Старий скіф: реконструкція обличчя скіфського племінного вождя

Чоловік 70 років з поховання №14 скіфського курганного некрополю поблизу с. Глине Слободзейського района біля м. Тирасполь). Розкопки д.і.н. Є.В. Ярового і І.Четверікова (Тіраспольский держуніверситет ім. Т.Шевченко).

Реконструкція по черепу виконана С.О.Горбенко. січень-лютий, 1998 рік. Полтава. Пластилін. Лабораторія пластичної антропологічної реконструкції при кафедрі оперативної хірургії і топографічної анатомії УМСА. Фото реконструкції : Є.Г. Бєлий.

З пластилінової моделі-скільптури зняті три гіпсові копії.

Одна передана к.і.н. Є. Яровому для археологічного музею Тираспольського держуніверситету ім.. Т.Шевченко, друга зберігається в музеї Історії Полтавського медичного стоматологічного інституту, третя – в приватній колекції автора реконструкції.

Цей портрет скіфського вождя експонувався на трьох виставках – в 1998 році на міжнародній конференції присвяченій 1100 – річчю стародавнього Галича в с. Крилос, в 2000 р. у Львові на виставці реконструкцій С.О.Горбенко «Погляд з Минулого» і в 2000 р. у Франції в м. Труа на виставці «Le vrai visage de Bernard de Clairvaux» разом з іншими реконструкціями С.О.Горбенко.

Походження досліджуваного черепу:

(Інформація про обставини відкриття поховання №14 – старого скіфа до реконструкції від Ігоря Четверикова – археолога, що приймав участь в експедиції Є.В.Ярового в 1997 р. )

В 1997 р. під час роботи Дністровської археологічної експедиції поблизу поблизу с. Глине Слободзейського района біля м. Тирасполь в Молдавії (нині ПРМ) в кургані 14 було досліджене впускне поховання скіфського часу. Поховальне споруда являло собою катакомбу. Вхідний колодязь витягнутої прямокутної форми була в глибину – 6 м, ширину – 3 м і довжину. В східній стінці вхідного колодязя був виявлений вхід в коридор довжиною 1,6 м, що вів просто до великої поховальної камери. Її розміри: довжина – 3,4 м, ширина – 2,3 м, висота склепіння – 2,9 м.

Поховання було пограбовано ще в древності через вхідний колодязь, в заповненні котрого були виявлені чисельні уламки предметів поховального інвентаря та розрізнені кістки похованого.

Під час дослідження камери було зафіксовано, що кістки похованого були відкинуті грабіжниками під східну стіну, утворивши компактне скупчення. Судячи з орієнтування камери, контуру ворсистої підстилки і чисельним аналогіям серед курганів досліджуваного могильника, похований лежав витягнуто на спині головою на північ вздовж східної стінки.

Із предметів поховального інвентаря в пограбованій камері і вхідному колодязі знайдено: дві амфори елліністичного часу; бронзові бляшки, кінський начільник, залізні вудила і псалії кінської вузди, ліпні миска і курильниця, пастові буси, залізний ніж, численні залізні наконечники стріл, залізний спис і дротик, бойовий топор-клевець і чисельні уламки невизначених залізних предметів.

Розміри поховальної споруди, предмети супроводжувального інвентаря і ретельність оздоблення поховальної камери і колодязя – все це чітко вирізняє досліджувану катакомбу серед інших поховань могильника і дає підстави для віднесення п.1 к.14 до поховання представників скіфсько-фракійської аристократичної верхівки.

Для антропологічного дослідження в Центр антропологічних досліджень Української медичної стоматологічної академії були надані : фрагмент черепа, 2 хребця, права ліктьова кістка, ліве стегно і ліва великогомілкова кістка, лівий надколінок і 2 таранні кістки.

Череп скіфа з поховання №14 поблизу с. Глине Слободзейського района біля м. Тирасполь в Молдавії. Розкопки д.і.н. Є.Ярового і І.Четверікова (Тіраспольский держуніверситет ім. Т.Шевченко). Фото С.Р.Істоміна.

Графічна реконструкція за черепом скіфа з поховання №14 поблизу с. Глине Слободзейського района біля м. Тирасполь в Молдавії. Робота С.О.Горбенко.

Пластична реконструкція за черепом скіфа з поховання №14 поблизу с. Глине Слободзейського района біля м. Тирасполь в Молдавії. Робота С.О.Горбенко:

1 етап. Антропологічний тип. Обличчя без волосся.

2 етап. Остаточний варіант реконструкції.

Антропологічно череп і окремі кістки скелета досліджувались С.О.Горбенко.

Матеріали дослідження опубліковані в скороченому вигляді в тезах С.А. Горбенко «Краниологическое исследование и пластическая реконструкція черепа вождя скифского племени III века до н.э.» / Посвящается памяти професора А.К. Макарова/ Всероссийская конференція хирургов. – Пятигорск, 1999. – С.243, виданих на честь видатного російського вченого – морфолога професора О.К. Макарова (ссилка), (1937-1998), зав. каф. анатомії Ставропольского медичного інституту, автора оригінальної концепції визначення індивідуального біологічного віку, циклів, їх етапів і критичних періодів розвитку людини.

С.О.Горбенко познайомився з проф. О.К. Макаровим на одній і з конференцій і незважаючи на різницю в віці подружився з ним на одній із конференцій за кілька років до передчасної смерті цього неординарного вченого. Відкриття проф. Макарова однозначної кореляції періодів і циклів окостеніння епіфізів трубчастих кісток із статтю і віком було фундаментальне і мало стратегічне значення в експертизі статті і віку по кісткам скелета і особливо зацікавило С.О.Горбенка.

В свою чергу Олександр Калістратович Макаров щиро цікавився проблемами пластичної реконструкції і розвитком метода М.М.Герасимова в Україні і завжди підтримував тоді молодого автора дружньої порадою і доброзичливою оцінкою його робіт. На жаль смерть обірвала розвиток вчення О.К.Макарова і наше спілкування з ним.

На загадку про нашу дружбу і спілкування, інтерес її чоловіка до справи вдова професора – Т.М. Макарова запропонувала опублікувати останню на той час роботу С.О.Горбенко в збірнику «Всероссийской конференции хирургов в Пятигорске. 1999 г.».

Не зважаючи на відмінність теми реконструкції від загального напрямку конференції – автор вирішив надати тези на честь і на згадку про дружбу з російським вченим, якою він дорожить і нині. Т.М.Макарова, незважаючи на горе люб’язно опікувалась матеріалом, забезпечила його переклад на російську мову. І саме завдяки їй в російському науковому хірургічному збірнику з’явилась стаття про реконструкцію старого скіфського вождя III ст. до н.е. (силка.)

Повна стаття автора реконструкції, ніде більше не була надрукована ні в Україні, ні в Росії, і без скорочень подається вперше нижче:

© Горбенко С.О. 1998 р..
Інститут та Музей антропології і Львові, ЛМІР,
Центр антропологічних досліджень (Україна, Полтава)

Краніологічне дослідження та пластична реконструкція за черепом скіфського вождя ІІІ ст. до н.е.

Скіфи, як етнос, представляють інтерес для істориків та антропологів, як вітчизняних, так і закордонних [1,14,16,17,18]. Разом з тим, незважаючи на достатнє ретельне вивчення, пластичних реконструкцій за черепами скіфів виконано край мало, тому кожна наступна праця надає нові дані до одержаних попередньо результатів.

Особливе зацікавлення викликає також етнічна еволюція скіфів, зрозуміти котру допомагає вивчення останків скіфів, що знайдені в курганах в регіонах прикордонних з іншими етнічними та культурними спільнотами. Дане дослідження присвячено вивченню останків саме з такого поховання, котре розташоване поруч сучасного м. Тирасполя. Цей регіон у IV- III століттях до н.е. був зоною етнічного контакту скіфів із фракійцями.

Метою даного дослідження було вивчення черепа похованого, виконання пластичної реконструкції, а також установлення вірогідної етнічної належності даного індивіда.

В наше розпорядження був наданий фрагментований череп із поховання № 14 досліджуваного археологічною експедицією Тираспольського держуніверситету. При вивченні черепа використовувались загальновживані краніометричні методики [2,], а також метод ідентифікації обличчя за черепом [6,7].

Великі величини всіх краніометричних показників (табл. 2), масивність соскоподібних відростків на фрагментах скроневих кісток і особливо беззаперечно великі розміри висоти орбіти, котрі належать до дуже великих навіть серед чоловічих показників [3], (при деякої зглаженості ліній черепа, що ми пов’язуємо з віком цієї людини), разом з даними археологів про беззаперечно чоловіче знаряддя в комплексі поховання (речі воїна-вершника) дозволяє нам зробити висновок, що череп належав чоловікові.

Опис стану зубів. Ступінь природної руйнації зубів верхньої щелепи за М.М. Герасимовим [8].

Таблиця 1

Отже, зубна формула даного індивіда має вигляд:

0065432000345600

0700430000300000

Стан облітерації черепних швів за Сімпсоном і Олив’е [4] в балах:

Внутрішнє за рощення черепних швів:

1) Sutura coronalis – 4;

2) Sutura sagittalis – 4;

3) sutura sphenofrontalis dextra – 4;

4) sutura sphenofrontalis sinistra – 4.

Зовнішнє за рощення черепних швів:

1)Sutura coronalis – 4;

2)Sutura sagittalis – 4;

3)sutura sphenofrontalis dextra – 4;

4)sutura sphenofrontalis sinistra – 4.

Стан решти швів визначити неможливо з-за відсутністю частини кісток мозкового черепу. Таке зарощення черепних швів відповідає вікові (50-60 років). За старечий вік (senilis) вказує також глибоко відбиті на внутрішній поверхні черепа судинні борозни, котрі свідчать про виразні явища атеросклерозу судин головного мозку.

Враховуючи стан зубів, зрощення черепних швів та сліди атеросклерозу судин головного мозку ми вважаємо що вік досліджуваного індивіда був щонайменше 60-70 років на момент смерті.

Краніологічні особливості за описовою характеристикою.

Відсутність потиличної, скроневих і частини тім’яних кісток не дало можливості обчислити черепний вказівник, тому аналіз краніологічних особливостей даного черепа ми будемо проводити на основі частин лицевого черепа, що збереглися.

Для питання пластичної реконструкції обличчя за черепом такий аналіз, як і описова характеристика обличчя має особливе значення.

Нижній край луски лобної кістки має середньої виразності рельєф. Розвиток надперенісся за шестибальною шкалою можна оцінити – ІІІ балами. Розвиток надбрівних дуг відповідає за 3-бальною шкалою І балу [5]. Така будова надочного рельєфу дає м’які плавні лінії лобу, що ми бачимо на реконструкції (рис.6,7)

Очниця на досліджуваному черепі репрезентує середній варіант між округлою та високою європеоїдною формами і чисто за зовнішніми контурами мала б бути віднесена до останньої, якби не сильний виніс вперед сльозної ямки, що як відомо, властиво для очей монголоїдного типу з помітним епікантусом [9].

Очниця відкритого типу з притупленим краєм. Тип горизонтального профілю орбіти похилий. Фронтальна постановка орбіти середнього типу [10]. Лінія розрізу очей йде косо знизу вверх вид медіального до латерального краю.

Цікаво, що подібні орбіти зустрічаються як на черепах туранського типу [13,15] в середньовічних кочівницьких серіях, так і в попередніх реконструкціях скіфів М.М. Герасимова, а також в єдиній поки що реконструкції М.М.Герасимова гуна з Кенколи.

Одержані під час дослідження данні відносно особливостей будови очниць у скіфів дозволяє запропонувати ще один погляд на еволюцію скіфів і тюркського етносу зокрема, а саме: іраномовні скіфи очевидно морфологічно були представлені не однорідним балканокавказьким або південноєвропеоїдним типом, а суміш ним середнім між балканокавказьким і одним із чисельних монголоїдних типів, (швидше південносибірським, або центральноазійським типами), що можливо є етапом еволюції туранського етносу, одними із представників котрого можливо є гуни і беззаперечно євразійські кочівники середньовіччя, котрих ми добре знаємо з давньоруських літописів, візантійських, угорських та польських хронік (тобто печенігів, торків, половців та інш.).

Цю версію про високу вірогідність спорідненості скіфів із наступними гунами та середньовічними тюрками підтверджує також, ще одна морфологічна особливість, виявлена нами як на досліджуваному черепі, так і на реконструкціях скіфів М.М.Герасимова так і на черепах і реконструкціях наших колег і власних середньовічних представників туранського типу. Йдеться про поєднання з монголоїдною будовою очей виразної явно європеоїдної ( причому саме південноєвропеоідної будови носу, а інколи і всієї нижньої частини обличчя як це видно наприклад з рис. 3,4,5.

Кістковий ніс: спинка профілю з незначним горбиком, перетин в середній частині спинки, грушевидний отвір серце видної форми, Нижній край грушовидного отвору репрезентований під носовими ямками, що як вказують В.А.Алексеев, Г.Ф.Дебец на сучасному антропологічному матеріалі території колишнього СРСР більше властиво для монголоїдних серій [5]. Таким чином в будові кісткового носу також простежуються сліди змішаного європеоїдно-монголоїдного походження даного індивіду. Треба зауважити, що кістки носу на досліджуваному черепі містять на собі сліди прижиттєвої механічної травми.

Вони деформовані в сагітальному напрямку зліва направо так, що правий носовий виросток верхньої щелепи опуклий, а лівий – угнутий. Травма перенесена цією людиною очевидно в молодшому вікові, задовго до смерті, оскільки вказана деформація відбилась на асиметрії всього обличчя. Ніс реконструйована згідно методики М.М.Герасимова [7].

Він належить до носів хвилястого типу, має невеличкий горбик зміщений вправо, як це видно на реконструкції (рис.9,10,11,12). Підносовий шип розвинутий середньо –ІІІ бали і направлений вправо і вниз, що зумовило і напрямок кінчика носу. Кінчик носу направлений вниз і вправо, що визначається крім напрямку носового шипу як травмою, так і старечою редукцією альвеолярного виростку верхньої щелепи, що пов’язано як із сильною зтертістю зубів, так із прижиттєвою втратою частини зубів нижнього зубного ряду зліва з наступною редукцією останнього.

Незважаючи на втрату більшості зубів і значну зтертість решти, що лишились, нам вдалось виставити щелепи в прикус спираючись на три точки, що дало можливість судити про прикус цієї людини (рис.1,2).

Як це видно з наведеного фото в даному випадку ми маємо справу із щипцеподібним прикусом (лабінтодонтією), котрий характеризується повним зімкненням зубів і як вказує М.М.Герасимов зустрічається дуже рідко, переважно в монголів, тувинців та алтайців і супроводжується ортогнатностю [12]. Цей прикус, а також сильна зтертість верхнього зубного ряду дає ви ступання нижньої губи, що ми бачимо і на реконструкції (рис.3,8) Як ми вже згадували вище прижиттєва втрата кількох зубів нижнього зубного ряду зліва призвела до асиметрії, що в будові роту виявило себе в кривій ( сильніше похиленої вліво лінії розрізу роту).

Підборіддя належить до тонко обкресленого грацільного типу . По закінченні пластичної реконструкції обличчя скіфа з метою збереження вигляду антропологічного типу була здійснена фотофіксація (рис.). Згодом на підставі відомої іконографії взятої з ювелірних виробів скіфів, що містили портрети скіфів, таких, наприклад як деталі золотої пекторалі з Товстої могили, або деталі на срібряному глекові з Воронезької могили, або з кургану Куль-Оба, ми побудували зачіску, вуси і бороду (8-12).

Отже, досліджуваний череп належав чоловікові 60-70 років в рисах обличчя котрого простежуються характерні ознаки двох рас європеоїдної та монголоїдної, що говорить про змішане походження такого великого етносу, як скіфи. Подібне співвідношення європеоїдних та монголоїдних рис зустрічається також у представників гунів та середньовічних євразійських кочовиків, зокрема половців, що дає можливість висунути гіпотезу про спорідненість згаданих етносів між собою.

Таблиця 2
Краніометричні показники

Таблиця 2 (продовження)

Література

1. Алексеев А.Ю., Мурзин В.Ю., Ролле Р. Чертомлык (Скифский царский курган IV в. до н.е.).- Киев: Наукова думка, 1991.-416 с.

2. Алексеев В.П., Дебец Г.Ф. Краниометрия. Методика антропологических исследований. – Москва: Наука, 1964.- 127 с.

3. Алексеев В.П., Дебец Г.Ф. Таблицы краниометрических констант// Краниометрия. Методика антропологических исследований. – Москва: Наука, 1964.- С.117.

4. Алексеев В.П., Дебец Г.Ф. Определение пола и возраста по черепу//Краниометрия. Методика антропологических исследований. – Москва: Наука, 1964.- С.37-38.

5. Алексеев В.П., Дебец Г.Ф. Определение описательных признаков//Краниометрия. Методика антропологических исследований. – Москва: Наука, 1964.- С.81-84.

6. Балуева Т.С., Лебединская Г.В. Антропологическая реконструкция. Методика исследования взаимосвязи между морфологическими признаками и их костной основой. – Москва, 1991.- 189 с.

7. Герасимов М.М. Материалы к созданию метода реконструкции лица по черепу// Основы восстановления лица по черепу. – Москва: Сов.наука, 1949.- С.5-58.

8. Герасимов М.М. Восстановление лица по черепу (современный и ископаемый человек): Тр. Ин-та Этно-графии АН СССР (Нов. сер.).- Том XXVIII. – Москва, 1955.- С.121.

9.Герасимов М.М. Материалы к созданию метода реконструкции лица по черепу// Основы восстановления лица по черепу. – Москва: Сов.наука, 1949.- С.39.

10. Герасимов М.М. Материалы к созданию метода реконструкции лица по черепу// Основы восстановления лица по черепу. – Москва: Сов.наука, 1949.- С.40-42.

11. Герасимов М.М. Материалы к созданию метода реконструкции лица по черепу// Основы восстановления лица по черепу. – Москва: Сов.наука, 1949.- С.38.

12. Герасимов М.М. Материалы к созданию метода реконструкции лица по черепу// Основы восстановления лица по черепу. – Москва: Сов.наука, 1949.- С.35.

13. Дебец Г.Ф. Украина и Дон: Тюркские кочевники// Палеоантропология СССР.Тр.ИЭ. – Москва – Ленинград: Изд.-во АН СССР, 1948.- Т.IV.- C.261-265.

14. Махортых С.В. Скифы на Северном Кавказе.- Киев: Наукова думка, 1991.- 136 с.

15. Чебоксаров Н. Направление рассовой дифференциации в Восточной Азии// Тр. ИЭ. – Москва-Ленинград: Изд-во АН СССР, 1947.- Том II.-С.70.

16.Тереножкин А.И. Общественный строй скифов// Скифы и сарматы.- Киев:Наукова думка, 1977.- С.3-28.

17. Шрамко Б.А. Из истории скифского вооружения// Вооружение скифов и сарматов.-Киев: Науковадумка,1984.-С.22-39.

18. Schefold K. Der Scythzsche Tierstil in Südrussland// ESA.- 1938.-Vol. 12.-S.1-78.

Публікації в пресі присвячені даній роботі:

Портрет старого скіфа роботи С.О. Горбенка згадувався в наступних публікаціях:

1. «Труд»: ЗДЕСЬ СКИФСКИЙ ДУХ / ЭКЗОТИКА / ТИРАСПОЛЬ. ТРУД-7 No.147 08-14-98 :
2. Илья ЛАХНО. Корр. “Правды”. Полтава. ПОСМОТРИТЕ В ЛИЦО ПРЕДКОВ . 18.10.1999. – Правда. 1999. (Посилання: http://www.pravda.ru/society/18-10-1999/900220-0/)
3. Леся Федів. Хоробрий лицар Герборт мав маленькі вуха: метод пластичної реконструкції робить перші кроки в Україні, але за ним – велике майбутнє.// Молода Галичина № 25, четвер, 2-ге березня 2000 р. – С. 1. (посилання.)
4. І.В.Паламар. Погляд з минулого. – Про виставку пластичних реконструкцій С.О.Горбенка/ Музей: спеціальний випуск.- Львів: Логос, 2000. – С.6.

(Музеи университета – Т.Г.)

Сообщение Old scythian появились сначала на SAGOR.

Реконструкція «Ярославна з Галича» – галицька княжна XII ст. – Робота С.О.Горбенко – 2000 р.

«Щодо похованої біля княжого саркофага молодої дівчини чи жінки, доводиться сказати, що була це, напевно, визначна особа, коли її тільки одну поховали в галицькому соборі зі златоглавом візантійського походження на чолі і біля самого саркофага князя Осмомисла. Може, це була його донька, про яку не дійшло до нас ніякої літописної вістки.»

Ярослав Пастернак

Портрет – реконструкція обличчя галицької княжни – вірогідно третьої доньки князя Ярослава Осмомисла і його дружини Ольги Юріївни (Довгорукої – доньки кн. Юрія Довгорукого) (Посилання. Уривок із книги С.О.Горбенко. Ярослав Осмомисл – реконструкція антропологічна та історична. – Львів-Винники, 1996.-Розділ. – 3.1. Літописна і генеалогічна ідентифікація жіночого поховання XII ст.. з Успенського собору Галича-Крилоса.-С.110.).

Поховання князівни поблизу саркофага князя Ярослава було відкрито в 1937 р. відомим археологом Д-ром Я.І.Пастернаком (Посилання: Науковий подвиг Ярослава Пастернака) в притворі Успенського кафедрального собору Галича–Крилоса.

Череп її був переданий вченим на зберігання археологічного музею НТШ у Львові. Потім він зберігся в фондах Історичного музею м. Львова. Кістки князівни були покладені Я.Пастернаком в скриньку разом із кістками і черепом кн. Ярослава Осмомисла, яку вдруге львівські археологи віднайшли в 1991 році в крипті собору Св.Юра у Львові.. (Посилання: Повернення із забуття : друге відкриття в 1991 р. у Львові місцезнаходження кісток галицького князя Ярослава Осмомисла (+1187) або

«Скринька Пастернака»:). Робота С.О. Горбенко. Липень-серпень 2000 р. Полтава-Львів. Пластилін. Робота експонувалася лише 1 раз прямо в вигляді пластилінової моделі в відкритій експозиції Історичного музею м. Львова. Про наявність копій з цієї роботи у автора відомостей немає.

З історії реконструкції обличчя галицької княжни

«Вперше про цей череп – череп Ярославни з Галича, я почув ще в 1993 р. І не тільки почув, а й ще побачив його. Бо мені показав його один із моїх нових львівських знайомих молодий тоді ще археолог Святослав Терський.

Звичайно я був вражений рештками гаптованого золотом чільця що мов навічно вріс крізь віки в чоло молодої дівчини, як німий свідок колишньої слави і…печалі.

«Невідома князівна» – так звав тоді цей череп Святослав, так звали його і інші львівські науковці. Тоді я ще не чув про знахідку Я. Пастернака 1937 р., тому і для мене цей череп був невідомим. Втім таким він залишався недовго, бо в 1995 році, розпочавши дослідження кісток із скриньки Пастернака, я, одразу ж, пізнав з фотографій череп невідомої князівни з Історичного музею, який колись мені показав С.Терський.

Правда, дослідивши нечисленні кістки скелету дівчини, і навіть остаточно переконавшись в її спорідненості із князем, тоді в 1995 р. я не робив її портрету. Причина була не тільки в моїй надзвичайній завантаженістю роботою над книгою і дисертацією, але ще й в тому, що тоді в 1995-1996 рр. я не володів методикою реставрації відсутніх кісток черепа, а нижньої щелепи в цього черепа не було.

Вона чомусь не збереглася, хоча в 1937 році Я.Пастернак її знайшов, про що свідчать два фото – з монографії самого Я.Пастернака і із відомої книги Р.Пащина. (рис.).

Лише після роботи у Франції, знайомства з лабораторією проф. Р.Перро і працею над черепом Св.Бернарда, я оволодів цією методикою, яку вперше використав при роботі із портретом Св.Бернарда.

І от повернувшись з Франції в травні 2000 року в Україну я вирішив спробувати відновити по цій методиці нестачу – нижню щелепу до цього черепа. Моє завдання спрощувалося наявністю фотографій 1937 р. цієї щелепи, що дозволяло мені провірити вірність пропорцій, які я обчислив. Таким чином відновивши нижню щелепу мені вдалось зробити цю реконструкцію яка була вперше продемонстрована вченій раді Львівського історичного музею в вересні 2000 р.»

Витяг з неопублікованої книги С.О. Горбенко «Пам’ять: Проявлені Лики»

Ярослав Пастернак про череп князівни с Галича:

«А що ще було великою несподіванкою, то те, що на самому вступі моєї цьогорічної праці, у поширеній минулорічній сонді найшов я – погляньте! – ось цей саркофаг. Великий і тяжкий, тесаний з однієї камінної брили цей саркофаг. Великий і тяжкий, тесаний з однієї камінної брили білого вапняка, з таким же тяжким, трішки випуклим, але розбитим віком.

Він такого типу, які зустрічаються у Києві у княжій добі. Зовсім не орнаментований і без написів, бо й не був призначений для публічного виду. В ньому ж тлінні останки, мабуть, князя. Та певне, що саркофаг був ограблений, невідомо коли, можливо у ХІІ ст., у часі татарських наїздів; на це вказує розбите віко саркофага й порозкидані кістки покійника.

