Реконструкція «Ярославна з Галича» – галицька княжна XII ст. – Робота С.О.Горбенко – 2000 р.

«Щодо похованої біля княжого саркофага молодої дівчини чи жінки, доводиться сказати, що була це, напевно, визначна особа, коли її тільки одну поховали в галицькому соборі зі златоглавом візантійського походження на чолі і біля самого саркофага князя Осмомисла. Може, це була його донька, про яку не дійшло до нас ніякої літописної вістки.»

Ярослав Пастернак

Портрет – реконструкція обличчя галицької княжни – вірогідно третьої доньки князя Ярослава Осмомисла і його дружини Ольги Юріївни (Довгорукої – доньки кн. Юрія Довгорукого) (Посилання. Уривок із книги С.О.Горбенко. Ярослав Осмомисл – реконструкція антропологічна та історична. – Львів-Винники, 1996.-Розділ. – 3.1. Літописна і генеалогічна ідентифікація жіночого поховання XII ст.. з Успенського собору Галича-Крилоса.-С.110.).

Поховання князівни поблизу саркофага князя Ярослава було відкрито в 1937 р. відомим археологом Д-ром Я.І.Пастернаком (Посилання: Науковий подвиг Ярослава Пастернака) в притворі Успенського кафедрального собору Галича–Крилоса.

Череп її був переданий вченим на зберігання археологічного музею НТШ у Львові. Потім він зберігся в фондах Історичного музею м. Львова. Кістки князівни були покладені Я.Пастернаком в скриньку разом із кістками і черепом кн. Ярослава Осмомисла, яку вдруге львівські археологи віднайшли в 1991 році в крипті собору Св.Юра у Львові.. (Посилання: Повернення із забуття : друге відкриття в 1991 р. у Львові місцезнаходження кісток галицького князя Ярослава Осмомисла (+1187) або

«Скринька Пастернака»:). Робота С.О. Горбенко. Липень-серпень 2000 р. Полтава-Львів. Пластилін. Робота експонувалася лише 1 раз прямо в вигляді пластилінової моделі в відкритій експозиції Історичного музею м. Львова. Про наявність копій з цієї роботи у автора відомостей немає.

З історії реконструкції обличчя галицької княжни

«Вперше про цей череп – череп Ярославни з Галича, я почув ще в 1993 р. І не тільки почув, а й ще побачив його. Бо мені показав його один із моїх нових львівських знайомих молодий тоді ще археолог Святослав Терський.

Звичайно я був вражений рештками гаптованого золотом чільця що мов навічно вріс крізь віки в чоло молодої дівчини, як німий свідок колишньої слави і…печалі.

«Невідома князівна» – так звав тоді цей череп Святослав, так звали його і інші львівські науковці. Тоді я ще не чув про знахідку Я. Пастернака 1937 р., тому і для мене цей череп був невідомим. Втім таким він залишався недовго, бо в 1995 році, розпочавши дослідження кісток із скриньки Пастернака, я, одразу ж, пізнав з фотографій череп невідомої князівни з Історичного музею, який колись мені показав С.Терський.

Правда, дослідивши нечисленні кістки скелету дівчини, і навіть остаточно переконавшись в її спорідненості із князем, тоді в 1995 р. я не робив її портрету. Причина була не тільки в моїй надзвичайній завантаженістю роботою над книгою і дисертацією, але ще й в тому, що тоді в 1995-1996 рр. я не володів методикою реставрації відсутніх кісток черепа, а нижньої щелепи в цього черепа не було.

Вона чомусь не збереглася, хоча в 1937 році Я.Пастернак її знайшов, про що свідчать два фото – з монографії самого Я.Пастернака і із відомої книги Р.Пащина. (рис.).

Лише після роботи у Франції, знайомства з лабораторією проф. Р.Перро і працею над черепом Св.Бернарда, я оволодів цією методикою, яку вперше використав при роботі із портретом Св.Бернарда.

І от повернувшись з Франції в травні 2000 року в Україну я вирішив спробувати відновити по цій методиці нестачу – нижню щелепу до цього черепа. Моє завдання спрощувалося наявністю фотографій 1937 р. цієї щелепи, що дозволяло мені провірити вірність пропорцій, які я обчислив. Таким чином відновивши нижню щелепу мені вдалось зробити цю реконструкцію яка була вперше продемонстрована вченій раді Львівського історичного музею в вересні 2000 р.»

Витяг з неопублікованої книги С.О. Горбенко «Пам’ять: Проявлені Лики»

Ярослав Пастернак про череп князівни с Галича:

«А що ще було великою несподіванкою, то те, що на самому вступі моєї цьогорічної праці, у поширеній минулорічній сонді найшов я – погляньте! – ось цей саркофаг. Великий і тяжкий, тесаний з однієї камінної брили цей саркофаг. Великий і тяжкий, тесаний з однієї камінної брили білого вапняка, з таким же тяжким, трішки випуклим, але розбитим віком.

Він такого типу, які зустрічаються у Києві у княжій добі. Зовсім не орнаментований і без написів, бо й не був призначений для публічного виду. В ньому ж тлінні останки, мабуть, князя. Та певне, що саркофаг був ограблений, невідомо коли, можливо у ХІІ ст., у часі татарських наїздів; на це вказує розбите віко саркофага й порозкидані кістки покійника.

Біля цього саркофага, трішки від нього на схід, найшлися тлінні останки молодої княжни або боярині, поховані в дерев’яній домовині, з якої нема вже сліду. Череп цієї покійниці здобила золотом гаптована діадема; його добув я в цілості та перевіз до Львова»

Ярослав Пастернак – розмова із С.Щуратом. (із спогадів С.Щурата.) Щурат С. На руїнах катедри Осмомисла// Наша Батьківщина.-1937.-№9.-С.185./І.Коваль. Ярослав Пастернак – дослідник княжого Галича./Ярослав Пастернак. Старий Галич:археологічно-історичні досліди у 1850-1943 рр.- Івано-Франківськ: Плай, 1998 р. – С. 11-12.

