Україні. Втім, свідомо розуміючи, що при поверненні радянської влади череп Ярослава Осмомисла обов’язково вивезуть до Москви на дослідження, Пастернак сховав його. Вважаючи череп Осмомисла реліквією не тільки Галичини, але всієї України, Я.Пастернак волів зберегти його для неї. І це також був злочин в очах Радянської влади.

Події розкопів 1991 р. і початкове вивчення біографії великого вченого відкриває нам і третій останній «злочин Пастернака» – активну співпрацю із забороненою з 1945 р. греко-католицькою церквою, з якою професор Пастернак активно співпрацював все життя, що й не дивно з огляду на його походження, виховання і освіту. Втім це цілком нормальне і природне відношення корінного галичанина, сина священика до своєї рідної церкви сприймалася атеїстично налаштованими ідеологами КПРС загострено вороже. Карою вченому і громадянину в римському розумінні цього слова, від жерців наукового атеїзму стало забвіння. І він, і його відкриття, і навіть славна постать князя Ярослава Осмомисла – стали темами табу в радянській історіографії на довгих 50 років, до 1991 р., поки на полі конаючої імперії не виникла нова держава Україна.

Ярослав Пастернак не дожив до часу, коли Україна знов згадала про нього, він не побачив площу Ярослава Осмомисла за Львівською оперою, врешті решт він не побачив обличчя того, чиї кістки він захищав ціною своєї долі, але він вірив…Він вірив, що праця його рано чи пізно стане в пригоді Україні і новим поколінням вчених, бо саме для цього він жив і творив.

«Свою працю «Археологія України» передаю молодим археологам і любителям української старовини з побажанням добитися все нових і кращих успіхів у виявленні правди про ролю українського народу в Східній Європі, його повну національну і культурну окремішність уже з праісторичних часів і тим підтвердити його право на вільне, самостійне життя в своїй батьківщині»

Ярослав Пастернак, 1961 р. Торонто.

«А що ще було великою несподіванкою, то те, що на самому вступі моєї цьогорічної праці, у поширеній минулорічній сонді найшов я – погляньте! – ось цей саркофаг. Великий і тяжкий, тесаний з однієї камінної брили цей саркофаг. Великий і тяжкий, тесаний з однієї камінної брили білого вапняка, з таким же тяжким, трішки випуклим, але розбитим віком. Він такого типу, які зустрічаються у Києві у княжій добі. Зовсім не орнаментований і без написів, бо й не був призначений для публічного виду. В ньому ж тлінні останки, мабуть, князя. Та певне, що саркофаг був ограблений, невідомо коли, можливо у ХІІ ст., у часі татарських наїздів; на це вказує розбите віко саркофага й порозкидані кістки покійника…»

Ярослав Пастернак – розмова із С.Щуратом. (із спогадів С.Щурата.)

Щурат С. На руїнах катедри Осмомисла// Наша Батьківщина.-1937.-№9.-С.185.

Після відкриття національної святині, якою галичани справедливо вважали могилу князя Ярослава Крилос 1937 року преобразився:

«Крилос став місцем відвідин, студій, прогулянок і прощ. Бували тут тепер вчені німці, поляки, українці. Сотні людей з різних усюдів краю бували тут тепер щоденно, у свята – той по кілька тисяч, а за рік на свято Успіння Пр.Богородиці біля церкви було близько 14-15 тисяч людей! Одного разу, прибули люди аж з Волині, добиваючись пішки, бо польска поліція завертала подорожніх із залізничних станцій і з доріг навколо Галича. Щоденно можна було бачити тут богомільних прочан, які на колінах відмовляли молитви над саркофагом, зовсім так як робили богомільні прочани в Печерській Лаврі. В Почаєві чи в інших прощах. Тут вони цілували добуту з ровів землю і брали грудку з собою.»

Із спогадів Дмитра Герчанівского.

Д.Герчанівський. Крилос і його княжий двір// Альманах Станиславської землі. – Нью-Йорк-Торонто-Мюнхен, 1975.-С.764.

Використані джерела:

1. В. Петегирич, Д.Павлів, М.Филипчук. Ярослав Пастернак і українська археологія./Studia Archaeologica № 1,.- Львів,1993. – С.7-11.
2. І.М.Коваль. – Ярослав Пастернак – дослідник княжого Галича – вступна стаття до Ювілейного перевидання праці Я. Пастернака, присвяченої 1100-річчю Галича/Я.Пастернак. Старий Галич.- Івано-Франківськ: Плай, 1998.- С.16
3. М.Бандрівський,Ю.Лукомський,Р.Сулик. З історії дослідження Успенського собору в Галичі: (Відкриття поховання галицького князя Ярослава Осмомисла)/ Записки НТШ. Праці історико-філософської секції. Том. CCXXV. – Львів, 1993 р. – С. 395-405.
4. І.Коваль, Я.Мельничук, С.Духович «Довга дорога до Галича», 1993 р. –С.27.
5. Я.Пастернак «Старий Галич».- Краків, 1944.-С.83.
6. В.В.Грабовецький «Нарис історії Галича».- Галич, 1997.- С.30, 112.
7. Щурат С. На руїнах катедри Осмомисла// Наша Батьківщина.-1937.-№9.-С.185.
8. Д.Герчанівський. Крилос і його княжий двір// Альманах Станиславської землі. – Нью-Йорк-Торонто-Мюнхен, 1975.-С.764.
9. С.О.Горбенко. Ярослав Осмомисл – реконструкція антропологічна та історична. – Львів-Винники, 1996.- С.11-12.

Повернення із забуття: друге відкриття в 1991 р. у Львові місцезнаходження кісток галицького князя Ярослава Осмомисла (+1187)

або

«Скринька Пастернака»:

«Восени 1991 року глава УГКЦ кардинал М.Любачівський звернувся до НТШ у Львові з прохання провести у крипті собору святого Юра археологічні розкопки. Дослідницьку групу очолили досвідчені фахівці М.Бандрівський, Ю.Лукомський і Р.Сулик, і 14 листопада вони зробили сенсаційне відкриття. Поряд із чисельними похованнями у південній частині крипти дослідники натрапили на диктовий ящичок із тлінними останками людини.»

Ігор Коваль, голова управління культури Галицької райдержадміністрації Івано-Франківської області.1998 р.

із І.М.Коваль. – Ярослав Пастернак – дослідник княжого Галича – вступна стаття до Ювілейного перевидання праці Я. Пастернака, присвяченої 1100-річчю Галича/Я.Пастернак. Старий Галич.- Івано-Франківськ: Плай, 1998.- С.16

«Досліджуючи крипту і зіставляючи наші результати з результатами розкопок Я. Пастернака, ми натрапили на ще два поховання, окрім п’яти, поховань, зафіксо­ваних на плані крипти 1932 р.⁴²

Але — і це головне! — окрім згаданих поховань, у південно-західній частині крипти в шарі піскової засипки було виявлено дерев’яну скриньку з фанери розміром 0,64X0,28—0,32 м, яка довшою віссю була орієнтована по лінії схід-захід. Стінки скриньки, а особливо накривка, від часу й умов залягання струхлявіли, потріскалися уздовж волокон. Під тиском піску рештки накривки просіли до середини скриньки і набрали форм тих речей, які в ній були.

Знявши рештки фанерної накривки і вибравши пісок, ми побачили у скриньці акуратно поскладані кості людського скелета, загорнуті в цупкий папір. Череп лежав у західній частині скриньки на лівому боці. Нарівні з черепом лежали кістки гомілок і передпліччя, поскладані паралельно одна одній. Під ними були хребці, ребра, ключиці. На самому дні виявлено дві частини розламаної тазової кістки.

З правого боку від черепа між ключицями при дні лежала невелика пляш­ка з прозорого скла. Верхня частина горловини і вінця були заліплені воскоподібним матеріалом.

Всередині пляшечки через скло було видно пожовклу згорнуту записку. Чітко проступали фрагменти рукописних рядків. На вільному від тексту місці проглядалась також частина відбитка печатки з написом «Наукове… імені…». Далі текст пере­кривала друга частина згорнутого аркуша.

Відкривши пляшку, ми дістали з неї записку [1] на бланку Музею НТШ довоєн­ного часу.

Текст, писаний чорним чорнилом, яке від часу трохи вицвіло, займав лицеву сторінку бланка і півсторінки на звороті. Його зміст такий:

«Заява.

Отсим заявляю під словом чести науковця, що приложені до цього письма кости — комплектний скелет старшого мужчини — є ті самі, які я найшов у кам’янім саркофагу серед фундаментів княжої галицької катедри в Крилосі. Це є тлінні останки основника згаданої катедри, галицького князя Ярослава Осмомисла, що помер 1187 р., бо як виказують основні історичні досліди, тільки він один з усіх галицьких князів міг бути похований у катедрі княжого Галича.

Не перечить цьому факт поховання князя у притворі собору, бо за грецьким «Зводом Божих і святих правил», поясненим через вченого монаха Вальсамона (1169 р.), тоді можна було поховувати тільки у притворі, не по­серед церкви. Потверджують це археольогічні находи у досліджуваних тепер княжих церквах Радянської України (Київ, Чернигів). Цей звичай поховува­ти визначних людей у притворах церков задержався був ще до початку ХЇ1 ст.—

Доц. д-р. Ярослав Пастернак, директор Музею НТШ, дослідник Крилоса».