Біля цього саркофага, трішки від нього на схід, найшлися тлінні останки молодої княжни або боярині, поховані в дерев’яній домовині, з якої нема вже сліду. Череп цієї покійниці здобила золотом гаптована діадема; його добув я в цілості та перевіз до Львова»

Ярослав Пастернак – розмова із С.Щуратом. (із спогадів С.Щурата.) Щурат С. На руїнах катедри Осмомисла// Наша Батьківщина.-1937.-№9.-С.185./І.Коваль. Ярослав Пастернак – дослідник княжого Галича./Ярослав Пастернак. Старий Галич:археологічно-історичні досліди у 1850-1943 рр.- Івано-Франківськ: Плай, 1998 р. – С. 11-12.

«При самім саркофагу Осмомисла, на віддалі ледве 25 см на схід від нього, при цьому ж мурі 37 знайшлося поховання молодої жінки, вік якої за станом зубів можна було означити 18-20 літ. Кістяк був укладений просто в землі, колись мабуть в дерев’яній домовині, і лежав на глибині всього 60 см під підлогою притвору собору. Долішню його частину знищила якась значно пізніша яма, виповнена кусками цегли, а над зацілілою його горішньою частиною залягала та сама нерушена верства спаленої глини – слід давньої підлоги – яка вкривала й сусідній цілий саркофаг. Тому обидва поховання належать до часів існування ще цілого собору, тільки жіночий покладено, мабуть, трохи пізніше* в землю.

На чолі в молодої жінки досить добре збереглося чільце з дрібно пружкованої упоперек парчі, 310 мм завдовжки і 26 мм завширшки, а на ньому шість разів напереміну в протилежних позиціях повторений золотою ниткою гаптований мотив двох відвернутих одна від одної, спинками стулених спіральок з оздобними «крильцями» по боках (табл.XI, внизу і рис.45., ч.1).

За головою молодої жінки стояла в могилі тонесенька скляночка туліпанової форми і та зеленкувато-жовтого кольору, теж, напевно, візантійський імпорт (рис.48). Вона вся побита, так що можна було відтворити її лише на рисунку, її висота виносить 72 мм, промір скріпленого валочком отвору 75 мм., промір розширеного дна 32 мм.

Для датування цієї скляночки важне те, що під час наших пізніших розкопів на «Золотому Току» в Крилосі, на місці колишнього княж двору, знайшлося долішня частина точнісінько такої самої скляночки разом з череп’ям глиняного посуду XII ст. А знову при розкопах на місці Десятинної церкви в Києві Мілєєв знайшов у 1909 р. в могилах княжих часі останки посудин з тонкого, крихлого скла. На його думку, в цих скляночках, давали небіжчикам до могили свячену оливу, те саме призначення мала, напевно, й нами знайдена скляночка. Як виходить з розкопів Мілєєва, цей звичай зберігся був у Києві, мабуть, аж до часі митрополита Петра Могили.

Щодо похованої біля княжого саркофага молодої дівчини чи жінки, доводиться сказати, що була це, напевно, визначна особа, коли її тільки одну поховали в галицькому соборі зі златоглавом візантійського походження на чолі і біля самого саркофага князя Осмомисла. Може, це була його донька, про яку не дійшло до нас ніякої літописної вістки.

З цього факту виходить ще одно: вже само найближче сусідство похованої молодої дівчини-жінки зі саркофагом вказує безсумнівно на те,що в саркофагу була похована світська особа-отже князь – а не духовна особа, епіскоп.»

Ярослав Пастернак. Старий Галич. – Івано-Франківськ:Плай, 1998 р. – С.183-184.

Череп Ярославни – «череп невідомої княжни» з фондів Історичного музею м. Львова наданий для реконструкції обличчя в 2000 р. С.О.Горбенку . Фото Бориса Дацюка. 2000 р.

Порівняння фотографій черепа Ярославни з Галича у Я.Пастернака і Р.Пащина с фотографіями 2000 р.

Краніологічне дослідження черепа княжни вказало на змішаний європеоїдно-монголоідний тип її обличчя, особливо відчутний в будові орбіт і рельєфу середнього відділу обличчя. Оскільки Ярослав Осмомисл як і Ростиславичі в цілому не мали монголоїдної крові це очевидно пояснюється впливом генів матері княжни – княгині Ольги Юріївни (Довгорукої), доньки князя Юрія Довгорукого (+15.05.1157) і половецької княжни, доньки хана Аєпи (+1117) – дружини кн. Юрія Довгорукого і матері і Андрія Боголюбського і Ольги Юріївни. Зокрема цей монголоїдний вплив простежується і на черепі кн.. Андрія Боголюбського, який досліджували Д.Я.Рохлін і В.Гінзбург в 1934 р., і зовні добре видно з реконструкції М.М.Герасимова.

Реконструкція за черепом Ярославни з поховання в притворі Успенського собору стародавнього Галича (Галич-Крилос.). XII ст. :

2 етап. Антропологічний тип.

Для остаточного рішення моделі жіночого головного убору використовувалися схеми К.Стамерова для доби Київської Руси: (Посилання. Рис.)

3 етап. Остаточний варіант реконструкції за черепом Ярославни з поховання в притворі Успенського собору стародавнього Галича (Галич-Крилос.). XII ст. :

3 етап. Остаточний варіант реконструкції за черепом Ярославни з поховання в притворі Успенського собору стародавнього Галича (Галич-Крилос.). XII ст. :

Княжна Ярославна с Галича і її родичі Рюриковичі:

В ході ідентифікаційного дослідження мною було встановлено, що є висока вірогідність того, що молода княжна з Галича, похована біля саркофагу князя Ярослава є третьої донькою князя Ярослава Осмомисла і його першої дружини Ольги Юріївни, доньки князя Юрія Довгорукого.

С того виходить що князь Андрій Боголюбський є її рідним дядьком. (Посилання: С.О.Горбенко. Літописна і генеалогічна ідентифікація жіночого поховання XII cт. З Успенського собору Галича Крилоса/ Ярослав Осмомисл – реконструкція антропологічна і історична. – Львів-Винники, 1996 р. – С. 110-122.).

Цей факт не тільки підтвердив належність поховання в саркофазі князю Ярославу Осмомислу, але допоміг пояснити деякі раніше незрозумілі історичні факти – зокрема тісні зв’язки Галицького князівства з Новгородським князівством, через особу князя Мстислава Мстиславича Удатного, який згідно наших висновків і є сином цієї княжни, а отже внуком Ярослава Осмомисла. (Посилання: С.О.Горбенко. Літописна і генеалогічна ідентифікація походження Мстислава Мстиславича жіночого поховання XII cт. З Успенського собору Галича Крилоса/ Ярослав Осмомисл – реконструкція антропологічна і історична. – Львів-Винники, 1996 р. – С. 122-127.).

Сообщение Princesse Jaroslavna – la fille du prince Jaroslav Osmomysl. Ancienne Galitch – XII e siècle появились сначала на SAGOR.

Реконструкція обличчя галицького князя Ярослава Осмомисла (+1187) за його черепом із саркофагу, в притворі Успенського катедрального собору давньоруського Галича-Крилоса ХІІ ст., знайденого в 1937 р. відомим українським археологом доктором Ярославом Пастернаком.

Цей череп і кістки скелета із саркофага в Крилосі довгий час вважалися втраченими для науки, адже вони зникли з початком другої світової війни і ніхто не знав, де вони.

Поки в 1991 році під час проведення археологічних розкопок в крипті собору Св.Юра у Львові археологи М.Бандрівський, Ю. Лукомський та Р.Сулик не виявили серед інших поховань маленьку дерев’яну скриньку з кістками людини, в якій знаходився супроводжувальний лист написаний рукою Я.Пастернака.

Ось його зміст:

«Отсим заявляю під словом честі науковця, що приложені до цього письма кости – комплектний скелет старшого мужчини – є ті самі, які я знайшов у кам’янім саркофагу серед фундаментів княжої галицької катедри в Крилосі. Це є тлінні останки основника згаданої катедри, галицького князя Ярослава Осмомисла, що помер 1187 р., бо як виказують основні історичні досліди, тільки він один з усіх галицьких князів міг бути похований у катедрі княжого Галича.

Не перечить цьому факт поховання князя у притворі собору, бо за грецьким «Зводом Божих і святих правил» пояснених через вченого монаха Вальсамона (1169 р.), тоді можна було поховувати тільки у притворі, не посеред церкви. Потверджують це археролольогічні находи у досліджуваних тепер церквах Радянської України (Київ, Чернігів). Цей звичай поховувати визначних людей у притворах церков задержався був ще до початку XII ст.. »

Доц. д-р. Ярослав Пастернак, директор Музею НТШ, дослідник Крилоса».

«Галичкы Осмомыслђ Ярославе!
Высоко сђдиши на своемъ златокованнђм столђ,
подперъ горы Угорскыи
своими желђзными плђки,
заступивъ королеви путь,
затворивъ Дунаю ворота,
меча бремены чрезъ облакы,
суды рядя до Дуная.
Грозы твоя по земле текутъ,
отворяеши Киеву врата,
стрђляеши съ отня злата стола
салътани за землями.
Стрђляй, господине, Кончака,
поганого кощея,
за землю Рускую.
За раны Игоревы,
буего Святъславича!»

«Слово о плћку Игорћвэ»

До історії створення портрета князя Ярослава Осмомисла в 1995 році

(Витяг з неопублікованої книги С.О. Горбенко «Пам’ять: Проявлені Лики» ):

«Мало хто знає, що ініціатором реконструкції обличчя князя Ярослава був мій науковий батько у Львові професор Микола Андрійович Пелещишин. Саме він вперше повів зі мною розмову на цю тему. Це відбулось якось під час нашого прощання, коли закінчивши чергову сесію, я перед від’їздом зі Львова зайшов до нього на кафедру.

Це було восени 1994 року. Я як раз повернувся із Геттінгена і був під свіжими враженнями від Антропологічного інституту його прекрасно обладнаних лабораторій, бібліотеки і майстерності моїх німецьких колег. Уважно вислухавши мене і мої враження про рівень розвитку антропології в Німеччині, і мрії про створення в нас чогось подібного, Пелещишин зауважив: «Інститут це добре, але не все залежить від тебе, а ось тобі треба самому робити щось важливе, щоб не витрачати роки, поки надумають і в нас відкрити Інститут Антропології» .

– Я і роблю, все що можу – відповів я. – Але поки не буде наукової установи, ми все рівно не зробимо нічого серйозного.

– Нічого серйозного? – перепитав Пелещишин і в його гострому погляді із під сивих густих брів засвітився бісик бешкетливості і іронії одночасно.

– А чому б тобі не зробити реконструкцію обличчя князя Ярослава ? – несподівано спитав він мене абсолютно байдужим і навіть лінькуватим тоном, яким зазвичай говорив важливі речі. – Ти от весь час робиш то невідомих, то татар, все це добре, але …досить. Зроби портрет Ярослава.

– В його молодому і дзвінкому голосі чувся прихований виклик. Але я не розумів про що йдеться.

– Якого князя Ярослава ? – про себе я подумав, що він пропонує мені тягатися з самим Герасимовим і одразу ж насторожився бо категорично не збирався переробляти цей відомий портрет Ярослава Мудрого.

– Але почув я інше:

– Ярослава Осмомисла , князя галицького, того самого, чий череп знайшли наші хлопці і соборі святого Юра, ти що нічого не чув?

– Ні – здивовано заперечив я . Бо дійсно почув про цю знахідку вперше.

– Ну як же, це відома справа. Вони знайшли Ярослава під час розкопок у Юрі, є його череп, кістки. Так що, зв’яжись з ними і зроби портрет. – Він говорив дивні навіть сенсаційні речі тоном буд нічним і байдужим, ніби мова йшлася про щось банальне і буденне, звичайне і для нього і для мене. Проте знаючи Пелещишина не перший рік, по тому як метал в його голосі змінився на тихий поважний тон, я зрозумів, що байдужість вдавана і тема його самого інтригує і цікавить. Але з того часу ця тема зацікавила і мене – йому це вдалося.

– Він дав мені координати львівських археологів, що досліджували собор Св.Юра і незабаром перед самим від’їздом зі Львова я зустрівся з людьми, які в 1991 р. повернули Україні її реліквію – кістки князя Ярослава Осмомисла – Романом Суликом, Миколою Бандрівським і Юрієм Лукомським». (Посилання).

Забуте відкриття Ярослава Пастернака

«…при всіх тих працях він виявив ерудицію, професійне знання,
необхідну енергію та цілковиту точність..»
Любор Нідерле, чешский археолог, славіст.

Влітку 1937 р. під час розкопів фундаментів Успенського кафедрального собору давньоруського Галича, які проводив відомий вже в той час археолог доктор Ярослав Пастернак сталася справжня сенсація : в притворі собору був знайдений кам’яний саркофаг з кістяком людини, який за визначення археолога був скелетом самого засновника собору князя Галицького Ярослава Осмомисла, що помер літа 1187.

Ця знахідка стала справжньою сенсацією в наукових колах не тільки України, але далеко за її межами – в Росії і Німеччині, обидві країни запропонували доктору Я. Пастернаку трибуну для виступу. І в 1939 році в Берліні на археологічному конгресі Я.Пастернак робить доповідь про пам’ятки культури карпатських курганів, а в 1940 і в 1941 рр. аж три доповіді в СРСР – в Києві, Ленінграді і в Москві.

Активно обговорюється ідея створення реконструкції обличчя князя за черепом. (Посилання). Тим часом Крилос – стає правдивим місцем паломництва галицької інтелігенції.

Люди їдуть звідусюди щоб поклонитися могилі славного князя Ярослава. Галичани нарешті відчувають, що мають свою святиню – свою реліквію. Подальша доля відкриття і вченого маловідома і сумна. Починається війна і згадки про Я.Пастернака і його відкриття зникають назавжди із сторінок радянських підручників і монографій. В 1969 році він помирає в Канаді, уносячи в могилу таємницю долі реліквії.

Але чому мовчав всі ці роки сам Пастернак? Ми можемо лише здогадуватися. І може лишень скупі дані біографії археолога зможуть висвітлити нам відповідь на цю загадку. Спробуємо просто помислити і зважити.

Науковий подвиг Ярослава Пастернака

Ярослав Іванович Пастернак (2.І.1892-22.ХI.1969) – видатний український вчений, один із класиків української археології був замовчаний в роки панування комуністичної ідеології в Україні і в СРСР, бо одинокий емігрант на чужині репрезентував собою науку і країну, яка сама від нього відмежувалася. Отже крім вузького кола української еміграції в Канаді і США, а також не менш вузького кола пражських вчених, що ще пам’ятали молодого українського археолога, ні він сам, ні його праці майже ніде офіційно не згадувалися, хоча безсоромно використовувалися «послідовниками» в Радянській Україні, як справедливо зауважив в своєму нарисі Ігор Коваль.

Навіть при найближчому розгляді вражає масштабність і фундаментальність праць Я.Пастернака, а також їх значення для подальшого розвитку археологічної і історичної науки в Україні і в світі.

1925 р. – друкує в Празі працю «Podkarpatska Rus v mladsi dobe kamenne».

1926 р. – захищає в Празі дисертацію «Ruske Karpaty v archeologii». Він став першим українцем, який отримав докторат як археолог.

1925-1928 рр. очолює масштабні розкопки на терені старої Праги, зокрема на королівському замку «Градчани». На «Градчанах» Я.Пастернак відкрив фундаменти романських костелів XI-XII ст., дослідив укріплення княжого дитинця. Крім того виявив фундаменти костела на Страгові і споруди княжої доби в Празі. За успіхи канцелярія президента Т.Масарика надала Я.Пастернаку громадянство міста Праги і запропонувала йому прийняти чеське громадянство. Але Я.Пастернак повернувся на батьківщину.

1928-1929 рр. – очолює музей НТШ у Львові.

1929 р. стає дійсним членом НТШ.

1930 р. – досліджує Теребовлю – одне із княжих міст Галицького князівства.

1929-1934 р. – активна публіцистична діяльність, багато друкує праць присвячених археології Галичини і зокрема «Коротку археологію західноукраїнських земель», що видана у Львові в 1932 р.

З 1934 р. починає дослідження стародавнього Галича і починає фундаментальні розкопки на території стародавнього Галича (нині с.Крилос. Івано-Франківська обл..)- ці дослідження продовжуються до початку війни. Фінансує експедицію Я.Пастернака митрополит Андрей Шептицький.

1936 р. – поряд з дослідженнями в Крилосі досліджує Белз.

25 липня 1936 р. – відкриття фундаментів старого кафедрального Успенського собору княжого Галича. Ця знахідка одночасно остаточно вирішила раніше дискусійне питання відносно точної локалізація самого княжого Галича, знищеного монголо-татарами в 1241 р. Це відкриття Я.Пастернака до сих пір гідно не оцінено ні українською ні світовою наукою, хоча давно вже підтверджено подальшими розкопками сучасних археологів. Але саме завдяки цьому відкриттю і українська і світова історіографія знає тепер точно місце знаходження старовинної столиці Галицького князівства.

1937 р. – відкриття саркофагу в приторі собору, який Я.Пастернак ідентифікує як саркофаг і останки засновника собору князя Ярослава Осмомисла. Я.Пастернак висловлює ідею про створення історико-культурного заповідника в Галичі-Крилосі і музею, який би зберігав всі археологічні знахідки – артефакти, знайдені ним на теренах стародавнього Галича. (Посилання – Дорош Андрій фотограф і журналіст.).

1938 р. – продовження розкопок в Теребовлі.

1939 р. – доповідь про пам’ятки культури карпатських курганів на археологічному конгресі в Берліні.

1940 р. – виступ на Всесоюзному конгресі дослідників неоліту і бронзової доби (Київ) Я.Пастернак виступає з доповіддю «Культура лінійно-стрічкової кераміки в Галичині й на Волині та її відношення до трипільської культури».

Весною 1941 р. – виступ на Всесоюзному конгресі по вивченню княжих міст (Ленінград)- доповідь «Княжий город Галич», і на запрошення повторив її в Московському університеті.

1941-1943 рр. – готує до публікації в окупованому Львові свою монографію «Старий Галич».

1944 р. – видає у м.Кракові «Старий Галич: археологічно-історичні досліди у 1850-1943 рр.»

1945 р. публікує у Відні статтю «Поширення на схід культури лінійно-стрічкової кераміки» німецькою мовою «Die Ostausbreitung der linearkeramischen Kultur»// Wiener Prahistorische Zeitschrift.-1945.-XXXI.

1947 р. – публікує статтю «Привісні печатки княжої доби на Україні»// Рід і Знамено. – Ч.4.

1948 р. публікує дві статті : «До проблеми поширення й хронології лінійно-стрічкової кераміки в Європі.» (Аусбург) і «Літописний город Пліснеськ і проблема варягів у Галичині» (Науковий збірник Українського Вільного Університету. – V. – Мюнхен).

В еміграції в Канаді, працюючи в вільний від заробітків час, Я.Пастернак публікує низку фундаментальних праць, серед яких такі важливі як :

1950 р. – Питання поза гробового життя в світлі археології й етнології//Логос. – І. – Вотерфорд-Канада. – 1950.

1951 р. – «Найстарші християнські пам’ятки в Україні» – Логос. –П. – кн.. І. – Вотерфорд. ; «The Trypillyan Culture in Ukraine// American journal of Archaeology.-1951.-Vol.55.No.2.»

1953 р. – «Княжий город Львів»// Наш Львів. – Нью-Йорк. – 1953.

1961 р. – Археологія України. – Торонто, 1961.

1962 р. – Етногенеза словян у новій археологічний літературі//Записки НТШ. – 1962. – T. CLXIX.

Вже після смерті вченого в 1969 р. побачили світ ще кілька його робіт серед яких такі важливі, як :

1971 – «Важливіші проблеми етногенези українського народу в світлі археологічних досліджень»// Українське історичне товариство. – Нью-Йорк, 1971. Та

1976 р. – «Ранні слов’яни в історичних, археологічних та лінгвістичних дослідженнях»// Записки НТШ. – 1976 р. – Т. СLXXXIX.

Вчений, науковим доробком якого пишалась би будь яка країна, блискуче освічений, учень знаменитого Л.Нідерле, відомий не тільки на Заході, але і в Москві напередодні другої світової війни, був свідомо викреслений ідеологами СРСР і УРСР із списку вчених і просто живих.

Парадокс цього безглуздого і жорстокого покарання полягав в тому, що на відміну від багатьох вчених з Галичини, яких Радянська влада карала і замовчувала за політику, або «співпрацю з гітлеровцями» – як писали в звинуваченнях органи НКВС, Пастернака було покарано за …професійну діяльність, ніяк не пов’язану ні з політикою, ні з колабораціонізмом. Пастернак не служив ні в німецькій окупаційній адміністрації, ні навіть не займався підпільної діяльністю в ОУН, (принаймні жоден із його біографів про це не згадує). Його єдиним видимим, але невибачаємим з точки зору фанатичних ідеологів СРСР злочином було тільки те, що в роки окупації, Пастернак…працював на окупованій території. І мало того – працював разом із …німцями, правда в дещо нетиповій для війни сфері – в своїй рідній царині археології.

Спочатку визнаний Радянською владою і призначений в 1939 р. на посаду професора – зав. кафедри археології Львівського Університету і директором державного археологічного музею (на базі колишнього музею НТШ), він виявив страшну «невдячність» владі, тим, що не емігрував в Росію, напередодні німецького наступу, і залишився в окупованому Львові.

Дозволю собі запропонувати своє пояснення такого вчинка вченого: скрупульозний і відповідальний Я.Пастернак просто не міг наважитися кинути напризволяще без опіки ще не описані ним і не зареєстровані безцінні археологічні артефакти із своїх знахідок в Крилосі в 1937 р., не міг він кинути напризволяще і головну свою знахідку, яку він щиро вважав всеукраїнською реліквією – кістки і череп князя Ярослава Осмомисла. Перед тим, як навіть їх перезаховати, він мав все ретельно описати, щоб зберегти пам’ять про них для науки і для свого народу. Так особисто я розумію вчинок львівського археолога. Об’єктивними підставами для такого висновку є відомі факти: 1944 році він видає у Кракові свою монографію – бестселер «Старий Галич: Археологічно-історичні досліди в 1850-1943р»., потім в 1944 р. проводить археологічні розкопки в Лінцу (Австрія), працює науковим співробітником в Геттінгені, професором археології Українського вільного університету у Мюнхені, читає лекції на філософському факультеті у Бонні, поки нарешті в травні 1949 року не емігрує остаточно до Канади, де оселяється в м.Торонто. Попереду були невимовно важкі роки бідування на чужинні, без засобів до існування і будь якої фінансової підтримки своїх наукових студій. Втім навіть поставлений в такі важкі умови вчений, вже немолодий і змушений заробляти собі на життя фізичною працею, не полишав науки. Всі ці роки він опрацьовував результати своїх розкопок, вивчав доступну йому літературу, аналізував і писав. Результатом подвижницької праці вченого стала нечисельна серія наукових статей, що були видані в Канаді і США, головним чином в емігрантських виданнях та капітальна праця «Археологія України», яку сам дослідник Крилоса вважав своїм науковим заповітом новим поколінням українських археологів. Вона була видана в Торонто в 1961 році.

Як видно із дати видання «Старого Галича» та самої назви книги, всі ці роки з 1941 по 1944 – Ярослав Пастернак опрацьовував результати своїх знахідок в Крилосі і писав книгу. Звичайно без цих знахідок і без Крилосу він не зміг би завершити свою працю, зрозуміло також, що щирий патріот, що любив свій рідний край, Пастернак не міг і не хотів вивозити свої знахідки за межі Галичини ні в Москву, ні в Німеччину. Він волів залишити їх Україні. Втім, свідомо розуміючи, що при поверненні радянської влади череп Ярослава Осмомисла обов’язково вивезуть до Москви на дослідження, Пастернак сховав його. Вважаючи череп Осмомисла реліквією не тільки Галичини, але всієї України, Я.Пастернак волів зберегти його для неї. І це також був злочин в очах Радянської влади.

Події розкопів 1991 р. і початкове вивчення біографії великого вченого відкриває нам і третій останній «злочин Пастернака» – активну співпрацю із забороненою з 1945 р. греко-католицькою церквою, з якою професор Пастернак активно співпрацював все життя, що й не дивно з огляду на його походження, виховання і освіту. Втім це цілком нормальне і природне відношення корінного галичанина, сина священика до своєї рідної церкви сприймалася атеїстично налаштованими ідеологами КПРС загострено вороже. Карою вченому і громадянину в римському розумінні цього слова, від жерців наукового атеїзму стало забвіння. І він, і його відкриття, і навіть славна постать князя Ярослава Осмомисла – стали темами табу в радянській історіографії на довгих 50 років, до 1991 р., поки на полі конаючої імперії не виникла нова держава Україна.

Ярослав Пастернак не дожив до часу, коли Україна знов згадала про нього, він не побачив площу Ярослава Осмомисла за Львівською оперою, врешті решт він не побачив обличчя того, чиї кістки він захищав ціною своєї долі, але він вірив…Він вірив, що праця його рано чи пізно стане в пригоді Україні і новим поколінням вчених, бо саме для цього він жив і творив.