«При самім саркофагу Осмомисла, на віддалі ледве 25 см на схід від нього, при цьому ж мурі 37 знайшлося поховання молодої жінки, вік якої за станом зубів можна було означити 18-20 літ. Кістяк був укладений просто в землі, колись мабуть в дерев’яній домовині, і лежав на глибині всього 60 см під підлогою притвору собору. Долішню його частину знищила якась значно пізніша яма, виповнена кусками цегли, а над зацілілою його горішньою частиною залягала та сама нерушена верства спаленої глини – слід давньої підлоги – яка вкривала й сусідній цілий саркофаг. Тому обидва поховання належать до часів існування ще цілого собору, тільки жіночий покладено, мабуть, трохи пізніше* в землю.

На чолі в молодої жінки досить добре збереглося чільце з дрібно пружкованої упоперек парчі, 310 мм завдовжки і 26 мм завширшки, а на ньому шість разів напереміну в протилежних позиціях повторений золотою ниткою гаптований мотив двох відвернутих одна від одної, спинками стулених спіральок з оздобними «крильцями» по боках (табл.XI, внизу і рис.45., ч.1).

За головою молодої жінки стояла в могилі тонесенька скляночка туліпанової форми і та зеленкувато-жовтого кольору, теж, напевно, візантійський імпорт (рис.48). Вона вся побита, так що можна було відтворити її лише на рисунку, її висота виносить 72 мм, промір скріпленого валочком отвору 75 мм., промір розширеного дна 32 мм.

Для датування цієї скляночки важне те, що під час наших пізніших розкопів на «Золотому Току» в Крилосі, на місці колишнього княж двору, знайшлося долішня частина точнісінько такої самої скляночки разом з череп’ям глиняного посуду XII ст. А знову при розкопах на місці Десятинної церкви в Києві Мілєєв знайшов у 1909 р. в могилах княжих часі останки посудин з тонкого, крихлого скла. На його думку, в цих скляночках, давали небіжчикам до могили свячену оливу, те саме призначення мала, напевно, й нами знайдена скляночка. Як виходить з розкопів Мілєєва, цей звичай зберігся був у Києві, мабуть, аж до часі митрополита Петра Могили.

Щодо похованої біля княжого саркофага молодої дівчини чи жінки, доводиться сказати, що була це, напевно, визначна особа, коли її тільки одну поховали в галицькому соборі зі златоглавом візантійського походження на чолі і біля самого саркофага князя Осмомисла. Може, це була його донька, про яку не дійшло до нас ніякої літописної вістки.

З цього факту виходить ще одно: вже само найближче сусідство похованої молодої дівчини-жінки зі саркофагом вказує безсумнівно на те,що в саркофагу була похована світська особа-отже князь – а не духовна особа, епіскоп.»

Ярослав Пастернак. Старий Галич. – Івано-Франківськ:Плай, 1998 р. – С.183-184.

Череп Ярославни – «череп невідомої княжни» з фондів Історичного музею м. Львова наданий для реконструкції обличчя в 2000 р. С.О.Горбенку . Фото Бориса Дацюка. 2000 р.

Порівняння фотографій черепа Ярославни з Галича у Я.Пастернака і Р.Пащина с фотографіями 2000 р.

Краніологічне дослідження черепа княжни вказало на змішаний європеоїдно-монголоідний тип її обличчя, особливо відчутний в будові орбіт і рельєфу середнього відділу обличчя. Оскільки Ярослав Осмомисл як і Ростиславичі в цілому не мали монголоїдної крові це очевидно пояснюється впливом генів матері княжни – княгині Ольги Юріївни (Довгорукої), доньки князя Юрія Довгорукого (+15.05.1157) і половецької княжни, доньки хана Аєпи (+1117) – дружини кн. Юрія Довгорукого і матері і Андрія Боголюбського і Ольги Юріївни. Зокрема цей монголоїдний вплив простежується і на черепі кн.. Андрія Боголюбського, який досліджували Д.Я.Рохлін і В.Гінзбург в 1934 р., і зовні добре видно з реконструкції М.М.Герасимова.

Реконструкція за черепом Ярославни з поховання в притворі Успенського собору стародавнього Галича (Галич-Крилос.). XII ст. :

2 етап. Антропологічний тип.

Для остаточного рішення моделі жіночого головного убору використовувалися схеми К.Стамерова для доби Київської Руси: (Посилання. Рис.)

3 етап. Остаточний варіант реконструкції за черепом Ярославни з поховання в притворі Успенського собору стародавнього Галича (Галич-Крилос.). XII ст. :

3 етап. Остаточний варіант реконструкції за черепом Ярославни з поховання в притворі Успенського собору стародавнього Галича (Галич-Крилос.). XII ст. :

Княжна Ярославна с Галича і її родичі Рюриковичі:

В ході ідентифікаційного дослідження мною було встановлено, що є висока вірогідність того, що молода княжна з Галича, похована біля саркофагу князя Ярослава є третьої донькою князя Ярослава Осмомисла і його першої дружини Ольги Юріївни, доньки князя Юрія Довгорукого.

С того виходить що князь Андрій Боголюбський є її рідним дядьком. (Посилання: С.О.Горбенко. Літописна і генеалогічна ідентифікація жіночого поховання XII cт. З Успенського собору Галича Крилоса/ Ярослав Осмомисл – реконструкція антропологічна і історична. – Львів-Винники, 1996 р. – С. 110-122.).

Цей факт не тільки підтвердив належність поховання в саркофазі князю Ярославу Осмомислу, але допоміг пояснити деякі раніше незрозумілі історичні факти – зокрема тісні зв’язки Галицького князівства з Новгородським князівством, через особу князя Мстислава Мстиславича Удатного, який згідно наших висновків і є сином цієї княжни, а отже внуком Ярослава Осмомисла. (Посилання: С.О.Горбенко. Літописна і генеалогічна ідентифікація походження Мстислава Мстиславича жіночого поховання XII cт. З Успенського собору Галича Крилоса/ Ярослав Осмомисл – реконструкція антропологічна і історична. – Львів-Винники, 1996 р. – С. 122-127.).

Сообщение Princess Jaroslavna – the daughter of Jaroslav Osmomysl. Ancient Halych – XII Century появились сначала на SAGOR.

Boyarin from Galich-Krylos XII c.