Нижче поставлений червоного кольору овальний штемпель із написом посере­дині «Музей», меншими літерами вгорі — «Наукове Товариство» і трохи більшими внизу — «імені Шевченка».

Отже, виявлені нами під час розкопок крипти частини людського кістяка у фанер­ному ящику є ті самі, що їх знайшов доктор Ярослав Пастернак 1937 р. в кам’яному саркофазі в кафедральному Успенському соборі Крилоса.»

М.Бандрівський,Ю.Лукомський,Р.Сулик. З історії дослідження Успенського собору в Галичі: (Відкриття поховання галицького князя Ярослава Осмомисла)/ Записки НТШ. Праці історико-філософської секції. Том. CCXXV. – Львів, 1993 р. – С. 395-404.

«Таким чином, 18 вересня 1991 р. львівськими археологами вдруге був знайдений цей унікальний скелет, доля якого була невідома майже 54 роки. На відміну від черепа княжни (рис. Фото знизу), знайденого [в похованні ] поруч із саркофагом , який як пише Я.Пастернак: «…його я добув у цілості та привіз до Львова [106], місце зберігання черепа і скелета князя у своїх публікаціях дослідник не вказав…тривалий час дослідники вважали6 перед війною Я.Пастернак передав череп князя для реконструкції зовнішнього вигляду або в лабораторію М.Герасимова в Москву, або в лабораторію Ф.Штадмюлера в Кельн.»»

С.О.Горбенко. Вступ. Знахідки, протиріччя – проблема/Ярослав Осмомисл – реконструкція антропологічна та історична. – Львів-Винники.1996.- С.12.

Антропологічні дослідження кісток із княжого саркофага XII cт. Успенського собору стародавнього Галича

Першим антропологом-дослідником останків Ярослава Осмомисла став сам Ярослав Пастернак. В своїй монографії «Старий Галич» (Краків, 1944 р.) він вперше публікує фотографії черепа князя і молодої дівчини, яку він вважає княжною:

В цій же праці він залишає нам перший антропологічний опис знайденого черепа і кісток 1937-1943 рр:

«…у саркофазі лежав майже комплектний кістяк мужчини 50-60 літ…довжина черепа виносить 179 мм, його ширина 139 мм, обчислений з цього головний показчик 77,65. Із зубів бракувала вже за життя доліня права «шістка», а права горішня «п’ятка» була теж тоді сильно надіпсована. Довжина правої стегнової кості (femur) виносить 475 мм, правого рамени (humer) 350 мм, обчислений з цього зріст Ярослава Осмомисла мі виносити за життя князя 171-174 мм».

Я.Пастернак Саркофаг Ярослава Осмомисла// Старий Галич: Археологічно-історичні досліди в 1850-1943 рр..- Краків-Львів, 1944.-С.132.

Другим дослідником кістяка і черепа з саркофага в Крилосі був професор Зенон Погорецький (відділ антропології і археології Саскатунського університету, Канада) в 1991 р., який досліджував кістки і череп Ярослава Осмомисла, що були знайдені в 1991 р. в «скринці Пастернака»:

«Більш детальний аналіз кістяка зробив проф. д-р. Зенон Погорецький – проф. відділу антропології та археології Саскатунського університету (Канада), котрий був на час другої знахідки кістяка в 1991 році у Львові. Зміст попереднього висновку проф. З.Погорецького: “Основна частина кісток людського скелета належить чоловікові старшого віку. На це вказують епіфізи, які зрослися. При розгляді кісток ніг і таза засвідчено сильний артрит правої ноги.

Головка лівої стегнової кістки не припасовується до вертлужної впадини таза. Обчислений зріст по правій кістці становив приблизно 1.78 м. Виявлено дві праві кістки руки, одна з яких темніша – сильніше мінералізована, внаслідок чого важча.

Череп має овоїдну форму, що вказує на євро­пейський тип і належить чоловікові, про що свідчать зао­круглені краї орбіт очниці. Добре зберігся заокруглений сосковидний відросток. Простежено асиметрію верхньої ще­лепи. Остання зсунута на 7 мм вправо. Зуби нижньої щелепи досить з’їджені, але міцні, здорові мали добрі корені. Очевидно, мусіла бути добра дієта, яка їх так зберігла. Зуби вказують на вік особи 50-60 років. За життя (кільканадцять років перед смертю) був вилучений лівий моляр, від якого залишилося гніздо 16 мм. Один моляр правий має 23 мм. На старший вік людини вказує верхня щелепа” [11].

До цього офіційного висновку слід додати цікаві спостереження 3. Погорецького, що залишились на чернет­ках (мал.13,14).

Так, вік професор встановлює не лише по зубах, але і по швах: “Аgе оf 50 to 60 уеаrs is іпdісаtеd by closure of cranial sutures which are sealed internally”- по внутрішньому зростанню швів. “Dеер masseter pterygoid groows іпdісаte chewing activity, and mature age ” – глибокі жувальні канав­ки на гілках нижньої щелепи зсередини вказують на активну діяльність щелеп і зрілий вік.

Стать 3. Погорецький встановлює також на підставі будови тазових кісток, на що вказують його виразні зама­льовки і підкреслення наявності angulus subpubicus на відміну від arcus pubis, а також властивої для чоловічого таза будови затульних отворів.

На своїх малюнках 3.Погорецький вказує на поміче­ну ним патологію, зокрема: “артрит правого колінного суг­лоба”, “невідповідність головки лівої стегнової кістки і кульшової западини зліва”. Він дає також довжину стегна 44,5 см справа і 44,2 см зліва, вказує повздовжній діаметр черепа -183 мм і поперечний -141 мм, на підставі цих вимірів вираховує черепний вказівник 77,05 і доходить висновку, що череп мезоцефалічний.

У травні-червні 1992 року 3, Погорецький на. підставі збережених кісток черепа робить першу пластичну реконструкцію голови за методикою, прийнятою в антропо­логічних школах Північної Америки (мал.15).

Таким чином, завдяки праці 3. Погорецького кістяк був глибше досліджений антропологічно.»

С.О.Горбенко. Вступ. Знахідки, протиріччя – проблема/Ярослав Осмомисл – реконструкція антропологічна та історична. – Львів-Винники.1996.- С.13-14.

Портрет Ярослава Осмомисла роботи З.Погорецького, 1992 р., Львів:

Канадська школа пластичної антропологічної реконструкції (Посилання.)

Приклади роботи канадської школи пластичної реконструкції:

Портрет принцеси племені Вікс 510-500 – рр. До н.е. (Musée Archéologique de Châtillon-sur-Seine Côte-d’Or) Розкопки Réné Joffroy, 1953 р. (Réné Joffroy, Claude Rolley. La tombe princière de Vix.—Publication du Musée Archeologique de Châtillon-sur-Seine, 1994.-P.7, 21.)

Доля реконструкції проф. З.Погорецького:

«У травні – червні 1992 р. проф.. З. Погорецький на основі збереженого черепа князя Ярослава Осмомисла зробив пластичну реконструкцію голови. Відлито дві її гіпсові копії, зроблено спробу художнього відтворення образу князя (скульптор В.Гоголь)»

М.Бандрівський,Ю.Лукомський,Р.Сулик. З історії дослідження Успенського собору в Галичі: (Відкриття поховання галицького князя Ярослава Осмомисла)/ Записки НТШ. Праці історико-філософської секції. Том. CCXXV. – Львів, 1993 р. – С. 404.

«Подальша доля цієї реконструкції мені не відома, як і не відома доля скульптури по ній роботи В.Гоголя. Принаймні я її ніколи не бачив. Ці фотографії її як і фото проф..З.Погорецького були надані мені люб’язно Р.Суликом вже після виходу в світ моєї власної монографії. Тому в ній коли, мені хотілось показати роботу канадського колеги, я мусив помістити лише малюнок з неї, ксерокс якого я взяв з книги Р.Пащина «Любов, мир і влада в житті князя Ярослава Осмомисла» . – Галич, 1992 р.»

С.О.Горбенко. Пам’ять: проявлені лики. – Неопублікована рукопис.

Дослідження кісток і черепа князя Ярослава Осмомисла в 1995 р.

– Дослідження С.О.Горбенка.

«Але сталось не очікуване. Виявилось, що реконструкцію по черепу князя вже зробили, принаймні так мені розповів Роман Сулик, один із групи археологів, що вдруге відкрили кістяк князя, в соборі св..Юра. Зробив цю роботу канадський вчений Зенон Погорецький. Дізнавшись про це, я спочатку вирішив відмовитися від ідеї цієї реконструкції. Про що і сказав Пелещишину при наступній зустрічі. Мовляв який сенс дублювати роботу. Професор глянув на мене гостро і навіть роздратовано, проте сказав спокійно і впевненно: «Звичайно як хочеш. То твоя справа. Але підстава для відмови не є серьозна. Ну і що, що Погорецький зробив. Він свою роботу показав, а ти покажи свою. А потім для науки це навіть добре коли кілька вчених працюють над однією проблемою – на перетині їх знахідок і виникає знання. Дивись, сам, як хочеш. » Він зовні не засуджував мене і не соромив, але в його тоні явно чулося велике розчарування і зневага: мовляв не чекав, що ти відступишся. Я відчув внутрішній сором як людина що не виконала сподівань свого вчителя. І разом з цим мов докір від самого князя – мов відмовляєшся від мене. І я задумався. Дійсно, чому б не спробувати. Хіба він – наш князь, кістки якого пройшли таке важке випробування долею, не вартий ще одного портрета. Хіба не писали кілька портретів з живих королів різні майстри. Хай буде в одному музеї портрет роботи Погорецького, а в другому роботи Горбенка. Яка різниця. Головне – пам’ять. Чим більше буде цих портретів, тим більше буде збережена пам’ять про людину, яка є нашою славою і честю…

Так почалася ця моя робота влітку 1995 р. Згодом виявилося що її варто було розпочати, бо перші ж ретельні дослідження дали несподівані знахідки…»

С.О.Горбенко. Пам’ять: проявлені лики. – Неопублікована рукопис.