«Свою працю «Археологія України» передаю молодим археологам і любителям української старовини з побажанням добитися все нових і кращих успіхів у виявленні правди про ролю українського народу в Східній Європі, його повну національну і культурну окремішність уже з праісторичних часів і тим підтвердити його право на вільне, самостійне життя в своїй батьківщині»

Ярослав Пастернак, 1961 р. Торонто.

«А що ще було великою несподіванкою, то те, що на самому вступі моєї цьогорічної праці, у поширеній минулорічній сонді найшов я – погляньте! – ось цей саркофаг. Великий і тяжкий, тесаний з однієї камінної брили цей саркофаг. Великий і тяжкий, тесаний з однієї камінної брили білого вапняка, з таким же тяжким, трішки випуклим, але розбитим віком. Він такого типу, які зустрічаються у Києві у княжій добі. Зовсім не орнаментований і без написів, бо й не був призначений для публічного виду. В ньому ж тлінні останки, мабуть, князя. Та певне, що саркофаг був ограблений, невідомо коли, можливо у ХІІ ст., у часі татарських наїздів; на це вказує розбите віко саркофага й порозкидані кістки покійника…»

Ярослав Пастернак – розмова із С.Щуратом. (із спогадів С.Щурата.)

Щурат С. На руїнах катедри Осмомисла// Наша Батьківщина.-1937.-№9.-С.185.

Після відкриття національної святині, якою галичани справедливо вважали могилу князя Ярослава Крилос 1937 року преобразився:

«Крилос став місцем відвідин, студій, прогулянок і прощ. Бували тут тепер вчені німці, поляки, українці. Сотні людей з різних усюдів краю бували тут тепер щоденно, у свята – той по кілька тисяч, а за рік на свято Успіння Пр.Богородиці біля церкви було близько 14-15 тисяч людей! Одного разу, прибули люди аж з Волині, добиваючись пішки, бо польска поліція завертала подорожніх із залізничних станцій і з доріг навколо Галича. Щоденно можна було бачити тут богомільних прочан, які на колінах відмовляли молитви над саркофагом, зовсім так як робили богомільні прочани в Печерській Лаврі. В Почаєві чи в інших прощах. Тут вони цілували добуту з ровів землю і брали грудку з собою.»

Із спогадів Дмитра Герчанівского.

Д.Герчанівський. Крилос і його княжий двір// Альманах Станиславської землі. – Нью-Йорк-Торонто-Мюнхен, 1975.-С.764.

Використані джерела:

1. В. Петегирич, Д.Павлів, М.Филипчук. Ярослав Пастернак і українська археологія./Studia Archaeologica № 1,.- Львів,1993. – С.7-11.
2. І.М.Коваль. – Ярослав Пастернак – дослідник княжого Галича – вступна стаття до Ювілейного перевидання праці Я. Пастернака, присвяченої 1100-річчю Галича/Я.Пастернак. Старий Галич.- Івано-Франківськ: Плай, 1998.- С.16
3. М.Бандрівський,Ю.Лукомський,Р.Сулик. З історії дослідження Успенського собору в Галичі: (Відкриття поховання галицького князя Ярослава Осмомисла)/ Записки НТШ. Праці історико-філософської секції. Том. CCXXV. – Львів, 1993 р. – С. 395-405.
4. І.Коваль, Я.Мельничук, С.Духович «Довга дорога до Галича», 1993 р. –С.27.
5. Я.Пастернак «Старий Галич».- Краків, 1944.-С.83.
6. В.В.Грабовецький «Нарис історії Галича».- Галич, 1997.- С.30, 112.
7. Щурат С. На руїнах катедри Осмомисла// Наша Батьківщина.-1937.-№9.-С.185.
8. Д.Герчанівський. Крилос і його княжий двір// Альманах Станиславської землі. – Нью-Йорк-Торонто-Мюнхен, 1975.-С.764.
9. С.О.Горбенко. Ярослав Осмомисл – реконструкція антропологічна та історична. – Львів-Винники, 1996.- С.11-12.

Повернення із забуття: друге відкриття в 1991 р. у Львові місцезнаходження кісток галицького князя Ярослава Осмомисла (+1187)

або

«Скринька Пастернака»:

«Восени 1991 року глава УГКЦ кардинал М.Любачівський звернувся до НТШ у Львові з прохання провести у крипті собору святого Юра археологічні розкопки. Дослідницьку групу очолили досвідчені фахівці М.Бандрівський, Ю.Лукомський і Р.Сулик, і 14 листопада вони зробили сенсаційне відкриття. Поряд із чисельними похованнями у південній частині крипти дослідники натрапили на диктовий ящичок із тлінними останками людини.»

Ігор Коваль, голова управління культури Галицької райдержадміністрації Івано-Франківської області.1998 р.

із І.М.Коваль. – Ярослав Пастернак – дослідник княжого Галича – вступна стаття до Ювілейного перевидання праці Я. Пастернака, присвяченої 1100-річчю Галича/Я.Пастернак. Старий Галич.- Івано-Франківськ: Плай, 1998.- С.16

«Досліджуючи крипту і зіставляючи наші результати з результатами розкопок Я. Пастернака, ми натрапили на ще два поховання, окрім п’яти, поховань, зафіксо­ваних на плані крипти 1932 р.⁴²

Але — і це головне! — окрім згаданих поховань, у південно-західній частині крипти в шарі піскової засипки було виявлено дерев’яну скриньку з фанери розміром 0,64X0,28—0,32 м, яка довшою віссю була орієнтована по лінії схід-захід. Стінки скриньки, а особливо накривка, від часу й умов залягання струхлявіли, потріскалися уздовж волокон. Під тиском піску рештки накривки просіли до середини скриньки і набрали форм тих речей, які в ній були.

Знявши рештки фанерної накривки і вибравши пісок, ми побачили у скриньці акуратно поскладані кості людського скелета, загорнуті в цупкий папір. Череп лежав у західній частині скриньки на лівому боці. Нарівні з черепом лежали кістки гомілок і передпліччя, поскладані паралельно одна одній. Під ними були хребці, ребра, ключиці. На самому дні виявлено дві частини розламаної тазової кістки.

З правого боку від черепа між ключицями при дні лежала невелика пляш­ка з прозорого скла. Верхня частина горловини і вінця були заліплені воскоподібним матеріалом.

Всередині пляшечки через скло було видно пожовклу згорнуту записку. Чітко проступали фрагменти рукописних рядків. На вільному від тексту місці проглядалась також частина відбитка печатки з написом «Наукове… імені…». Далі текст пере­кривала друга частина згорнутого аркуша.

Відкривши пляшку, ми дістали з неї записку [1] на бланку Музею НТШ довоєн­ного часу.

Текст, писаний чорним чорнилом, яке від часу трохи вицвіло, займав лицеву сторінку бланка і півсторінки на звороті. Його зміст такий:

«Заява.

Отсим заявляю під словом чести науковця, що приложені до цього письма кости — комплектний скелет старшого мужчини — є ті самі, які я найшов у кам’янім саркофагу серед фундаментів княжої галицької катедри в Крилосі. Це є тлінні останки основника згаданої катедри, галицького князя Ярослава Осмомисла, що помер 1187 р., бо як виказують основні історичні досліди, тільки він один з усіх галицьких князів міг бути похований у катедрі княжого Галича.

Не перечить цьому факт поховання князя у притворі собору, бо за грецьким «Зводом Божих і святих правил», поясненим через вченого монаха Вальсамона (1169 р.), тоді можна було поховувати тільки у притворі, не по­серед церкви. Потверджують це археольогічні находи у досліджуваних тепер княжих церквах Радянської України (Київ, Чернигів). Цей звичай поховува­ти визначних людей у притворах церков задержався був ще до початку ХЇ1 ст.—

Доц. д-р. Ярослав Пастернак, директор Музею НТШ, дослідник Крилоса».

Нижче поставлений червоного кольору овальний штемпель із написом посере­дині «Музей», меншими літерами вгорі — «Наукове Товариство» і трохи більшими внизу — «імені Шевченка».

Отже, виявлені нами під час розкопок крипти частини людського кістяка у фанер­ному ящику є ті самі, що їх знайшов доктор Ярослав Пастернак 1937 р. в кам’яному саркофазі в кафедральному Успенському соборі Крилоса.»

М.Бандрівський,Ю.Лукомський,Р.Сулик. З історії дослідження Успенського собору в Галичі: (Відкриття поховання галицького князя Ярослава Осмомисла)/ Записки НТШ. Праці історико-філософської секції. Том. CCXXV. – Львів, 1993 р. – С. 395-404.

«Таким чином, 18 вересня 1991 р. львівськими археологами вдруге був знайдений цей унікальний скелет, доля якого була невідома майже 54 роки. На відміну від черепа княжни (рис. Фото знизу), знайденого [в похованні ] поруч із саркофагом , який як пише Я.Пастернак: «…його я добув у цілості та привіз до Львова [106], місце зберігання черепа і скелета князя у своїх публікаціях дослідник не вказав…тривалий час дослідники вважали6 перед війною Я.Пастернак передав череп князя для реконструкції зовнішнього вигляду або в лабораторію М.Герасимова в Москву, або в лабораторію Ф.Штадмюлера в Кельн.»»

С.О.Горбенко. Вступ. Знахідки, протиріччя – проблема/Ярослав Осмомисл – реконструкція антропологічна та історична. – Львів-Винники.1996.- С.12.

Антропологічні дослідження кісток із княжого саркофага XII cт. Успенського собору стародавнього Галича

Першим антропологом-дослідником останків Ярослава Осмомисла став сам Ярослав Пастернак. В своїй монографії «Старий Галич» (Краків, 1944 р.) він вперше публікує фотографії черепа князя і молодої дівчини, яку він вважає княжною:

В цій же праці він залишає нам перший антропологічний опис знайденого черепа і кісток 1937-1943 рр:

«…у саркофазі лежав майже комплектний кістяк мужчини 50-60 літ…довжина черепа виносить 179 мм, його ширина 139 мм, обчислений з цього головний показчик 77,65. Із зубів бракувала вже за життя доліня права «шістка», а права горішня «п’ятка» була теж тоді сильно надіпсована. Довжина правої стегнової кості (femur) виносить 475 мм, правого рамени (humer) 350 мм, обчислений з цього зріст Ярослава Осмомисла мі виносити за життя князя 171-174 мм».

Я.Пастернак Саркофаг Ярослава Осмомисла// Старий Галич: Археологічно-історичні досліди в 1850-1943 рр..- Краків-Львів, 1944.-С.132.

Другим дослідником кістяка і черепа з саркофага в Крилосі буф професор Зенон Погорецький (відділ антропології і археології Саскатунського університету, Канада) в 1991 р., який досліджував кістки і череп Ярослава Осмомисла, що були знайдені в 1991 р. в «скринці Пастернака»:

«Більш детальний аналіз кістяка зробив проф. д-р. Зенон Погорецький – проф. відділу антропології та археології Саскатунського університету (Канада), котрий був на час другої знахідки кістяка в 1991 році у Львові. Зміст попереднього висновку проф. З.Погорецького: “Основна частина кісток людського скелета належить чоловікові старшого віку. На це вказують епіфізи, які зрослися. При розгляді кісток ніг і таза засвідчено сильний артрит правої ноги.

Головка лівої стегнової кістки не припасовується до вертлужної впадини таза. Обчислений зріст по правій кістці становив приблизно 1.78 м. Виявлено дві праві кістки руки, одна з яких темніша – сильніше мінералізована, внаслідок чого важча.

Череп має овоїдну форму, що вказує на євро­пейський тип і належить чоловікові, про що свідчать зао­круглені краї орбіт очниці. Добре зберігся заокруглений сосковидний відросток. Простежено асиметрію верхньої ще­лепи. Остання зсунута на 7 мм вправо. Зуби нижньої щелепи досить з’їджені, але міцні, здорові мали добрі корені. Очевидно, мусіла бути добра дієта, яка їх так зберігла. Зуби вказують на вік особи 50-60 років. За життя (кільканадцять років перед смертю) був вилучений лівий моляр, від якого залишилося гніздо 16 мм. Один моляр правий має 23 мм. На старший вік людини вказує верхня щелепа” [11].

До цього офіційного висновку слід додати цікаві спостереження 3. Погорецького, що залишились на чернет­ках (мал.13,14).

Так, вік професор встановлює не лише по зубах, але і по швах: “Аgе оf 50 to 60 уеаrs is іпdісаtеd by closure of cranial sutures which are sealed internally”- по внутрішньому зростанню швів. “Dеер masseter pterygoid groows іпdісаte chewing activity, and mature age ” – глибокі жувальні канав­ки на гілках нижньої щелепи зсередини вказують на активну діяльність щелеп і зрілий вік.

Стать 3. Погорецький встановлює також на підставі будови тазових кісток, на що вказують його виразні зама­льовки і підкреслення наявності angulus subpubicus на відміну від arcus pubis, а також властивої для чоловічого таза будови затульних отворів.

На своїх малюнках 3.Погорецький вказує на поміче­ну ним патологію, зокрема: “артрит правого колінного суг­лоба”, “невідповідність головки лівої стегнової кістки і кульшової западини зліва”. Він дає також довжину стегна 44,5 см справа і 44,2 см зліва, вказує повздовжній діаметр черепа -183 мм і поперечний -141 мм, на підставі цих вимірів вираховує черепний вказівник 77,05 і доходить висновку, що череп мезоцефалічний.

У травні-червні 1992 року 3, Погорецький на. підставі збережених кісток черепа робить першу пластичну реконструкцію голови за методикою, прийнятою в антропо­логічних школах Північної Америки (мал.15).

Таким чином, завдяки праці 3. Погорецького кістяк був глибше досліджений антропологічно.»

С.О.Горбенко. Вступ. Знахідки, протиріччя – проблема/Ярослав Осмомисл – реконструкція антропологічна та історична. – Львів-Винники.1996.- С.13-14.

Портрет Ярослава Осмомисла роботи З.Погорецького, 1992 р., Львів:

Канадська школа пластичної антропологічної реконструкції (Посилання.)

Приклади роботи канадської школи пластичної реконструкції:

Портрет принцеси племені Вікс 510-500 – рр. До н.е. (Musée Archéologique de Châtillon-sur-Seine Côte-d’Or) Розкопки Réné Joffroy, 1953 р. (Réné Joffroy, Claude Rolley. La tombe princière de Vix.—Publication du Musée Archeologique de Châtillon-sur-Seine, 1994.-P.7, 21.)

Доля реконструкції проф. З.Погорецького:

«У травні – червні 1992 р. проф.. З. Погорецький на основі збереженого черепа князя Ярослава Осмомисла зробив пластичну реконструкцію голови. Відлито дві її гіпсові копії, зроблено спробу художнього відтворення образу князя (скульптор В.Гоголь)»

М.Бандрівський,Ю.Лукомський,Р.Сулик. З історії дослідження Успенського собору в Галичі: (Відкриття поховання галицького князя Ярослава Осмомисла)/ Записки НТШ. Праці історико-філософської секції. Том. CCXXV. – Львів, 1993 р. – С. 404.

«Подальша доля цієї реконструкції мені не відома, як і не відома доля скульптури по ній роботи В.Гоголя. Принаймні я її ніколи не бачив. Ці фотографії її як і фото проф..З.Погорецького були надані мені люб’язно Р.Суликом вже після виходу в світ моєї власної монографії. Тому в ній коли, мені хотілось показати роботу канадського колеги, я мусив помістити лише малюнок з неї, ксерокс якого я взяв з книги Р.Пащина «Любов, мир і влада в житті князя Ярослава Осмомисла» . – Галич, 1992 р.»

С.О.Горбенко. Пам’ять: проявлені лики. – Неопублікована рукопис.

Дослідження кісток і черепа князя Ярослава Осмомисла в 1995 р.

– Дослідження С.О.Горбенка.

«Але сталось не очікуване. Виявилось, що реконструкцію по черепу князя вже зробили, принаймні так мені розповів Роман Сулик, один із групи археологів, що вдруге відкрили кістяк князя, в соборі св..Юра. Зробив цю роботу канадський вчений Зенон Погорецький. Дізнавшись про це, я спочатку вирішив відмовитися від ідеї цієї реконструкції. Про що і сказав Пелещишину при наступній зустрічі. Мовляв який сенс дублювати роботу. Професор глянув на мене гостро і навіть роздратовано, проте сказав спокійно і впевненно: «Звичайно як хочеш. То твоя справа. Але підстава для відмови не є серьозна. Ну і що, що Погорецький зробив. Він свою роботу показав, а ти покажи свою. А потім для науки це навіть добре коли кілька вчених працюють над однією проблемою – на перетині їх знахідок і виникає знання. Дивись, сам, як хочеш. » Він зовні не засуджував мене і не соромив, але в його тоні явно чулося велике розчарування і зневага: мовляв не чекав, що ти відступишся. Я відчув внутрішній сором як людина що не виконала сподівань свого вчителя. І разом з цим мов докір від самого князя – мов відмовляєшся від мене. І я задумався. Дійсно, чому б не спробувати. Хіба він – наш князь, кістки якого пройшли таке важке випробування долею, не вартий ще одного портрета. Хіба не писали кілька портретів з живих королів різні майстри. Хай буде в одному музеї портрет роботи Погорецького, а в другому роботи Горбенка. Яка різниця. Головне – пам’ять. Чим більше буде цих портретів, тим більше буде збережена пам’ять про людину, яка є нашою славою і честю…

Так почалася ця моя робота влітку 1995 р. Згодом виявилося що її варто було розпочати, бо перші ж ретельні дослідження дали несподівані знахідки…»

С.О.Горбенко. Пам’ять: проявлені лики. – Неопублікована рукопис.

Ця моя робота по антропологічному дослідженню кістяків із скриньки Я.Пастернака (скелетів князя і княжни із Галича) проводилася в липні-серпні – 1995 р. безпосередньо в соборі святого Юра у Львові з дозволу і всілякій підтримці вищого духовного керівництва Львівської архієпархії греко-католицької церкви архікатедри Св.Юра ( зокрема від владик – Юліана Гбура, Василя Медвіта, отців Михайла Стахніва та Йосипа Андріїшина), голови НТШ проф. Олега Романіва, археологів та архітекторів Романа Сулика, Ірини Гирдан, Юрія Лукомського, Миколи Бандрівського, Ігоря Подоляка , Ігоря Германа та Андрія Олійника.

До роботи для документальної фото фіксації кісток мною і керівництвом НТШ були залучені кілька фотографів: Віктор Юськів, Любомир Хомин (Львів), Олег Авдєєв, Олег Костенко, Михайло Константинов (Полтава).

Краніометричні і остеометричні проміри виконувалися мною власно за допомогою стандартного антропометричного набору із сектора антропології Інституту Археології НАНУ, що привіз на час досліджень у Львів С.П.Сегеда. Власні данні краніометрії зіставлялися з даними Н.Цмоць (Альберта, Канада) і з даними З.Погорецького (Саскатун, Канада).

Для дослідження генетичної спорідненості кістяків (за неможливістю зробити ДНК аналіз в той час) використовувалися дослідження групової приналежності кісток в судово-імунологічному відділені Полтавського обласного бюро судово-медичної експертизи (допомога від суд мед експертів Т.М.Руденко, О.І.Ковальова).

Були залучені також данні рентгенологічних досліджень виконаних на базі Полтавського обласного онкодиспанцера при підтримці В.М.Кучеренко і В.М.Коваленко.

Перш за все треба було скласти точний опис кісток із скриньки Пастернака. Для цього кожний фрагмент кісточки і кожна кістка описувалися С.О.Горбенко окремо. (Посилання: С.О.Горбенко. Ярослав Осмомисл – реконструкція антропологічна та історична. – Львів-Винники, 1996. – С.14-19; 35-37; 54-55; 56-64.) (Рис.).

Цей опис дав несподівано два важливих відкриття : по-перше, в скриньці Пастернака зберігались фрагменти кістяків двох осіб: чоловіка 55-60 р. і молодої дівчини – 15-20 р. ; по-друге серед кісток черепа чоловіка (череп який Я.Пастернак вважав черепом князя) була знайдена ще одна не описана навіть самим Пастернаком кісточка: а саме – права вилична кістка. Якщо уважно роздивитися фотографію черепа Ярослава Осмомисла, яку публікує Я.Пастернак в своїй монографії (рис.) то чітко видно, що її на фото немає.

Рис. 16. Фотографії фрагментів черепа Ярослава Осмомисла із монографії Ярослава Пастернака «Старий Галич», Краків – Львів, 1944 р. – і фрагментованого черепа із скриньки Пастернака, виданої для дослідження С.О.Горбенко в 1995 р. (зіставлення і порівняння)

Між іншим, проф. З.Погорецький під час свого дослідження також висловлював припущення, що в скриньці Я. Пастернака лежали кістки скелету не однієї особи а двох осіб. Власне дослідження С.О.Горбенка остаточно це стверджує: в скриньці знаходились фрагменти черепа 1 людини, а кістки скелету 2 осіб : чоловіка 55-59 рр. і молодої дівчини – 15-20 р.

Скелети двох осіб (старшого чоловіка і молодої дівчини – відповідно : князя Ярослава Осмомисла і молодої княжни), що знаходилися в скриньці Пастернака в 1995 р. під час дослідження С.А.Горбенко. (Детальніше – посилання: С.О. Горбенко «Ярослав Осмомисл – реконструкція антропологічна та історична». – Львів-Винники, 1996 р. – С.35-37. )

Отже, хоча доктор Я.Пастернак із звичною для нього ретельністю зібрав всі кістки із саркофагу, при тимчасовій реставрації і фотофіксації він цю кісточку не помітив і сфотографував череп без неї. Це згодом пояснило причину неточності в реконструкції З.Погорецького – а саме: менша висота орбіт. Адже, очевидно наш колега реконструював обличчя на підставі тільки тих кісток що були сфотографовані ще Я.Пастернаком і не помітив серед фрагментів кісток і малих кісток маленьку праву виличну кістку, яка конгруентно пасувала в правий вилично-лобний шов і робила праву орбіту помітно вищої за ліву. Звичайно асиметрія є, але вона не буває аж такою значною, бо паплюжить обличчя аж надто помітно, а в випадку Ярослав Осмомисла цього не було. Чисельні літописи, які навіть опосередковано зберігають спогади про його фізичні вади ніде не пишуть про спотворене обличчя. Тому при реставрації я навіть враховуючи асиметрію нижньої частини обличчя зберігав фізіологічні пропорції в будові очей. Крім того вивчення країв лівої виличної кістки показало, що вони стерті повністю – відсутній зубчатий край припасовуючий до швів. Це пояснює меншу висоту лівої орбіти, якої не було за життя і яка виникає саме із за посмертної руйнації черепа. Щоб запобігти подальші втрати кісток черепа і пропорцій обличчя, я реставрував перед роботою череп і закріпив його в стабільних співвідношеннях. (Рис.19-22).

Реставрація черепа Ярослава Осмомисла

Після антропологічного і краніометричного обстеження черепа – встановлено що череп належав чоловіку віком -50-55 років. (Більш детальніше – Посилання: С.О. Горбенко «Ярослав Осмомисл – реконструкція антропологічна та історична». – Львів-Винники, 1996 р. – С. 37-42).

Дані краніометрії черепа князя Ярослава Осмомисла із роботи С.О.Горбенко «Ярослав Осмомисл – реконструкція антропологічна та історична». – Львів-Винники, 1996 р. – С.42-46. :

«Основні виміри черепа чоловіка 55-59 р. з “саркофага Осмомисла”

(дані С.О.Горбенка )

Таблиця 3 (продовження)

*******

Вказівники:

Ємкість досліджуваного черепа:

Примітка: * – вимір не точний (реставроване місце).

Таблиця 4.

Основні виміри черепа чоловіка з “саркофага Осмомисла” (данi Н.Цмоць, університет Альберти, Канада).

Оскільки наші дані в цілому співпадають з даними наших канадських колег, остаточний висновок ми робимо на пiдставi власних вимірів: досліджуваний череп є мезокраним, овоїдним за формою, по висоті середньо високим, з високим, вузьким обличчям, довгим, вузьким носом, вузьким лобом. Надбрів’я – середньорозвинуте, надперенісся – II-III бали, глабела виступає нижче середнього: II бала, носовий отвір з загостреним краєм по всій довжині, трохи асиметричний (зсунутий в правий бік), нижній край грушовидного отвору атропiнної форми, носовий шип розвинутий середньо (III бали), чітка тенденція до нахилу вправо i вниз. Iклова ямка не глибока – 2 мм, виступання вилиць не значне. Орбіти великі, високої форми з помітною зкошеннiстю зовнішніх країв. Очниця відкрита з притупленим краєм, тип вертикального профілювання похилий, що вiдповiдає тупому куту. Тип горизонтальної постановки орбiт – середній (перед носом). Права орбіта, коли уважно розглянути трохи більша за ліву. Вцiлому обличчя ортогнатне, але при тому спостерігається невеликий верхньощелепний прогнатизм. Альвеолярна дуга верхньої щелепи асиметрична – зсунута вправо. Прикус ножицеподiбний – псалiдонтiя.

Нижня щелепа має масивні, круто розгорнутi в боки гілки. Пiдборiддя різко виступає вперед, в його будові також простежується асиметрія. Великий потилично-поперечний вказівник свідчить про широку потилицю. Потилиця округла, потиличний горб розвинутий.