Портрет галицького боярина з Галича-Крилоса XII cт.

Портрет – реконструкція обличчя русича-галичанина ХІI ст. з

Поховання № 21 цвинтаря церквиСв.Іоанна, на території урочища Царинка стародавнього Галича (нині с. Крилос Івано-Франківської обл.. Україна).

Розкоп к.і.н. Ю.Лукомського 1988 -1992 р.. Експедиція Інституту Українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України.

Пластична реконструкція по черепу, пластилін. Робота С.Горбенка, 1996 р. Фото реконструкції – Є.Г.Бєлий.

З моделі роботи зняті дві гіпсові копії. Одна зберігається у фондах Львівського музею історії релігії. Друга – в приватній колекції автора реконструкції.

Портрет експонувався на трьох виставках – в 1998 році на міжнародній конференції присвяченій 1100 – річчю стародавнього Галича в с. Крилос, в 2000 р. у Львові на виставці реконструкцій С.О.Горбенко «Погляд з Минулого» і в 2000 р. у Франції в м.Труа на виставці «Le vrai visage de Bernard de Clairvaux» разом з іншими реконструкціями С.О.Горбенко.

Схема – реконструкція княжого Галича XII-XIII cт. Із монографії В.В.Грабовецького «Нарис історії Галича».- Галич, 1997.- С.112.

Місце розташування поховання № 21 цвинтаря церкви Св.Іоанна в Урочищі Царинка (нині с. Крилос Івано-Франківської обл.. Україна)

Антропологічно череп і поховання досліджувались Т.О.Рудич і С.О.Горбенко.

Результати дослідження опубліковані Т.О.Рудич в статті «Антропологічний склад населення стародавнього Галича» в збірнику «Галич і Галицька земля».- Київ-Галич, 1998 р. і в антропологічному звіті ГААЕ 1991 -1992 р.

Витяг із звіта антропологічного обстеження черепа з поховання №21 Т.О. Рудич: «Повний череп, довгі трубчасті кістки, уламки тазових кісток. Череп за формою брахікраний, дуже високий, ймовірно штучно деформований. Обличчя дуже низьке, середньо широке, добре профільоване в горизонтальній площині. Орбіти низькі, ніс широкий, має чітко окреслені контури.

На черепі спостерігається значний розвиток рельєфу: надперенісся – 6 балів. Потиличний пагорб – 4 бали, соско видний відросток – 3 бали. Черепні шви ущільнені. Стертість зубів до 4 балів.

Довгі трубчасті кістки невеликих розмірів, з помірно вираженим рельєфом. На великогомілковій та променевій кістках розростання, пов’язані з захворюванням» – З листа Ю.Лукомського С.Горбенку від 3.ІХ.1994.

Опис цього ж черепу перед реконструкцією обличчя і голови, складено С.О. Горбенко 11. V. 1996 р. :

Череп мезокраний, сфеноїдної форми з розвинутим рельєфом.. Надбрівні дуги – зрощені – 2 бала. Надперенісся – V балів. Орбіти кутоподібної форми. Очниця замкнута. Край орбіти заокруглений. Горизонтальне профілювання орбіти – похиленна (європеоїдний тип). Ніс виступаючий з опуклою спинкою. Передньоносова вість – 4 бали. Тип будови нижнього краю грушовидного отвору – передносові ямки. Прикус – ножицеподібний – псалідонтія. Виразний щелепний прогнатизм.

Зрощенність черепних швів відповідає вікові – 55-60 років.

Особливості будови черепу – виразно асиметричний. Соскоподібний відросток зліва – 25,8 мм, справа. – 23,3 мм. Потилична кістка асиметрична, вродженна деформація зліва. Права іклова ямка більш глибока ніж ліва – права – 11, 1 мм, ліва – 9 мм. На лусці лобної кістки зліва латеральніше від лівого лобного бугра слід від двох зарощених різаних або рубаних ран. Ближче до лобного горба довжиною 25мм, другий майже паралельний йому глибший довжиною до 40 мм.

Ці сліди вказують на те, що даний індивід або був двічи поранений в чоло (в одне і те ж місце) холодною зброєю, або поранений один раз холодною зброєю, що мала дві гострі (бойові) поверхні. Цікаво, що серед колекції Львівського арсенала зберігається рідкісна шаблі арабського виробництва типу «Зюльфікар» (рис.7), що також має два леза. Припускаємо що галицький боярин міг бути поранений зброєю подібного типу. Причому якщо удар був завданий клинком типа «Зюльфікар» то в даному випадку рану цей чоловік дістав при нападі в приміщенні. Зовні слід від поранення залишив рубець на чолі Vподібної форми, що відображено нами в реконструкції.

Портрет-реконструкція обличчя русича-галичанина ХІІI ст. з поховання № 21 на території стародавнього м.Галич. Розкоп Ю.Лукомського 1988 -1992 р. . Експедиція Інституту українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України. Робота С.О.Горбенка.

Рис.1. Череп боярина з Галича-Крилоса (ХІІ ст.) з поховання №21 поблизу церкви Св.Іоанна (урочище Царинка) Розкоп експедиції Ю.Лукомського, Інститут Українознавства АН України, м. Львів. Фото Є.Г.Бєлий. 1996.

Реконструкція за черепом обличчя галицького боярина XII cт. Етапи.

Рис.2. Графічна реконструкція по черепу боярина з Галича-Крилоса (ХІІ ст.) з поховання №21 поблизу церкви Св.Іоанна (урочище Царинка) Розкоп експедиції Ю.Лукомського, Інститут Українознавства АН України, м. Львів. Фото Є.Г.Бєлий. 1996. Робота С.О. Горбенка. Лівий профіль.

Рис. 3. Портрет – реконструкція обличчя русича-галичанина ХІІI ст. з поховання № 21 на території стародавнього м.Галич. Антропологічний типаж – без волосся. Пластилін. Робота С.О. Горбенка.

Рис. 4. Портрет – реконструкція обличчя русича-галичанина ХІІI ст. з поховання № 21 на території стародавнього м.Галич. Закінчений варіант. Пластилін. Робота С.О.Горбенка.