Ця моя робота по антропологічному дослідженню кістяків із скриньки Я.Пастернака (скелетів князя і княжни із Галича) проводилася в липні-серпні – 1995 р. безпосередньо в соборі святого Юра у Львові з дозволу і всілякій підтримці вищого духовного керівництва Львівської архієпархії греко-католицької церкви архікатедри Св.Юра ( зокрема від владик – Юліана Гбура, Василя Медвіта, отців Михайла Стахніва та Йосипа Андріїшина), голови НТШ проф. Олега Романіва, археологів та архітекторів Романа Сулика, Ірини Гирдан, Юрія Лукомського, Миколи Бандрівського, Ігоря Подоляка , Ігоря Германа та Андрія Олійника.

До роботи для документальної фото фіксації кісток мною і керівництвом НТШ були залучені кілька фотографів: Віктор Юськів, Любомир Хомин (Львів), Олег Авдєєв, Олег Костенко, Михайло Константинов (Полтава).

Краніометричні і остеометричні проміри виконувалися мною власно за допомогою стандартного антропометричного набору із сектора антропології Інституту Археології НАНУ, що привіз на час досліджень у Львів С.П.Сегеда. Власні данні краніометрії зіставлялися з даними Н.Цмоць (Альберта, Канада) і з даними З.Погорецького (Саскатун, Канада).

Для дослідження генетичної спорідненості кістяків (за неможливістю зробити ДНК аналіз в той час) використовувалися дослідження групової приналежності кісток в судово-імунологічному відділені Полтавського обласного бюро судово-медичної експертизи (допомога від суд мед експертів Т.М.Руденко, О.І.Ковальова).

Були залучені також данні рентгенологічних досліджень виконаних на базі Полтавського обласного онкодиспанцера при підтримці В.М.Кучеренко і В.М.Коваленко.

Перш за все треба було скласти точний опис кісток із скриньки Пастернака. Для цього кожний фрагмент кісточки і кожна кістка описувалися С.О.Горбенко окремо. (Посилання: С.О.Горбенко. Ярослав Осмомисл – реконструкція антропологічна та історична. – Львів-Винники, 1996. – С.14-19; 35-37; 54-55; 56-64.) (Рис.).

Цей опис дав несподівано два важливих відкриття : по-перше, в скриньці Пастернака зберігались фрагменти кістяків двох осіб: чоловіка 55-60 р. і молодої дівчини – 15-20 р. ; по-друге серед кісток черепа чоловіка (череп який Я.Пастернак вважав черепом князя) була знайдена ще одна не описана навіть самим Пастернаком кісточка: а саме – права вилична кістка. Якщо уважно роздивитися фотографію черепа Ярослава Осмомисла, яку публікує Я.Пастернак в своїй монографії (рис.) то чітко видно, що її на фото немає.

Рис. 16. Фотографії фрагментів черепа Ярослава Осмомисла із монографії Ярослава Пастернака «Старий Галич», Краків – Львів, 1944 р. – і фрагментованого черепа із скриньки Пастернака, виданої для дослідження С.О.Горбенко в 1995 р. (зіставлення і порівняння)

Між іншим, проф. З.Погорецький під час свого дослідження також висловлював припущення, що в скриньці Я. Пастернака лежали кістки скелету не однієї особи а двох осіб. Власне дослідження С.О.Горбенка остаточно це стверджує: в скриньці знаходились фрагменти черепа 1 людини, а кістки скелету 2 осіб : чоловіка 55-59 рр. і молодої дівчини – 15-20 р.

Скелети двох осіб (старшого чоловіка і молодої дівчини – відповідно : князя Ярослава Осмомисла і молодої княжни), що знаходилися в скриньці Пастернака в 1995 р. під час дослідження С.А.Горбенко. (Детальніше – посилання: С.О. Горбенко «Ярослав Осмомисл – реконструкція антропологічна та історична». – Львів-Винники, 1996 р. – С.35-37. )

Отже, хоча доктор Я.Пастернак із звичною для нього ретельністю зібрав всі кістки із саркофагу, при тимчасовій реставрації і фотофіксації він цю кісточку не помітив і сфотографував череп без неї. Це згодом пояснило причину неточності в реконструкції З.Погорецького – а саме: менша висота орбіт. Адже, очевидно наш колега реконструював обличчя на підставі тільки тих кісток що були сфотографовані ще Я.Пастернаком і не помітив серед фрагментів кісток і малих кісток маленьку праву виличну кістку, яка конгруентно пасувала в правий вилично-лобний шов і робила праву орбіту помітно вищої за ліву. Звичайно асиметрія є, але вона не буває аж такою значною, бо паплюжить обличчя аж надто помітно, а в випадку Ярослав Осмомисла цього не було. Чисельні літописи, які навіть опосередковано зберігають спогади про його фізичні вади ніде не пишуть про спотворене обличчя. Тому при реставрації я навіть враховуючи асиметрію нижньої частини обличчя зберігав фізіологічні пропорції в будові очей. Крім того вивчення країв лівої виличної кістки показало, що вони стерті повністю – відсутній зубчатий край припасовуючий до швів. Це пояснює меншу висоту лівої орбіти, якої не було за життя і яка виникає саме із за посмертної руйнації черепа. Щоб запобігти подальші втрати кісток черепа і пропорцій обличчя, я реставрував перед роботою череп і закріпив його в стабільних співвідношеннях. (Рис.19-22).

Реставрація черепа Ярослава Осмомисла

Після антропологічного і краніометричного обстеження черепа – встановлено що череп належав чоловіку віком -50-55 років. (Більш детальніше – Посилання: С.О. Горбенко «Ярослав Осмомисл – реконструкція антропологічна та історична». – Львів-Винники, 1996 р. – С. 37-42).

Дані краніометрії черепа князя Ярослава Осмомисла із роботи С.О.Горбенко «Ярослав Осмомисл – реконструкція антропологічна та історична». – Львів-Винники, 1996 р. – С.42-46. :

«Основні виміри черепа чоловіка 55-59 р. з “саркофага Осмомисла”

(дані С.О.Горбенка )

Таблиця 3 (продовження)

*******

Вказівники:

Ємкість досліджуваного черепа:

Примітка: * – вимір не точний (реставроване місце).

Таблиця 4.

Основні виміри черепа чоловіка з “саркофага Осмомисла” (данi Н.Цмоць, університет Альберти, Канада).

Оскільки наші дані в цілому співпадають з даними наших канадських колег, остаточний висновок ми робимо на пiдставi власних вимірів: досліджуваний череп є мезокраним, овоїдним за формою, по висоті середньо високим, з високим, вузьким обличчям, довгим, вузьким носом, вузьким лобом. Надбрів’я – середньорозвинуте, надперенісся – II-III бали, глабела виступає нижче середнього: II бала, носовий отвір з загостреним краєм по всій довжині, трохи асиметричний (зсунутий в правий бік), нижній край грушовидного отвору атропiнної форми, носовий шип розвинутий середньо (III бали), чітка тенденція до нахилу вправо i вниз. Iклова ямка не глибока – 2 мм, виступання вилиць не значне. Орбіти великі, високої форми з помітною зкошеннiстю зовнішніх країв. Очниця відкрита з притупленим краєм, тип вертикального профілювання похилий, що вiдповiдає тупому куту. Тип горизонтальної постановки орбiт – середній (перед носом). Права орбіта, коли уважно розглянути трохи більша за ліву. Вцiлому обличчя ортогнатне, але при тому спостерігається невеликий верхньощелепний прогнатизм. Альвеолярна дуга верхньої щелепи асиметрична – зсунута вправо. Прикус ножицеподiбний – псалiдонтiя.

Нижня щелепа має масивні, круто розгорнутi в боки гілки. Пiдборiддя різко виступає вперед, в його будові також простежується асиметрія. Великий потилично-поперечний вказівник свідчить про широку потилицю. Потилиця округла, потиличний горб розвинутий.

Виявлені нами особливості в будові черепу свідчать не тільки про індивідуальні відхилення від норми, але й про патологію. (Посилання: Палеопатологія. З досвіду власних досліджень. Сліди перенесених і спадкових захворювань на скелетах Рюриковичів. Сліди кісткової патології на скелеті князя Ярослава Осмомисла. ) Так, як це видно з табл. 3,4, більшість вимірів згідно з даними В.I.Пашковой [109] вiдповiдають вимірам властивим для чоловічих черепів. Поряд з цим найменша широта лобу, мала широта орбіт, довжини основи обличчя більш властива для жінок. Все це разом iз слабо виразним рельєфом лобу i неспiвпадiнням біологічного віку з календарним по зубам i черепним швам можна пояснити конституційним гiпертiреоiдизмом, що супроводжується явищами субгенiталiзму.