Виявлені нами особливості в будові черепу свідчать не тільки про індивідуальні відхилення від норми, але й про патологію. (Посилання: Палеопатологія. З досвіду власних досліджень. Сліди перенесених і спадкових захворювань на скелетах Рюриковичів. Сліди кісткової патології на скелеті князя Ярослава Осмомисла. ) Так, як це видно з табл. 3,4, більшість вимірів згідно з даними В.I.Пашковой [109] вiдповiдають вимірам властивим для чоловічих черепів. Поряд з цим найменша широта лобу, мала широта орбіт, довжини основи обличчя більш властива для жінок. Все це разом iз слабо виразним рельєфом лобу i неспiвпадiнням біологічного віку з календарним по зубам i черепним швам можна пояснити конституційним гiпертiреоiдизмом, що супроводжується явищами субгенiталiзму.

Цікаво, що подібні зміни спостерігались В.В.Гiнзбургом, М.М.Герасимовим та Д.Г.Рохлiним під час ідентифікації черепів Я.Мудрого i А.Боголюбського [52]. (Посилання: 1. – М.М. Герасимов. Ярослав Мудрый // Основы восстановления лица по черепу. – Москва: Сов. Наука, 1949.-С. 141; 2. – М.М. Герасимов. Андрей Боголюбский // Основы восстановления лица по черепу. – Москва: Сов. Наука, 1949.-С. 145-147.; 3. -С.О. Горбенко. Ярослав Осмомисл – реконструкція антропологічна та історична. – Львів-Винники, 1996. – С.52).

Увагу привертає також невелика (21,9 мм х 12,5 мм) кістка інків, котра знаходиться на лiнiї стикання сагітального i ламбдовидного швiв *.

Чітко виражена в будові черепа асиметрія, разом iз слідами більш рiвномiрного зтерття зубів справа i різною довжиною гілок нижньої щелепи (права коротша за ліву), дозволяє припустити, що ця людина перенесла в дитинстві правобічну кривошию. Це позначилося не тільки певною асиметрією рис обличчя, але й цілком імовірно могло з віком ускладнитись хронічним артрозом правого скронево-нижньощелепного суглобу.

Етнічна ідентифікація (Посилання: Ідентифікація особи за кістками скелету. Світовий досвід ідентифікації історичних осіб за кістками скелетів. Власний досвід ідентифікації осіб за кістками скелету. Ідентифікація особи князя Ярослава Осмомисла. Робота С.О.Горбенка – 1995-1996 рр. ) черепа з саркофага Успенського собору.

Як виявилось, череп містить в собі риси великої європейської раси. На це вказали перш за все такі краніометричні дані: повздовжній діаметр, поперечний діаметр, виличний діаметр, носовий вказівник,&n center bsp; лицевий вказівник. В його рисах виявились ознаки кількох європейських рас, зокрема, iндо-середземноморської, атлан-тобалтицької, балкано-кавказької [136].

Примітка : * – Хоча мендозний шов i зустрічається до 10 % в різних групах [135],але для питання нашої iдентифiкацiї цікаво те, що біохімічні зміни в організмі, котрі призводять до вiдсутностi облітерації мендозного шва подібні з метопiзмом, а на черепі Я.Мудрого (предка Ярослава Осмомисла) під час дослідження Д.Г.Рохлiним був виявлений незрощений метопiчний шов.

Щоби уточнити етнічну приналежність черепа, одержані дані ми зіставили з краніометричними вимірами східних слов’ян [77],стародавніх i середньовічних германців [76], стародавніми та середньовічними (візантійськими) греками [75].» (Посилання: С.О. Горбенко. Ярослав Осмомисл – реконструкція антропологічна та історична. – Львів-Винники, 1996. – С.42-46)

Посилання : Спадщина Рогнеди (Генетичні і генеалогічні дослідження (дослідження спадкової патології опірнорухового апарату у родини Рюриковичів) Із : С.О.Горбенко. Ярослав Осмомисл – реконструкція антропологічна та історична.

Генеалогічні таблиці – родинні зв’язки Рюриковичів з іншими королівськими родинами Європи і дослідження міграції хвороби Пертеса в родині Рюриковичів. Із : С.О.Горбенко. Ярослав Осмомисл – реконструкція антропологічна та історична.

«…годилося б нашим митцям-різьбярам устійнити на підставі черепа
мускулатуру голови покійного князя,
щоб за археологічними (остеологічними) та історичними даними
відтворити приблизно фізіономію Ярослава Осмомисла»

Ярослав Пастернак.

Реконструкція обличчя князя Ярослава Осмомисла за черепом виконана С.О.Горбенко в 1995 році

Реконструкція С.О.Горбенка обличчя за черепом князя Ярослава Осмомисла

Портрет предка і потомка: реконструкція обличчя Ярослава Мудрий – робота М.М. Герасимова (проміжний етап роботи, анфас) і реконструкція обличчя Ярослава Осмомисла – робота С.О.Горбенка (проміжний етап роботи,анфас).

Портрет предка і потомка: реконструкція обличчя Ярослава Мудрий – робота М.М. Герасимова (проміжний етап роботи, профіль) і реконструкція обличчя Ярослава Осмомисла – робота С.О.Горбенка (проміжний етап роботи, профіль).

Два портрета – реконструкції обличчя Ярослава Осмомисла за черепом

ІІІ. Етап пластичної реконструкції обличчя Ярослав Осмомисла за черепом. Завершення. Накладення волосся за даними іконографії .

«Тоді в 1995 році я обґрунтовував особливості зачіски і форми бороди князя за малюнками гравюрами давньоруських літописів і також даними ґрунтовного дослідження болгарського вченого Стамерова К.К. , але незабаром в 1998 році мій добрий колега – відомий львівський художник реставратор Юрій Попович, чиї руки повернули життя не одному шедевру середньовічного і давньоруського мистецтва спрезентував мені цікаву фотографію одного з рідких середньовічних скульптурних зображень князя – русича, (Див фото Ю.Поповича.) яке на мою думку прекрасно підтвердило вірність мого рішення зачиски і форми бороди князя Ярослава. »

С.О.Горбенко. Пам’ять: проявлені лики. – Неопублікована рукопис.

Порівняння портрета князя Ярослав Осмомисла з портретами інших Рюриковичів і осіб кровно спорідненими з ними з інших монархічних домів Європи:

Фото – портрети реконструкцій Рюриковичів – Ярославичів – нащадків Ярослава Мудрого:

Фото – портрети реконструкцій Рюриковичів Ярославичів та споріднених з ними суверенів скульптурних зображень. Рис. 47.

Рис. 48. Доньки князя Ярослава. Фрески Київського Софійського собору

Подальша доля портрета – реконструкції обличчя князя галицького Ярослава Осмомисла (+1187)

«З пластилінової моделі портрета – реконструкції обличчя Ярослава Осмомисла було виготовлено три копії : дві гіпсові відливки (1995 р.) і одна відливка в металі (1998 р.). Дві роботи були просто вкрадені невідомими: одна – моя власна гіпсова копія вкрадена в мене у Полтаві, друга – металева (яку зробили на скульптурній фабриці для Львова) – у Львові.

Остання гіпсова копія бюста Ярослава Осмомисла зберігалась в приміщенні Інституту Історії Релігії при ЛМІР принаймні до 2000 р. і була презентована на двох експозиціях в 1998 – 2000 р.

Потім я уїхав на роботу у Францію, залишивши реконструкцію Осмомисла в нашому музеї у Львові і не знав подальшої її долі.

В 2006 р. не побачивши її на старому місті в Інституті, я почав шукати портрет князя Ярослава в Музеї і знайшов реконструкцію – бюст Осмомисла на підлозі фондів в Львівського музею історії релігій, після чого я забрав її під розписку на зберігання до себе. Оскільки вважав такі умови зберігання небезпечними для гіпсової копії скульптури.

Експонувалась ця моя робота – Портрет князя Ярослава Осмомисла в Галичині двічі: в 1998 році – на Міжнародній науковій конференції присвяченій 1100-літтю м. Галич і в 2000 році на виставці моїх реконструкцій «Погляд з минулого» (Посилання. Фото.). Крім цього, 1 раз робота експонувалась в м. Харків на засіданні Вченої Ради під час захисту мною кандидатської дисертації.»

С.О.Горбенко. Пам’ять: проявлені лики. – Неопублікована рукопис.

Дослідження скелету і реконструкція обличчя князя Ярослава Осмомисла роботи С.О.Горбенко відображена також в наступних публічних виданнях в Україні і за кордоном:

1) Валерій Сагайдак. Його обличчя було втіленням мудрості і розсудливості. / Антропологічні відкриття/Високий Замок від 26 серпня 1995 р. – Львів,1995 р.

2) Анатолій Руденко. Ярослав Галицький Осмомисл: Тепер маємо можливість побачити реальне обличчя великого князя. / Львів, 1995 р.

3) «Ярослав Осмомисл» – короткометражний документальний фільм Андрія Цаплієнко. – СТБ -1996 р.

4) Юрій Рудницький. Прокляття роду Рюриковичів. /День №115, субота, 5 липня 1997. (Посилання: http://www.day.kiev.ua/285373/)

5) Как выглядели наши далекие предки: Банк данных. / Сегодня от 1 августа 1998 г. – Киев, 1998.

6) Илья ЛАХНО. Корр. “Правды”. Полтава. ПОСМОТРИТЕ В ЛИЦО ПРЕДКОВ . 18.10.1999. – Правда. 1999. (Посилання: http://www.pravda.ru/society/18-10-1999/900220-0/)

7) Іван Паламар. Погляд з минулого: Виставка пластичних реконструкцій С.О.Горбенка./ Музей. Спеціальний випуск. – Львів, 2000 р.- 16 с. (посилання – ксерокопія статі Паламаря).

8) Евгений Гуцул. Во Львове исторической личности могут вернуть лицо.// Исследования/ Зеркало недели № 21(294). Субота 27 мая – 2 июня 2000 г. – С. 11. (посилання, http://zn.ua/articles/20665)

9) Леся Федів.Дмитро Пасічний (фото). Хоробрий лицар Герборт мав маленькі вуха: Метод пластичної реконструкції робить перші кроки в Україні. Але за ним велике майбутнє./Молода Галичина. – №25 – четвер 2 березня 2000 р. –С.1. (посилання).

10) Сергей Карнаухов. Львовскому антропологу удалось восстановить облик галицького князя Ярослава Осмомысла. / Факты-Львов/ Факты № 47 (0624) – 15 марта 2000 г. – С.1.

11) Леонтій ВОЙТОВИЧ. АРХЕОЛОГІЧНІ ДЖЕРЕЛА/ КНЯЗІВСЬКІ ДИНАСТІЇ СХІДНОЇ ЄВРОПИ (кінець IX — початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль Історико-генеалогічне дослідження. Львів – 2000.

12) Валентін Посухов. До нас – із небуття.- Полтавський вісник № 4 (634) .- 24 січня 2003 р. – С.5. (посилання).

13) Юрий Кривошеев. Гибель Андрея Боголюбского: Историческое расследование. Издательство: СПб.: Издательство Cанкт-Петербургского университета, 2003 г. (Посилання: Электронный журнал Арт&Факт №3, 2006 – http://artifact.org.ru/annotatsii-knig/yu-v-krivosheev-gibel-andreya-bogolyubskogo.html)

14) Юрій ГУДИМА, Іван БАНАХ Здоров’я володарів галицького престолу : Володимир Володаревич, Ярослав Осмомисл, Данило Романович. : Спроба історико-медичного аналізу за літописними свідченнями) Львів, 2004. (http://www.anthropos.org.ua/jspui/bitstream/123456789/2821/1/166-175_Гудима_Ю_Банах_І.pdf)

15) Архиепископ Димитрий (Рудюк). Житие святого благоверного князя Ярослава Владимировича (Мудрого)/ Храм святого Миколая Чудотворца (Притиска) (Посилання: http://pelmlapeel.ru/content/view/1056/1/index.html)

16) Олександр Головко. Останній похід князя Романа Мстиславича в джерелах і історичній думці. Український історичний журнал. – Київ, 2009. – №4. – С.24-48. (Посилання: http://www.haidamaka.org.ua/0205.html)

17) Леонтій ВОЙТОВИЧ (Львів)ПЕРША ГАЛИЦЬКА ДИНАСТIЯ Генеалогічні записки. – Львів, 2009. – Вип. 7 (нової серії 1)Студії. Львів, 2009. (http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Genz/2009_7/Str(1-25).pdf)

18) Евгений Гуцул. Непроявленные лики > История > Еженедельник 2000. 3 мар 2010. (http://2000.net.ua/2000/aspekty/istorija/65143)

19) Іван БАНАХ, Львів. «ТРУНА З ТЛІННИМИ ОСТАНКАМИ АНДРЕЯ ШЕПТИЦЬКОГО ЛЕЖАЛА В НІШІ…». – Дата публікації 31.01.2010. (Посилання: http://www.pidhaitsi.com.ua/?p=354)

20) Богдана Костюк. “Прокляття Рюриковичів” / Музеї України. – Понеділок, 29 Березня 2010 (Посилання: http://www.museum-ukraine.org.ua/index.php?go=News&in=view&id=4479 )

21) Татьяна Костенко Галицкий контекст: Как «Слово» отзовется? / «Зеркало недели» №46, 11 декабря 2010. Киев, 2010 г. (Посилання: http://zn.ua/CULTURE/galitskiy_kontekst_kak_slovo_otzovetsya-61625.html)

22) Татьяна Костенко. ГАЛИЦЬКИЙ КОНТЕКСТ: ЯК «СЛОВО» ВІДГУКНЕТЬСЯ?/ Українське Слово від 15/12/2010. Чикаго, 2010 р. (Посилання: http://ukrslovo.net/interesting-facts/7971.html).

[1] При цьому були присутні: Роман Сулик (відповідальний за археологічні та обмірні роботи у крипті), Микола Бандрівський (секретар Археологічної комісії НТШ), Ігор Подоляк (відповідальний за проектні роботи та архітектурно-художній нагляд), Андрій Олійник (відпові­дальний за організацію nbsp;/td/pта проведення робіт), Ігор Герман (відповідальний за технічне забез­печення), Зіновій Горбач (архітектор).

Сообщение Jaroslav Osmomysl – prince de Galicie (+1187) появились сначала на SAGOR.

«Признание метода антропологической реконструкции,
разработанного М.М.Герасимовым, явилось данью его таланту
не только как ученого, но и как художника.

Свойственная М.М.Герасимову удивительная наблюдательность, позволила учитывать всю гамму тонких взаимосвязей между формой черепа и формой лица.»

Г.В.Лебединская, 1998 г.

Антропологическая (пластическая или скульптурная) реконструкция лица по черепу (АРЛЧ) – или метод М.М.Герасимова является научно обоснованной методикой позволяющей восстанавливать индивидуальный облик лица человека (и головы в целом) на основе сохранившегося черепа путем добавления искусственных пластиковых масс определенной толщины (установленных эмпирическим путем) в области проекции на черепе ключевых краниометрических точек.

С момента ее научного обоснования и введения в практику антропологии, криминалистики и морфологии М.М.Герасимовым в 1938 г., АРЛЧ становится, по сути, отдельным специальным разделом антропологической науки, с каждым годом расширяющим область исследования и прикладного использования.

Методологической основой АРЛЧ является принцип М.М.Герасимова состоящий из трех основных положений:

1) Существования четких корреляций между высотой расположения мягких тканей головы и индивидуальным рельефом черепа человека;
2) Принципиальной возможности эмпирического определения этих корреляций и высот (толщин) мягких тканей;
3) ПРИНЦИПИАЛЬНОЙ ВОЗМОЖНОСТИ создания ОБЪЕКТИВНОГО ДОКУМЕНТАЛЬНОГО ИНДИВИДУАЛЬНОГО ПОРТРЕТА человека по черепу.

О методиках определения корреляций между мягкими тканями и костной основой головы человека, используемых в антропологической реконструкции лица.

На заре становления АПЛЧ за рубежом и в СССР определение толщин-констант мягких тканей над проекционными точками на черепе эмпирически проводились с помощью анатомического, а затем рентгенологического методов.

В дальнейшем под руководством Г.В. Лебединской в Лаборатории антропологической реконструкции Института Этнологии и Антропологии АН СССР (г. Москва) для изучения корреляций мягких тканей лица и головы с костной основой был использован метод стереофотограмметрии, измерения проводились по специально разработанной программе, учитывающей расовые, половые и возрастные особенности.

Получен необходимый в количественном отношении материал, статистический анализ которого выявил не только комплексы взаимосвязанных признаков лица и черепа, одинаково присущих как европеоидным так и монголоидным популяциям, но и определил общие тенденции возрастных изменений. (Балуева, Лебединская, 1991).

Параллельно программе изучения корреляций с использованием стереофотограмметрии, использованной в Лаборатории антропологической реконструкции в г. Москве, сотрудники кафедры Систем автоматизации проектирования Алтайского политехнического института разработали собственную программу изучения лица человека и ее математического описания (Козлов,1991).

При этом лицо человека рассматривалось как сложная скульптурная поверхность с позиций инженерной геометрии. Для построение математической модели лица совместно с Лабораторией антропологической реконструкцией были выделены локальные области на поверхности лица, имеющие анатомическую и геометрическую целостность.

Всего было выделено 11 областей. Позже по этим областям создавалось математическое описание: используя множество точек (для которых известны их декартовы координаты), по ним создавались некие новые поверхности близкие к рассматриваемым, но уже имевшие математическое описание.

Одним из подходов, к решению поставленной задачи построения поверхности является использование параметрических сплайнов в специальном алгоритме (Завьялов и др., 1980), вид сплайна определяется только требованиями к приближению: гладкостью, точностью, временем счета (Козлов, 1991).

«Полученное таким образом множество точек на искомой поверхности в общем случае не составляет криволинейного каркаса, даже если исходные точки лежат на линейном каркасе» – указывает Л.А. Козлов. – «Поэтому после получения набора исходных точек, необходимо осуществить построение линейного каркаса» (Козлов, 1991).

В дальнейшем, эмпирически полученные множества точек, описывающих определенные области лица, исходные данные, включающие кодирование координат поверхности черепа, их первичная обработка вместе с банком краниометрических данных накопленных Лабораторией вводились в ЭВМ с помощью специально разработанного программного обеспечения для обработки и результатов и получения на выходе на экране двух и трехмерного изображения лица.*

Интересна также новаторская попытка специалистов Алтайского политехнического института связать эту компьютерную программу по моделированию лица со станками с ЧПУ таким образом, что полученные в результате работы программы координаты реконструированного лица передавались на программу фрезерного т станка с ЧПУ, что позволяло изготовлять плазированную модель как черепа так и компьютерной реконструкции.

Интересно, что основные идеи школы Алтайского политехнического института относительно получения математически обоснованных моделей лиц и копий черепов с помощью метода промышленной стереофотограмметрии, разработанные еще в 1975-1991 года и описанные в работах Завьялова Ю.С.,Квасова Б.И.,Козлова Л.А. и др. не утратили актуальности и по сей день, несмотря на значительное развитие технологий в целом и програмного обеспечения в частности.

Так, в 2000 г. в г. Труа, в Технологическом институте французские колеги с гордостью продемонстрировали автору фрезерный станок, программное обеспечение которого позволяло ему с максимальной точностью вырезать на заготовке из пластика копии скульптурних фигур, координаты поверхностей областей которых задавались достаточно быстро после лазерного трехмерного сканирования образцов.

В принципе, это была реализованная с использованием новых технологий идея предложенная еще в конце 80-х годов инженерами кафедры Систем автоматизации проектирования Алтайского политехнического института в более современном исполнение В настоящее время наука ушла вперед еще дальше.

В частности, возможности компьютерной томографии значительно расширили точность определения кодированных координат на черепе и соответствий им на поверхности лица. Это, конечно же, существенно увеличило точность компьютерных программ для воссоздания лица по черепу. Вместе с тем следует заметить, что, как справедливо замечает Г.В. Лебединская:

«Несмотря на существующие в настоящее время совершенные технические средства, такие как томография и др. получить массовый материал, обследовав различные этнотерриториальные группы населения, часто в отдаленных районах, практически нереально» (Лебединская,2001).

Во всяком случае, дело получения этого массового материала, дело кропотливого и длительного труда многих коллективов антропологов работающих в разных точках мира с различными популяциями и этническими группами.

Отсюда уже накопленные Лабораториями антропологической реконструкции в России, США, Швейцарии, Германии и др. странах базы данных – величины корреляций и координаты кодированных точек на черепе продолжают оставаться актуальным и ценным подспорьем для специалистов, работающим в области антропологической реконструкции лица и в наше время.

После того как реконструкция по методу М.М.Герасимова или АРЛЧ получила всемирное признание ученые разных стран наряду с исследовательскими программами предложили несколько способов его практического использования.

В основу были взяты разные методологические подходы, отражавшие предпочтения тех или иных научных центров по принципу последовательности воссоздания наружных очертаний лица человека по черепу.

Так, в частности, Российская школа реконструкции М.М.Герасимова традиционно базируется на топографоанатомической методике построения лица, школа реконструкции США и Японии отдала предпочтение анатомической методике, школа реконструкции Канады вначале использовала патологоанатомическую методику (считая ее более строгой и объективной), в настоящее время также перешла к анатомической методике.

* – В различных антропологических и криминалистических школах для воссоздания лица по черепу используется разное количество точек. Так, например, североамериканская школа (преимущественно США) и японская школа используют при реконструкции лица и идентификации лица человека – от 18 точек лица (Mineo Yoshino, Hideaki Matsuda, Satoshi Kubota, Kazuhiko Imaizumi, Sachio Miyasaka. Computer-Assisted Facial Image Identification System. – Paper presented at the 9th Biennial Meeting of the International Association for Craniofacial Identification. FBI, Washington, DC, July 24, 2000. http://www.fbi.gov/about-us/cjis ).

В российской школе антропологической реконструкции лица (школа М.М.Герасимова) используется – от 20 точек.

О методиках практической реализации метода антропологической реконструкции лица по черепу (о скульптурной (пластической или мануальной) реконструкции и о компьютерной реконструкции)

I. Cкульптурная (пластическая или мануальная) антропологическая реконструкция – Forensic Artistic skull reconstruction

Топографо-анатомический метод предполагает установление над точками координатами столбиков-ориентиров установленных толщин всех видов мягких тканей расположенных в данной области лица. С последуюшим выстраиванием паралельних и перпендикулярних хорд, дающих в итоге достаточно точные ориентиры границ наружных очертаний лица и головы. (Рис. 1.,2, 3 примеры).

Анатомический метод также предполагает установление над точками координатами столбиков-ориентиров установленных толщин всех видов мягких тканей расположенных в данной области лица, паралельно с этим моделируются согласно анатомической локализации основные внутренние группы мышц, клетчаточных пространств и желез. В дальнейшем создается сетка паралельних и перпендикулярних хорд как и при топографоанатомическом методе. (Рис. 4, 5, 6. – примеры).

Патологоанатомический метод, использованный одно время канадскими специалистами, мы называем так, потому что он отличается от первых двух методов тем, что в результате реконструкции получается лицо умершего человека, с характерними признаками мацерации тканей и снижения их тургора. К сожалению, автор не располагает точними даннями методики построения лица по этой методике.

Но такой результат некоторый реконструкцій из Канады (рис.) позволяет предполагать, что канадские ученые тканей, полученные эмпирически в результате измерения у трупов. Однако, следует заметить, что впоследствии современные кандские антропологи – реконструкторы стали использовать анатомический метод. Анатомический метод используют в работе также японские антропологи – реконструкторы.

Примеры эволюции направлений в реконструкции: от патологоанатомической скульптурной методики к анатомической скульптурной методике и компьютерному 2D и 3D моделирования на примере Канадской школы антропологической реконструкции

II. Компьютерная двумерная и трехмерная антропологическая реконструкция лица по черепу – Facial reconstruction from skull using 2-D, 3-D computer graphics

Вторая половина XX века ознаменовалась активным применением ЭВМ в науке и промышленности. Компьютер стал верным и надежным помощником исследователей практически во всех сферах и направлениях научного знания и поиска.

Вместе с тем, как всегда при внедрении нового метода не обошлось и без преувеличений и даже в какой то мере абсолютизации и фетишизации компьютера и программного обеспечения, которому поспешили приписать практическую непогрешимость и некую сверх объективность научных заключений, забывая о том, что в конечном итоге, это все же машина, созданная человеком, и программы для нее то же пишутся теми же людьми.

Не обошла эпоха увлечения «объективностью и непредвзятостью» компьютера и дело антропологической реконструкции. Стали активно создаваться программы для сканирования точек – координат на черепе и автоматического реконструирования лиц по ним.

Предполагалось, что данные программы упростят дело реконструкции и позволят создавать объективные индивидуальные портреты любому даже не подготовленному в области антропологической реконструкции человеку, просто владеющего навыками работы с компьютером и специальной программой. Был проигнорирован очевидный факт, что компьютер и компьютерная программа – всего лишь удобный инструмент один…из многих, пригодный для решения научной задачи.

Но для владения им и эффективного использования может быть привлечен не каждый человек, а лишь специалист, имеющий основательную базовую подготовку в деле реконструкции, криминалистики, анатомии и скульптуры.