Зустріч через віки:

Цікаво зауважити, що через кілька місяців по завершенні цієї реконструкції автор роботи випадково зустрів молоду жінку типаж обличчя якої повністю відповідав типажу обличчю русича з Галича XII ст.

Впадають в очі явно подібні риси обох облич – овал обличчя, великі очі, ніс с горбинкою і виразний прогнатизм, немов молода жінка була далекою родичкою предка, що жив майже вісім століть назад. З її люб’язної згоди ми в лабораторії зробили знімки ії поруч з портретом боярина з Галича. Ці знімки також експонувалися на виставках. Див рис. 5.

Рис. 7. Арабська шабля типу «Зюльфікар» з колекції Арсеналу Львівського історичного музею.

Хоча ця робота і була презентована автором на трьох експозиціях (в Галичі-Крислосі, 1998, у Львові, 2000 і в м. Труа – Франція) вона ніколи не була опублікована в наукових виданнях окремо. Портрет галицького боярина XII ст . згадується лише в двох статях публічної пресси.

Сообщение Boyarin from Galich-Krylos XII c. появились сначала на SAGOR.

© Іван БАНАХ, Юрій ГУДИМА

ЛІКАРСЬКА ЕКСПЕРТИЗА ДЛЯ ВОЛОДАРІВ ГАЛИЦЬКОГО ТРОНУ

Дата публікації 15.05.2010 | Рубрика 1. Історія міста
Іван БАНАХ, Львів, лікар-реанімолог, краєзнавець. Юрій ГУДИМА, Львів, історик.
ЛІКАРСЬКА ЕКСПЕРТИЗА ДЛЯ ВОЛОДАРІВ ГАЛИЦЬКОГО ТРОНУ/
Місто під Гаєм – портал про місто Підгайці та Підгаєцький район. /

http://www.pidhaitsi.com.ua/?p=417

За останні півтора десятка років на книжкових полицях з’явилося чимало нової літератури з української медієвістики. Зокрема, фундаментальні праці „Князь в древней Руси: власть, собственность, идеология” Олексія Толочка (Київ, 1992), „Українська шляхта з кінця XIY до середини XYII ст. (Волинь і Центральна Україна)” Наталії Яковенко (Київ, 1993), „Князівські династії Східної Європи (кінець IX – початок XYI ст.). Склад, суспільна і політична роль. Історико-генеалогічне дослідження” Леонтія Войтовича (Львів, 2000), „Акти та документи Галицько-Волинського князівства XIII – першої половини XIY ст. Дослідження. Тексти” Олега Купчинського (Львів, 2004). Орієнтуючись на ці праці й опираючись на відповідну джерельну базу, дослідники можуть братися за написання так званої „тотальної історії” у дусі французької школи „Анналів” початку XX ст., тобто такої історії, яка б, за визначенням Ярослава Грицака, „охоплювала всі без винятку сторони життя людини, включно з такими незвичними для традиційної історіографії темами, як історія тіла, одягу, їжі, читання, дитинства, сексуальності, смерті і т.ін.” Осягнути мету не можна засобами лише одного історичного аналізу. Необхідно ламати міждисциплінарні перегородки.

Прикладом такої роботи є, зокрема, дослідження Сергія Горбенка, який займається антропологічною реконструкцією історичних осіб, у т.ч. князів. Досвід лікаря-невролога та історика для створення історичних портретів „сильних світу цього” застосував чеський дослідник Іван Лєсни.

Ми ж пропонуємо спробу додати до історичних портретів деяких галицьких і волинських князів такий, без сумніву, важливий штрих, як стан здоров’я. Як зазначив у генеалогічних дослідженнях Леонтій Войтович, „князі виступали носіями традиції державності”. Сподіваємось, що наші дослідження також, хоча б якоюсь мірою, допоможуть відповісти на запитання: наскільки об’єктивний хід історії залежить від окремої особи, зрештою, від стану її здоров’я.

В історичній літературі по-різному трактовано захворювання князя Володимирка – то як параліч у результаті інсульту, то як інфаркт міокарда чи стенокардію, неправильно оцінено ефективність проведеного лікування. Діагноз хвороби Володимира Васильковича, враховуючи детальний опис її перебігу та симптоматики, не викликає сумніву. Натомість про діагностування хвороби очей Данила Галицького нічого не відомо. Антропологічне і патологоанатомічне дослідження останків проведено тільки стосовно одного – Ярослава Осмомисла.

Інформацію про здоров’я та недуги князів почерпнуто виключно з літописів – Київського (XII ст.) та Галицько-Волинського (XIII ст.), які опубліковані в перекладі на сучасну українську мову Теофілом Кострубою („Галицько-Волинський літопис”, 1936) та Леонідом Махновцем („Літопис Руський”, 1989). Відомості писемних історичних джерел спіставлено з матеріалами клінічної медицини – кардіології, артрології, ортопедії, офтальмології, онкології. Наскільки відомо, досі вивчення таких біографічних аспектів галицько-волинських князів не велось.

Після розпаду єдиної Київської держави по смерті великого князя Мстислава-Гаральда Великого (1076-1132) роль нового державотворчого осередку в історії України поступово переходить до Галицького князівства, яке згодом стало ядром Галицько-Волинської держави.

Творцем Галицького князівства був князь Володимирко (Володимир Володаревич, бл. 1104-1153), який об’єднав кілька дрібніших уділів, котрі відсепарувалися від Волинського князівства, і 1141 року осів у новій столиці – Галичі на Дністрі. Енергійному, далекоглядному, хитрому Володимирку, крім інших чеснот, були притаманні також підступність і клятвопорушництво.

Цікавий переказ вміщено у Київському літописі, який висвітлює події лютого 1153 року. Володимирко вів тривалу боротьбу за незалежність Галицького князівства проти волинського князя Ізяслава Мстиславича (бл. 1096-1154), який прагнув повернути втрачені його предками уділи. Крім того, Ізяслав Мстиславич боровся за київський великокняжий престол.