Цікаво, що подібні зміни спостерігались В.В.Гiнзбургом, М.М.Герасимовим та Д.Г.Рохлiним під час ідентифікації черепів Я.Мудрого i А.Боголюбського [52]. (Посилання: 1. – М.М. Герасимов. Ярослав Мудрый // Основы восстановления лица по черепу. – Москва: Сов. Наука, 1949.-С. 141; 2. – М.М. Герасимов. Андрей Боголюбский // Основы восстановления лица по черепу. – Москва: Сов. Наука, 1949.-С. 145-147.; 3. -С.О. Горбенко. Ярослав Осмомисл – реконструкція антропологічна та історична. – Львів-Винники, 1996. – С.52).

Увагу привертає також невелика (21,9 мм х 12,5 мм) кістка інків, котра знаходиться на лiнiї стикання сагітального i ламбдовидного швiв *.

Чітко виражена в будові черепа асиметрія, разом iз слідами більш рiвномiрного зтерття зубів справа i різною довжиною гілок нижньої щелепи (права коротша за ліву), дозволяє припустити, що ця людина перенесла в дитинстві правобічну кривошию. Це позначилося не тільки певною асиметрією рис обличчя, але й цілком імовірно могло з віком ускладнитись хронічним артрозом правого скронево-нижньощелепного суглобу.

Етнічна ідентифікація (Посилання: Ідентифікація особи за кістками скелету. Світовий досвід ідентифікації історичних осіб за кістками скелетів. Власний досвід ідентифікації осіб за кістками скелету. Ідентифікація особи князя Ярослава Осмомисла. Робота С.О.Горбенка – 1995-1996 рр. ) черепа з саркофага Успенського собору.

Як виявилось, череп містить в собі риси великої європейської раси. На це вказали перш за все такі краніометричні дані: повздовжній діаметр, поперечний діаметр, виличний діаметр, носовий вказівник,&n center bsp; лицевий вказівник. В його рисах виявились ознаки кількох європейських рас, зокрема, iндо-середземноморської, атлан-тобалтицької, балкано-кавказької [136].

Примітка : * – Хоча мендозний шов i зустрічається до 10 % в різних групах [135],але для питання нашої iдентифiкацiї цікаво те, що біохімічні зміни в організмі, котрі призводять до вiдсутностi облітерації мендозного шва подібні з метопiзмом, а на черепі Я.Мудрого (предка Ярослава Осмомисла) під час дослідження Д.Г.Рохлiним був виявлений незрощений метопiчний шов.

Щоби уточнити етнічну приналежність черепа, одержані дані ми зіставили з краніометричними вимірами східних слов’ян [77],стародавніх i середньовічних германців [76], стародавніми та середньовічними (візантійськими) греками [75].» (Посилання: С.О. Горбенко. Ярослав Осмомисл – реконструкція антропологічна та історична. – Львів-Винники, 1996. – С.42-46)

Посилання : Спадщина Рогнеди (Генетичні і генеалогічні дослідження (дослідження спадкової патології опірнорухового апарату у родини Рюриковичів) Із : С.О.Горбенко. Ярослав Осмомисл – реконструкція антропологічна та історична.

Генеалогічні таблиці – родинні зв’язки Рюриковичів з іншими королівськими родинами Європи і дослідження міграції хвороби Пертеса в родині Рюриковичів. Із : С.О.Горбенко. Ярослав Осмомисл – реконструкція антропологічна та історична.

«…годилося б нашим митцям-різьбярам устійнити на підставі черепа
мускулатуру голови покійного князя,
щоб за археологічними (остеологічними) та історичними даними
відтворити приблизно фізіономію Ярослава Осмомисла»

Ярослав Пастернак.

Реконструкція обличчя князя Ярослава Осмомисла за черепом виконана С.О.Горбенко в 1995 році

Реконструкція С.О.Горбенка обличчя за черепом князя Ярослава Осмомисла

Портрет предка і потомка: реконструкція обличчя Ярослава Мудрий – робота М.М. Герасимова (проміжний етап роботи, анфас) і реконструкція обличчя Ярослава Осмомисла – робота С.О.Горбенка (проміжний етап роботи,анфас).

Портрет предка і потомка: реконструкція обличчя Ярослава Мудрий – робота М.М. Герасимова (проміжний етап роботи, профіль) і реконструкція обличчя Ярослава Осмомисла – робота С.О.Горбенка (проміжний етап роботи, профіль).

Два портрета – реконструкції обличчя Ярослава Осмомисла за черепом

ІІІ. Етап пластичної реконструкції обличчя Ярослав Осмомисла за черепом. Завершення. Накладення волосся за даними іконографії .

«Тоді в 1995 році я обґрунтовував особливості зачіски і форми бороди князя за малюнками гравюрами давньоруських літописів і також даними ґрунтовного дослідження болгарського вченого Стамерова К.К. , але незабаром в 1998 році мій добрий колега – відомий львівський художник реставратор Юрій Попович, чиї руки повернули життя не одному шедевру середньовічного і давньоруського мистецтва спрезентував мені цікаву фотографію одного з рідких середньовічних скульптурних зображень князя – русича, (Див фото Ю.Поповича.) яке на мою думку прекрасно підтвердило вірність мого рішення зачиски і форми бороди князя Ярослава. »

С.О.Горбенко. Пам’ять: проявлені лики. – Неопублікована рукопис.

Порівняння портрета князя Ярослав Осмомисла з портретами інших Рюриковичів і осіб кровно спорідненими з ними з інших монархічних домів Європи:

Фото – портрети реконструкцій Рюриковичів – Ярославичів – нащадків Ярослава Мудрого:

Фото – портрети реконструкцій Рюриковичів Ярославичів та споріднених з ними суверенів скульптурних зображень. Рис. 47.

Рис. 48. Доньки князя Ярослава. Фрески Київського Софійського собору

Подальша доля портрета – реконструкції обличчя князя галицького Ярослава Осмомисла (+1187)

«З пластилінової моделі портрета – реконструкції обличчя Ярослава Осмомисла було виготовлено три копії : дві гіпсові відливки (1995 р.) і одна відливка в металі (1998 р.). Дві роботи були просто вкрадені невідомими: одна – моя власна гіпсова копія вкрадена в мене у Полтаві, друга – металева (яку зробили на скульптурній фабриці для Львова) – у Львові.

Остання гіпсова копія бюста Ярослава Осмомисла зберігалась в приміщенні Інституту Історії Релігії при ЛМІР принаймні до 2000 р. і була презентована на двох експозиціях в 1998 – 2000 р.

Потім я уїхав на роботу у Францію, залишивши реконструкцію Осмомисла в нашому музеї у Львові і не знав подальшої її долі.

В 2006 р. не побачивши її на старому місті в Інституті, я почав шукати портрет князя Ярослава в Музеї і знайшов реконструкцію – бюст Осмомисла на підлозі фондів в Львівського музею історії релігій, після чого я забрав її під розписку на зберігання до себе. Оскільки вважав такі умови зберігання небезпечними для гіпсової копії скульптури.

Експонувалась ця моя робота – Портрет князя Ярослава Осмомисла в Галичині двічі: в 1998 році – на Міжнародній науковій конференції присвяченій 1100-літтю м. Галич і в 2000 році на виставці моїх реконструкцій «Погляд з минулого» (Посилання. Фото.). Крім цього, 1 раз робота експонувалась в м. Харків на засіданні Вченої Ради під час захисту мною кандидатської дисертації.»

С.О.Горбенко. Пам’ять: проявлені лики. – Неопублікована рукопис.

Дослідження скелету і реконструкція обличчя князя Ярослава Осмомисла роботи С.О.Горбенко відображена також в наступних публічних виданнях в Україні і за кордоном:

1) Валерій Сагайдак. Його обличчя було втіленням мудрості і розсудливості. / Антропологічні відкриття/Високий Замок від 26 серпня 1995 р. – Львів,1995 р.

2) Анатолій Руденко. Ярослав Галицький Осмомисл: Тепер маємо можливість побачити реальне обличчя великого князя. / Львів, 1995 р.

3) «Ярослав Осмомисл» – короткометражний документальний фільм Андрія Цаплієнко. – СТБ -1996 р.

4) Юрій Рудницький. Прокляття роду Рюриковичів. /День №115, субота, 5 липня 1997. (Посилання: http://www.day.kiev.ua/285373/)

5) Как выглядели наши далекие предки: Банк данных. / Сегодня от 1 августа 1998 г. – Киев, 1998.

6) Илья ЛАХНО. Корр. “Правды”. Полтава. ПОСМОТРИТЕ В ЛИЦО ПРЕДКОВ . 18.10.1999. – Правда. 1999. (Посилання: http://www.pravda.ru/society/18-10-1999/900220-0/)

7) Іван Паламар. Погляд з минулого: Виставка пластичних реконструкцій С.О.Горбенка./ Музей. Спеціальний випуск. – Львів, 2000 р.- 16 с. (посилання – ксерокопія статі Паламаря).