Таким образом, простым научным аксессуаром, каковым есть любой инструмент и прибор в науке, попытались подменить человека-исследователя, конечно же, с благой целью избавиться от «субъективного влияния его личности» на объект исследования. Такая тенденция, ошибочная априори, автоматически поставила под сомнение объективность и научную достоверность реконструкций выполненных мануальным способом и в частности, работы даже самого основоположника научного метода индивидуальной портретной реконструкции М.М.Герасимова.

Забавно то, что апологеты истинности и научности только компьютерных технологий в деле реконструкции, не ставят под сомнения научность и объективность других базовых научных методов и открытий, совершенных гениями человечества (Архимед, Евклид, Пифагор, Ньютон, Лейбниц) в докомпьютерную эпоху.

Впрочем, жизнь и научная практика постепенно все расставила на свои места. И современное научное сообщество пришло к вполне здравому выводу о неверности противопоставления компьютерной и мануальной или скульптурной методики реконструкции. Вместо этого все больше и больше ученых и криминалистов в своих работах эффективно применяет достоинства и того и другого метода, получая хорошие результаты именно от комплексного подхода к исполнению реконструкции.

Это особенно заметно в работах ученых и судебных скульпторов из США, Канады, Великобритании, о которых мы скажем ниже. Вместе с тем, еще в некоторых кругах еще остались специалисты абсолютизирующие «объективность компьютерной реконструкции» и упорно отрицающие адекватность скульптурной реконструкции.

Как правило, круг этот сужается с годами потому что наверное общим качеством людей придерживающей исключительно этой точки зрения есть мастерское владение компьютером и полная беспомощность в работе с пластическими материалами. Новое поколение ученых приходящих в эту профессию как правило имеют способности к скульптурной работе, необходимые знания анатомии и обучившись использованию компьютерных программ способны работать в обоих техниках.

В настоящее время чисто эмпирически трудами многих западных ученых найдено весьма удачное и гармоничное применение компьютерных технологий в деле антропологической реконструкции на мой взгляд более перспективное и практичное чем бесплодное противопоставление точности компьютерной 3D реконструкции и мануальной скульптурной реконструкцией по методу М.М.Герасимова.

Так, благодаря более высокой точности сканирования очертаний черепа сквозь мягкие ткани с помощью МРТ-технологий, ученые получили возможность получать двумерные и трехмерные виртуальные изображения черепов у живых людей, а также черепов у трупов с сохранившимися мацерированными тканями (в частности мумий).

Это открыло перед реконструкцией новые возможности :

1) проведения контрольных работ при подготовке специалистов в области реконструкции, и 2) создания реконструкций облика людей из таких древних культур как культуры Древних Египта и Перу и мн. Других, мумии которых сохранялись десятилетиями в коллекциях многих известных музеев мира.

С помощью компьютерных технологий появилась возможность практически осуществить ряд последовательных технологических операций позволяющих на выходе получить точную копию в пластике черепов мумий, не разрушая мягкие ткани последних.

И уже по этим черепам с помощью моделирования мануальным (скульптурным) методом, используя систему воссоздавать документальные портретные скульптурные реконструкции людей из цивилизаций Древнего Египта, Перу и др. Таким образом, как мы видим в данном случае компьютер и антрополог-скульптор работают в тесном и дружественном сотрудничестве и прекрасно дополняют друг друга.

Очень хорошее представление об этом неантагонистическом сотрудничестве классической скульптурной (артистической) работы антрополога-реконструктора и специалистов в области современных компьютерных технологий дают иллюстрации приведенные на сайте Виктории Ливуд – судебно-медицинского профессионального скульптора (как она себя представляет) из Монреаля (Канада). (http://www.victorialywood.com/Home_Page.html )

Вот так с помощью сканирования головы, получаем компьютерную виртуальную модель копии исследуемого черепа:

Источник: сайт Виктории Ливуд – http://www.victorialywood.com/3-D_Imaging.html

После этого из пластического материала получают любое количество копий исследуемого черепа, в масштабе как 1:1, так и в любых других пропорциях.

Источник: сайт Виктории Ливуд – http://www.victorialywood.com/3-D_Imaging.html

Вместе с тем, любители компьютерных реконструкций, конечно, создают и непосредственно компьютерные реконструкции по виртуальным черепам – копиям знаменитых оригинальных черепов.

Как примеры мы можем привести следующие известные работы:

Наиболее известными представителями и активными сторонниками направления компьютерной реконструкции в мире являются такие ученые: Ubelaker, D.H. , O’Donnell., G Vanezis, P., Blowes, R.W., Linney, A.D., Tan, A.C., Richards, R., Evenhouse R, Rasmussen M, Sadler L., Nelson, Evison. M, L.A. , Miyasaka, S., Yoshino, M., Imaizumi, K. and Seta, S., Н. Matsuda, S. Kubotа, Shahrom, A.W., Chapman, R.C., Gonzales, A., Blenkinsop, C. and Rossi, M.I. и др.

Наиболее известными представителями и активными сторонниками направления мануальной (скульптурной) реконструкции в мире являются такие ученные: М.М.Герасимов, Г.В.Лебединская, Е. Сурнина, (СССР, а затем РФ) Герберт Ульрик (H.Ulrich) (ГДР) , Жигмунт Нидзялек (Z. Nidzialek), Збигнев Райхель (Польша), Витаутас Урбанавичиус (Vytautas Urbanavičius) (Литва), Елена Зламова (Чехия), Хосе Родригес Куэнка (Колумбия), Neave, R., (Великобритания) Агнеш Куштар (Венгрия), Рауль Перро, Клер Дюбуа (Франция), Т.С.Балуева, Е.П.Веселовская, С.А.Никитин (Российская Федерация) и др. Данного направления в реконструкции придерживается и автор статьи.

Длительный диспут сторонников обеих направлений в реконструкции, как известно, привел к появлению третьей группы – сторонников комбинированного подхода – т.е. использования для построения одной реконструкции и методики скульптурной реконструкции (по М.М.Герасимову) и программ для построения виртуального портрета – компьютерной реконструкции.

Наиболее известными представителями этого направления являются : Керолайн Вилкинсон, работавшая вначале в Манчестере (Англия), а затем возглавившая Лабораторию в Университете Данди (Шотландия), и Филипп Фроеш (Philippe Froesch) представивший научному сообществу в июле 2012 года портрет Симона Боливара, на наш взгляд воплотивший в себе лучшие стороны качественного исполнения обеих методов реконструкции лица.

Портрет – реконструкция лица героя Латинской Америки генерала Симона Боливара. Работа Филиппа Фроеша (2010-2012 г.). Реконструкция лица по черепу с использованием комбинированной методики – как компьютерной реконструкции так и мануальной (скульптурной реконструкции.)

Источник:

UAB collaborates in the reconstruction of the face of Simón Bolívar – http://www.uab.es/servlet/Satellite?c=Page&cid=1096476786473&pagename=UAB%2FPage%2FTemplatePlanaDivsNoticiesdetall&noticiaid=1343370344004

Выводы:

В настоящее время антропологическая реконструкция необычайно популярна во всем мире. Последователи всех трех направлений : скульптурного, компьютерного и комбинированного активно работают как в сотрудничестве с историками и археологами, так и с криминалистами и судебно-медицинскими экспертами.

Проводятся конференции, симпозиумы, презентуются новые интересные работы, публикуются новые статьи и монографии, открываются школы, лаборатории, колледжи и Академии по подготовке новых специалистов.

Вместе с тем несмотря на многочисленные успехи в опознании и интерес к методу полицейских всех стран, на законодательном уровне метод, к сожалению не получил желаемой поддержки со стороны законодателей таких влиятельных стран как США, Россия, Великобритания, и др.

Об этом подробнее мы остановимся ниже, однако следует заметить, что сомнения авторитетных законодателей и правительств к сожалению негативно сказываются на развитии метода, и задерживают важные вопросы финансирования новых научных программ с его участием и необходимейших контрольных работ.

Хочется верить, что со временем здоровый здравый смысл как обычно, победит здоровый консерватизм и метод получит всемерную и всемирную поддержку от влиятельных людей современности, что принесет несомненную пользу как научному так и культурному развитию человечества.

Литература:

М.М. Герасимов. Основы восстановление лица по черепу. – Москва: Советская наука, 1949 – 187с илл.: 70 фотографий и рисунков.

М.М. Герасимов «Восстановление лица по черепу (современный и ископаемый человек)» – Москва: Академия наук СССР, 1955 – 585 с.

Snow, C.C., Gatliff, B., and McWilliams, K.R. 1970. Reconstruction of facial features from the skull; an evaluation of its usefulness in forensic anthropology. American Journal of Physical Anthropology, 33, 221-8.

Лебединская Г.В., Балуева Т.С. (Редакция) Антропологическая реконструкция. – Москва,1991.- 189 с.

Neave, R.A.H. 1984. The skull from tomb II at Vergina: King Philip II of Macedon. Journal of Hellenic Studies., 104, 60-78.

Neave, R.A.H. 1989. Reconstruction of the skull and the soft tissues of the head and face of Lindow Man. Canadian Society of Forensic Science Journal, 22, 43-53.

Vanezis, P., Blowes, R.W., Linney, A.D., Tan, A.C., Richards, R. and Neave, R. 1989. Application of 3-D computer graphics for facial reconstruction and comparison with sculpting techniques. Forensic Science International, 42, 69-84.

Evenhouse R, Rasmussen M, Sadler L. Computer-aided forensic facial reconstruction. Department of Biomedical Visualization, University of Illinois, Chicago. 1992;19(2):22-8.

Ubelaker, D.H. and O’Donnell, G. 1992. Computer assisted facial reconstruction. Journal of Forensic Sciences, 37, 155-62.

Raoul J-L. Perrot avec Desbois Cl. & Mallet Cl. La méthode DMP de reconstitution faciale dans l’identification médico – légale. Paleobios / 1992 – Vol.8, n° 1-2

Wernecke, J. 1994. The Inventor mentor: programming Object-oriented 3D graphics with Open Inventor™ , release 2. New York: Addison-Wesley.

Nelson, L.A. 1995. The Potential Use of Computed Tomography Scans for the Collection of Cranial Soft Tissue Depth Data [M.Sc. dissertation, unpublished]. Sheffield: University of Sheffield.

Nelson, L.A. 1995. The Potential Use of Computed Tomography Scans for the Collection of Cranial Soft Tissue Depth Data [M.Sc. dissertation, unpublished]. Sheffield: University of Sheffield. 1995. The computer-aided facial reconstruction system. Forensic Science International, 74(1-2), 155-65.

Raoul J-L. Perrot. Use of Anthropological Methods in the Identification of Unknown Individuals : Human Remains and Armed Robbers. -4 th Meeting of the International Association of Forensic Sciences, 1996 , August 26-30, Tokyo, Japan.

Shahrom, A.W., Vanezis, P., Chapman, R.C., Gonzales, A., Blenkinsop, C. and Rossi, M.I. 1996. Techniques in facial identification: computer-aided facial reconstruction using a laser scanner and video superimposition. International Journal of Legal Medicine, 108(4), 194-200.

Perrot ( R.), 1997- Proposition de reconstitution faciale du macrocéphale de Pontoise. Méthodologie.Anthropologiques, déformations crâniennes artificielles : histoire, recherches et hypothéses . Musée de Pontoise, 1997 11 oct. – 23 nov., pp.29-30.

Лебединская Г. В. «Реконструкция лица по черепу (методическое руководство)». М.: Старый Сад, 1998.- 123с.

Wilkinson Caroline. Forensic Facial Reconstruction. – Cambridge University Press, 2004 – P. 290.

Wilkinson, C. Computerized forensic facial reconstruction: A review of current systems.

Forensic Science, Medicine, and Pathology 2005. 1, 3, 173-177.

Crocco, L.G., Brondi, G.O., Soares, A.T.C., Felipe, J.C., Evison, M.P. and Guimarães, M.A. (2008). LAF 1.0: implantação de um sistema imformatizado para laboratórios de antropologia forense. Medicina (Ribeirão Preto), 41, 17-23. [In Portuguese].

Araújo, R.T., Martin, C.C.S., Martinis, B.S., Evison, M.P. and Guimarães, M.A. (2008). Dados Médico-Legais sobre afogamentos na região de Ribeirão Preto (SP, Brasil): um passo para prevenção. Medicina (Ribeirão Preto), 41, 50-7. [In Portuguese].

Evison, M.P. and Vorder Bruegge, R.W. (2008). The Magna Database: A Database of Three-Dimensional Facial Images for Research in Human Identification and Recognition. Forensic Science Communications, 10(2)

Evison, M.P. (2009). Forensic anthropology and human identification. In Fraser, J. and Williams, R. (Eds.), Handbook of Forensic Science. London: Willan, pp. 84-112.

Mohammad, T., Xue, Y., Evison, M.P. and Tyler-Smith, C. (2009). Genetic structure of nomadic Bedouin from Kuwait. Heredity103, 425-433.

Guimarães MA, Soares-Vieira JA, Alves Da Silva RH, Evison MP. (2009). A standard procedure for accommodating forensic anthropological and genetic analysis of decomposing human remains from tropical climates. Forensic Science International: Genetics Supplement Series, 2, 165-6.

Evison, M.P. and Vorder Bruegge, R.W. (2010) (Eds.) Computer-aided forensic facial comparison. New York: Taylor and Francis.

Mallett, X.G.D., Dryden, I.L. and Evison, M.P. (2010). An exploration of sample representativeness in anthropometric facial comparison. Journal of Forensic Sciences, 55(4), 1025-31.

Evison, M.P. Dryden, I.L., Fieller, N.R.J., Mallett, X.G.D., Morecroft, L., Schofield, D. and Vorder Bruegge, R.W. (2010). Key parameters of face shape variation in 3D in a large sample. Journal of Forensic Sciences, 55(1), 159-62.

Сообщение À propos de la reconstruction anthropologique plastique появились сначала на SAGOR.

Коротка інформація про обставини створення цієї реконструкції:

В літку 2006 р. до автора реконструкції звернувся полтавській журналіст Юрій Погода з проханням під’їхати до Музею заповідника «Поле Полтавської битви» в кабінет директора Олександра Яновича для розмови. Я поїхав.

Пропозиція яку мені зробили О.Яновіч і Ю.Погода була трохи несподівана і дивна – мені було запропоновано створити портрет реконструкцію за черепом обличчя короля Швеції Карла XII.

Портрет пропонували експонувати на 300-річному Ювілеї Полтавської битви. Але реконструкцію за черепом мені пропонували зробити у дивний спосіб – використовуючи фотографії черепа з рідкої навіть унікальної роботи «Konung Karl XII:s BANESÅR: 1917 ÅRS UNDERSÖKNING/ OCH I SAMBAND DÄRMED GJORDA IACTTACELSER», присвяченої обстеженню саркофагу і скелета цього короля з саркофага в кірхи Ріддарсхольма (Riddarsholskyrkan) 17 липня 1917 р. (Konung Karl XII:s BANESÅR: 1917 ÅRS UNDERSÖKNING/ OCH I SAMBAND DÄRMED GJORDA IACTTACELSER. – Stockholm, 1918. – )

Звичайно це зробити було неможливо, адже для пластичної антропологічної реконструкції потребувався або череп або зліпок з нього. Дістати і те і друге також було нереально, оскільки тіло короля не є скелетованим, а лише муміфіковано.

Проте якщо шведський уряд погодився би на трьохмірне сканування голови за допомогою наприклад методу МРТ, знявши параметри черепа можна було би створити його пластикову копію.

Але для цього треба було спитати перш за все шведську сторону – представників держави і спілки «Каролінгців», які в особі бригадного генерала Є.Літла і графа Левенгаупта контактували з керівництвом музею.

Я запропонував О.Яновичу спочатку вияснити відношення шведів до цього питання. Крім того, в разі бажання шведської сторони замовити цю роботу мені я виразив думку про необхідність прямого контакту з замовником, щоб з’ясувати деталі нашої співпраці і скласти контракт.

Мені було обіцяно спитати шведських представників, а натомість вивчити книгу і поміркувати що можна зробити. Скориставшись із такої нагоди я відсканував це рідке видання і всі фотографії з нього, в тому числі фото в профіль черепа короля Швеції. Потім я віддав книгу О.Яновичу, але відповіді так і не дочекався.

Коли в наступному 2007 році я знову навідався в Музей і спитав відносно результата переговорів Яновича із шведською стороною, мені було сказано, що шведи відмовились і моя робота більше не потрібна, оскільки є інший, хто її зробить. Тоді я вирішив, що шведський уряд прийняв рішення відсканувати параметри черепа і доручити цю роботу іншому майстру. Мені було цікаво тільки ім’я цього антрополога реконструктора, бо я не мав ніяких даних про шведську школу реконструкції.

В червні 2009 року якраз на передодні святкуванні ювілею 300 – річчя Полтавської Битви, із Полтавських газет нарешті я почув це ім’я. Майстра звали Бернард Енглунд.

Проте не казали що він антрополог-реконструктор і називали його лише скульптором. Як виявилось він за свої кошти виліпив і відлив у пластику великий бюст – погруддя короля Карла XII. Цю скульптуру він привіз до Полтави, щоб презентувати мерії міста в день святкування історичного ювілею на знак дружби між шведським і українськими народами.

Керівництво міста і області обрали місцем зберігання скульптури Полтавський краєзнавчий музей. Оскільки газети, що повідомляли про цю роботу ще не показували її, автор вирішив зробити власну графічну реконструкцію голови короля за обводом профілю його черепа, який містився в книзі,яку колись йому запропонував О.Янович.

Метою було порівняти свою власну роботу з портретом шведського майстра, поки автор її не бачив. І тим самим перевірити тотожність. В ніч 26 червня 2009 року портрет – графічна реконструкція голови короля Карла XII була закінчена і наступним ранком відвідавши Полтавський обласний краєзнавчий музей автор зміг познайомитися з скульптурою свого шведського колеги.

Результати були дуже цікаві, як це видно із наведених нижче фотографій:

Рис. 1. Фото обведення черепа короля Швеції Карла XII в Ріддарсхольмі із монографії Konung Karl XII:s BANESÅR: 1917 ÅRS UNDERSÖKNING/ OCH I SAMBAND DÄRMED GJORDA IACTTACELSER. – Stockholm, 1918.	Рис.2. Портрет – графічна реконструкція обличчя за черепом шведського короля Карла XII. Робота С.О. Горбенко	Рис.3. Бюст короля Карла XII. Скульптура Бернарда Енглунда. Экспозиція в Полтавському обласному краєзнавчому музеї 27 червня 2009 р. Фото С.О.Горбенка.

Рис. 1. Фото обведення черепа короля Швеції Карла XII в Ріддарсхольмі із монографії Konung Karl XII:s BANESÅR: 1917 ÅRS UNDERSÖKNING/ OCH I SAMBAND DÄRMED GJORDA IACTTACELSER. – Stockholm, 1918.	Рис.2. Портрет – графічна реконструкція обличчя за черепом шведського короля Карла XII. Робота С.О. Горбенко. Сполучення реконструкції із обведенням черепу. Колаж І.С.Горбенко.	Рис.3. Бюст короля Карла XII. Скульптура Бернарда Енглунда. Экспозиція в Полтавському обласному краєзнавчому музеї 27 червня 2009 р. Сполучення голови скульптури із обведенням черепу. Фото С.О.Горбенка. Колаж І.С.Горбенко.

Сообщение Le Roi de Charles XII de Suède (Karl XII), (17 juin 1682 -30 novembre 1718) появились сначала на SAGOR.

Boyarin from Galich-Krylos XII c.

Портрет галицького боярина з Галича-Крилоса XII cт.

Портрет – реконструкція обличчя русича-галичанина ХІI ст. з

Поховання № 21 цвинтаря церквиСв.Іоанна, на території урочища Царинка стародавнього Галича (нині с. Крилос Івано-Франківської обл.. Україна).

Розкоп к.і.н. Ю.Лукомського 1988 -1992 р.. Експедиція Інституту Українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України.

Пластична реконструкція по черепу, пластилін. Робота С.Горбенка, 1996 р. Фото реконструкції – Є.Г.Бєлий.

З моделі роботи зняті дві гіпсові копії. Одна зберігається у фондах Львівського музею історії релігії. Друга – в приватній колекції автора реконструкції.

Портрет експонувався на трьох виставках – в 1998 році на міжнародній конференції присвяченій 1100 – річчю стародавнього Галича в с. Крилос, в 2000 р. у Львові на виставці реконструкцій С.О.Горбенко «Погляд з Минулого» і в 2000 р. у Франції в м.Труа на виставці «Le vrai visage de Bernard de Clairvaux» разом з іншими реконструкціями С.О.Горбенко.

Схема – реконструкція княжого Галича XII-XIII cт. Із монографії В.В.Грабовецького «Нарис історії Галича».- Галич, 1997.- С.112.

Місце розташування поховання № 21 цвинтаря церкви Св.Іоанна в Урочищі Царинка (нині с. Крилос Івано-Франківської обл.. Україна)

Антропологічно череп і поховання досліджувались Т.О.Рудич і С.О.Горбенко.

Результати дослідження опубліковані Т.О.Рудич в статті «Антропологічний склад населення стародавнього Галича» в збірнику «Галич і Галицька земля».- Київ-Галич, 1998 р. і в антропологічному звіті ГААЕ 1991 -1992 р.

Витяг із звіта антропологічного обстеження черепа з поховання №21 Т.О. Рудич: «Повний череп, довгі трубчасті кістки, уламки тазових кісток. Череп за формою брахікраний, дуже високий, ймовірно штучно деформований. Обличчя дуже низьке, середньо широке, добре профільоване в горизонтальній площині. Орбіти низькі, ніс широкий, має чітко окреслені контури.

На черепі спостерігається значний розвиток рельєфу: надперенісся – 6 балів. Потиличний пагорб – 4 бали, соско видний відросток – 3 бали. Черепні шви ущільнені. Стертість зубів до 4 балів.

Довгі трубчасті кістки невеликих розмірів, з помірно вираженим рельєфом. На великогомілковій та променевій кістках розростання, пов’язані з захворюванням» – З листа Ю.Лукомського С.Горбенку від 3.ІХ.1994.

Опис цього ж черепу перед реконструкцією обличчя і голови, складено С.О. Горбенко 11. V. 1996 р. :

Череп мезокраний, сфеноїдної форми з розвинутим рельєфом.. Надбрівні дуги – зрощені – 2 бала. Надперенісся – V балів. Орбіти кутоподібної форми. Очниця замкнута. Край орбіти заокруглений. Горизонтальне профілювання орбіти – похиленна (європеоїдний тип). Ніс виступаючий з опуклою спинкою. Передньоносова вість – 4 бали. Тип будови нижнього краю грушовидного отвору – передносові ямки. Прикус – ножицеподібний – псалідонтія. Виразний щелепний прогнатизм.

Зрощенність черепних швів відповідає вікові – 55-60 років.

Особливості будови черепу – виразно асиметричний. Соскоподібний відросток зліва – 25,8 мм, справа. – 23,3 мм. Потилична кістка асиметрична, вродженна деформація зліва. Права іклова ямка більш глибока ніж ліва – права – 11, 1 мм, ліва – 9 мм. На лусці лобної кістки зліва латеральніше від лівого лобного бугра слід від двох зарощених різаних або рубаних ран. Ближче до лобного горба довжиною 25мм, другий майже паралельний йому глибший довжиною до 40 мм.

Ці сліди вказують на те, що даний індивід або був двічи поранений в чоло (в одне і те ж місце) холодною зброєю, або поранений один раз холодною зброєю, що мала дві гострі (бойові) поверхні. Цікаво, що серед колекції Львівського арсенала зберігається рідкісна шаблі арабського виробництва типу «Зюльфікар» (рис.7), що також має два леза. Припускаємо що галицький боярин міг бути поранений зброєю подібного типу. Причому якщо удар був завданий клинком типа «Зюльфікар» то в даному випадку рану цей чоловік дістав при нападі в приміщенні. Зовні слід від поранення залишив рубець на чолі Vподібної форми, що відображено нами в реконструкції.

Портрет-реконструкція обличчя русича-галичанина ХІІI ст. з поховання № 21 на території стародавнього м.Галич. Розкоп Ю.Лукомського 1988 -1992 р. . Експедиція Інституту українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України. Робота С.О.Горбенка.

Рис.1. Череп боярина з Галича-Крилоса (ХІІ ст.) з поховання №21 поблизу церкви Св.Іоанна (урочище Царинка) Розкоп експедиції Ю.Лукомського, Інститут Українознавства АН України, м. Львів. Фото Є.Г.Бєлий. 1996.

Реконструкція за черепом обличчя галицького боярина XII cт. Етапи.

Рис.2. Графічна реконструкція по черепу боярина з Галича-Крилоса (ХІІ ст.) з поховання №21 поблизу церкви Св.Іоанна (урочище Царинка) Розкоп експедиції Ю.Лукомського, Інститут Українознавства АН України, м. Львів. Фото Є.Г.Бєлий. 1996. Робота С.О. Горбенка. Лівий профіль.

Рис. 3. Портрет – реконструкція обличчя русича-галичанина ХІІI ст. з поховання № 21 на території стародавнього м.Галич. Антропологічний типаж – без волосся. Пластилін. Робота С.О. Горбенка.

Рис. 4. Портрет – реконструкція обличчя русича-галичанина ХІІI ст. з поховання № 21 на території стародавнього м.Галич. Закінчений варіант. Пластилін. Робота С.О.Горбенка.