Основним його суперником був суздальський князь Юрій Долгорукий (бл. 1090-1157). Використовуючи ситуацію, Володимирко уклав союз із Юрієм Долгоруким, оженивши свого сина Ярослава Осмомисла з його дочкою. Натомість Ізяслав утримував союзницькі відносини з королем Угорщини Гейзою II (1130-1162), який відігравав роль арбітра в регіоні. У ході війни Володимирко отримав перевагу і захопив прикордонні волинські землі вздовж річки Горинь.

У відповідь Ізяслав і Гейза II спільними силами розбили його біля Перемишля. Хитрощами і підкупом Володимирко добився перемир’я з угорцями. Проте Гейза II погоджувався залишити його на троні тільки за умови повернення Ізяславу Погориння. На доказ мала бути здійснена присяга на переданому угорцями хресті св. Стефана. Вдаючи важко хворого, Володимирко присягнув і Гейза II відступив до Угорщини. Коли ж від Ізяслава прибув посол і нагадав Володимирку про клятву, той, насміхаючись, відповів: “Чи це той малий хрестик ?”

Далі події розвивалися стрімко. В той же день, за літописом, &ldqldquo;одспівавши вечерню, Володимир… пішов із божниці. І коли був він на тім місці, на сходах, де ото поглузував над Петром, він сказав: “Ой! Се хтось мене вдарив у плече!” і не міг він із того місця ні трохи поступити, і став падати. Але тут підхопили його під руки, і однесли його в горницю, і поклали його в окріп. І говорили, що це ломота підступила, а інші по-другому говорили, і багато прикладали припарок. І настав пізній вечір, і став Володимир знемагати вельми, а коли було спати пора, то тоді Володимир, галицький князь, преставився”.

У цьому повідомленні важливі кілька моментів: хвороба наступила гостро у відносно молодого чоловіка (до 50 років), безпосередньо після психоемоційного навантаження (переговори з послом), початком захворювання був різкий больовий синдром з локалізацією болів, як слід думати, в грудній клітці, з іррадіацією в спину, можливо в руку. Одночасно виникла виражена загальна слабість (не зміг ступити кроку, став падати). Хвороба привела до смерті впродовж декількох годин (після вечірньої відправи до пізнього лютневого вечора).

Відразу треба зазначити, що не йдеться про інші хворобливі симптоми, такі як блювота, кровохаркання, посиніння лиця, параліч на одному боці руки і ноги, отже, ймовірніше, їх не було, оскільки, при їх очевидності, вони мали бути згадані автором детального опису.

Вказана симптоматика характерна для інфаркту міокарда, розшаровуючої аневризми грудного відділу аорти, тромбоемболії легеневої артерії, спонтанного пневмотораксу, перфорації і розриву стравохода.

Для перфорації (продірявлення) і розриву стравохода необхідна вказівка на попередню тривалу невиліковну хворобу (рак стравохода), травму тулуба, сильне фізичне навантаження в момент захворювання, наявність блювоти з кров’ю від початку захворювання.

Спонтанний пневмоторакс (раптовий доступ повітря у плевральну порожнину, стиснення легені та зміщення середостіння з серцем в сторону) також виникає після тривалої хвороби (туберкульоз, рак легені), при травмі грудної клітки, супроводжується різкою задишкою, кашлем. Тромбоемболія легеневої артерії розвивається після тривалого перебування на ліжковому режимі, супроводжується ціанозом (посинінням шкіри) лиця і верхньої половини тіла. Всі ці хвороби приводять до летального результату, але літописець не згадує про такі симптоми і обставини їх виникнення, отже таку патологію виключаємо.

Інфаркт міокарду провокується фізичними та психоемоційними навантаженнями, проявляється гострими болями за грудиною або в ділянці серця, що іррадіюють у ліву руку, шию, живіт, тривають кілька годин і більше, супроводжуються страхом смерті, загальною слабістю. Це так званий типовий перебіг інфаркту міокарда (у 70-90% випадків), a є ще атипові варіанти, що супроводжуються тільки болями в животі, або задишкою, раптовою втратою свідомості; може взагалі не бути больових відчуттів. Прикладання припарок, застосування окропу протипоказано. Захворювання часто закінчується летально.

Для розшаровуючої аневризми грудного відділу аорти характерний дуже сильний біль у спині, який може віддавати в руки, шию, поширюватися вниз по животу, супроводжується різкою слабістю, паралічами, втратою свідомості. Це захворювання важко зразу відрізнити від інфаркту міокарда. Більшість хворих помирає через лічені години, дні.

Подібно до інфаркту міокарда починається приступ стенокардії напруги, але при цьому болі є короткочасними (до 10 хвилин) і не приводять до смерті.

Одна з форм інсульту – субарахноїдальний крововилив починається раптово з відчуття удару, але локалізація болів у потиличній ділянці; хвороба часто супроводжується блювотою, порушенням свідомості. При інших формах інсульту – геморагічному, ішемічному крім раптових болів голови швидко розвивається параліч руки і ноги з однієї сторони тіла.

Отже, причиною смерті Володимирка не був інсульт. Помер князь, вірогідно, внаслідок інфаркту міокарда або розшаровуючої аневризми грудного відділу аорти. Симптоматика цих захворювань подібна. Лікувальна тактика була неправильною, хоча, швидше за все, зарадити князеві вже було нічим.

Наступником Володимирка на Галицькому троні був його син Ярослав Осмомисл (бл.1129-1187). За його правління Галицьке князівство зміцніло, розширило свої кордони до Чорного моря за рахунок земель по обидва береги Дністра. У Київському літописі записано, що він був “мудрий і вимовний, богобоязнений,… шанований в чужих краях”, проте відзначено також, що він “сам не ходив на чолі своїх військ особисто”.

Тобто князь сам не ходив на війну, покладаючись повністю на своїх воєвод, хоча користувався широким авторитетом, як могутній володар. Як могутній володар у добу Середньовіччя міг не бути воїном? Відповідь на це дають антропологічні і патологоанатомічні дослідження останків князя, знайдених 1937 р. у м. Галичі на Крилосі, перепохованих у Львові в крипті собору св.Юра і вдруге віднайдених 18 вересня 1991року.

З-поміж уцілілих кісток Ярослава Осмомисла виявлено сильно здеформовану ліву стегнову кістку з потовщеною головкою і шийкою (ширшими і товстішими, ніж справа), яка не повністю заходила в кульшову западину тазу, де формується кульшовий (тазо-стегновий) суглоб, внаслідок чого також наступила деформація кульшової западини.