8) Евгений Гуцул. Во Львове исторической личности могут вернуть лицо.// Исследования/ Зеркало недели № 21(294). Субота 27 мая – 2 июня 2000 г. – С. 11. (посилання, http://zn.ua/articles/20665)

9) Леся Федів.Дмитро Пасічний (фото). Хоробрий лицар Герборт мав маленькі вуха: Метод пластичної реконструкції робить перші кроки в Україні. Але за ним велике майбутнє./Молода Галичина. – №25 – четвер 2 березня 2000 р. –С.1. (посилання).

10) Сергей Карнаухов. Львовскому антропологу удалось восстановить облик галицького князя Ярослава Осмомысла. / Факты-Львов/ Факты № 47 (0624) – 15 марта 2000 г. – С.1.

11) Леонтій ВОЙТОВИЧ. АРХЕОЛОГІЧНІ ДЖЕРЕЛА/ КНЯЗІВСЬКІ ДИНАСТІЇ СХІДНОЇ ЄВРОПИ (кінець IX — початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль Історико-генеалогічне дослідження. Львів – 2000.

12) Валентін Посухов. До нас – із небуття.- Полтавський вісник № 4 (634) .- 24 січня 2003 р. – С.5. (посилання).

13) Юрий Кривошеев. Гибель Андрея Боголюбского: Историческое расследование. Издательство: СПб.: Издательство Cанкт-Петербургского университета, 2003 г. (Посилання: Электронный журнал Арт&Факт №3, 2006 – http://artifact.org.ru/annotatsii-knig/yu-v-krivosheev-gibel-andreya-bogolyubskogo.html)

14) Юрій ГУДИМА, Іван БАНАХ Здоров’я володарів галицького престолу : Володимир Володаревич, Ярослав Осмомисл, Данило Романович. : Спроба історико-медичного аналізу за літописними свідченнями) Львів, 2004. (http://www.anthropos.org.ua/jspui/bitstream/123456789/2821/1/166-175_Гудима_Ю_Банах_І.pdf)

15) Архиепископ Димитрий (Рудюк). Житие святого благоверного князя Ярослава Владимировича (Мудрого)/ Храм святого Миколая Чудотворца (Притиска) (Посилання: http://pelmlapeel.ru/content/view/1056/1/index.html)

16) Олександр Головко. Останній похід князя Романа Мстиславича в джерелах і історичній думці. Український історичний журнал. – Київ, 2009. – №4. – С.24-48. (Посилання: http://www.haidamaka.org.ua/0205.html)

17) Леонтій ВОЙТОВИЧ (Львів)ПЕРША ГАЛИЦЬКА ДИНАСТIЯ Генеалогічні записки. – Львів, 2009. – Вип. 7 (нової серії 1)Студії. Львів, 2009. (http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Genz/2009_7/Str(1-25).pdf)

18) Евгений Гуцул. Непроявленные лики > История > Еженедельник 2000. 3 мар 2010. (http://2000.net.ua/2000/aspekty/istorija/65143)

19) Іван БАНАХ, Львів. «ТРУНА З ТЛІННИМИ ОСТАНКАМИ АНДРЕЯ ШЕПТИЦЬКОГО ЛЕЖАЛА В НІШІ…». – Дата публікації 31.01.2010. (Посилання: http://www.pidhaitsi.com.ua/?p=354)

20) Богдана Костюк. “Прокляття Рюриковичів” / Музеї України. – Понеділок, 29 Березня 2010 (Посилання: http://www.museum-ukraine.org.ua/index.php?go=News&in=view&id=4479 )

21) Татьяна Костенко Галицкий контекст: Как «Слово» отзовется? / «Зеркало недели» №46, 11 декабря 2010. Киев, 2010 г. (Посилання: http://zn.ua/CULTURE/galitskiy_kontekst_kak_slovo_otzovetsya-61625.html)

22) Татьяна Костенко. ГАЛИЦЬКИЙ КОНТЕКСТ: ЯК «СЛОВО» ВІДГУКНЕТЬСЯ?/ Українське Слово від 15/12/2010. Чикаго, 2010 р. (Посилання: http://ukrslovo.net/interesting-facts/7971.html).

[1] При цьому були присутні: Роман Сулик (відповідальний за археологічні та обмірні роботи у крипті), Микола Бандрівський (секретар Археологічної комісії НТШ), Ігор Подоляк (відповідальний за проектні роботи та архітектурно-художній нагляд), Андрій Олійник (відпові­дальний за організацію nbsp;/td/pта проведення робіт), Ігор Герман (відповідальний за технічне забез­печення), Зіновій Горбач (архітектор).

Сообщение Реконструкция – Князь галицкий Ярослав Осмомысл (+1187) появились сначала на SAGOR.

ЛІКАРСЬКА ЕКСПЕРТИЗА ДЛЯ ВОЛОДАРІВ ГАЛИЦЬКОГО ТРОНУ

Дата публікації 15.05.2010 | Рубрика 1. Історія міста
Іван БАНАХ, Львів, лікар-реанімолог, краєзнавець. Юрій ГУДИМА, Львів, історик.
ЛІКАРСЬКА ЕКСПЕРТИЗА ДЛЯ ВОЛОДАРІВ ГАЛИЦЬКОГО ТРОНУ/
Місто під Гаєм – портал про місто Підгайці та Підгаєцький район. /

http://www.pidhaitsi.com.ua/?p=417

За останні півтора десятка років на книжкових полицях з’явилося чимало нової літератури з української медієвістики. Зокрема, фундаментальні праці „Князь в древней Руси: власть, собственность, идеология” Олексія Толочка (Київ, 1992), „Українська шляхта з кінця XIY до середини XYII ст. (Волинь і Центральна Україна)” Наталії Яковенко (Київ, 1993), „Князівські династії Східної Європи (кінець IX – початок XYI ст.). Склад, суспільна і політична роль. Історико-генеалогічне дослідження” Леонтія Войтовича (Львів, 2000), „Акти та документи Галицько-Волинського князівства XIII – першої половини XIY ст. Дослідження. Тексти” Олега Купчинського (Львів, 2004). Орієнтуючись на ці праці й опираючись на відповідну джерельну базу, дослідники можуть братися за написання так званої „тотальної історії” у дусі французької школи „Анналів” початку XX ст., тобто такої історії, яка б, за визначенням Ярослава Грицака, „охоплювала всі без винятку сторони життя людини, включно з такими незвичними для традиційної історіографії темами, як історія тіла, одягу, їжі, читання, дитинства, сексуальності, смерті і т.ін.” Осягнути мету не можна засобами лише одного історичного аналізу. Необхідно ламати міждисциплінарні перегородки.

Прикладом такої роботи є, зокрема, дослідження Сергія Горбенка, який займається антропологічною реконструкцією історичних осіб, у т.ч. князів. Досвід лікаря-невролога та історика для створення історичних портретів „сильних світу цього” застосував чеський дослідник Іван Лєсни.

Ми ж пропонуємо спробу додати до історичних портретів деяких галицьких і волинських князів такий, без сумніву, важливий штрих, як стан здоров’я. Як зазначив у генеалогічних дослідженнях Леонтій Войтович, „князі виступали носіями традиції державності”. Сподіваємось, що наші дослідження також, хоча б якоюсь мірою, допоможуть відповісти на запитання: наскільки об’єктивний хід історії залежить від окремої особи, зрештою, від стану її здоров’я.

В історичній літературі по-різному трактовано захворювання князя Володимирка – то як параліч у результаті інсульту, то як інфаркт міокарда чи стенокардію, неправильно оцінено ефективність проведеного лікування. Діагноз хвороби Володимира Васильковича, враховуючи детальний опис її перебігу та симптоматики, не викликає сумніву. Натомість про діагностування хвороби очей Данила Галицького нічого не відомо. Антропологічне і патологоанатомічне дослідження останків проведено тільки стосовно одного – Ярослава Осмомисла.

Інформацію про здоров’я та недуги князів почерпнуто виключно з літописів – Київського (XII ст.) та Галицько-Волинського (XIII ст.), які опубліковані в перекладі на сучасну українську мову Теофілом Кострубою („Галицько-Волинський літопис”, 1936) та Леонідом Махновцем („Літопис Руський”, 1989). Відомості писемних історичних джерел спіставлено з матеріалами клінічної медицини – кардіології, артрології, ортопедії, офтальмології, онкології. Наскільки відомо, досі вивчення таких біографічних аспектів галицько-волинських князів не велось.

Після розпаду єдиної Київської держави по смерті великого князя Мстислава-Гаральда Великого (1076-1132) роль нового державотворчого осередку в історії України поступово переходить до Галицького князівства, яке згодом стало ядром Галицько-Волинської держави.

Творцем Галицького князівства був князь Володимирко (Володимир Володаревич, бл. 1104-1153), який об’єднав кілька дрібніших уділів, котрі відсепарувалися від Волинського князівства, і 1141 року осів у новій столиці – Галичі на Дністрі. Енергійному, далекоглядному, хитрому Володимирку, крім інших чеснот, були притаманні також підступність і клятвопорушництво.

Цікавий переказ вміщено у Київському літописі, який висвітлює події лютого 1153 року. Володимирко вів тривалу боротьбу за незалежність Галицького князівства проти волинського князя Ізяслава Мстиславича (бл. 1096-1154), який прагнув повернути втрачені його предками уділи. Крім того, Ізяслав Мстиславич боровся за київський великокняжий престол.