Зустріч через віки:

Цікаво зауважити, що через кілька місяців по завершенні цієї реконструкції автор роботи випадково зустрів молоду жінку типаж обличчя якої повністю відповідав типажу обличчю русича з Галича XII ст.

Впадають в очі явно подібні риси обох облич – овал обличчя, великі очі, ніс с горбинкою і виразний прогнатизм, немов молода жінка була далекою родичкою предка, що жив майже вісім століть назад. З її люб’язної згоди ми в лабораторії зробили знімки ії поруч з портретом боярина з Галича. Ці знімки також експонувалися на виставках. Див рис. 5.

Рис. 7. Арабська шабля типу «Зюльфікар» з колекції Арсеналу Львівського історичного музею.

Хоча ця робота і була презентована автором на трьох експозиціях (в Галичі-Крислосі, 1998, у Львові, 2000 і в м. Труа – Франція) вона ніколи не була опублікована в наукових виданнях окремо. Портрет галицького боярина XII ст . згадується лише в двох статях публічної пресси.

Сообщение Boyarin de Galich-Krylos XII v. появились сначала на SAGOR.

Портрет чоловіка 65-70 років “Ульвівецько-рованцівського типу” * (ІX-VIII cт. до н.е. Гальштат-А-1) за черепом з поховання №26 з могильника ульвівецької групи пам’яток кінця доби бронзи – початку ранньозалізної доби поблизу с.Рованці (Волинської області, Україна).

Розкопки наукового співробітника Інституту Українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України (Львів.) Д.Ю. Павліва.

Пластична реконструкція за черепом. Робота С.О. Горбенка, 1994 р. Полтава. Пластилін. Модель.

З цієї реконструкції зняті форматором Р.Ругаловим дві гіпсові копії. Одна зберігається в експозиції Археологічного Музею Інституту Українознавства ім. І.Крип’якевича НАНУ (Львів.) друга знаходиться в приватній колекції автора.

Антропологічне дослідження цього черепа проводилося в 1993 р. Горбенко С.О. і Рудич Т.І. на базі сектора антропології Інституту Археології НАН України.

* – (Термін запропоновано автором розкопок Д.Ю.Павлівом, в 1994 р. люди з цього могильника в публікаціях означались як Ульвівецка культура или Ульвівецька група.)

Матеріали антропологічного дослідження черепа опубліковані автором в наступних роботах: (Посилання.)

1. М.С. Скрипніков, С.О.Горбенко, Т.І. Рудич. Краніометричні дослідження черепа людини ульвівецької культури I тис. до н.е. з могильника поблизу с. Рованці. / Актуальні питання ортопедичної стоматології. – Полтава, 1996. – С. 137-140. (посилання).
2. С.О. Горбенко. Матеріали до реконструкції за черепом зовнішнього вигляду людини I тис. До н.е. ульвівецької культури з могильника поблизу с. Рованці. / Актуальні питання ортопедичної стоматології. – Полтава, 1996. – С. 125-129. (посилання).

Бібліографія про дослідження Рованцівського могильника:

1. Д.Ю.Павлив. К вопросу о возникновению и особенностях лужицкой культури Верхнего Побужья// Die Anfänge der Urnenfelderkulturen in Europa. Arhaeologia interregionalis. – Vol. XIII. – Warszawa, 1991. – C. 297–315.
2. Д. Ю. Павлів. Нові пам’ятки “лужицької” культури на заході України // Пам”ятки гальштатського періоду межиріччя Вісли, Дністра і Прип’яті.-Київ, 1993.-С.11-56.
3. Д.Ю. Павлів. Про один тип браслетів ранньогальштатського часу з України/STUDIA ARCHAEOLOGICA.- Львів: Інститут Українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України,1993. – С. 32-34.
4. Д.Ю. Павлів. Пам’ятки кінця доби бронзи – початку ранньозалізної доби із с. Ульвівок на Сокальщині/Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині. Вип. 10.- Львів: Інститут Українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України, 2006. – С.154-165.

Фото поховання №26.

Череп чоловіка 65-70 років з поховання № 26 Рованцівського могильника (ІX-VIII ст. до н.е. Гальштат-А-1)

Графічна реконструкція профілю обличчя за черепом чоловіка 65-70 років кінця доби бронзи – початку ранньозалізної доби (ІX-VIII cт. до н.е. Гальштат-А-1). Робота С.О.Горбенка

Пластична реконструкція обличчя черепом чоловіка 65-70 років кінця доби бронзи – початку ранньозалізної доби (ІX-VIII ст. до н.е. Гальштат-А-1). Робота С.О.Горбенка.

Сообщение Reconstruction – Human of 1st milenium (Halshtat-A-1) появились сначала на SAGOR.

Claude, the Second Face of Joan of Arc

/ monio …komentuję to, co mnie interesuje/ Apr 27th, 2012 . /
http://www.monio.info/2012/04/27/claude-the-second-face-of-joan-of-arc/

May the 30th – the feast of Saint Joan of Arc! On that day (…), between 10 am and 11 am the final judgment was read out to her …

With these words we began a few years ago, the article “The Passion of Joan of Arc” . Now we are going to look at what happened after the execution, when Joan was gone. And this time the dates worthy of attention would be 4 and 20 May. Here we see a reconstruction of the face of Joan of Arc. Even this reconstruction was made ​​possible because of what happened after her death. We are going to get there step by step.

The name of Joan of Arc was already so well known both in France and beyond its borders, that there were often women who passed themselves off as her, like Jeanne de Sermaise who was probably from the village Sermaise, which is a village which Joan of Arc visited more than once during her life, since some of her relatives lived there (for example the local priest, Messire Henri de Vouthon, was her maternal uncle). Jeanne de Sermaize appeared however quite late. It is known that in 1457 she spent three months imprisoned in Saumur for her fraud, but was pardoned through a special letter from Prince René d’Anjou . She was supposedly married to a certain Jean Douillet.

There were other such “Joans” and it is good to realize their existence before we come to the right double.

– “La Pucelle du Mans” , also known as “Jeanne de Férone” who had been convicted to pillory for offending a cleric,

– “La Pucelle de La Rochelle” – from the years 1436 to 1439 came a letter, which reached the king of Castile and in which a “maiden of France” fighting in La Rochelle asks him to send military aid to Rochelle in a form of a fleet for the king of France in his struggle against the English. “La Poncella de Francja” was indeed to succeed through that letter: the King of Spain, according to the chronicles, gave such assistance. That Maid is sometimes identified (perhaps wrongly) with the person we are going to look at today.

Claude

We mentioned her as “Madame des Armoises” at the end of the previous text. But then we only devoted that little reference to her. Now we will look at closer at her. She appeared in the vicinity of Metz on May 20, 1436 (1), which is 5 years (less 10 days) after the death of Jeanne d’Arc. She was presenting herself both as Claude and Jeanne La Pucelle. She allegedly miraculously avoided death at the stake.

She was recognized as Jeanne by many inhabitants ofMetz. She was also identified as her by Joan’s two brothers, Jean and Pierre. We have already mentioned this before. Nicole Louve, an aristocrat who, along with Jeanne, witnessed the coronation of Charles VII inReims (17 July 1429) also identified her.

He had recognized her by her appearance, her wounds and by various peculiarities. He immediately gave her a horse as a gift and two other nobles to accompany her. Soon after, the two brothers visited Orleans, the first town to have been liberated by Jeanne, bringing the news that she was found. The chronicle ofOrleans mentions that fact in its records for the year 1436.

Just one day after her visit to Metz, Claude was to go, along with the two brothers du Lys, to Vaucouleurs, and meet with Robert de Baudricourt, who remembered Jeanne from when she asked him for help and a recommendation when she was going to King Charles VII on her mission. It is surprising that in a similar way she met successively with various friends of Jeanne (not all, of course) and they identified her as La Pucelle whom they had known a few years earlier.

This does not mean that there was no one – even from the very beginning of her appearance – who considered her a fraud. For example, in the south of France, in Arles, there is preserved a notarial document indicating that a bet was made by two residents of the city: one claimed that that “La Pucelle de France” was the real Joan, the other did not believe in her authenticity.

Claude embarks on her journey

Then “Jeanne” spent 3 weeks in Marieulles with a noble family ofMetz. Then – as befitted the “Pucelle de France” – she went on a pilgrimage to the shrine of the “Black Madonna” in Liesse. From there she went with the two brothers du Lys (the brothers of Joan of Arc) to Arlon, to the court of the Princess Elizabeth ofLuxembourg(1390-1451). The Duchess Elisabeth von Görlitz, as she was alternatively known, had been since 1409 the wife of Prince Anton ofBurgundy, who fell in the Battle of Agincourt in 1415.

During her stay in Arlon, Claude found herself in the center of the dispute over the investiture of the bishopric of Trier. There were two candidates for the episcopate: the favourite of Rome, Raban von Helmstatt, and an excommunicated nobleman, Ulrich von Manderscheid. The Duchess of Luxembourg (née von Görlitz) and Ruprecht comte de Virnebourg (ie: “Graf von Württemberg”) supported Manderscheid. “Comte de Virnebourg” (about whom we read that he had actually fallen in love with “Joan”), put Claude in charge of a mercenary military unit to be sent toCologne for the purpose of supporting Manderscheid.

From the Latin record in the chronicles of the city of Cologne, we know that she arrived there on August 2, 1436 as “puella de Francia” (“The Maid of France”) at the head of the military unit.

Johannes Nider, prior of the Dominican order in Basel and an inquisitor specializing in issues of witchcraft and witches, wrote, between the years 1435 – 1437 his famous and important work known as “Formicarius” relating to the issues of religious discipline and witchcraft. There we find some information on the stay of “Jeanne” in Cologne:

“There was a young woman, who from time to time took on the behavior of a male, and who was running around armed and with wildly flowing clothes, as soldiers in the pay of a nobleman do. She also let herself be seen dancing with men. And she used to drink and to carouse” (…).

There were two rivals who fought then, to the regret of the inhabitants, for the bishopric of Trier. The young woman boasted that she could enthrone one of them, like The Maid Joanna did with Charles, the king of the Franks, whom she helped to grow stronger in his kingdom. What’s more, did she at the same time not claim to have been that Joanna from that time, whom God allowed to rise again? “

But by chance the great inquisitor Heinrich Kalteisen was then in Cologne and he took an immediate interest in that mysterious woman. Especially since incredible stories started to be circulated about her:

“In the presence of the authorities she performed unusual things that were almost in the realm of magic. The Inquisitor has sent her a call together with a public demand to subject herself to a serious investigation.

They said that in the presence of all she tore a big cloth, which in the sight of all she restored to its original state. Then she grabbed a glass and threw her against the wall so that it crashed. But made ​​it back to an undamaged condition and did other useless things” (Johannes Nider, “Formicarius”)

The Inquisition did not catch this “Jeanne”. She managed to slip away on August 25 and return to Arlon, the seat of the Duchess of Luxembourg. However, she did not manage to avoid excommunication by the inquisitor Heinrich Kalteisen. There were three reasons for excommunication: witchcraft, wearing men’s clothes (sounds familiar, does it not? Of course, from the process of condemnation of Joan of Arc …) and support given to an excommunicated person as a candidate for bishop.

Marriage

Being in Arlon, “Jeanne” married, on November 6, 1436, a widowed aristocrat with two children, Robert des Armoises, reportedly her senior by 20 years. Robert was related, through his previous marriage, to the aforementioned friend of Jeanne, d’Arc, Robert de Baudricourt. The wedding of “Jeanne” and Robert des Armoises took place at the castle in Arlon. Soon after, they both went to Marville, to finalize the sale of one of Robert’s estates. On that occasion a notarial document appeared (1437) on which, for the first time, both titles “Jehanne du Lys – La Pucelle de France” can be seen side by side. “Jehanne du Lys” – it was, as we recall, the official title that the authentic Joan of Arc received in December 1429 from King Charles VII. Claude used both titles until the end. After her death in 1449 they were also placed on her epitaph.

Then the couple des Armoises dwelt for a time in Metz in a house opposite the church of Sainte-Segolène, and later in the castle of Robert de Armoises in Jaulny. From various places of her stay Claude wrote letters to Orleans, Voucouleurs, reportedly even to King Charles VII personally. At the same time – according to a myth – she put up a fight against the British in the vicinity of La Rochelle, from the time that the above-mentioned correspondence with the king of Castile was supposed to have occured, as a certain chronicle has it (2)

How did Claude (and Jeanne) look?

As already mentioned, Claude des Armoises married an aristocrat. You could say that, after all, she was lucky. And with her we are as well in a way. Because nobles quite often had their pictures painted. It was no different in the case of Robert and Claude des Armoises. In 1871, the local mayor of Jaulny confessed that his great-grandfather covered, at the request of the then Lord des Armoises, portraits of Jeanne and her husband, Robert des Armoises, with plaster. These portraits were painted in the form of “medallions” with facial profiles dating from the fifteenth century. Here is the profile of the face of Claude (Jeanne). Of course, this portrait, depicting a woman in her middle ages, does not show us how Joan of Arc looked in her life but as she probably would look like had she lived to the age of around 40. In fact she lived only about 20 years.

he only image dating from the fifteenth century, and believed to be modeled on the face of Joan of Arc, is the head of the statue of St. Maurice from the church of Orleans (now at the Musée historique et Archeologique). We presented this sculpture in the previous article. Now we show it from two other angles. We previously stated that Joan had brown eyes. Careful observation of the sculpture suggests a lighter color than brown. Also, the facial profile of Claude des Armoises, when enlarged and lightened, shows a blue eye. It was this sculpture and the profile of Jeanne des Armoises that served Prof. Dr. Ursula Wittwer-Backofen of the University of Freiburg to reconstruct the face of Joan of Arc. This reconstruction was carried out in 2007 at the Bundeskriminalamt in Wiesbaden. The result is the face presented at the beginning of this text. This reconstruction is shown in the documentary film “Jeanne d’Arc – Die Jungfrau von Orleans” . The sequence for the appearance of Jeanne begins at the10th minute, while the reconstruction is shown from 23.55 minutes. For our own reconstruction, see here: “Reconstructing the looks of Joan of Arc”.

The face sculpture of St. Maurice (supposedly: of Jeanne d’Arc) and the facial profile of Claude match each other by proportions. This is not the only trace of similarity between these two women. In fact, they had to be very similar. And definitely not only in terms of appearance. Inanimate objects such as sculptures, paintings and jewelry can be similar to each other only in terms of their physical appearance. With people it is different. They can talk – and therefore have certain voice, they are able to move, so similarity will also include the way of moving, walking, gesturing, etc. In order to confuse an outsider as to the identity of two different people, their physical looks or voice may suffice. But to fool those who know one of those two persons well or to make them seriously contemplate the use of a “usurper” for their own purposes, the usurper would have to match the intellectual and personality characteristics of the “original”. Let us not forget that Claude was the only usurper accepted by Joan’s old comrades of arms, nobles, aristocrats, and above all, the two brothers du Lys. They could have had a very indecent motives. Historians generally believe this. We do not believe, however, that the brothers du Lys would dare to play such a dangerous game, if Claude was less similar to Jeanne. They would not have hurried straight to Orleans, to announce there that Joan lived (which is recorded in the chronicle of Orleans). Joan was very well known there. Claude arrived there three years later and, without any problem, had been accepted as Joan not only by the population, but also by the city authorities and by those whom Jeanne stayed with in May 1429. Of all the famous usurpers it was only Claude who dared such a visit, which lasted a total of 2 weeks (and which was to take longer, but suddenly was interrupted).

Had she ever been exposed?

It is believed that the falsity of Claude as “Jeanne” is proved by the fact that as many as three times she had been exposed as a cheater: the first time in Orleans in 1439 and therefore she quickly ran away, for the second time in Paris, where she was interrogated and a third time by King Charles VII personally in 1440 or 1441. Some authors believe that the meeting of Claude and the King had already taken place in 1439. While we do not undermine the argument that Joan and Claude were two different persons, we need to emphasize, for the sake of accuracy, that the thesis of triple exposure of Claude is simply completely false. If Claude was exposed by anyone at all, it was only by Charles VII. We know this from a document by few decades later, written in the year 1516 (3). However, if this is true, the king acted inconsistently: there is no sign anywhere that he punished her for fraud and such an act could even end tragically for the deceiver indeed, the more so that Claude had been “at odds” with the Inquisition in Cologne since 1436… Instead, she was free to return to the Jaulny castle where she lived and could continue to use titles that clung to Joan of Arc. In Paris, the interrogation did not lead to any exposure and Claude was released. She had never admitted there that she was not Jeanne, and to the question of whether it was the Maid, she replied very cleverly (4). The whole of her testimony there even strongly suggests that she definitely affirmed herself as Jeanne d’Arc.

In Orleans no-one even attempted to expose her, but instead they gave her a warm welcome, and a feast to celebrate her arrival was arranged, 3 years after the anniversary funeral service was discontinued, having been established in 1431. As if that was still not enough, on arrival at Orleans, she was awarded (between July 18 and August 1 1439) quite a special gift of gold for her part in the struggle to break the English siege of the city, which lasted from 1428 till May 1429. We still do not know why in 1439 Claude unexpectedly cut short her stay in the city. This unexpected change of plans is a breeding ground for conclusions which do not find support from any shred of evidence in any source. These are such situations where it is reasonable to ask why the authors who believe that they know the truth would use unnecessary untruths to support this truth. In this way, they would just undermine it.

“The Second Face”, i.e. more similarities than differences

Anyway, if one already criticizes Claude, why not those princes and counts, who even initiated an attempt to make an excommunicated man a bishop? Who has funded that chutzpah? It was not Claude, it was them.

Claude in some way had become a tool utilized by those aristocrats who had a lot, and wanted even more. Just as before, Jeanne became a victim. Except that, at least the counts and the princess took care of Claude by having arranged her marriage and ensured a future for her, even if she did not achieve much for them. On the other hand, Charles VII did not even lift his little finger for Joan in 1431 in order to save her, even though he owed her a lot, namely his crown…

When the question arises (based on her own testimony inParisin 1440) of Claude’s propensity to violence, let us keep in mind that Jeanne also did not lack this inclination. We do not have any proof (except the aforementioned evidence fromParis) that Claude was particularly violent. Nothing really, for the whole 13 years from 1436 to 1449! And if Jeanne’s irritability is explained passionately, by Allen Williamson – by the hardships and dangers of soldiering, and the inconvenience of wearing armor, why not extend this argument also to Claude, who in the end had been exposed to similar inconveniences and dangers?

One of the biographers of Joan of Arc, Edward Lucie-Smith, writes in the preface to his book:

“My Joan is perhaps less admirable than Joan is to be found in most of the contemporary literature. She is intensely arrogant, violent (but afraid of her own violence) and not always truthful. She is a prisoner of an obsession, or of a group of obsessions. At the same time she has moments, and more than moments, of ordinary human fear, self-doubt and depression. We may pity, admire and even love her. At the same time we may feel a sneaking sympathy for those – even those who were supposedly champions of the same cause, such as Regnault de Chartres, Archbishop of Rheims – who grew to detest her”. (“Joan of Arc”, Penguin Books, 2000, p. xiii).

We do not tend to sympathize with Jeanne’s enemies. But we are able to see a bit more in her “double” than just a usurper.

“Today it is clear that the execution, with which the English authorities had intended to write finis to a troublesome career, was instead the true start of one of the most considerable legends in European history. Like most legends it appears in the variety of guises. The Joan of Voltaire, the Joan of Schiller, the Joan of Michelet, the Joan of Anatole France and the Joan of George Bernard Shaw are all different from one another. In modern historical literature she has been presented as everything from a great Christian mystic and visionary to the leader of a secret and unorthodox religion. The notion that she escaped burning, persists; and some writers have been attracted by the idea that she was not a mere peasant girl at all, but a royal bastard with Valois blood in her veins. Theories of this kind seem to me unprovable.” (E. Lucie-Smith, “Joan of Arc”, Penguin Books, 2000, page 3).

Indeed, the belief that Joan of Arc and Claude des Armoises (and even Jeanne de Sermaise) are all one and the same person, still persists here and there to this day, and namely almost continuously since the fifteenth century (5) . A manuscript, once found in England, contains an information that “Finally, they burned her publicly, or another woman like her: concerning which many people were and still are of different opinions.” The stories of other “Joans”, chiefly Claude, are a continuation of the same legend. There are authors who have rejected, and still reject, the thesis of the death of Joan in 1431, because no record of her execution has been found in the chronicle of the town of Rouen. They seem to say: “Okay, she was sentenced to death, but where is the evidence that, indeed, it was her who was killed and not someone else?”

After having married Robert de Armoises Claude lived with him in his castle in Jaulny. Jaulny is not very far from Domremy, where Joan of Arc was born and raised. The proximity of this village did not seem to bother Claude in the slightest. This supports the version of her great similarity to Jeanne. After her own death, she was buried in the chapel in the nave of the church in Pulligny, which is also close to Domremy. For at least two and half centuries there was a plaque with the inscription that read as follows:

Here lies the honourable lady

Dame Jeanne du Lys, La Pucelle de France

Dame de Tichemont

Who was the wife of our Venerable Knight

and the Lord of this place

and who passed away on the 4 th day of May 1449

Her soul rests in God

Amen (6)

Somehow that epitaph did not disturb the local population over the centuries. It was removed by order of the episcopate of France in 1909, i.e. 460 years after the death of Claude, in connection with the process of the beatification of Jeanne. (7)
The Dutch author Dick Berents in his article “The Resurrection of Joan of Arc” (in a collection of articles “Joan of Arc: Reality and Myth” ), compares Jeanne with Claude on the basis of a positive and negative stereotype, writing:

“She must have looked a bit like Joan: perhaps not enough to fool people, but enough to allow outsiders to believe that she could be the real Joan. The king did not trust his memory of her appearance. She must also have known something of the real Joan, but she certainly did not understand her.

For she was not at all like the real Joan of Arc. She spoke in vague comparisons, the real Joan always spoke clearly and understandably. She was frivolous when it came to dancing, feasting and drinking, while the real Joan was not. She killed people, but the real Joan never killed a single person. She married and had children, while the real Joan had vowed chastity before God. Apparently she had trouble putting her heart into her new identity.” (pp. 93-94)

We believe that Berents’ first argument fails for the reasons mentioned before when touching the subject of the appearance of Jeanne and Claude. We agree with Berents that Jeanne and Claude were two different persons. However, the arguments that he used, are not evidence and are not even sufficiently justified to prove the fact. As for the second argument of “speaking in vague comparisons”, we actually have only one source, quoted here in footnote No. 1, where it is mentioned that she “spoke in parables” (it is unfortunate however that it does not give any specific examples of those “parables”). And Jeanne herself was not always saying everything directly, as is shown by some of her statements from her condemnation trial – like when she told the judges about the “angel and crown” (quoted at length are those statements in the previous article.) As for the remaining points of frivolity, eating, drinking, killing and having children, let us get real:

Joan of Arc remained in the army only for one year. As for Claude, it looks like – with some breaks – she spent at least several years in this way. Even the best nature can deteriorate over time under such conditions. Especially if you think of some types Joan and Claude had to work with there. Let us mention just one such individual: Gilles de Rais. He knew Joan of Arc from her campaigns of 1429 and 10 years later Claude served with him in the army in the rank of Captain (if historians have rightly linked Claude des Armoises to this episode). He succeeded in reaching the rank of the Marshall of France and got rich in the Hundred Years War. He was an apt politician and soldier, but blinded by careerism and greed. His greed was so great that legends circulated that he engaged astrologers to produce gold…. He was also a sexual pervert, paedophile and murderer who allegedly boasted that in his life he killed 800 people. He ended up at the stake of the Inquisition in Nantes for heresy and murder in 1440. Even if Saint Joan “learned” to drink and dance in his “company”, no-one could say that she “learned” too much evil…. It is interesting to note that the “Formicarius” by Johannes Nider, quoted here before showing Claude in the bad light because of these dances and feasting, does not mention a word about any promiscuity of the woman or any other evil deeds, even a minor theft …

Speaking of killing people – this is another of Berents’ objections to Claude. There is only one single testimony by Claude that she killed someone in combat, when she had to serve in the army of the Pope (it would have been in the years 1431 to 1433). Exactly: that she killed someone in combat, not that she was “killing people”. This is a bit different from being involved in murders. Had Jeanne killed anyone in her life? Generally there is a perception that she did not. Or so she claimed, when she was being tried in Rouen, between February and May 1431. And so it was claimed more than 20 years later by witnesses in the rehabilitation trial. One does not have to be a genius to guess that if someone is prosecuted and threatened with death, then there will be no inclination on his/her part to admit to killing people. And a trial of rehabilitation of such a person on the other hand also does not serve to level any murder charge against such a person… When Joan broke her famous “Sword of Saint Catherine”, she immediately received a new one. Weighing it in her hand, and having made ​​a few sweeps with her arm, she declared with satisfaction that “it is good for cuts and thrusts.” It does not prove, of course, that she had killed anyone with any “cut and thrust,” but it also certainly does not mean that she would not be capable of this. Just look at her very bellicose “Letter to the English” to find that out (8). And do not forget about one more thing: Jeanne had never had any military rank. Claude was reportedly a Captain … From her, combat was required, and from Jeanne it was not. This does not mean that Jeanne was only a “mascot” for the army, undoubtedly she had a talent for leadership and great power of persuasion (like Claude …). Therefore, given the lack of requirement to take part in direct combat, it seems much more likely that Jeanne, rather than Claude, had lesser opportunity to have killed anyone. Personally, we believe that the boundary between the sacred and the profane is often thinner than it sometimes seems.