Таким чином встановлено порушення функції кульшового суглоба. Без змоги надійно опиратися на ліву ногу, людина переносила всю вагу тіла на здорову праву ногу. Це зумовило фізіологічне збільшення правої стегнової кістки та компенсаторне видовження лівої гомілки. Крім того, на правій нозі, на яку падало основне навантаження, виявлено виражений деформуючий артроз колінного суглоба.

На кістках ніг і рук немає слідів патологічних переломів і некрозів, отже людина постійно перебувала на полегшеному режимі. Знайдені кістки верхніх кінцівок ліва ключиця, права плечова кістка слаборозвинуті, без явищ деформуючого артрозу, з вираженим остеопорозом (коли відбувається вимивання солей кальцію з кісток).

Це також свідчить про майже повну відсутність у житті людини фізичних вправ і занять. Також виявлено добре збережені зуби, що характерно для тривалого дотримання дієти. Проте зуби більше стерті справа. Встановлено асиметрію лиця: права гілка нижньої щелепи коротша, ніж ліва, верхня щелепа на 7 мм. зсунута вправо.

Автор дослідження Сергій Горбенко пояснює ці зміни так: з дитинства Ярослав Осмомисл хворів хворобою Пертеса (асептичним некрозом голівки стегнової кістки) зліва, правобічною кривошиєю. Все життя турбували болі в лівому кульшовому суглобі, кульгавість, згодом з’явилися болі і порушення функції правого колінного суглобу.

Хворобу з дитинства лікували дієтою, якої князь дотримувався все життя, оскільки патологія невиліковна. Щоб не посилювалися болі в суглобі, і щоб не травмувати хвору ногу, лікарі забороняли будь-які фізичні заняття, вправи зі зброєю.

Тому сам Ярослав Осмомисл не ходив у походи, а політичні проблеми вирішував мудрою дипломатією, за що здобув широкий авторитет і прізвисько “Осмомисл”. Наявність у дитинстві правобічної кривошиї зумовило порушення жувальних рухів, більше стирання зубів з правого боку, асиметрію лиця.

З літопису “Повість временних літ” відомо, що великий князь Ярослав Мудрий (978-1054), який доводився Осмомислу прапрапрадідом, теж кульгав на праву ногу; це довело і антропологічне дослідження його останків. Хвороба Пертеса є спадковою, отже факт кульгавості у родичів підтверджує наявність цієї хвороби в князівській династії.

За даними клінічної артрології, травматології, ортопедії хвороба Пертеса (остеохондропатія, асептичний некроз голівки стегнової кістки) є спадковим захворюванням, хворіють ним частіше хлопчики (до 80% випадків) віком 4-12 років, хвороба розвивається повільно, спочатку з’являється незначний біль у кульшовому суглобі, який іррадіює в коліно, пах, куприк, виникає кульгавість під час ходи; через це людина оберігає хвору ногу при навантаженнях.

Від цього з роками виникає атрофія м’язів сідниці, стегна, розвивається контрактура суглоба на боці ураження. Нога вкорочується, спочатку незначно, за рахунок реактивного скорочення м’язів, згодом у зв’язку з підвивихом стегнової кістки у кульшовому суглобі; при цьому наступає вкорочення ноги на 2-4 см.

Процес триває 2-6 років, після чого гострота його повільно стихає. Проте голівка стегнової кістки поступово деформується, набуває грибовидної форми, розвивається деформуючий остеоартроз кульшового суглоба. Він розростається, спотворюється його форма, біль у ньому стає постійним, хворі стають чутливі до зміни погоди і атмосферного тиску, зменшується обсяг рухів у ньому. З часом наростає контрактура кульшового суглоба: нога постійно перебуває в положенні помірного згинання, приведення і зовнішньої ротації стегна; ходити людина може тільки з допомогою милиці.

До сих пір вважалося, що великий князь Ярослав Мудрий хворів підвивихом правого кульшового суглоба, що розвинувся внаслідок інфекційного процесу в цьому суглобі (запалення правого кульшового суглоба), перенесеного в дитинстві, як наслідок запалення середнього вуха (отит). Проте діагностування асептичного некрозу голівки стегнової кістки (неінфекційного) у його нащадка Ярослава Оомомисла і можливість спадкової передачі цього аахворювання дозволяють похитнути усталену версію хвороби Ярослава Мудрого.

По смерті Ярославового сина і наступника Володимира (1199) Галицьке князівство було об’єднане з Волинським князівством в єдину державу заходами волинського князя Романа Мстиславича (1153-1205), який осів у Галичі. Проте Роман втрутився у громадянську війну гвельфів і гібелінів у Німеччині, виступивши на боці кайзерів, традиційних союзників Києва ще від часу Ярослава Мудрого.

Під час переходу через Польщу Роман попав у засідку і був убитий польськими князями, які підтримували папу римського у війнах гвельфів і гібелінів. По його загибелі розпочалися міжусобні війни в Галицько-Волинській державі, які ледь не довели до її розпаду.

Тимчасове зміцнення настало за князя Мстислава Удатного (?-1228). Юний син Романа Данило (1201-1264), званий Галицьким, прагнучи повернути батькову спадщину, зробив ставку на Мстислава Удатного і одружився з його дочкою. Після тривалої боротьби Данило відновив єдність держави, одночасно проводячи активну зовнішню політику.

Епізодом її була його спроба закріпитися в Центральній Европі. Прагнучи здобути для свого сина Романа Даниловича (1229-1258) герцогство Австрію і заручившись підтримкою короля Угорщини Бели ІV (1206-1270), Данило Галицький одружив Романа зі спадкоємицею австрійських герцогів Бабенбергів Гертрудою (1226 – 1288) і залишив його у Відні. Але на авансцену виступив конкурент Романа король Чехії Пшемисл Отокар II (1233-1278).