Основним його суперником був суздальський князь Юрій Долгорукий (бл. 1090-1157). Використовуючи ситуацію, Володимирко уклав союз із Юрієм Долгоруким, оженивши свого сина Ярослава Осмомисла з його дочкою. Натомість Ізяслав утримував союзницькі відносини з королем Угорщини Гейзою II (1130-1162), який відігравав роль арбітра в регіоні. У ході війни Володимирко отримав перевагу і захопив прикордонні волинські землі вздовж річки Горинь.

У відповідь Ізяслав і Гейза II спільними силами розбили його біля Перемишля. Хитрощами і підкупом Володимирко добився перемир’я з угорцями. Проте Гейза II погоджувався залишити його на троні тільки за умови повернення Ізяславу Погориння. На доказ мала бути здійснена присяга на переданому угорцями хресті св. Стефана. Вдаючи важко хворого, Володимирко присягнув і Гейза II відступив до Угорщини. Коли ж від Ізяслава прибув посол і нагадав Володимирку про клятву, той, насміхаючись, відповів: “Чи це той малий хрестик ?”

Далі події розвивалися стрімко. В той же день, за літописом, &ldqldquo;одспівавши вечерню, Володимир… пішов із божниці. І коли був він на тім місці, на сходах, де ото поглузував над Петром, він сказав: “Ой! Се хтось мене вдарив у плече!” і не міг він із того місця ні трохи поступити, і став падати. Але тут підхопили його під руки, і однесли його в горницю, і поклали його в окріп. І говорили, що це ломота підступила, а інші по-другому говорили, і багато прикладали припарок. І настав пізній вечір, і став Володимир знемагати вельми, а коли було спати пора, то тоді Володимир, галицький князь, преставився”.

У цьому повідомленні важливі кілька моментів: хвороба наступила гостро у відносно молодого чоловіка (до 50 років), безпосередньо після психоемоційного навантаження (переговори з послом), початком захворювання був різкий больовий синдром з локалізацією болів, як слід думати, в грудній клітці, з іррадіацією в спину, можливо в руку. Одночасно виникла виражена загальна слабість (не зміг ступити кроку, став падати). Хвороба привела до смерті впродовж декількох годин (після вечірньої відправи до пізнього лютневого вечора).

Відразу треба зазначити, що не йдеться про інші хворобливі симптоми, такі як блювота, кровохаркання, посиніння лиця, параліч на одному боці руки і ноги, отже, ймовірніше, їх не було, оскільки, при їх очевидності, вони мали бути згадані автором детального опису.

Вказана симптоматика характерна для інфаркту міокарда, розшаровуючої аневризми грудного відділу аорти, тромбоемболії легеневої артерії, спонтанного пневмотораксу, перфорації і розриву стравохода.

Для перфорації (продірявлення) і розриву стравохода необхідна вказівка на попередню тривалу невиліковну хворобу (рак стравохода), травму тулуба, сильне фізичне навантаження в момент захворювання, наявність блювоти з кров’ю від початку захворювання.

Спонтанний пневмоторакс (раптовий доступ повітря у плевральну порожнину, стиснення легені та зміщення середостіння з серцем в сторону) також виникає після тривалої хвороби (туберкульоз, рак легені), при травмі грудної клітки, супроводжується різкою задишкою, кашлем. Тромбоемболія легеневої артерії розвивається після тривалого перебування на ліжковому режимі, супроводжується ціанозом (посинінням шкіри) лиця і верхньої половини тіла. Всі ці хвороби приводять до летального результату, але літописець не згадує про такі симптоми і обставини їх виникнення, отже таку патологію виключаємо.

Інфаркт міокарду провокується фізичними та психоемоційними навантаженнями, проявляється гострими болями за грудиною або в ділянці серця, що іррадіюють у ліву руку, шию, живіт, тривають кілька годин і більше, супроводжуються страхом смерті, загальною слабістю. Це так званий типовий перебіг інфаркту міокарда (у 70-90% випадків), a є ще атипові варіанти, що супроводжуються тільки болями в животі, або задишкою, раптовою втратою свідомості; може взагалі не бути больових відчуттів. Прикладання припарок, застосування окропу протипоказано. Захворювання часто закінчується летально.

Для розшаровуючої аневризми грудного відділу аорти характерний дуже сильний біль у спині, який може віддавати в руки, шию, поширюватися вниз по животу, супроводжується різкою слабістю, паралічами, втратою свідомості. Це захворювання важко зразу відрізнити від інфаркту міокарда. Більшість хворих помирає через лічені години, дні.

Подібно до інфаркту міокарда починається приступ стенокардії напруги, але при цьому болі є короткочасними (до 10 хвилин) і не приводять до смерті.

Одна з форм інсульту – субарахноїдальний крововилив починається раптово з відчуття удару, але локалізація болів у потиличній ділянці; хвороба часто супроводжується блювотою, порушенням свідомості. При інших формах інсульту – геморагічному, ішемічному крім раптових болів голови швидко розвивається параліч руки і ноги з однієї сторони тіла.

Отже, причиною смерті Володимирка не був інсульт. Помер князь, вірогідно, внаслідок інфаркту міокарда або розшаровуючої аневризми грудного відділу аорти. Симптоматика цих захворювань подібна. Лікувальна тактика була неправильною, хоча, швидше за все, зарадити князеві вже було нічим.

Наступником Володимирка на Галицькому троні був його син Ярослав Осмомисл (бл.1129-1187). За його правління Галицьке князівство зміцніло, розширило свої кордони до Чорного моря за рахунок земель по обидва береги Дністра. У Київському літописі записано, що він був “мудрий і вимовний, богобоязнений,… шанований в чужих краях”, проте відзначено також, що він “сам не ходив на чолі своїх військ особисто”.

Тобто князь сам не ходив на війну, покладаючись повністю на своїх воєвод, хоча користувався широким авторитетом, як могутній володар. Як могутній володар у добу Середньовіччя міг не бути воїном? Відповідь на це дають антропологічні і патологоанатомічні дослідження останків князя, знайдених 1937 р. у м. Галичі на Крилосі, перепохованих у Львові в крипті собору св.Юра і вдруге віднайдених 18 вересня 1991року.

З-поміж уцілілих кісток Ярослава Осмомисла виявлено сильно здеформовану ліву стегнову кістку з потовщеною головкою і шийкою (ширшими і товстішими, ніж справа), яка не повністю заходила в кульшову западину тазу, де формується кульшовий (тазо-стегновий) суглоб, внаслідок чого також наступила деформація кульшової западини.

Таким чином встановлено порушення функції кульшового суглоба. Без змоги надійно опиратися на ліву ногу, людина переносила всю вагу тіла на здорову праву ногу. Це зумовило фізіологічне збільшення правої стегнової кістки та компенсаторне видовження лівої гомілки. Крім того, на правій нозі, на яку падало основне навантаження, виявлено виражений деформуючий артроз колінного суглоба.

На кістках ніг і рук немає слідів патологічних переломів і некрозів, отже людина постійно перебувала на полегшеному режимі. Знайдені кістки верхніх кінцівок ліва ключиця, права плечова кістка слаборозвинуті, без явищ деформуючого артрозу, з вираженим остеопорозом (коли відбувається вимивання солей кальцію з кісток).

Це також свідчить про майже повну відсутність у житті людини фізичних вправ і занять. Також виявлено добре збережені зуби, що характерно для тривалого дотримання дієти. Проте зуби більше стерті справа. Встановлено асиметрію лиця: права гілка нижньої щелепи коротша, ніж ліва, верхня щелепа на 7 мм. зсунута вправо.

Автор дослідження Сергій Горбенко пояснює ці зміни так: з дитинства Ярослав Осмомисл хворів хворобою Пертеса (асептичним некрозом голівки стегнової кістки) зліва, правобічною кривошиєю. Все життя турбували болі в лівому кульшовому суглобі, кульгавість, згодом з’явилися болі і порушення функції правого колінного суглобу.

Хворобу з дитинства лікували дієтою, якої князь дотримувався все життя, оскільки патологія невиліковна. Щоб не посилювалися болі в суглобі, і щоб не травмувати хвору ногу, лікарі забороняли будь-які фізичні заняття, вправи зі зброєю.

Тому сам Ярослав Осмомисл не ходив у походи, а політичні проблеми вирішував мудрою дипломатією, за що здобув широкий авторитет і прізвисько “Осмомисл”. Наявність у дитинстві правобічної кривошиї зумовило порушення жувальних рухів, більше стирання зубів з правого боку, асиметрію лиця.

З літопису “Повість временних літ” відомо, що великий князь Ярослав Мудрий (978-1054), який доводився Осмомислу прапрапрадідом, теж кульгав на праву ногу; це довело і антропологічне дослідження його останків. Хвороба Пертеса є спадковою, отже факт кульгавості у родичів підтверджує наявність цієї хвороби в князівській династії.

За даними клінічної артрології, травматології, ортопедії хвороба Пертеса (остеохондропатія, асептичний некроз голівки стегнової кістки) є спадковим захворюванням, хворіють ним частіше хлопчики (до 80% випадків) віком 4-12 років, хвороба розвивається повільно, спочатку з’являється незначний біль у кульшовому суглобі, який іррадіює в коліно, пах, куприк, виникає кульгавість під час ходи; через це людина оберігає хвору ногу при навантаженнях.

Від цього з роками виникає атрофія м’язів сідниці, стегна, розвивається контрактура суглоба на боці ураження. Нога вкорочується, спочатку незначно, за рахунок реактивного скорочення м’язів, згодом у зв’язку з підвивихом стегнової кістки у кульшовому суглобі; при цьому наступає вкорочення ноги на 2-4 см.