Well, and that Jeanne was not married and had no children? She began her campaign in 1429. She was born somewhere between 1407 and 1412 year, which would make her from 17 to 21 years old at that time. If Claude was about her age, in the year 1436 – when she first appeared “on stage” – she would have been between 24 and 29 years old. One can imagine that a person 17-21 years can easily imagine a life in virginity than a woman approaching the age of 30… Not only that: if we already speak of virginity vows by Jeanne, it is worth remembering how she described it: to remain a virgin for as long as God will require it from her (9);. And who of us knows how long Joan believed that God required it?

In our opinion an entirely different “scenario” of the story of Jeanne and Claude is more credible: that both of them were very similar to each other, both in appearance and character; energetic, enterprising and intelligent far above average. And it is not anything unheard of, that people very similar to each other physically have a number of similar mental and psychical characteristics. Therefore both Jeanne and Claude were like the two “halves” of one human nature, representing their different uses like the original and its imperfect reflection in the mirror, like the averse and reverse sides of a coin, like a work of art and its imitation. But the work of art and a copy look like twin sisters. One of these women had an ideal. However, the second one did not. And this is the important difference between Jeanne and Claude: idealism.

Such an image of this story still shows which person is better and which is worse, but it also shows that there is no artificial, primitive, Old-Testament division between the “black” and “white” characters such as “Cain and Abel”. But each of these women was able to reach out and get “to the other side” of the combined image. It also shows us Claude as a mother who raised children. Not such a “black” end to the life of the woman after all. On her portrait at the Jaulny castle she looks pretty good for a person who also went through severe trials in her life (she was also reportedly wounded in battle, like Jeanne…). Who knows if it was ultimately not those wounds that contributed to her relatively early death (if she died in 1449, she could have been between 37 and 42 years old if she was of the same age as Jeanne).

Idealism was then the quality which made for the main difference between the two women who otherwise were very similar. It was idealism of one of them that led to ​​her being called a “saint” and “heroine” while the other one is referred to as an “adventuress”. The fact that both in their lifetime were considered by many to have been frauds and usurpers, is simply a matter of proven historical fact. Just as it is the fact that today, generally only one of them is so termed. Claude is therefore a “second face” of Jeanne, both in terms of physiognomy and personality.

The identity of Claude

As for the passage quoted from the statement by Edward Lucie-Smith on unprovable theses, let us add that at least there is the opportunity to verify whether the subjects of such theses are likely to have happened or not. Who Claude des Armoises was can be verified at any time. Her remains rest where she was buried more than 560 years ago – unless they were moved elsewhere (10). They can be subjected to DNA testing – and an opportunity can be also taken to perform facial reconstruction based on her authentic skull – thus verifying the reconstruction shown here, which was done years ago in Germany. And in future – if Claude and Joan are really not one and the same person – Jeanne’s remains will be found as well. As to this we do not have the slightest doubt. It’s only a matter of time and improved techniques of criminological research.

And it would be possible to obtain DNA. Not so long ago it proved possible to reproduce the Neanderthal DNA. How much easier would it appear to extract DNA of a person living about 600 years ago? Here, a small digression: it is now relatively difficult to extract DNA of a burnt person given a large degradation of DNA. However recently scientists measure their strength against this problem as well.

Various theories of the history of Joan of Arc have been circulating for over 600 years. And there has never been any “witch hunt” in search of a variety of “revisionists”, “deniers of execution” or various kinds of propagators of a “Rouen lie” (from “Rouen”, a place of execution).

We also hope that a final and victorious end will be put to hunt for ‘witches’, or the other “deniers” and proponents of other so-called “lies”.

A Hypothesis (maybe crazy, but …)

If Claude wanted to pretend to be Joan of Arc, why then had she initially used her other name “Claude”? Dick Berents, whom we have already quoted, claimed that ” Apparently she had trouble putting her heart into her new identity.” (“Joan of Arc: Reality and Myth”, p 93). Maybe so. Although we have just some doubt as to whether a person intentionally wanting to deceive anyone, would have committed such a folly. Could a person known to be able to speak “in parables”, that is an intelligent person, not be able to hide her previous publicly known name if she wanted to be known as someone else? Not only that: if, according to Berents, Claude could not break away from her previous identity, then, the previous identity was composed not only of her first name, but also of her surname and place of origin (at least the region, if not the village or city). Why, then, did she “insist” only on her first name?

In this paper we often name her “Claude”. But in reality she seemed to have used it only at the beginning of the affair described here, in the year 1436. Afterwards she used (as it is confirmed in documents from that era), the name “Jeanne”, including the title, “du Lys” and as “Pucelle de France” and, after her marriage, her new surname “des Armoises”. The aforementioned gift, which she received in gold inOrleansin 1439, was recorded as offered “To Jeanne des Armoises” (“A Jehanne des Armoises”). Her epitaph, also has no name “Claude”, which means that she did not use it. Why then had that name been appearing at the beginning only to disappear later altogether? Perhaps indeed, as Berents wants, because at the beginning Claude had problems with adopting a “new identity”, and then gradually it became easier for her to do so. Except that, unlike Berents, we believe that a different version of the “problem of adaptation” would be much more logical.

Berents’ thesis is only a presumption and a hypothesis. In our opinion, a not very logical one. We will consider yet another possibility, yes, perhaps also unlikely, but still possible and quite logical.

To begin with, we have no information about at least half (the first half) of Claude’s life. We do not know where she came from, whose child she was and which last name she bore before the year 1436. We know that later she was giving herself out for Jeanne. We assume here also that she was not Jeanne. It seems to be sufficient to most authors to call her “a fraud”. Because she was a “usurper”, we assume. Not necessarily, however. She must have been a fraud in order to be a usurper. How can one be sure that it is just a scam? It is the only assumption at this stage – maybe true, but still only an assumption – and a hypothesis, nothing more.

Fraud in this case would undoubtedly occur if the person fully consciously presented a false identity with the aim of misleading her environment. Well, is there at least a shred of evidence that Claude did so knowingly?

We are not trying to promote fiction or products of our imagination as an “established truth.” At most, we propose simply to look among a number of different possibilities but also at this one: she did so unwittingly. How could it have possibly happened?

If she was engaged in warfare, there is little doubt that she was exposed to the risk of injury and of a loss of consciousness. More than once people were losing memory, for a short or long time, as a result of head injuries. This is especially common among veterans of wars. There are now entire websites devoted to such cases (not to mention the extensive literature), so one can check it out. This memory loss may be part of or even a whole of the so-called PTSD (“post-traumatic stress disorder”), often caused by TBI (“traumatic brain injury”). Nowadays such cases are mainly due to injuries resulting from explosions or shootings. In the fifteenth century however they were not less dangerous as a result of a direct clash in combat. Just a perusal of weaponry used at that time can convince one that the danger was very real.

Nowadays, TBI and PTSD are subject to endless research, injured soldiers undergo psychotherapy, lasting sometimes whole years, examinations, brain scans and other forms of treatment. Such possibilities, however, did not exist in the fifteenth century, which means that practically, if the symptoms did not subside automatically, convalescence (completely unaware of such conditions), could take a long time.

Having woken up and having gradually recovered from such an experience, Claude could have continued her engagement in war (for example in Rome, as she stated later in Paris), while not knowing completely who she was. Maybe it was from that “post-traumatic” period in her life that her name “Claude” came, not connected, however, to any particular surname … Just: “Claude”…

In such case, it was enough that she arrived near Metzyears later, in that region of Lorrainein which Jeanne was born, and that someone (it does not matter who!) “recognized” Jeanne in her. Claude could therefore gradually come to believe that she indeed was Jeanne. This new identity would have been able to fill existing gaps in her memory and, in addition, that particular identity was extremely attractive, meaning one could accept its genuineness extremely happily, as is measured by the fact that Claude was not the only usurper. And it would have been a particularly attractive identity to a person actively engaged in warfare.

Taking a new identity was a gradual process, hence the initial “split personality” as to the identity and to the use of two names together. The fact that they were used simultaneously disproves any possible dishonesty on Claude’s part. On the contrary, it proves that Claude was in this respect completely honest and did not try to hide anything.

In the “Chronicle of the Dean of St-Thibaut de Metz” we read that she “arrived” in the vicinity of Metz(where from?) on 20th May and that she was Jeanne and that she called herself “Claude” at the same time. The “Chronicle” does not tell us what happened before. It could have been that “transitional period” in which she could have adopted her new identity under the influence of other people, who were aroused by the fact of having found Jeanne. It said also (see footnote 1) that “on the same day her two brothers came to see her …”. What does it mean “on the same day they came”? How did they know so quickly? (there were no phones those days). Someone had to tell them before. Who? It is possible that the same people who had “found Jeanne,” and hastened to inform the two brothers du Lys…

The rest you have already read above …

Our attention was drawn to the fact of Claude’s insistence to cling to her identity as Jeanne du Lys, until her death, even after getting married and after the acquisition of an aristocratic name. Certainly the goal here could not have been to acquire a title to nobility. She was already ennobled through the name “des Armoises”, therefore she would not need to call herself “du Lys” for the next 13 years. And it aroused our wonder that she continued the acquired identity of the heroine even after having been reportedly – according to the chronicle by Pierre Sala – “exposed” by Charles VII and fell to her “knees” to confess “ the whole betrayal” to him. This in itself should have put a final end to all her claims to the personality, which was not hers. Even the attractiveness of the scheme could not have been tempting enough under such conditions, because it would be too dangerous. Nevertheless she clung to that identity as strongly as before and without having attracted any recorded penalty for the fraud … a fraud for which she could have paid dearly, especially since she had problems with the Inquisition inCologne.

We are not trying to diminish the importance of the chronicle by Pierre Sala nor his source of information in the person of Guillaume Gouffier, though Gouffier was born nearly half a century after the alleged meeting between Claude and the King, so by no means could he have been an eyewitness, and many an historian expressly states that Claude never met the King. Anyway, Gouffier (and Sala after him) limited himself to the vague comment that Claude “confessed” but did not quote the exact words with which she was to do so. It was enough after all that after having heard the King’s question about the “secret” she fell on her knees begging for forgiveness, because she did not remember any secret. And already this fact itself could have been mistaken for the admission of deceit and guilt, while there might have been no guilt at all…

Why could Claude, especially after her final “exposure” as a fraud, continue, and namely with impunity, her undue use of Jeanne’s titles in the region in which Jeanne was well known? (11) Why, after her death, could her epitaph with those two titles hang in the church for centuries, as if “officially” confirming her false identity?

We are not committing dishonesty by proposing to consider this version of events, especially if at the same time we recognize that the version seems unlikely – though still much more likely than the version according to which Claude would like to pass as someone else while dragging her previous name everywhere she went. We would commit dishonesty if we proclaimed our version as “an established truth” without warning anyone that it is merely a hypothesis.

Useful links:

• Joan of Arc: Reality and Myth (pdf)
• The Sword of God: Jeanne D’Arc Or Joan of Arc (pdf)
• Wer war Johanna von Orleans? (Video in 7 parts),
  
• Jeanne d’Arc – Die Jungfrau von Orleans
• Les Secrets de Jeanne (“revisionist” version of the story of Jeanne)
• Joan of Arc Archive (“traditional” version of the story of Jeanne + archive)
• Page of Sergey A. Gorbenko

Footnotes:

1. From “Chronicles of the Dean of St. Thibaud de Metz “(” Chronique du Doyen de Saint-Thibaut deMetz “):

“… On the 20th day of May of the above-mentioned year came Jeanne, who was in France, to La Grange aux Ormes, near St.Prive and was taken there in order to confer with each of the Lords of Metz, and she called herself Claude. And on that day her two brothers day came to see her, one of whom was a knight called Messire Pierre, and another, ‘petit Jehan’, was a squire. And they believed that she was burned, but as soon as they saw her, they recognized her and she them. And on Monday, the 21st day of that month, they took their sister with them to Boquelon, and Monsieur Nicole, who was a knight, gave her a powerful steed worth thirty francs, and two saddle pads. Monsieur Aubert Boulle gave her a riding hood, Monsieur Nicole Grouget a sword, and the said maid neatly mounted her horse and said a few things to Monsieur Nicole, by which he understood very well that it was she who was in France, and she was recognized by multiple marks as a virgin Jeanne of France, who escorted King Charles to Reims, and a few declared that she was burned in Normandy. And she spoke mostly in parables. “

2. “When the Virgin of France was in front of La Rochelle, an event of major importance took place. She wrote to the king of Castille and sent her messengers in addition to those sent to the king of France. She begged that he send her a pair of Armada ships, and His Majesty was obliged to do so in accordance with the alliance and brotherhood between His Majesty and the King of France. And they came to Valladolid, where the King stayed in the year, fourteen hundred and thirty-sixth (…) And when they came to the king with a letter from the Maid, The Great Constable showed the court the great signature, as if it was a very respectable relic. Because, as he himself was a very brave and courageous man, he loved those who were also like him and he had high esteem for the acts of the Maid (…) … and many asked the king, that he decided to send a fleet to the Maid, because it may well help the King of France (… ). And immediately The Great Constable sent orders to the sea coast in the province of Vizcaya, in Lepusca and other places, and sent twenty-five armed ships and fifteen caravels, the largest they could find, filled with weapons and the best people (…) With this assistance, the Maid took the said city, and there were other battles and victories, when the fleet of Castille has gained great prestige … “.

(“Chronicle of the Great Constable Alvaro de Luna”)

This material, according to historians is largely fictitious, or even completely fictitious. Some even believe that this is simply a “copy” from another Spanish work of the time, “Corónica de la Poncella”. Both these works show, however, the popularity Joan of Arc enjoyed in Spain…

3. “The lord told me that ten years later, a false Maid was ushered to the king, and some wanted to have their way, spreading rumors that the first Maid was resurrected. When the king heard this news, he ordered her to him and she appeared before him. He was amazed and could not say anything else than to greet her gently. And he said: ‘Welcome back, Maid, my dear friend, who in the name of God knows the secret between her and me.’

And in a surprising way this supposed Maid, after she heard these words, fell to her knees before the king and immediately confessed her whole betrayal. “ – the chronicler Pierre Sala in “Hardiesses rois et des grands empereurs” (“The boldness of the great kings and emperors”) , 1516.

The secret between the King and Joan is not known to this day. According to tradition, Joan of Arc during her first meeting with Charles VII was to tell him a secret. According to the text quoted above, Charles asked Claude about the content of that mystery, a mystery which Claude could not know.

To be more precise, “the lord” who was to tell this story, was Guillaume Gouffier who himself was born almost 50 years after the meeting of Charles with Claude.

4. “The armed men brought a woman who previously was very honorably received in Orleans. But when she was already close to Paris, the same mistake was made that she was believed to be The Maid. And for this reason the university and the parliament decided to bring her to Paris, either voluntarily or against her will. There, in the huge courtyard of the palace, she was shown to the people on the great marble pedestal. There they dealt with her ​​life and questioned her about it in every way. And she said that she was no longer a virgin and that she was married to a knight, with whom she had two sons. “

(“Journal d’un Bourgeois de Paris” or “Diary of a burgher ofParis”, written in the years 1405 to 1449)

5. A manuscript found in England (manuscript 11 542 in the British Museum) contains information that “Finally, they burned her publicly, or another woman like her: concerning which many people were and still are of different opinions.”

William Caxton in “The Chronicles of England,” claimed in 1480 that after the verdict Jeanne waited more than 9 months for her execution. In addition, other sources give the date of her death, not only as 30 May 1431, but also variously as 14 June 1431 and 6 July 1431.

“La Nef des dames vertueuses” (“Nave of virtuous women”), dated 1503, by Symphorien Champier reports that Jeanne “was captured through treachery and given to the English, who, in defiance of the French, burned her in Rouen, and still say, that the French deny it”
(“fut en trahison prise et baillée aux Anglais qui, en dépit des Français, la brûlèrent à Rouen, ce disent-ils néanmoins et que les Français nient“).

In 1570 Gabriel Naude wrote in „Livres de l’estat et succès des affaires de France”, that “The Maid was never burned in any way other than as an effigy” („Pucelle n’avait jamais été brûlée qu’en effigie”),

Nicolas Lelong wrote in 1783 in his “Ecclesiastic History of the Diocese of Laon” („Histoire Ecclésiastique du Diocèse de Laon”):

“We still doubt whether the Maid of Lorraine, who was led to the stake with her face veiled, was really burnt”

6.

8. “+ Jesus Maria +
King of England, and you, Duke of Bedford, who call yourself Regent of the kingdom of France; you William de la Pole, Count of Suffolk; John, Lord Talbot; and you Thomas, Lord Scales, who call yourselves lieutenants of the said Duke of Bedford, do justly by the King of Heaven; render to the Maid who is sent here of God, the King of Heaven, the keys of all the good cities that you have taken and violated in France. She has come here from God to restore the royal blood. She is all ready to make peace, if you will deal rightly by her, acknowledge the wrong done France, and pay for what you have taken. And all of you, archers, companions of war, nobles and others who are before you; and if this is not done, expect news of the Maid, who will go to see you shortly, to your very great damage. King of England, if you do not do this, I am Chef de Guerre, and in whatever place I shall find your people in France, I will make them go whether they will or not; and if they will not obey I will have them all killed. I am sent here by God, the King of Heaven, each and all, to put you out of all France. And if they will obey I will be merciful. And stand not by your opinion, for you will never hold the kingdom of France through God, King of Heaven, son of Saint Mary; it will be thus ruled by King Charles VII, true heritor; for God , the King of Heaven, wishes it, and this to him is revealed by the Maid, and he will enter Paris in good company. If you will not believe the news from God and the Maid, in whatever place we shall find you, we shall strike in your midst, and will make so great a hurrah [hahay] that for a thousand years there has not been one in France so great, if you do not deal justly. And you may well believe that the King of Heaven will send more strength to the Maid than you will be able to lead in all your assaults against her and her good soldiers. And when the blows fall we shall see who will have the better right from God of Heaven. You, Duke of Bedford, the Maid begs you and requires of you that you work not your own destruction. If you listen to her you will yet be able to come in her company to where the French will do the finest deed that ever was done for Christianity. And reply to this, if you wish to make peace at the city of Orleans; and if thus you do not do, you will shortly remember it to your great sorrow. Written this Tuesday, Holy Week.” [March 22, 1429.]

Of course this letter does not constitute proof that the English were being killed. It is known that many of them were taken prisoner, but prisoners were not killed. During the trial atRouen, except for the case of the Burgundian named Franquet d’Arras (who was an incredible rogue), one could not prove anything.

However, after reading this letter, I can not be entirely sure whether she would not be able to kill anyone…

9. More than that: during the process ofRouen asked Jeanne was asked (afternoon March 17, 1431):

– “Joan was it never revealed to you that if you lost your virginity, you would lose your happiness, and that your Voices would come to you no more?”

(J.d ‘A): “It has never been revealed to me”

– “And if you were married, do you think your Voices would come?”

(J.d ‘A): “I do not know, I wait on Our Lord.”

10. Serguei A. Gorbenko , a Ukrainian anthropologist and expert in facial reconstruction from skulls, was authorized in 2001 by the French government to test the burial crypt at the Basilica of St-André Cléry. Among the buried there is King Louis XI, son and successor of Charles VII, the same Charles who owed ​​his crown to Jeanne. Gorbenko found the sarcophagi desecrated and bones of the dead mixed with other bones, which probably happened during the French Revolution. Therefore he searched the adjacent crypt in which the remains of Count Jean de Dunois , comrade in arms of Joan of Arc, rest. There he discovered, to his surprise, yet another coffin in which there were bones of a woman who died at the age of over 40 years. The type of skeletal deformations convinced Gorbenko that the woman wore a suit of armor, and that she was riding a horse from an early age. She also had disproportionately large hands. Gorbenko even came to the conclusion that he found the skeleton of Joan of Arc.

He is personally convinced that Joan and Claude are not only one and the same person, but that behind them there is still someone else, namely the Princess Marguerite de Valois. About the execution of Joan in Rouen he writes: “… instead of a princess they burned another girl, perhaps also named Jeanne, perhaps a peasant, perhaps even of Domremy.” (“…вместо принцессы сожгли другую девушку , возможно также по имени Жанна , возможно крестьянку и возможно из Домреми .’).

“In 2001, facing a mess of bones in the crypt of the basilica of Notre Dame de Clery, I was forced to acquaint myself with them and the history of the burials in more detail, which showed me these amazing facts.”
(„В 2001 году, столкнувшись с путаницей в размещении костей в склепах базилики Нотр-Дам де Клери, я был вынужден изучать их и историю погребений более тщательно, что открыло мне эти удивительные обстоятельства”).

There is yet another twist to the story of Jeanne des Armoises. When Jeanne’s epitaph was removed from the chapel in the church (and possibly her body from the crypt…), Father Celestin Piant who was the parish priest in Pulligny was seen in his last years of life, spending time in meditation in front of this ossuary (see photo above) in front of the church, on the cemetery ground. He also wished to be buried in front of the ossuary. His wish was granted to him and he was buried there after his death in 1938. Was he convinced that the remains of Jeanne d’Arc (des Armoises) were moved there from the crypt?
More on the church, cemetyry, the crypt and the ossuary on this website
http://www.jeannedomremy.fr/S_RouenClery/pulligny.htm

Either way, the history of the phenomenon known as “Joan of Arc” is indeed a fascinating one and perhaps we shall return to it.

11. In 1476 in a court case concerning the Vouthon family of Sermaize, especially the brother of the mother of Joan of Arc, Isabel Romeé, several witnesses testified that “Jeanne” was regularly seen in Sermaise in the 1440’s and 1450’s, when she was visiting the Vouthons with her brother (or “brother”), Jean (this was the “petit Jehan,” mentioned here at the beginning), to feast with them. (In the 1450’s this must have been the other impostor, “Jeanne de Sermaise”). She was known there as “Jehanne La Pucelle.” One of those witnesses, 70-year-old Jehan la Montigueue, testified that in 1449 (it had to be before May 1449, we presume) “Jehanne,” arrived there again. She was dressed in male attire. After the meal, the family played tennis. (Tennis had been known in France since the twelfth century. At that time racquets were not used in the game, and the ball was struck with the palm of the hand. Racquets appeared only in the sixteenth century). One of the local clergyman joined in the game. Afterwards “Jeanne” (ie our “Claude”) told the cleric that now he could say that he had played with the “Pucelle de France”. The news gave the Reverend great joy …

She had audacity and a sense of humor, one has to admit, a bit like her predecessor, the real Jeanne, who – as mentioned in the first article – once assured the famous monk, Brother Richard, that she was not a witch: “Approach boldly. I will not fly away “…

Сообщение Claude, le deuxième visage de Jeanne d’Arc появились сначала на SAGOR.

A donzela de Orleans

Notícias – Enviado dia 30 de Maio de 2011
http://www.sobrenatural.org/noticia/detalhar/16696/a_donzela_de_orleans/

Santa Joana d’Arc (em francês Jeanne d’Arc) (Domrémy-la-Pucelle, 6 de janeiro 1412 — Ruão, 30 de maio 1431), por vezes chamada de donzela de Orléans, era filha de Jacques d’Arc e Isabelle Romée e é a santa padroeira da França e foi uma heroína da Guerra dos Cem Anos. Descendente de camponeses, gente modesta e analfabeta, foi uma mártir francesa canonizada em 1920, quase cinco séculos depois de ter sido queimada viva. Foi apenas no século XIX que a França redescobriu esta personagem trágica.

A data de seu nascimento é imprecisa, de acordo com seu interrogatório em 24 de fevereiro de 1431, Joana teria dito que na época tinha 19 anos portanto teria provavelmente nascido em 1412. (Não se sabe a idade correta de Joana pois naquela época não se importavam com a idade exata, por isso o termo certo a usar seria “mais ou menos”. Joana declarou uma vez que, quando perguntada sobre sua idade, “tenho 19 anos, mais ou menos”).

Filha de Jacques d’Arc e Isabelle Romée, tinha mais quatro irmãos: Jacques, Catherine, Jean e Pierre, sendo ela a mais nova dos irmãos. Seu pai era agricultor e sua mãe lhe ensinou todos os afazeres de uma menina da época, como fiar e costurar. Joana também era muito religiosa ia muito a igreja e frequentemente fugia do campo para ir orar na igreja de sua cidade. Quando ela tinha 13 ou 14 anos ela teve a sua primeira experiência mística. Ela ouviu uma voz chamando-a e acompanhada de uma luz. Ela recebeu as visões quando cuidava das ovelhas do seu pai. Visões posteriores eram compostas de mais vozes e ela foi capaz de identificar as vozes como sendo de São Miguel, Santa Catarina de Siena e Santa Margarete entre outras. Em 1428 suas mensagens tinham um fim especifico. Era para se apresentar-se para Robert Bauricourt , que comandava o exercito do rei na cidade próxima. Joana convenceu um tio a leva-la, mas Robert riu dela e comentou com o seu pai que ele deveria disciplina-la.