Претендуючи на австрійську спадщину, він одружився з тіткою Гертруди Маргаритою, старшою за нього на 20 років, і рушив на Відень. Роман із нечисельним військом був оточений в замку Гімберг. Йому на поміч вирушив Данило Галицький із сином Левом (1228-1301), своїми воєначальниками дворським Андрієм і тисяцьким Юрієм Домажиричем, васалами литовськими князями Тевтивиллом і Едивидом, союзниками польськими князями Болеславом Стидливим краківським (1226-1279) та Владиславом опольським (?-1281).

У червні 1253 року об’єднане військо вторглося в землі Чеського королівства і підійшло до м.Опави. Проте Данило захворів на очі і не міг ефективно керувати штурмом фортеці.

Літописець свідчить, що оборонці Опави на чолі з воєводою Бенешем, відступали в замок і не встигли зачинити за собою ворота, крізь які русичі могли увірватися в місто. Але “Данило ж тяжко болів на очі, і не бачив він, що сталося у воротах. Але бачив він, що люди його біжать, і видобув він меча свого, одігнав їх, і через те не взяв город… Він бо всю війну болів на очі, і многі заставляли його вернутися, але він не зробив сього”.

Як відомо, згодом Данило відійшов з-під Опави, переслідуючи Бенеша, взяв м. Носельт (Носедле), далі змусив підкоритися воєводу Гербурта, який віддав Данилові свій меч. Проте ініціативу у війні було втрачено: Пшемисл Отокар II окупував Австрію і домігся розірвання шлюбу Романа з Гертрудою.

Роман Данилович змушений був покинути Відень. Австрія залишилася за Чехією. Данило, повертаючись через Польщу, у кінці серпня 1253 року у Кракові зустрів послів від папи римського. Треба зазначити, що на той час Данило Галицький схилився від традиційної орієнтації на кайзерів, влада яких у Рейху ослабла, в бік папи римського. Від папи Данило отримав королівську корону, яку прийняв у грудні 1253 року в Дорогичині, недалеко від своєї столиці Холма.

У повідомленні літописця є кілька важливих обставин: хвороба була важкою, але князь не був прикутим до ліжка, міг очолити військовий похід, керувати бойовими діями; в нього було порушення центрального зору, але повної сліпоти не було.

Хвороба тривала “всю війну”, тобто 2-3 місяці, з червня до серпня 1253 року, після чого наступило покращення, оскільки відомо, що восени Данило ходив на ятвягів, після того коронувався, продовжував війни з татарами. Також слід відзначити двобічний патологічний процес очей.

Такі хвороби, як катаракту, глаукому, відшарування сітківки, макулодистрофію сітківки, пухлини очного яблука, виключаємо зразу, оскільки всі вони прогресують і приводять до повної втрати зору. Про травму очей вказівки немає. Отже хвороба Данила мала запальний характер. Проте нагниваючі обмежені процеси абсцес повіки, флегмону очниці виключаємо, вони однобічні, а при відсутності лікування можуть приводити до сліпоти.

Запальні процеси зорових нервів ретробульбарний неврит зорового нерва теж виключаємо з тієї ж причини. Таким чином патологія мала інфекційний генез. Залишається встановити локалізацію.

Серед оболонок очного яблука – кон’юнктива, рогівка, склера, райдужка, війчасте тіло, судинна оболонка, сітківка повсюди може локалізуватися інфекційне запалення, відповідно – кон’юнктивіт, кератит, склерит та епісклерит, ірит, іридоцикліт, хоріоїдит, ретиніт. Вірусне запалення кон’юнктиви трахому не враховуємо, оскільки вона була занесена до Європи після походу Наполеона в Єгипет у 1798-1799 pp.

Стійке порушення зору викликають ураження сітківки або рогівки, проте, як правило, запалення поширюється на сусідні тканини, тобто одночасно на сітківку і судинну оболонку, рогівку та кон’юнктиву, отже треба думати про хоріоретиніт або кератокон’юнктивіт.

Центральний серозний хоріоретиніт починається із затуманення зору, через кілька днів з’являється темна пляма перед оком, різке зниження зору, порушення сприйняття кольорів, поширення процесу на друге око. Покращення наступає через кілька днів або тижнів, проте згодом спостерігається рецидивування хвороби.

Аденовірусний епідемічний кератокон’юнктивіт починається гостро, ураження двобічне, відзначаються почервоніння очного яблука, відчуття запорошеності в оці, сльозотеча, помірні слизово-гнійні виділення з ока, набряк повік. Приблизно через тиждень настає відносне покращення, а ще через кілька днів патологічні відчуття посилюються, погіршується зір, виникає часткове помутніння рогівки. Захворювання триває до 2 місяців і закінчується виздоровленням.

Таким чином, хворобою Данила Галицького був аденовірусний епідемічний кератокон’юнктивіт або центральний серозний хоріоретиніт. Точніша діагностика утруднена.

Після смерті Данила на Волині княжив його молодший брат Василько (1203-1270), який, можливо, вважався верховним князем у Галицько-Волинській державі. Сини Данила Лев (1228-1301), Шварно (1230-1269) і Мстислав (?-1292) поділили Галичину, причому головний престол у Холмі дістався Шварнові.

Роман загинув раніше у Литві. Пізніше, по смерті братів, всі галицькі уділи були з’єднані під рукою Лева Даниловича. На Волині княжив єдиний син Василька Володимир (бл. 1248-1288). Літописець високо оцінював його: “був він книжник великий і філософ; якого ото не було в усій землі… мужність і розум в ньому жили, правда й істина з ним у парі ходили”, також відзначає його добре здоров’я: “він був ловець добрий і хоробрий… сам убивав всякого звіра… на зріст був високий, у плечах великий”.

Проте останні 4 роки життя, отже десь із 1284, князь хворів. У Галицько-Волинському літописі детально описано перебіг хвороби і симптоматику: “лежав він у болісті своїй повних чотири роки… Почала йому гнити нижня губа. Першого року мало, на другий і на третій більше стала гнити. Але він іще не вельми був недуж, а ходив і їздив на коні, коли хотів”.

Поступово хвороба прогресувала. В кінці 1287 року татарський хан Телебуга (?-1291) пішов на Польщу. Оскільки зі смертю Данила Галицько-Волинська держава знову стала васалом Золотої Орди, у похід з Телебугою мусили йти князі Лев і Мстислав Даниловичі, син Лева Юрій (1254-1308) та Володимир Василькович.