Процес триває 2-6 років, після чого гострота його повільно стихає. Проте голівка стегнової кістки поступово деформується, набуває грибовидної форми, розвивається деформуючий остеоартроз кульшового суглоба. Він розростається, спотворюється його форма, біль у ньому стає постійним, хворі стають чутливі до зміни погоди і атмосферного тиску, зменшується обсяг рухів у ньому. З часом наростає контрактура кульшового суглоба: нога постійно перебуває в положенні помірного згинання, приведення і зовнішньої ротації стегна; ходити людина може тільки з допомогою милиці.

До сих пір вважалося, що великий князь Ярослав Мудрий хворів підвивихом правого кульшового суглоба, що розвинувся внаслідок інфекційного процесу в цьому суглобі (запалення правого кульшового суглоба), перенесеного в дитинстві, як наслідок запалення середнього вуха (отит). Проте діагностування асептичного некрозу голівки стегнової кістки (неінфекційного) у його нащадка Ярослава Оомомисла і можливість спадкової передачі цього аахворювання дозволяють похитнути усталену версію хвороби Ярослава Мудрого.

По смерті Ярославового сина і наступника Володимира (1199) Галицьке князівство було об’єднане з Волинським князівством в єдину державу заходами волинського князя Романа Мстиславича (1153-1205), який осів у Галичі. Проте Роман втрутився у громадянську війну гвельфів і гібелінів у Німеччині, виступивши на боці кайзерів, традиційних союзників Києва ще від часу Ярослава Мудрого.

Під час переходу через Польщу Роман попав у засідку і був убитий польськими князями, які підтримували папу римського у війнах гвельфів і гібелінів. По його загибелі розпочалися міжусобні війни в Галицько-Волинській державі, які ледь не довели до її розпаду.

Тимчасове зміцнення настало за князя Мстислава Удатного (?-1228). Юний син Романа Данило (1201-1264), званий Галицьким, прагнучи повернути батькову спадщину, зробив ставку на Мстислава Удатного і одружився з його дочкою. Після тривалої боротьби Данило відновив єдність держави, одночасно проводячи активну зовнішню політику.

Епізодом її була його спроба закріпитися в Центральній Европі. Прагнучи здобути для свого сина Романа Даниловича (1229-1258) герцогство Австрію і заручившись підтримкою короля Угорщини Бели ІV (1206-1270), Данило Галицький одружив Романа зі спадкоємицею австрійських герцогів Бабенбергів Гертрудою (1226 – 1288) і залишив його у Відні. Але на авансцену виступив конкурент Романа король Чехії Пшемисл Отокар II (1233-1278).

Претендуючи на австрійську спадщину, він одружився з тіткою Гертруди Маргаритою, старшою за нього на 20 років, і рушив на Відень. Роман із нечисельним військом був оточений в замку Гімберг. Йому на поміч вирушив Данило Галицький із сином Левом (1228-1301), своїми воєначальниками дворським Андрієм і тисяцьким Юрієм Домажиричем, васалами литовськими князями Тевтивиллом і Едивидом, союзниками польськими князями Болеславом Стидливим краківським (1226-1279) та Владиславом опольським (?-1281).

У червні 1253 року об’єднане військо вторглося в землі Чеського королівства і підійшло до м.Опави. Проте Данило захворів на очі і не міг ефективно керувати штурмом фортеці.

Літописець свідчить, що оборонці Опави на чолі з воєводою Бенешем, відступали в замок і не встигли зачинити за собою ворота, крізь які русичі могли увірватися в місто. Але “Данило ж тяжко болів на очі, і не бачив він, що сталося у воротах. Але бачив він, що люди його біжать, і видобув він меча свого, одігнав їх, і через те не взяв город… Він бо всю війну болів на очі, і многі заставляли його вернутися, але він не зробив сього”.

Як відомо, згодом Данило відійшов з-під Опави, переслідуючи Бенеша, взяв м. Носельт (Носедле), далі змусив підкоритися воєводу Гербурта, який віддав Данилові свій меч. Проте ініціативу у війні було втрачено: Пшемисл Отокар II окупував Австрію і домігся розірвання шлюбу Романа з Гертрудою.

Роман Данилович змушений був покинути Відень. Австрія залишилася за Чехією. Данило, повертаючись через Польщу, у кінці серпня 1253 року у Кракові зустрів послів від папи римського. Треба зазначити, що на той час Данило Галицький схилився від традиційної орієнтації на кайзерів, влада яких у Рейху ослабла, в бік папи римського. Від папи Данило отримав королівську корону, яку прийняв у грудні 1253 року в Дорогичині, недалеко від своєї столиці Холма.

У повідомленні літописця є кілька важливих обставин: хвороба була важкою, але князь не був прикутим до ліжка, міг очолити військовий похід, керувати бойовими діями; в нього було порушення центрального зору, але повної сліпоти не було.

Хвороба тривала “всю війну”, тобто 2-3 місяці, з червня до серпня 1253 року, після чого наступило покращення, оскільки відомо, що восени Данило ходив на ятвягів, після того коронувався, продовжував війни з татарами. Також слід відзначити двобічний патологічний процес очей.

Такі хвороби, як катаракту, глаукому, відшарування сітківки, макулодистрофію сітківки, пухлини очного яблука, виключаємо зразу, оскільки всі вони прогресують і приводять до повної втрати зору. Про травму очей вказівки немає. Отже хвороба Данила мала запальний характер. Проте нагниваючі обмежені процеси абсцес повіки, флегмону очниці виключаємо, вони однобічні, а при відсутності лікування можуть приводити до сліпоти.

Запальні процеси зорових нервів ретробульбарний неврит зорового нерва теж виключаємо з тієї ж причини. Таким чином патологія мала інфекційний генез. Залишається встановити локалізацію.

Серед оболонок очного яблука – кон’юнктива, рогівка, склера, райдужка, війчасте тіло, судинна оболонка, сітківка повсюди може локалізуватися інфекційне запалення, відповідно – кон’юнктивіт, кератит, склерит та епісклерит, ірит, іридоцикліт, хоріоїдит, ретиніт. Вірусне запалення кон’юнктиви трахому не враховуємо, оскільки вона була занесена до Європи після походу Наполеона в Єгипет у 1798-1799 pp.

Стійке порушення зору викликають ураження сітківки або рогівки, проте, як правило, запалення поширюється на сусідні тканини, тобто одночасно на сітківку і судинну оболонку, рогівку та кон’юнктиву, отже треба думати про хоріоретиніт або кератокон’юнктивіт.

Центральний серозний хоріоретиніт починається із затуманення зору, через кілька днів з’являється темна пляма перед оком, різке зниження зору, порушення сприйняття кольорів, поширення процесу на друге око. Покращення наступає через кілька днів або тижнів, проте згодом спостерігається рецидивування хвороби.

Аденовірусний епідемічний кератокон’юнктивіт починається гостро, ураження двобічне, відзначаються почервоніння очного яблука, відчуття запорошеності в оці, сльозотеча, помірні слизово-гнійні виділення з ока, набряк повік. Приблизно через тиждень настає відносне покращення, а ще через кілька днів патологічні відчуття посилюються, погіршується зір, виникає часткове помутніння рогівки. Захворювання триває до 2 місяців і закінчується виздоровленням.

Таким чином, хворобою Данила Галицького був аденовірусний епідемічний кератокон’юнктивіт або центральний серозний хоріоретиніт. Точніша діагностика утруднена.

Після смерті Данила на Волині княжив його молодший брат Василько (1203-1270), який, можливо, вважався верховним князем у Галицько-Волинській державі. Сини Данила Лев (1228-1301), Шварно (1230-1269) і Мстислав (?-1292) поділили Галичину, причому головний престол у Холмі дістався Шварнові.

Роман загинув раніше у Литві. Пізніше, по смерті братів, всі галицькі уділи були з’єднані під рукою Лева Даниловича. На Волині княжив єдиний син Василька Володимир (бл. 1248-1288). Літописець високо оцінював його: “був він книжник великий і філософ; якого ото не було в усій землі… мужність і розум в ньому жили, правда й істина з ним у парі ходили”, також відзначає його добре здоров’я: “він був ловець добрий і хоробрий… сам убивав всякого звіра… на зріст був високий, у плечах великий”.

Проте останні 4 роки життя, отже десь із 1284, князь хворів. У Галицько-Волинському літописі детально описано перебіг хвороби і симптоматику: “лежав він у болісті своїй повних чотири роки… Почала йому гнити нижня губа. Першого року мало, на другий і на третій більше стала гнити. Але він іще не вельми був недуж, а ходив і їздив на коні, коли хотів”.

Поступово хвороба прогресувала. В кінці 1287 року татарський хан Телебуга (?-1291) пішов на Польщу. Оскільки зі смертю Данила Галицько-Волинська держава знову стала васалом Золотої Орди, у похід з Телебугою мусили йти князі Лев і Мстислав Даниловичі, син Лева Юрій (1254-1308) та Володимир Василькович.

Але при переправі через р.Сян здоров’я Володимира значно погіршилося, він почав думати про смерть і дав усний заповіт двоюрідному братові Мстиславу Даниловичу, що передасть йому свої володіння. Повернувшись назад, “бо жалісно було глядіти на нього, бачачи його в болісті”, він осів у м.Рай на Волині.