Mas as visões continuaram e secretamente ela deixou sua casa e retornou a Vancoulers. Baudricourt duvidou dela, mas modificou sua posição quando chegaram as noticias de sérias derrotas nas batalhas de Herrings do lado de fora de Orleans em fevereiro de 1429 exatamente conforme Joana havia predito. Ele enviou Joana com uma escolta para o falar com o Rei e ela escolheu viajar disfarçada com roupas de homem para sua própria proteção. Em Chinon, o rei Carlos estava disfarçado, mas ela o identificou e por sinais secretos eles se comunicavam e ela o convenceu a acreditar na origem divina das sua visões e da sua missão.

Em seu julgamento, Joana afirmou que desde os treze anos ouvia vozes divinas. Segundo ela, a primeira vez que escutou a voz, ela vinha da direção da igreja e acompanhada de claridade e uma sensação de medo. Dizia que às vezes não a entendia muito bem e que as ouvia duas ou três vezes por semana. Entre as mensagens que ela entendeu estavam conselhos para frequentar a igreja, que deveria ir a Paris e que deveria levantar o domínio que havia na cidade de Orléans. Posteriormente ela identificaria as vozes como sendo do arcanjo São Miguel, Santa Catarina de Alexandria e Santa Margarida.

Munida de uma bandeira branca, Joana chega a Orléans em 29 de abril de 1429. Comandando um exército de 4000 homens ela consegue a vitória sobre os invasores no dia 9 de maio de 1429. O episódio é conhecido como a Libertação de Orléans (e na França como a Siège d’Orléans). Os franceses já haviam tentado defender Orléans mas não obtiveram sucesso.

Ela pediu uma tropa de soldados para ir a Orleans .O seu pedido foi muito questionado na corte e ela foi enviada para ser examinada por um painel de teólogos em Poities. Após um exame de tres semanas o painel aconselhou a ao rei Carlos que fizesse uso dos seus serviços. Diz a tradição que um dos membros do painel era um cardeal que conhecia a verdadeira aparência de Santo Miguel, muito bem guardado nos arquivos de Roma e quando perguntou a Joana com era São Miguel, ela o descreveu exatamente como estava descrito no arquivo secreto em Roma.

A ela foi dada a tropa e um estandarte especial feito para ela com a inscrição “Jesus:Maria” e o símbolo da Santíssima Trindade na qual dois anjos presenteavam a ela uma flor de lis e Joana vestia um armadura branca e sua tropa entrou em Orleans em 29 de abril .Sua presença revigorou a cidade e em 8 de maio as forças inglesas que cercavam a cidade foram capturadas.

Ela foi ferida no peito por uma flecha o reforçou a sua reputação de guerreira.

Ela começou uma campanha em Loire com o Duque d’ Alençon, e eles se tornaram grandes amigos.
A campanha teve grande sucesso em parte graças ao elevado moral das tropas, com a presença de Joana e as tropas britânicas se retiraram para Paty e de lá para Troyes. Joana agora estava tentando fazer com que o rei aceitasse a sua responsabilidade e lutou pela sua coroação em 17 de julho de 1429.
E a missão de Joana, conforme as suas visões, estava completada.

Daí em diante devido ao fato que Carlos não forneceu se nem suporte nem sua presença conforme prometido, Joana sofreu varias derrotas. O ataque a Paris falhou e ela foi ferida na coxa. Durante a trégua de inverno Joana ficou na corte onde ela continuava sendo vista com ceticismo .Quando as hostilidades recomeçaram ela foi para Compiegne onde os franceses estavam resistindo ao cerco dos Burbundians. A ponte movediças foi fechada muito cedo e Joana e suas troas ficaram do lado de fora. Ela foi capturada e levada ao Duque de Burgundy em 24 de maio. Ela ficou prisioneira até o fim do outono. O rei Carlos não fez nenhum esforço em liberta-la. Ela havia previsto que o castelo seria entregue ao ingleses e assim aconteceu. Ela foi vendida aos lideres ingleses na negociação. Os ingleses estavam determinados a ficarem livres do poder de Joana sobre os soldados franceses .

Como os ingleses não podiam executa-la por estar em uma guerra eles forjaram uma maneira de julga-la como herege .Em 21 de fevereiro de 1431 ela apareceu a um tribunal liderado por Peter Cauchon, bispo de Beauvais, o qual tinha esperança que os ingleses o ajudariam a faze-lo Arcebispo de Rouen. Ela foi interrogada sobre as vozes, sua fé e sua vestimenta masculina. Um sumário falso e injusto foi feito e suas visões foram consideradas impuras em sua natureza, uma opinião suportada pela Universidade de Paris.

O tribunal declarou que, se ela se recusasse a retratar, seria entregue aos seculares como um herege . Mesmo sob tortura ela recusou a se retratar. Quando finalmente ela foi trazida para uma sentença formal no Cemitério de Santo Ouen, diante de uma enorme multidão ela retratou-se apenas um pouco e de forma bastante incerta e foi devolvida a prisão e voltou a vestir as roupas masculinas que havia concordado em abandonar. Ela teve a coragem de declarar que tudo que ela havia dito antes era verdade e que ela havia recuperado a sua coragem e que Deus havia na verdade enviado ela para salvar a França dos ingleses.
Assim no dia 30 de março de 1431 ela foi levada a praça pública do mercado em Rouen e queimada viva. Joana não tinha completado 20 anos. Suas cinzas foram atiradas no Sena. Em 1456 sua mãe e dois irmãos apelaram para a reabertura do caso, com o que o Papa Calistus III concordou.
O julgamento e o veredicto foram anulados e ela foi canonizada como uma santa virgem e mártir. Ela era chamada La Pucelle “a Virgem de Orleans” .
Na arte litúrgica da Igreja Santa Joana é mostrada como uma garota numa armadura, com uma espada, ou uma lança e as vezes com uma bandeira com as palavras “Jesus:Maria” e as vezes com um capacete .

Nas pinturas mais antigas, ela tinha longos cabelos caindo nas suas costas, para mostrar que ela era vvirgem. Ela as vezes ela é mostrada incentivando o rei , ou seguida de uma tropa ou em roupas femininas com um espada.

Popularmente venerada por séculos, foi finalmente beatificada em 1909 e canonizada em 1920. Foi declarada oficialmente padroeira da França em 1922
Existem histórias paralelas a esta que informam que a figura de Joana era diferente. Ela teria chegado para a batalha em um cavalo branco, armadura de aço, e segurando um estandarte com a cruz de Cristo, circunscrita com o nome de Jesus e Maria.

Segundo esta outra versão, Joana teria sido apenas arrastada pelo fascínio sobrenatural de seus sonhos e proposta de missão a cumprir segundo a vontade divina e sem saber nada sobre arte de guerra comandou os soldados rudes, com ar angelical, e em sua presença ninguém se atrevia a dizer ou praticar inconveniências. Ela apresentava-se extremamente disciplinada.[2]

Teoricamente Joana já não tinha nada mais que fazer no exército já que havia cumprido sua promessa perfeitamente, havia cumprido corretamente as ordens que as vozes lhe haviam dado. Mas ela, como muitos outros, viu que enquanto a cidade de Paris estivesse tomada pelas tropas inglesas, dificilmente o novo rei poderia ter claramente o controle do reino de França.

Joana foi ferida por uma flecha durante uma tentativa de entrar em Paris. Isto acelerou a decisão do rei em bater em retirada no dia 10 de setembro. Com a parada o rei francês não expressava a intenção de abandonar definitivamente a luta, mas optava por pensar e defender a opção de conquistar a vitória mediante a paz, tratados e outras oportunidades no futuro.

Na primavera de 1430, Joana d’Arc retomou a campanha militar e passou a tentar libertar a cidade de Compiègne, onde acabou sendo dominada e capturada pelos borguinhões, aliados dos ingleses, em 1430.

Foi presa em 23 de Maio do mesmo ano. Entre os dias 23 e 27 foi conduzida à Beaulieu-lès-Fontaines. Joana foi entrevistada entre os dias 27 e 28 pelo próprio Duque de Borgonha, Felipe, o Belo. Naquele momento Joana era propriedade do Duque de Luxemburgo. Joana foi levada ao Castelo de Beaurevoir, onde permaneceu todo o verão, enquanto o duque de Luxemburgo negociava sua venda. Ao vendê-la aos ingleses, Joana foi transferida a Ruão.

Joana foi presa em uma cela escura e vigiada por cinco homens. Em contraste ao bom tratamento que recebera em sua primeira prisão, Joana agora vivia seus piores tempos.

O processo contra Joana teve início no dia 9 de janeiro de 1431, sendo chefiado pelo bispo de Beauvais, Pierre Cauchon. Foi um processo que passaria à posteridade e que converteria Joana em heroína nacional, pelo modo como se desenvolveu e trouxe o final da jovem, e da lenda que ainda nos dias de hoje mescla realidade com fantasia.

Dez sessões foram feitas sem a presença da acusada, apenas com a apresentação de provas, que resultaram na acusação de heresia e assassinato.
No dia 21 de fevereiro Joana foi ouvida pela primeira vez. A princípio ela se negou a fazer o juramento da verdade, mas logo o fez. Joana foi interrogada sobre as vozes que ouvia, sobre a igreja militante, sobre seus trajes masculinos. No dia 27 e 28 de março, Thomas de Courcelles fez a leitura dos 70 artigos da acusação de Joana, e que depois foram resumidos a 12 , mais precisamente no dia 5 de abril. Estes artigos sustentavam a acusação formal para a Donzela buscando sua condenação.

No mesmo dia 5, Joana começou a perder saúde por causa de ingestão de alimentos venenosos que a fez vomitar. Isto alertou Cauchon e os ingleses, que lhe trouxeram um médico. Queriam mantê-la viva, principalmente os ingleses, porque planejavam executá-la.

Durante a visita do médico, Jean d’Estivet acusou Joana de ter ingerido os alimentos envenenados conscientemente para cometer suicídio. No dia 18 de abril, quando finalmente ela se viu em perigo de morte, pediu para se confessar.

Os ingleses impacientaram-se com a demora do julgamento. O Conde de Warwick disse a Cauchon que o processo estava demorando muito. Até o primeiro proprietário de Joana, Jean de Luxemburgo, apresentou-se a Joana fazendo-lhe a proposta de pagar por sua liberdade se ela prometesse não atacar mais os ingleses. A partir do dia 23 de maio, as coisas se aceleraram, e no dia 29 de maio ela foi condenada por heresia.

Joana foi queimada viva em 30 de maio de 1431, com apenas dezenove anos. A cerimônia de execução aconteceu na Praça do Velho Mercado (Place du Vieux Marché), às 9 horas, em Ruão.

Antes da execução ela se confessou com Jean Totmouille e Martin Ladvenu, que lhe administraram os sacramentos da Comunhão. Entrou, vestida de branco, na praça cheia de gente, e foi colocada na plataforma montada para sua execução. Após lerem o seu veredito, Joana foi queimada viva. Suas cinzas foram jogadas no rio Sena, para que não se tornassem objeto de veneração pública. Era o fim da heroína francesa.

Joana d’Arc usava roupas masculinas desde o momento da sua partida de Vaucouleurs até sua abjuração em Rouen.[4] Isto motivou debates teológicos em sua própria época e levantou outras questões também no século XX.

A razão técnica para a sua execução foi uma lei sobre roupas bíblicas.[5] O segundo julgamento reverteu a condenação em parte porque o processo de condenação não tinha considerado as exceções doutrinárias referentes a esse texto.
Em termos de doutrina, ela era prudente ao se disfarçar como um escudeiro durante uma viagem através de território inimigo, e era cautelosa ao usar armadura durante a batalha.

O Chronique de la Pucelle afirma que isso dissuadiu abuso sexual, enquanto ela estava acampada nas batalhas. O clérigo que testemunhou em seu segundo julgamento afirmou que ela continuava a vestir roupas do sexo masculino na prisão para deter molestamentos e estupro.[6] A preservação da castidade foi outro motivo justificável para travestir-se: suas roupas teriam atrasado um assaltante, e os homens estariam menos propensos a pensar nela como um objeto sexual em qualquer caso.[nota

Joana D’arc surge na história da França durante a Guerra dos 100 Anos (1337-1453)entre franceses e ingleses. Encontramos dois motivos fundamentais para a guerra. O primeiro foi a intenção do rei da Inglaterra, Eduardo III em ocupar o trono francês. O segundo, foi de ordem econômica, caracterizando a disputa franco-britânica pela região de Flandres, rica na produção de tecidos.

Em 1429, ocorre uma importante mudança nos rumos da guerra em favor dos franceses. Trata-se da libertação da praça forte de Orleans, dominada pelos ingleses, por Joana Dâ?TArc, até então vista apenas como uma camponesa mística. Sua liderança e carisma se aliaram e comandando um pequeno exército, Joana levou os franceses à vitória e contribuiu para exaltar o sentimento nacionalista, vital para posterior formação do Estado Moderno francês. Com a intenção de abafar o nacionalismo francês, Joana Dâ?TArc aprisionada, foi acusada pelos ingleses de heresia e bruxaria, para depois ser condenada por um tribunal da Igreja e queimada viva em Ruão em 1431.

Após alguns anos, os franceses consolidaram importantes ofensivas, derrotando os ingleses em Formigny e Castillon (1453), quando foi conquistada a cidade de Bordeaux, finalizando a guerra.

No contexto europeu, a Guerra dos Cem Anos não foi um fato isolado. O século XIV assinala a crise mais intensa do feudalismo, em transição para o capitalismo, sendo marcado pela trilogia “guerra, peste e fome”. A guerra portanto, convive com a peste negra, que trazida do Oriente por mercadores italianos, desde a reabertura do Mediterrâneo pelas cruzadas, provocou em poucos anos a morte de 1/3 da população europeia. A fome foi uma consequência direta da devastação dos campos pela guerra e pela peste, afetando não só o feudalismo decadente, como também o capitalismo nascente, na medida em que limitava o consumo, para nova economia de mercado.

Mártir francesa canonizada em 1920 (1412-1431). Heroína da Guerra dos Cem Anos, ajuda a libertar a França do domínio inglês. De família modesta, nasce em Domrémy e, aos 13 anos, afirma ouvir vozes divinas lhe pedirem para salvar a França da…
mão dos ingleses. Durante cinco anos, mantém essas mensagens em segredo. Em 1429, deixa sua casa na região de Champagne e viaja para a Corte do rei francês Carlos VII.

Convence-o a colocar as tropas sob seu comando e parte para libertar a cidade Orléans, sitiada pelos ingleses há oito meses. à frente de um pequeno Exército, derrota os invasores em oito dias, em maio de 1429. Um mês depois, conduz Carlos VII à cidade de Reims, onde ele é coroado no dia 17 de julho. A vitória em Orléans e a sagração do rei reascendem a esperança dos franceses de libertar o país. Na primavera de 1430, Joana retoma a campanha militar e tenta libertar a cidade de Compiègne, dominada pelos borgonheses, aliados dos ingleses. é presa em 23 de maio do mesmo ano e entregue aos ingleses. Interessados em desacreditá-la, eles a processam por bruxaria e heresia. Submetida a um tribunal católico em Rouen, é condenada à morte depois de meses de julgamento. é queimada viva na mesma cidade em 30 de maio de 1431, aos 19 anos. A revisão de seu processo começa a partir de 1456 e a Igreja Católica a beatifica em 1909. Em 1920, é declarada santa pelo Papa.

Victoria Sackiville-West, escreveu Santa Joana D’Arc (Ed. N.Fronteira, 1964, p. 263/294), onde relata trechos autênticos do processo de Joana D’Arc, queimada viva como herege em Rouen, à 30 de maio de 1431. Estátua em Paris

Sentença: “Que a mulher comumente chamada de Jeanne la Pucelle… será denunciada e declarada feiticeira, adivinha, pseudoprofeta, invocadora de maus espíritos, conspiradora, supersticiosa, implicada na prática de magia e afeita a ela, teimosa quanto à fé católica, cismática quanto ao artigo Unam Sanctam, etc, e, em diversos outros artigos de nossa fé, cética e extraviada, sacrílega, idólatra, apóstata, execrável e maligna, blasfema em relação a Deus e Seus santos, escandalosa, sediciosa, perturbadora da paz, incitadora da guerra, cruelmente ávida de sangue humano, incitando o derramamento do sangue dos homens, tendo completa e vergonhosamente abandonado as decências próprias de seu sexo, e tendo imodestamente adotado o traje e o status de um soldado; por isso e por outras coisas abomináveis a Deus e aos homens, traidora das leis divinas e naturais e da disciplina da Igreja, sedutora de príncipes e do povo, tendo, em desprezo e desdém a Deus, consentido em ser venerada e adorada, dando as mãos e a roupa para serem beijadas, hereje ou, ou de qualquer modo, veementemente suspeita de heresia, por isso ela será punida e corrigida de acordo com as leis divinas e canônicas…”

E a autora narra a execução da seguinte forma: “…Mãos inglesas seguraram-na rudemente e a impeliram em direção ao cadafalso, para onde a ergueram e onde a estaca e os feixes de lenha estavam à sua espera. Era feito de estuque, e muito alto, tão alto que o carrasco teve dificuldade em alcançá-la, e foi incapaz de fazer seu trabalho rapidamente. Em vez de uma coroa de espinhos, puseram-lhe um chapéu alto de papel, como uma mitra, contendo as palavras: ‘Herege, relapsa, apóstata, idólatra’… La Pierre, a pedido dela e enviado por Masieu, foi buscar o crucifixo na igreja próxima de Saint-Sauveur e, subindo o cadafalso, segurou-o à sua frente. Joana lhe disse que descesse quando o fogo fosse aceso, mas que continuasse a segurar o cruxifixo no alto para que ela pudesse vê-lo.
Enquanto isso, eles a amarraram à estaca, e alguns ingleses riram quando ela chamou Santa Catarina, Santa Margarida e São Miguel em voz alta e gritou: “Ah, Rouen! tenho grande medo que tenhas de sofrer pela minha morte”. Então, enquanto as chamas estalavam e subiam, ela chamou Jesus repetidamente e em voz alta; sua cabeça caiu para a frente, e foi a última palavra que a ouviram pronunciar…Para que não houvesse nenhuma dúvida possível quanto à morte da feiticeira – pois os ingleses tinham medo de que surgisse algum rumor de sua fuga -, o carrasco recebeu ordens de abrir as chamas e mostar seu corpo nu e carbonizado pendurado na estaca.”
http://www.portalsaofrancisco.com.br/alfa/joana-darc/joana-darc-1.php

Condenada à fogueira por heresia, foi supliciada publicamente na praça do Mercado Vermelho, em Rouen, em 30 de maio de 1431.
Local onde se encontram os restos mortais da Heroína Francesa, Joana D arc.
A história registra que as cinzas dela (ou o resto do corpo forram retiradas da pira e jogadas no rio Sena.
Mas há uma lenda, que us seguidor fiel teria escondido parte, nos quais hoje são uma das relíquias da Igreja Católica.
Oração
Ó Santa Joana D’Arc, vós que, cumprindo a vontade de Deus, de espada em punho, vos lançastes à luta, por Deus e pela Pátria, ajudai-me a perceber, no meu íntimo, as inspirações de Deus. Com o auxílio da vossa espada, fazei recuar os meus inimigos que atentam contra a minha fé e contra as pessoas mais pobres e desvalidas que habitam nossa Pátria.
Santa Joana D’Arc, ajudai-me a vencer as dificuldades no lar, no emprego, no estudo e na vida diária. Ó Santa Joana D’Arc atenda ao meu pedido (pedido). E que nada me obrigue a recuar, quando estou com a razão e a verdade, nem opressões, nem ameaças, nem processos, nem mesmo a fogueira.

Ó Santa Joana D’Arc, vós que, cumprindo a vontade de Deus, de espada em punho, vos lançastes à luta, por Deus e pela Pátria, ajudai-me a perceber, no meu íntimo, as inspirações de Deus. Com o auxílio da vossa espada, fazei recuar os meus inimigos que atentam contra a minha fé e contra as pessoas mais pobres e desvalidas que habitam nossa Pátria.
Santa Joana D’Arc, ajudai-me a vencer as dificuldades no lar, no emprego, no estudo e na vida diária. Ó Santa Joana D’Arc atenda ao meu pedido (pedido). E que nada me obrigue a recuar, quando estou com a razão e a verdade, nem opressões, nem ameaças, nem processos, nem mesmo a fogueira.
Santa Joana D’Arc, iluminai-me, guiai-me, fortalecei-me, defendei-me.
Amém.
No Sincretismo
OBÁ – Sincretismo
Saudação: Obá Xirê.

Dia da Semana: 2° ou 4° feira.
Sincretismo: Joana D’arc ou Santa Catarina.
Elemento: Fogo.
Mineral: Cobre.
Algumas ervas de Obá: manjericão e mangueira.
Domínios: Águas Turbulentas.
Animal: Galinha de Angola.
Comida: Moqueca de ovos, manga, amalá.
Cores: Vermelho e branco ou amarelo e laranja.
Símbolos: Escudo e lança e um Ofá (arco e flecha).
Onde recebe Oferendas: A beira de um rio.
Comida para oferecer: Pato, cabra e coquem.
Particularidade: Assim como Xangô, também é uma justiceira.

Ponto Riscado
4 Pontos Cantados de OBÁ:

Gira no terreiro oh minha mãe Obá. Protege os seus filhos, pra gira concentrar. Firma o seu reino aqi no meu congá. Nos dá sabedoria, vem iluminar. Com as forças da terra eu vou trabalhar, me envolve em sua luz oh minha mãe Obá 2x ………..2x

Clareia Obá iê, clareia Obá iê. Oh mãe da sabedoria, venha nos valer. 2x Você trouxe elementos, gerou nova energia. Criou o conhecimento, é mãe da sabedoria. Clareia Obá iê, clareia obá iê. Oh mãe da sabedoria venha nos valer. 2x Ela é quem reveste a serra, ela é quem sustenata o mar. é a rainha da terra que se expande pelo ar ……….2x

Ela traz conhecimento, vem me iluminar. Clareia meu pensamento, Oh minha mãe Obá. Ela é nossa verdade, vem me sustentar com sua sabedoria. Oh minha mãe Obá. Irradia o tempo todo, sabe ensinar. Dona do conhecimento oh minha mãe Obá. 2x ……..2x

Olha aquele passarinho, contruiu seu ninho lá no reino de Obá. Com sua mãe, com muito carinho. Concentrando a terra contriu seu lar. Hoje ele é mestre do conhecimento, com sabedoria pode me ensinar. Pra que eu também construa o meu ninho nas terras sagradas de mamãe Obá 2x……….2x

Fonte: http://umbandadeamor.blogspot.com/2008/02/ob-sincretismo.html

A versão alternativa

Joana DArc, a “Donzela de Orleans”, não teria sido camponesa e muito menos morreu na fogueira, segundo as conclusões do médico ucraniano Serhiy Horbenko, especialista em material ósseo. A heroína e mártir francesa, que comandou os exércitos de seu país na retomada de Orleans (1429), expulsando os ingleses, chamava-se na verdade Marguerite de Valois, era filha de Carlos VI e morreu na prisão aos 60 anos, declarou o perito numa entrevista ao jornal The Independent.

O cirurgião ortopedista foi convidado pelo governo francês a estudar os restos mortais do rei Luis XI e sua família. Após uma minuciosa pesquisa nos arquivos da igreja de St. Bernard e da basílica de Notre Dame de Clery, o especialista está convencido de ter descoberto a verdade sobre a heroína.

Horbenko acredita que Joana DArc, nascida a 6 de janeiro de 1412 em Domrémy e morta a 30 de maio de 1431 em Rouen, segundo os livros sobre ela, foi sepultada com outros Valois numa das criptas da basílica de Clery. “Os ossos indicam que a mulher usava uma pesada armadura e tinha desenvolvido músculos semelhantes aos de outros cavaleiros da época”, declarou.

“Eram tempos em que as pessoas acreditavam em milagres e penso que um grupo de nobres idealizou um plano para incentivar o povo e os exércitos e desmoralizar assim aos ingleses”, afirmou o médico. “Para essa finalidade, serviria uma mulher enviada por Deus para defender a França e legitimar as pretensões do delfim Carlos ao trono”.

De acordo com o médico, foram os próprios aristocratas franceses que escolheram Marguerite de Valois, filha ilegítima de Carlos VI, educada desde pequena na “arte da guerra”. “A origem nobre da jovem foi mantida em segredo devido à enorme influência que ela tinha no campo de batalha, e esse detalhe poderia pôr em risco os planos para o trono da França”, ressaltou.

Horbenko nega que Joana tenha sido queimada viva, garantindo que foi outra mulher, condenada por heresia em Rouen na mesma época, quem morreu nas chamas. A “verdadeira” Joana D’Arc terminou seus dias aprisionada, falecendo aos 60 anos. Segundo o perito, seus restos mortais foram sepultados junto aos de Luis XI, filho de Carlos VI.
fonte: http://www.parana-online.com.br/editoria/mundo/news/69782/?noticia=MEDICO+DA+NOVA+VERSAO+A+HISTORIA+DE+JOANA+DARC

Сообщение La Pucelle d’Orléans появились сначала на SAGOR.

© Евгений ГУЦУЛ

Непроявленные лики

“Еженедельник 2000” 03.03.2010 www.2000.net.ua

Сообщение Visages non manifestés появились сначала на SAGOR.