Але при переправі через р.Сян здоров’я Володимира значно погіршилося, він почав думати про смерть і дав усний заповіт двоюрідному братові Мстиславу Даниловичу, що передасть йому свої володіння. Повернувшись назад, “бо жалісно було глядіти на нього, бачачи його в болісті”, він осів у м.Рай на Волині.

Дочекавшись Мстислава, який з Телебугою верталися з Польщі через Львів, Володимир Василькович склав йому письмовий заповіт. Після всього переїхав він у Любомль, де лежав всю зиму і наступний рік, чекаючи смерті.

В кінці 1288 року стан його далі погіршувався: “коли ж кінчався четвертий рік і настала зима, тo став він дужче слабувати, і одпало йому все м’ясо з підборіддя, і зуби нижні вигнили всі… і кість підборіддя перегнила була, і було видіти навіть гортань. І не брав він до уст сім неділь нічого, окрім одної води, і тої ж потроху”. Смерть наступила 10 грудня 1288 року в Любомлі.

Вражаюча картина захворювання не викликає сумнівів рак (пістряк) нижньої губи з ураженням навколишніх органів.

За клінічними даними, рак нижньої губи зустрічається частіше, ніж верхньої, хворіють переважно чоловіки. Захворювання розвивається спочатку у вигляді бородавки або тріщини. Ріст пухлини може відбуватися повільно або швидко. Рак губи не має тенденції до генералізації і проявляється місцевими або регіонарними змінами.

На передньому краї губи з’являється шорстке ущільнення, що нагадує струп, який поступово збільшується. Часто хворі самі здирають поверхневі маси, з-під яких оголюється рожева кровоточива поверхня, яка поступово вкривається кіркою. Така ситуація повторюється постійно.

Серед форм раку губи виділяють виразкову і виразково-інфільтративну. При виразковій формі під струпом поступово утворюється виразка з неправильною формою і нерівним дном; краї виразки підняті над рівнем губи, вивернуті та інфільтровані, при пальпації (обмацуванні) виразка не болить.

Розростаючись, вона досягає м’язевого шару, поширюється на шкіру і слизову оболонку, руйнуючи їх, далі на нижню щелепу і щоки. З’являються метастази на підборідді і під нижньою щелепою, міцно спаяні з нею. Вони проростають шкіру, утворюють вузли, які розпадаються і кровоточать.

Виразково-інфільтративна форма раку губи відрізняється від виразкової лише тим, що навколо виразки, яка набуває дерев’янистої консистенції, збільшується ділянка пухлинної інфільтрації (проростання в навколишні тканини), що значно переважає за розмірами саму виразку.

В перебігу захворювання виділено 4 стадії. Клінічна картина останньої стадії розпад пухлини, проростання нею всієї товщі губи, поширення на кут рота, підборіддя, кістковий скелет нижньої щелепи, наявність нерухомих метастазів у регіонарних лімфатичних вузлах співпадає з літописним свідченням. Крім того, на будь-якій стадії при інфікуванні процесу може розвинутися супутнє запалення і ускладнення перебігу хвороби.

Отже причина смерті князя Володимира Васильковича рак нижньої губи з ураженням навколишніх тканин, виразкова або виразково-інфільтративна форма, повільно прогресуючий перебіг, ІV клінічна стадія, Т4НхМх.

Підсумовуючи проведений аналіз, слід відзначати, що при детальному описі патології людини, особливо тієї, що привела до летального результату, ретроспективна діагностика захворювання не становить великих труднощів. Встановлення хвороб, після яких наступило клінічне виздоровлення, або спадкових вроджених захворювань значно ускладнене. Тому велику роль відіграє проведення антропологічних і патологоанатомічних досліджень віднайдених останків.

На даний час віднайдено поховання тільки одного галицького князя Ярослава Осмомисла (1937). З огляду на брак писемних історичних джерел стосовно нашого регіону, перспективними видаються подальші пошуки князівських поховань у Галичі, Володимирі, Холмі, Луцьку, селі Лаврові.

Прийнято вважати, що в історії нема слова “якби”. Сталося так, як сталося. У контексті ж наведених прикладів з біографій “сильних світу сього” без тіні сумніву можна зробити лиш один філософський висновок : роль особи в історії – частинка Божого задуму.

Сообщение Galician context: How will the “Word” respond? появились сначала на SAGOR.

© Валентина ЕВСЕЕВА (корреспондет газеты “Сегодня”)

Ископаемая красавица: “нормальная хохлушка иранского происхождения”

“Сегодня” 25.01.2003 № 1363 Полоса 2.

Скоро будет закончен графический портрет женщины, которая жила в 4 веке до н.э. на территории современной Полтавской области. Увидеть жительницу легендарного Гелона стало возможно благодаря специалистам Центра охраны и исследований памятников археологии Полтавской облгосадминистрации, которые во время раскопок загадочного Бельского городища (1994 г.) нашли уникальное захоронение с сохранившимися останками. Восстановить внешний вид

одной из “праматерей” украинцев смог антрополог Сергей Горбенко. Он провел уникальную реконструкцию черепа и фактически дал первое научно обоснованное представление о том, какой была на самом деле женщина того далекого прошлого.

Умерла она в возрасте 30–35 лет. Часть видевших незаконченный портрет утверждают, что при жизни та женщина была очень красивой, чуть ли не лучше самой Нефертити; более сдержанные говорят, что ископаемая красавица “была пухленькой, с приятным личиком — нормальная хохлушка иранского происхождения”.

Тип лица праукраинской красавицы Сергей Горбенко определяет как иранский, несколько отличный от позднейших скифских лиц, вобравших европейские черты.

Директор Центра кандидат исторических наук Александр Супруненко не отрицает, что эта уникальная находка (в захоронении были обнаружены останки еще двух мужчин, один из них — слуга) подтверждает, что “иранская кровь” – один из компонентов формирования древней подосновы украинской нации.

Валентина ЕВСЕЕВА “Сегодня”

Сообщение Fossil beauty: “normal hohlushka of Iranian origin” появились сначала на SAGOR.