Дочекавшись Мстислава, який з Телебугою верталися з Польщі через Львів, Володимир Василькович склав йому письмовий заповіт. Після всього переїхав він у Любомль, де лежав всю зиму і наступний рік, чекаючи смерті.

В кінці 1288 року стан його далі погіршувався: “коли ж кінчався четвертий рік і настала зима, тo став він дужче слабувати, і одпало йому все м’ясо з підборіддя, і зуби нижні вигнили всі… і кість підборіддя перегнила була, і було видіти навіть гортань. І не брав він до уст сім неділь нічого, окрім одної води, і тої ж потроху”. Смерть наступила 10 грудня 1288 року в Любомлі.

Вражаюча картина захворювання не викликає сумнівів рак (пістряк) нижньої губи з ураженням навколишніх органів.

За клінічними даними, рак нижньої губи зустрічається частіше, ніж верхньої, хворіють переважно чоловіки. Захворювання розвивається спочатку у вигляді бородавки або тріщини. Ріст пухлини може відбуватися повільно або швидко. Рак губи не має тенденції до генералізації і проявляється місцевими або регіонарними змінами.

На передньому краї губи з’являється шорстке ущільнення, що нагадує струп, який поступово збільшується. Часто хворі самі здирають поверхневі маси, з-під яких оголюється рожева кровоточива поверхня, яка поступово вкривається кіркою. Така ситуація повторюється постійно.

Серед форм раку губи виділяють виразкову і виразково-інфільтративну. При виразковій формі під струпом поступово утворюється виразка з неправильною формою і нерівним дном; краї виразки підняті над рівнем губи, вивернуті та інфільтровані, при пальпації (обмацуванні) виразка не болить.

Розростаючись, вона досягає м’язевого шару, поширюється на шкіру і слизову оболонку, руйнуючи їх, далі на нижню щелепу і щоки. З’являються метастази на підборідді і під нижньою щелепою, міцно спаяні з нею. Вони проростають шкіру, утворюють вузли, які розпадаються і кровоточать.

Виразково-інфільтративна форма раку губи відрізняється від виразкової лише тим, що навколо виразки, яка набуває дерев’янистої консистенції, збільшується ділянка пухлинної інфільтрації (проростання в навколишні тканини), що значно переважає за розмірами саму виразку.

В перебігу захворювання виділено 4 стадії. Клінічна картина останньої стадії розпад пухлини, проростання нею всієї товщі губи, поширення на кут рота, підборіддя, кістковий скелет нижньої щелепи, наявність нерухомих метастазів у регіонарних лімфатичних вузлах співпадає з літописним свідченням. Крім того, на будь-якій стадії при інфікуванні процесу може розвинутися супутнє запалення і ускладнення перебігу хвороби.

Отже причина смерті князя Володимира Васильковича рак нижньої губи з ураженням навколишніх тканин, виразкова або виразково-інфільтративна форма, повільно прогресуючий перебіг, ІV клінічна стадія, Т4НхМх.

Підсумовуючи проведений аналіз, слід відзначати, що при детальному описі патології людини, особливо тієї, що привела до летального результату, ретроспективна діагностика захворювання не становить великих труднощів. Встановлення хвороб, після яких наступило клінічне виздоровлення, або спадкових вроджених захворювань значно ускладнене. Тому велику роль відіграє проведення антропологічних і патологоанатомічних досліджень віднайдених останків.

На даний час віднайдено поховання тільки одного галицького князя Ярослава Осмомисла (1937). З огляду на брак писемних історичних джерел стосовно нашого регіону, перспективними видаються подальші пошуки князівських поховань у Галичі, Володимирі, Холмі, Луцьку, селі Лаврові.

Прийнято вважати, що в історії нема слова “якби”. Сталося так, як сталося. У контексті ж наведених прикладів з біографій “сильних світу сього” без тіні сумніву можна зробити лиш один філософський висновок : роль особи в історії – частинка Божого задуму.

Сообщение Галицкий контекст: Как «Слово» отзовется? появились сначала на SAGOR.

Львовскому антропологу удалось восстановить облик галицкого князя Ярослава Осмомысла

Газета “Факты” (Львов) 15 марта 2000 г.

Сообщение Львовскому антропологу удалось восстановить облик галицкого князя Ярослава Осмомысла появились сначала на SAGOR.

Как выглядели наши далекие предки?

“Сегодня” Киев, суббота 1 августа ’98 №146 (149)

Сообщение Как выглядели наши далекие предки? появились сначала на SAGOR.

Прокляття роду Рюриковичів

Щоденна всеукраїнська газета “День” №115, субота, 5 липня 1997
http://www.day.kiev.ua/285373

Прокляття роду Рюриковичів

Іще торік наукові кола України облетіла звістка: тридцятиоднорічний полтавський антрополог Сергій Горбенко здійснив реконструкцію за черепом документального портрету галицького князя Ярослава Осмомисла, згадуваного в “Слові о полку Ігоревім”.

Ця реконструкція стала основою кандидатської дисертації Сергія – першої в Україні дисертації з історичної антропології.

Ярослав Осмомисл страждав з дитинства на хворобу Пертеса – ураження лівого тазостегнового суглобу, що спричиняє кульгавість. Хвороба ця була успадкована по материнській лінії нащадками Володимира Великого після його шлюбу з донькою полоцького князя Рогволода Рогнедою.

Найвідоміший з кульгавих нащадків князя Володимира – Ярослав Мудрий. Саме з нього, а також з його рідної сестри Прямислави почалася міграція патогенних аутосом хвороби Пертеса не лише серед Рюриковичів, але, у результаті міждинастичних шлюбів, і серед угорських та польських князівських династій, Арпадів і Пястів. Сергій Горбенко, склавши власні генеалогічні таблиці, прослідкував міграцію з покоління в покоління цього “прокляття Рогнеди”, з котрою Володимир Великий обійшовся, як відомо з історії, не дуже гречно.

Залишки князя, а також невідомої жінки приблизно 16-23 років, вперше знайшов 1937 року видатний український учений Ярослав Пастернак серед фундаментів Успенського собору середньовічного Галича. Перед початком другої світової війни кістки зникли і з тих пір вважалися втраченими, доки 18 вересня 1991 р. випадково не були знайдені в соборі Святого Юра у Львові. В ящику з останками лежала пляшка із запискою Я.Пастернака, де він стверджував, що чоловічий кістяк належить саме Ярославові Осмомислу.

Першу спробу пластичної реконструкції голови князя зробив у травні-червні 1992 року доктор Зенон Погорецький, професор відділу археології та антропології Сакстаунського університету (Канада).

Однак за браком деяких кісток черепа реконструкція виявилася недосконалою. Сергієві Горбенку вдалося знайти ці кістки серед залишків і більш повно реставрувати череп, а згодом і зовнішній вигляд Ярослава Осмомисла за методом М.Герасимова – Г.Лебединської.

Істотною проблемою був брак потрібного обладнання: усі антропологи України змушені вдовольнятися двома (!) комплектами інструментів, котрі виготовляються в Швейцарії. Однак результат перевищив усі сподівання, і річ не лише в портреті князя. Порівняльний аналіз згаданого вище кістяка молодої жінки із залишками Ярослава Осмомисла засвідчив їх кровну спорідненість.

Сергій Горбенко, провівши власні історико-генеалогічні дослідження на підставі літописних джерел, висунув твердження про високу ймовірність належності жіночого поховання в Успенському соборі старшій доньці Ярослава Осмомисла, не згадуваної в жодному відомому на сьогодні руському літописному списку.

Утім, в одному з угорських джерел (на нього посилається М. Грушевський у II томі своєї “Історії України-Руси”) йдеться про заручини цієї “безіменної” Ярославни з угорським королем Стефаном III. Шлюб, однак, не склався, і княжна вийшла заміж за руського князя Мстислава Хороброго, народивши від нього сина Мстислава, котрий увійшов в історію під прізвиськом Удалого. Княжна, як встановив С.Горбенко, також мала патогенну аутосому, страждала на правосторонню косорукість, була шульгою.

Результати досліджень Сергія Горбенка, зокрема встановлені в процесі роботи над реконструкцією голови князя дані з топографічної анатомії голови, обличчя та патологічних змін у роботі жувального апарату, використовуються зараз у навчальному процесі на кафедрах оперативної хірургії та топографічної анатомії, нормальної анатомії Української медично-стоматологічної академії в Полтаві.

Взагалі, створення скульптурного портрету Я.Осмомисла – це перший Сергіїв досвід такого роду. Цьому передували пластичні реконструкції голови жінки приблизно 28 років з Олександрівського могильника та золотоординського воїна з поховання на Полтавщині.

Полтава

№115, субота, 5 липня 1997

Сообщение Проклятье рода Рюриковичей появились сначала на SAGOR.

Ярослав Галицький Осмомисл. Тепер маємо можливість побачити реальне обличчя великого князя

Львів, 1995

Сообщение Ярослав Галицкий Осмомысл. Теперь есть возможность увидеть реальное лицо великого князя появились сначала на SAGOR.

Його обличчя було втіленням мудрості і розсудливості

Львів, “Високий замок” 26 серпня 1995 року

Сообщение Его лицо было воплощением мудрости и благоразумия появились сначала на SAGOR.